9А82

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
9А82
Пускова установка 9А82 у бойовому положенні
Пускова установка 9А82 у бойовому положенні
Тип Пускова установка
Походження СРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні 1988 — т. ч.
Оператори Росія Росія
Білорусь Білорусь
Україна Україна
Історія виробництва
Розроблено 1969—1988 роки
Виробник СРСР СРСР
Росія Росія
Виготовлена
кількість
понад 1200
Характеристики
Довжина не більше 12 250 мм
Ширина не більше 3 380 мм
Висота не більше 3 270 мм
Обслуга 3 особи

Другорядне
озброєння
2 x ЗКР 9М82
Двигун
Підвіска індивідуальна торсіонна
Операційна
дальність
250 км
Висота польоту 1 — 30 км
Максимальна глибина 13 — 100 км
Швидкість 53 км/год
Прохідність 1,2 м (брід)

9А82 у Вікісховищі

9А82 (за класифікацією НАТО — SA-12B «Giant») — радянська та російська самохідна пускова установка зі складу ЗРК С-300В.

Історія створення[ред. | ред. код]

Розробка пускової установки 9А82 була розпочата за єдиними тактико-технічними вимогами до ЗРК С-300В. Роботи велися у тульському НДЕМІ[ru].[2] У 1988 році 9А82 було прийнято на озброєння у складі ЗРК С-300В.[3]

Опис конструкції[ред. | ред. код]

Пускова установка 9А82 призначається для підготовки та запуску зенітних керованих ракет 9М82. Ракети можуть бути розміщені як на самій пусковий установці в транспортно-пускових контейнерах 9Я238, так і на сполученій з нею пуско-заряджаючій установці 9А84. Переведення ракет у бойове положення здійснюється спеціальними гідроприводами. Установка забезпечує роботу ЗКР від моменту запуску до ураження цілі, здійснює підсвічування цілі, і навіть видачу коригуючих команд. Підготовка ракет до запуску виконується після надходження команд від багатоканальної станції наведення ракет 9С32. Під час роботи 9А83 відбувається постійний обмін інформацією з 9С32, проводиться аналіз цільовказівки та відображення положення цілі в зоні ураження. Незважаючи на загальну схожість із пусковою установкою 9А83, у конструкції 9А82 є певні відмінності: змінена конструкція пристрою приведення транспортно-пускових контейнерів у бойове положення, а також механічна частина підсвічування радіолокаційної станції.[4]

У комплект бортової апаратури установки 9А82 входять[4]:

  1. Радіоелектронна апаратура з ЕОМ
  2. Засоби підготовки ЗКР 9М82 до старту
  3. Система телекодового зв'язку
  4. Обладнання топоприв'язки та навігації
  5. Газотурбінний двигун для автономного електропостачання.

Ходова частина[ред. | ред. код]

Всі засоби пускової установки 9А82 встановлені на спеціальне гусеничне шасі, що має індекс ГБТУ — «Об'єкт 831» (рос. Объект 831).[5] Шасі розроблено у конструкторському бюро Ленінградського заводу імені Кірова. В основі конструкції лежить шасі самохідної гармати 2С7 «Піон». Змінено положення моторно-трансмісійного відділення (перенесено до кормової частини машини), вузли та агрегати шасі по окремих вузлах уніфіковані з танками Т-72 та Т-80.[6]

Модифікації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ГОСТ 8.417-2002
  2. Давыдов М. В., Годы и люди, стр. 258
  3. Давыдов М. В., Годы и люди, стр. 266
  4. а б С-300В (9К81, SA-12A, Gladiator; SA-12B, Giant), войсковая зенитная ракетная система — ОРУЖИЕ РОССИИ, Каталог вооружения, военной и специальной техники (рос.). Архів оригіналу за 31 серпня 2011. Процитовано 8 червня 2011.
  5. Василий Н. Я., Гуринович А. Л., Зенитные ракетные комплексы, стр. 274
  6. Ганин С. М., Карпенко А. В., Зенитная ракетная система С-300, стр. 50

Література[ред. | ред. код]

  • Давыдов М. В. Часть 2. Зенитные ракетные системы // Годы и люди. — (из истории ОАО "НИЭМИ", электронная версия издания с исправлениями и дополнениями, внесенными в период 2002-2010 гг.). — Москва : Радио и связь, 2009. — ISBN 5-256-01601-6.
  • Василий Н.Я., Гуринович А.Л. Самоходные зенитные ракетные комплексы // Зенитные ракетные комплексы. — Справочное издание. — Минск : Белорусский дом печати, 2001. — С. 267—268. — 11000 прим.
  • Ганин С. М., Карпенко А. В. Зенитная ракетная система С-300 // Невский бастион. — Приложение к военно-техническому сборнику. — Санкт-Петербург, 2001. — 73 с.

Посилання[ред. | ред. код]