Лангобардська мова
| Лангобардська мова | |
|---|---|
 Рунічний напис на так званій Пфорценській пряжці, письмова пам'ятка ймовірно лангобардською мовою | |
| Поширена в | Італія, Панонія |
| Носії | 0 (зникла в 11 столітті) |
| Писемність | руни |
| Класифікація | Індоєвропейська сім'я
|
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-3 | lng |
Лангобардська мова — мертва мова західногерманської підгрупи германських мов, якою говорило плем'я лангобардів, яке оселилось на території сучасної Італії в 6 столітті. Починає зникати вже у 7 столітті під натиском народної латини, якою тоді послуговувалось в побуті населення Апеннінського півострова. Багато топонімів Італії та деякі слова італійської мови походять з лангобардської. Побутує думка, що сучасні цімбрська та мова мокено, які відносять до австро-баварського мовного континууму є нащадками цієї мови. Це дає підстави висувати версії про те, що лангобардська мова була діалектом австро-баварської.
Характеристика
Лангобардські тексти дійшли до наших часів фрагментарно. Головними прикладами є окремі слова в текстах латиною. Наприклад найстаріший збірник законів лангобардів «Едикт Ротарі», написаний латиною лише з поодинокими вставками особливих лангобардських термінів. Також прикладами можуть служити особові імена з латинських текстів Королівства лангобардів.
З вищезгаданих джерел неможливо визначити яким був синтаксис чи морфологія мови. Її віднесли до західногерманських, базуючись лише на фонетичних особливостях. Так з них можна побачити, що лангобардська проявляє ранні ознаки давньоверхньонімецького зсуву приголосних. Враховуючи цю ознаку і було прийнято вважати лангобардську мову, як верхньонімецьку. Так наприклад, у «Історії лангобардів» 8 століття Павла Диякона:
- /ts/ < /t/ : stolesazo «скарбник»
- pert < bert: Aripert, Godepert
- perg < berg: Perctarit, Gundperga
- prand < brand: Ansprand, Liutprand
Тексти окремо лангобардською записувались рунічним письмом. При транслітерації латинськими літерами виділяють такі:
a, b, c, d, e, f, g, h, i, j, k, l, m, n, o, p, q(u), r, s, ʒ, t, þ, u, w, z
Літера qu читається як [кв], ʒ як [с], h як [х] на початку слова та як [кс] в інших випадках. Серед першоджерел є короткі написи в старшим футарком, наприклад «Бронзова капсула Шретцгайма»:
- на кришці - arogisd
- на дні - alaguþleuba : dedun
Що перекладають як «Арогісл/гаст. Алагут (та) Леуба зробили це». Рідше - «Алогіс та Арагут займались коханням».
Також 2 фібули, знайдені у селі Бізоньє, регіону Дьйор-Мошон-Шопрон Угорщини.
- Фібула А: godahid unj[a] - Ґодахі(л)д (з) приємністю
- Фібула Б: (k?)arsiboda segun - Благословіння Арсідоби.
Є також ряд латинських текстів, що містять лангобардські власні назви. Та лангобардські юридичні тексти, які містять терміни, взяті з юридичної лексики народної мови. Серед них:
- Походження народу лангобардів/Origo gentis Langobardorum
- Історія лангобардів/Historia Langobardorum
- Historia langobardorum codicis gothani
- Едикт Ротарі/Edictum Rothari
У 2006 році Емілія Денчева стверджувала, що напис «Перніцькому мечі» може бути зроблений лангобардською мовою.
Вплив на італійську мову
Багато слів, насамперед іменників, італійської мови були отримані від лангобардів. Число запозичень з лангобардської є найбільшим серед запозичень з давніх германських. Наприклад:
- військові терміни - sguattero - поварчук, молодший кухар, spalto - бастіон;
- будівництво: palco - фасад, panca - лавка, scaffale - полиця, stamberga - кам'яний будинок, stucco - алебастр;
- побутові речі - gruccia -милиця, palla - м'яч, greppia - шпаргалка, trappola - пастка, la spranga - бар;
- частини тіла людини - guancia - щока, schiena - спина, stinco - гомілка, nocca - ніжка, zazzera - довге волосся;
- дієслова - scherzare - жартувати, russare - хропіти, tuffare - падати, spaccare - розколювати, strofinare - рубати;
- прикметники - ricco - багатий, stracco - стомлений;
Див також
Література
- Bach, Adolf (1965). Geschichte der deutschen Sprache (вид. 8). Heidelberg: Quelle & Meyer.
{{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - Bruckner, Wilhelm (1896). Die Sprache der Langobarden. Strassburg: Trübner.
{{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - Dentschewa, Emilia (2006). Langobardische (?) Inschrift auf einem Schwert aus dem 8. Jahrhundert in bulgarischem Boden (PDF). Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur. 128: 1—11. doi:10.1515/BGSL.2006.1. Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2011.
{{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр:|df=(довідка) - Hutterer, Claus Jürgen (1999). Langobardisch. Die Germanischen Sprachen. Wiesbaden: Albus. с. 336—341. ISBN 3-928127-57-8.
- Maurer, Friedrich (1952). Nordgermanen und Alemannen: Studien zur germanische und frühdeutschen Sprachgeschichte, Stammes- und Volkskunde (вид. 3rd). Bern, Munich: Francke. с. 115—121.
{{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - Meyer, Wilhelm (1877). Sprache und Sprachdenkmäler der Langobarden. Paderborn: Ferdinand Schöningh.
- Onesti, Nicoletta Francovich (2000). Vestigia longobarde in Italia (468-774). Lessico e antroponimia (вид. 2). Rome: Artemide. ISBN 9788886291347.
- Wallace-Hadrill, J.M. (1996). Italy and the Lombards. The Barbarian West 400-1100 (вид. 3rd revised). London: Hutchinson. с. 43—63. ISBN 0631202927.
Посилання
- Sources of Lombard history(англ.)
- The Lay of Hildebrand, read in reconstructed Lombardic language(англ.)