243 Іда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
243 Іда
243 ida crop.jpg
Зображення Іди з космічного апарата Галілео. Справа помітно її супутника, Дактиль.
Відкриття
Відкривач Йоганн Паліза
Місце відкриття Відень
Дата відкриття 29 вересня 1884
Позначення
Позначення 243 Ida
Тимчасові назви 1988 DB1,
A910 CD
Категорія малої планети Астероїд головного поясу
Епоха 23 травня 2014 (2 456 800,5 JD)
Велика піввісь 2,862471602061 а. о.
Перигелій 2,743721700549 а. о.
Афелій 2,981221503573 а. о.
Ексцентриситет 0,041485093311
Орбітальний період 1768,928206789 д
Середня орбітальна швидкість 0,203513064361 °/д
Середня аномалія 236,4600827311°
Нахил орбіти 1,132233661206°
Довгота висхідного вузла 324,0284582866°
Аргумент перицентру 110,3175723738°
Супутники Dactyl
Фізичні характеристики
Розміри 32 км
Середній радіус 15,7 км[2]
Маса 4,2 ± 0,6 ×1016 кг[2]
Середня густина 2,6
Прискорення вільного падіння
на поверхні
0,3–1,1 cm/s2
Друга космічна швидкість 0,0185 км/с
Період обертання 4,634 год
Пряме піднесення пн. полюса 168,76°
Схилення пн. полюса −2,88°
Альбедо 0,2383
Температура 200 K
-73 C
Спектральний тип S (Толен)
S (SMASS)
Стандартна зоряна величина 9,94

Commons-logo.svg 243 Іда у Вікісховищі

243 Іда (243 Ida) — невеликий астероїд головного поясу, що входить до сім'ї Короніди. Відкритий 29 вересня 1884 року австрійським астрономом Йоганном Палізою в обсерваторії міста Відень (Австрія). Названо на честь німфи з давньогрецької міфології, яка няньчила юного Зевса[3]. Пізніші спостереження ідентифікували Іду як кам'яний астероїд типу S (один з найпоширеніших спектральних класів астероїдів).

Орбіта Іди, як і всі інших астероїдів головного поясу, розташована між Марсом та Юпітером, її орбітальний період становить 4,84 року, а період обертання навколо власної осі — 4,63 години. Іда має неправильну витягнуту форму з середнім діаметром 32 км.

28 серпня 1993 року повз астероїда пролетів автоматичний космічний апарат «Галілео» (США), який виявив у Іди супутник розміром 1,4 км. Супутник отримав назву Дактиль, на честь дактилів — демонів у давньогрецькій міфології, що мешкали на острові Крит, на горі Іда .

Дактиль став першим супутником, виявленим у астероїда. Його діаметр 1,4 км, що становить близько однієї двадцятої діаметру Іди. Його орбіта навколо Іди не може бути точно визначена, але наявних даних вистачило, щоб приблизно оцінити щільність Іди та її склад. Ділянки поверхні Іди мають різну яскравість, що пов'язано з різною кількістю залізовмісних мінералів на них. На поверхні Іди багато кратерів різного діаметру й віку, це одне з найбільш кратеризованних тіл у Сонячній системі.

Зображення з «Галілео» і наступні вимірювання маси Іди дозволили отримати багато нових даних про геологію кам'яних астероїдів. Раніше існувало багато теорій, що пояснюють мінералогічний склад астероїдів цього класу. Отримати дані про їх склад можна було лише завдяки аналізу хондритних метеоритів. Вважається, що саме астероїди типу S є основним джерелом таких метеоритів.

Фізичні характеристики[ред.ред. код]

Порівняння розмірів Іди з низкою інших астероїдів, а також Церерою і Марсом

Оцінки маси Іди коливаються від 3,65×1016 до 4,99×1016 кг[4]. Прискорення вільного падіння на поверхні в залежності від положення на астероїді змінюється від 0,3 до 1,1 см/с²[5]. Це настільки мало, що космонавт, стоячи на поверхні, може, підстрибнувши, перелетіти з одного кінця Іди на інший, а якщо розігнатися до швидкості в 20 м/с, можна і зовсім вилетіти з астероїда[6][7].

Послідовні зображення обертання Іди

Іда - астероїд видовженої форми[8], трохи нагадує круасан[9] з нерівною поверхнею[10][11]. Довжина астероїда в 2,35 рази перевищує ширину[8], а середня частина з'єднує дві геологічно різні частини[9]. Таку форму астероїда можна пояснити тим, що він складається з двох твердих компонентів, з'єднаних областю з пухкого роздробленого матеріалу. Однак знімки з «Галілео» не змогли підтвердити цю гіпотезу[11], хоча на астероїді і були виявлені схили з нахилом в 50°, в той час як зазвичай вони не перевищують 35°[5]. Через неправильну форму і високу швидкість обертання розподіл гравітаційного поля поверхнею Іди вкрай нерівномірний[12]. Дія відцентрових сил в масштабах астероїда з такою малою масою і такої форми призводить до вельми помітних спотворень гравітації в різних частинах Іди[5]. Зокрема, прискорення вільного падіння є найнижчим на кінцях астероїда і в його середніх областях (через низьку густину).

Примітки[ред.ред. код]

  1. База даних малих космічних тіл JPL: 243 Іда (англ.). Процитовано 2014.05.08.  Останнє спостереження 2013.06.27.
  2. а б Britt et al. 2002, p. 486
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union (243) Ida // Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — С. 36—37. — ISBN 3-540-00238-3.
  4. Petit, Jean-Marc; Durda, Daniel D.; Greenberg, Richard; Hurford, Terry A.; Geissler, Paul E. (листопад 1997). The Long-Term Dynamics of Dactyl’s Orbit. Icarus 130 (1). с. 177—197. Bibcode:1997Icar..130..177P. doi:10.1006/icar.1997.5788. Процитовано 2008-10-25. 
  5. а б в Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок ThomasBeltonCarcichChapman1996 не вказаний текст
  6. Geissler, Paul E.; Petit, Jean-Marc; Durda, Daniel D.; Greenberg, Richard; Bottke, William F.; Nolan, Michael; Moore, Jeffrey (березень 1996). Erosion and Ejecta Reaccretion on 243 Ida and Its Moon. Icarus 120 (1). с. 140—157. Bibcode:1996Icar..120..140G. doi:10.1006/icar.1996.0042. Процитовано 2009-03-26. 
  7. Lee, Pascal; Veverka, Joseph; Thomas, Peter C.; Helfenstein, Paul; Belton, Michael J. S.; Chapman, Clark R.; Greeley, Ronald; Pappalardo, Robert T.; Sullivan, Robert J.; Head, James W., III (березень 1996). Ejecta Blocks on 243 Ida and on Other Asteroids. Icarus 120 (1). с. 87—105. Bibcode:1996Icar..120...87L. doi:10.1006/icar.1996.0039. Процитовано 2008-10-27. 
  8. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок GeisslerPetitGreenberg1996p57.2B не вказаний текст
  9. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Chapman1996p707 не вказаний текст
  10. Chapman, Clark R. (1994). The Galileo Encounters with Gaspra and Ida. Asteroids, Comets, Meteors. с. 357—365. Bibcode:1994IAUS..160..357C. Процитовано 2008-10-27. 
  11. а б Bottke, William F., Jr.; Cellino, A.; Paolicchi, P.; Binzel, R. P. (2002). An Overview of the Asteroids: The Asteroids III Perspective. Asteroids III (Tucson: University of Arizona). с. 3—15. Bibcode:2002aste.conf....3B. Процитовано 2008-10-23. 
  12. Cowen, Ron (1 квітня 1995). Idiosyncrasies of Ida—asteroid 243 Ida's irregular gravitational field (PDF) 147 (15). Science News. с. 207. ISSN 0036-8423. Процитовано 2009-03-26. 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]