Зятківський договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зятківський договір
Генерал-майор Яків Слащов і генерал-чотар Мирон Тарнавський. Сторони, які підписали Зятківський договір між ЗСПР і УГА.jpg
Тип двостороння угода
Підготовлено початок листопада 1919 року
Підписано 6 листопада 1919 року
Місце залізнична станція Зятківці, Гайсинський повіт, Подільська губернія
(нині Гайсинський район. Вінницька область Україна).

Договір між командуванням Української Галицької армії та керівництвом Добровольчої армії 1919 року або Зятківський договір — угода про перемир'я і військовий союз між Українською Галицькою армією як збройними силами Західної області Української Народної Республіки та військовими формуваннями Білого руху (Добровольчою армією), укладений 6 листопада 1919 року.[1]

Спочатку був підписаний сторонами 6 листопада 1919 року на залізничній станції Зятківці Гайсинського повіту Подільської губернії. Повторне підписання відбулося в Одесі 17 листопада. Від Галицької армії під договором поставив підпис її головнокомандувач генерал-чотар Мирон Омелянвич Тарнавський, від Білого руху — командир 4-ї піхотної дивізії Збройних сил Півдня Росії генерал-майор Яків Слащов (6 листопада) і «главноначальствующий» Новоросійської області генерал-лейтенант Микола Шилінг (17 листопада).

Згідно з угодою, УГА в повному складі з тиловими частинами переходила в розпорядження головнокомандувача Збройними силами Півдня Росії генерал-лейтенанта Антона Денікіна і в підпорядкування генерала Шилінга. Уряду ЗУНР пропонувалося «до визначення майбутнього місця знаходження» переміститися в Одесу. Підписання даного документа і укладення головою Директорії Симоном Петлюрою угоди з польським урядом у Варшаві (згідно з яким східний кордон Польщі повинен був проходити по річках Збруч і Горинь) привели до розколу в політичному керівництві України і фактичному розірванню Акту Злуки між ЗУНР і УНР від 22 січня 1919 року.[2]

В українській історіографії підписання договору вважається однією з ключових подій «листопадової катастрофи» в історії Української Народної Республіки, його оцінки є вкрай суперечливими.[3]

Передумови[ред. | ред. код]

Перші значні спроби у сторону узгодження спільних дій Галицької армії (котра підпорядковувалася в той час Верховному отаман УНР Симону Петлюрі) і Збройних сил Півдня Росії (Антона Денікіна) були здійснені наприкінці літа 1919 року. Після звільнення галичанами 30 серпня 1919 року Києва від більшовиків й прибуття в місто денікінців на балконі Київської думи поруч вивісили український та російський прапори, планувався парад військ. Проте, невдовзі українські військовики генерала Володимира Сальського скинули російський триколор на землю й розтоптали. З балкону Думи почалася кулеметна стрілянина по натовпу, з'явилися жертви. Після переговорів генералів Антіна Кравса й Миколи Бредова галицькі та запорізькі частини Армії УНР в ніч з 31 серпня на 1 вересня покинули Київ.

Переговори та підписання[ред. | ред. код]

Наслідки[ред. | ред. код]

Оцінки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Соляр І. Український політикум у другій половині 1919 — першій половині 1920 рр.: консолідація чи конфронтація? // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.. — Львів: НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2009. — Вып. 18. Західно-українська народна республіка: До 90-річчя утворення. — С. 314—326.
  2. Соляр І. Український політикум у другій половині 1919 – першій половині 1920 рр.: консолідація чи конфронтація? // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.. — Львів : НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2009. — Вып. 18. Західно-українська народна республіка: До 90-річчя утворення. — С. 314-326.[недоступне посилання з квітня 2019]
  3. Яценко О. Діяльність кооперації Поділля під час білогвардійської навали (друге півріччя 1919 р.) // Сіверянський літопис : всеукраїнський науковий журнал. — 2010. — Вып. 2. — С. 157-165.

Джерела та література[ред. | ред. код]