Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради (рос. дореф. Манифестъ къ украинскому народу съ ультимативными требованіями къ Центральной раде)[1] — офіційний документ Ради Народних комісарів Російської Республіки.

Підготовлений Головою Раднаркому Володимиром Ульяновим, наркомом закордонних справ Левом Бронштейном, наркомом національностей Йосипом Джугашвілі.

Прийнятий 16 (3) грудня 1917 року на засіданні Раднаркому у Москві і переданий до Києва Центральній Раді 17 (4) грудня.

Факсиміле оигіналу «Маніфесту…» з автографами і правками В. Ульянова та Л. Троцького.
Резолюція Л. Троцького: «Немедленно сообщить по радіотелеграфу Центральной Радѣ (Кіев), всѣм Советам, армейским комитетам. Всѣм, всѣм, всѣм. Передать для сообщенія в Кронштадт, Царское Село. НарКом ЛТроцкий»

Передісторія[ред. | ред. код]

Щодо дезорганізації армії: Наказ № 1 Петроградської Ради робітничих і селянських депутатів 1 березня 1917.

Декрет 9 (22) листопада

Зміст маніфесту[ред. | ред. код]

Ультиматум Росії[ред. | ред. код]

Ультиматум Ради народних комісарів Українській Центральній Раді — ультиматум більшовицького уряду Росії (Ради народних комісарів) представницькому органу Української Народної Республіки (Центральній Раді). Написаний за підписом Володимира Леніна і Лева Троцького. Переданий у Київ 4 (17) грудня 1917 року. Документ вимагав від українського уряду безумовної допомоги більшовикам в Україні. Відхилений 7 (20) грудня 1917 року Українською Центральною Радою за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри. Став приводом для початку більшовицької агресії проти України.

Центральну Раду звинувачено в «нечуваній зраді революції». Перед нею поставлені вимоги:

  1. утримувати спільний з Росією фронт, відмовитися від створення окремого Українського фронту.
  2. не пропускати через Україну військові частини з фронту на Донщину та інші регіони, де встановилася влада, ворожа більшовицькій Раді народних комісарів Росії.
  3. пропускати більшовицькі війська на Південний фронт для боротьби з Олексієм Каледіним.
  4. припинити роззброєння більшовицьких полків та червоногвардійських загонів в Україні.

На відповідь давалося 48 годин. У разі відмови Рада народних комісарів Росії вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії та Україні.

Відповідь України[ред. | ред. код]

7 (20) грудня 1917 року Генеральний секретаріат надіслав відповідь за підписом Володимира Винниченка та Симона Петлюри. У ній зазначалося, що:

  1. Рада народних комісарів Росії не має права втручатися у внутрішні справи України.
  2. Україна не допусить анархії та розрухи як в Росії.
  3. роззброєння більшовицьких частин необхідні для уникнення громадянської війни.
  4. російські більшовицькі частини повинні реалізовувати свої національні прагнення в Росії, а не Україні.
  5. розброєння більшовицьких частин триватиме, якщо ці частини загрожуватимуть українській владі.
  6. українські частини утримують лише свою ділянку фронту, який і так деорганізований.
  7. Україна визнає право націй на самовизначення та політичний плюралізм, тому пропускатиме війська на Дон і Кубань.
  8. Україна виступає проти більшовицьких методів встановлення влади.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сам документ не мав заголовка.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]