Перший рейд Революційної повстанської армії України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перший рейд Революційної повстанської армії України
Перша махновсько-більшовицька війна
Дата: 17 травня 13 червня 1920
Місце: Донецька губернія, Катеринославська губернія, УРСР
Результат:
Сторони
Flag of Afghanistan (1880–1901).svg Вільна територія Red flag.svg Радянська Росія
Flag of Ukrainian People's Republic of the Soviets.svg УРСР
Командувачі
Махно Нестор Іванович
Кожин Фома
Військові сили
17.05.1920 (150 шабель і 10 кулеметів)
13.06.1920 ( 5 000 багнетів і 1 000 шабель, 6 гармат, 180 кулеметів)

Перший рейд Революційної повстанської армії України — перший рейд РПАУ по території Донецької та Олександрівської губерній (колишніх Катеринославській та Харківській губ.) з 17 травня по 13 червня 1920 року. Метою рейду була активізувати повстанський рух на Донбасі та Наддніпрянщині.

Історія[ред. | ред. код]

У запеклих боях РПАУ з РККА в Катеринославській губернії махновці втратили 2 000 багнетів, 500 шабель, 50 кулеметів, 12 гармат.

Щоб уникнути повного знищення армія Махно покинула Катеринославську губернію і пішла на південь Донецької губернії. На 15 травня армія налічувала 150 шабель і 10 кулеметів. У селі Старомлинівка на зборах командирів 17 травня було прийнято рішення попрямувати на північ губернії в перший рейд, де з'єднатися із загонами Кожина і Москалевского. В цей же день в селі Новоандріївка був бій повстанців з батальйонам ВОХР який потрапив в полон і приєднався до повстанців. Далі повстанці рушили на Благодатне і Оленівку.

22 травня махновці зайняли Мар'їнку в якій до них приєднався загін Кожина з 30 кулеметами і 100 вершників, а 24 травня в Мар'ївка прибув загін Москалевского чисельністю 500 вершників. Насильство червоних провокувало збройний опір населення Донбасу, повсюдно на рудниках і в селах організовувалися повстанські загони.[1]

У двадцятих числах РПАУ розбила 373 полк РСЧА під Максіміліановкою, після бою повстанці зайняли Максимільянівку, 25 травня зайняли Галицинівку і Карлівку, Селидове, Новомиколаївку, в цей же день загін махновців чисельністю 300 шабель зайняв Гродівку .[2] .[3] . Далі основні сили рушили на північ через Новоекономічне і Шахове, в кінці травня махновці конторліровалі територію сучасного Слов'янського, Добропільського і Олександрівського району.

28 травня в районі Золотий Колодязь, Олександрівської, Михайлівської і Гавриловскої волостей з'явилися озброєні загони махновців в кількості 2 000 піхоти і 300 шабель Олександрівський і Михайлівський волвиконкоми евакуювалися в Слов'янськ — Краматоровку .[4]

29-го травня РПАУ зайняла Олександрівку. Тут на загальних зборах обрали новий склад Реввійськради, в який Махно увійшов як голова, Белаш новий заступник і Хохотова секретар. Старий Реввоенсовет, а з ним і його армійські функції втратили своє значення в силу розкиданості повстанських сил. Тому збори вирішили перейменувати його в Раду Революційних Повстанців України / махновцевв, з функціями, що об'єднують махновський повстанство на Україні в цілому.[5] На 30 травня головні сили Махно групувалися в районі Некременне — Очеретине — Михайлівка. Чисельність армії досягла 2 тис. Чоловік з яких 700 вершників. В цей же день махновці залишили Слов'янський район і попрямували в Гришинський район де зайняли район сіл Софіївка Петрівка Степанівка Святогорівка Віровка Добропілля, Самійлівку.[6] 30 травня махновці розбили червоногвардійський загін під Вікторівкою.[7][8] Велика група махновців зробила наліт на Юзівку.

Для запобігання руху махновців на північ і схід були організовані загороджувальні загони, на півночі в районі Ізюма була створена перша група ВОХР під командуванням Хотеева чисельністю 800 чоловік яка увійшла в зв'язок з частинами 42 дивізії в Слов'янську, друга група ВОХР під командуванням Колоколова чисельністю 600 чоловік базувалася в Лозовій група увійшла в зв'язок з Ізюмської групою і Павлоградом, в районі Юзівки діяв бронепотяг «Радянська Україна», «Перемога або смерть» .[9]

Рейд основного ядра РПАУ активізував боротьбу місцевих повстанців, які діяли самостійно і в союзі з махновцями. Так 1 червня південно-західніше Гришиного в районі Новопавлівки з'явився загін чисельністю 200 шабель на чолі з Кучеренко.[10] Також дрібні загони махновців з'явилися в Слов'яносербському повіті в районі села Черкаське, Родакове де знищували радянські органи влади. У Старобільському повіті махновці з'явилися в районі Петропавлівки де підняли повстання проти більшовиків, яке було придушене 129 батальйоном ВОХРа.[11][12]

На початку червня РПАУ покинула Донецьку губернію і проникли в Павлоградський Новомосковський повіт Катеринославської губернії. 1 червня повстанці виїхали з Самійлівка в Кіндратівка.

2 червня повстанці зайняли Кіндратівку де їх обстріляв бронепоїзд з Павлограда, з Кіндратівки виїхали на Сергіївка в районі села Ландолеевка повстанці розбили батальйон особливого призначення Військ внутрішньої охорони Республіки Полтавської губчека.

3 червня повстанці попрямували в Василівку де зупинилися на відпочинок. Група на чолі з Забудько вирушили до Знам'янки з метою відбити мобілізованих селян у більшовиків, в селі зав'язався бій селянство перейшло на бік махновців розбивши червоних 500 селян залишилося в селі організовувати повстанський загін а 170 приєднатися до РПАУ.

В Павлоградському повіті з півночі повстанцям протистояли частини Хотеева і бронепоез «Радянська Росія», на схід від Павлограда діяв бронепоез «Перемога або смерть», на заході і північному заході повіту проти повтсанцев діяла група 250 чоловік яка підпорядковувалася Хотєєву і увійшла в зв'язок з групою Колоколова, на півдні повіту діяла Павлоградська група.[13]

Виїхавши з Василівки 5 червня загін Махно чисельністю 500 чоловік вибив загін Павлоградського гарнізону і зайняв Знаменівку .[14] 6 червня виїхали до Миколаївки ввечері покинувши Миколаївки попрямували в Олександрівку.

Після невдалого бою під Новомоськовськом 6 червня частини РПАУ відступили на південь в район Зайцева.[15] На станції Зайцеве махновці відбили продовольчтвенний поїзд № 423 який йшов на фронт.[16] Далі повстанці 7 червня зайняли Олександрівку і Троїцьке, Катеринівку.

8 червня в селі Василівка відбувся запеклий бій повстанців з частинами ВОХР. У цьому районі махновцям протидіяла Чаплинська група військ, в районі Ульяновки відбувся бій повстанців з двома бронепоїздами. 9 червня перебували Новомиколаївці.

10 червня зайняли Різдвяне в якій порубали 70 бійців особливого батальйону і зупинилися на нічліг Варварівці, Петропавлівці, Хвалібоговці.

11 червня на позиції повстанців павел наступ загін в 400 червоноармійців відбивши наступ повстанці попрямували в Гуляйполе.

12 червня зайняли Гуляйполе, 13 Успенівку. Тут була група набатовців: Барон з дружиною, Алий, Теппер і інші, які приїхали з Харкова, а також Марін з Катеринославцями. .[17]

13 червня в селі Великомихайлівка закінчився перший рейд в 560 кілометрів який знаменував собою активізацію повстанського руху. У Великій Михайлівці було засідання командного складу з питання подальшого існування руху. Було заслухано доповідь набатовце, що звинувачували більшовиків в переслідуваннях. Всі сходилися на тому, що треба форсувати організацію армії, яка зможе поставити більшовиків в такий стан, при якому вони змушені будуть визнати за махновцями незалежність Вільної території.

Результат[ред. | ред. код]

З 15 травня по 8 червня в Павлівському, Новомоськовськом, Бахмутському повітах армія виросла до 5 000 багнетів і 1 000 шабель, 6 гармат, 180 кулеметів. З яких 1500-x тисяч повстанців були вихідцями з Донецької губернії .

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 445
  2. Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 447
  3. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 350
  4. Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 447
  5. Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 446
  6. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 352
  7. Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 447
  8. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 354
  9. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 354
  10. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 352
  11. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 353
  12. Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 448
  13. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 363
  14. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 360
  15. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы Стр 361
  16. Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 448
  17. Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Стр 449

Джерела[ред. | ред. код]

  • Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921:Документы и материалы / Серия: Крестьянская революция в России. 1902—1922 гг.: Документы м материалы / Под ред. В. Данилова и Т. Шанина. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2006. — 1000 с.
  • Белаш А. А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Киев, 1993

Посилання[ред. | ред. код]