Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg
Siegel-uni-heidelberg.png
Friedrichsbau Heidelberg Altstadt Bunsen Statue.JPG
Гайдельберг, Німеччина
Тип будівля
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Розташування Гайдельберг
Засновано 1386[1]
Засновник Рупрехт I
Ректор Петер Гомельгоф
Студентів 25.941 (2006/07)
Членство у Коїмбрська група і Deutsches Forschungsnetz[d][2]
Складається з Q28739833?, Гайдельберзька університетська бібліотека і Heidelberg University Faculty of Law[d]
Мова викладання німецька мова
Випускники :Категорія:Випускники Гайдельберзького університету
Адреса Grabengasse 1, 69117 Heidelberg
Сайт www.uni-heidelberg.de
CMNS: Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла на Вікісховищі

Гайдельберзький університе́т Ру́прехта-Ка́рла (нім. Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg) — найстаріший університет на території Німеччини. Він знаходиться в місті Гайдельберг, що в Баден-Вюртемберзі. Університет був заснований курфюрстом Рупрехтом І за затвердженням Папи Римського Урбана VI в 1386 р. Спочатку було створено чотири факультети: права, медицини, теології та філософії. Таким чином Гайдельберзький університет був третім університетом (після Праги та Відня) в німецькомовному світі.

Гайдельберзький університет — найдавніший в Німеччині (якщо не вважати празького), заснований в 1386 р. курфюрстом Рупрехтом I. Його перший блискучий період відноситься до часу правління курфюрста Філіппа Відвертого (1476—1518), канцлер якого, Іоан фон Дольберг, єпископ Вормсський, запросив в Гайдельберг ряд видатних учених і зробив його одним з центрів гуманізму. У тому ж дусі університет був перетворений після введення Реформації, в правління курфюрста Оттона-Генріха (1556—59), за сприяння Меланхтона. У правління наступного курфюрста, Фрідріха III Благочестивого, він став центром кальвінізму. Під час Тридцятирічної війни університет втратив бібліотеку (у тому числі 3527 рукописів), яку Максиміліан I Баварський подарував Папі Григорію XV (Bibliotheca Palatina), завдяки чому отримав титул курфюрста. Після Вестфальського миру Карл I Людвіг[ru] (1610—1680), курфюрст Пфальцський (1648—80) намагався підняти університет, але незабаром після його смерті Гайдельберг сильно постраждав від французької навали, і університет припинив на якийсь час свою діяльність. Протягом всього XVIII століття він не міг піднятися завдяки впливу єзуїтів. По Люневілльському миру (1801) він втратив всі доходи і повинен був би закритися, якби йому не надав підтримки Карл-Фрідріх Баденський, якого справедливо вважають другим засновником Гейдельбергського університета. У 1803 р. Університет відійшов до Бадена та був реорганізований як державний навчальний заклад за наказом Карла Фрідріха фон Бадена. У 1805 році його назвали Ruperto Carola, поєднання імен засновника університету та великого князя Бадена Карла Фрідріха. Як космополітичний та ліберальний університет, у 19-му столітті Гейдельберг зазнав другого високого розквіту. Процвітанню університету багато сприяли такі професори, як Шлоссер, Тібо, Гейссер, Гервінус, Вангеров, Віндшейд, Бунзен. Початок 60-х рр. ХІХ ст., був особливо блискучим періодом для Гайдельбергського університету. З Палатінської бібліотеки університету вдалося повернути спочатку 38 найбільш коштовних рукописів, а потім всі давньогерманські (854).[3] Після 1866 р. маленький Баден не міг витрачати на свої 2 університети так багато, як значніші держави Німеччини, і університет Гайдельбергу втратив свою колишню славу.

У 19-му століття, Гайдельберзький університет відзначається високим рівнем ліберальності, прихильністю до демократичних ідей і відкритістю до технічного прогресу, що призвело до високої частки іноземних студентів. Цей другий розквіт був відзначений видатними досягненнями на всіх факультетах і відомими іменами, як Германн Гельмгольц, Густава Кірхгоф і Макс Вебер.

Подібно до першого розквіту Гейдельберзького університету, другий також закінчився в 1914 році війною. Дві світові війни в першій половині 20-го століття і їх грізні обставини привели до занепаду, з якого Гайдельберзький університет виходив дуже повільно.

Після закінчення війни проводиться реконструкція навчального закладу. Першим ректором післявоєнного періоду стає хірург Карл Генріх Бауер. В цей час університет розвивається в трьох місцях: в старому місті (духовні науки), в Берггеймі медицина)і з 60-х років в Нейенхаймер-Фельд (природничі науки, медицина).

З середини 1960-х рр. Руперт-Карола, як і багато інших університетів, став масовим університетом. У період з 1950 по 1960 рік число студентів в Гайдельберзі зросло вдвічі, з 1961 по 2010 рік потроїлось, в результаті екстремально перевантаживши університет. Незважаючи на фінансові труднощі, в даний час університет Гайдельберга має відмінну репутацію в науковому співтоваристві, а також широко залучає іноземних студентів і вчених. Успіхи в обох раундах Excellence ініціативи 2006/07 і 2012 роках, а також у міжнародно визнаних рейтингах демонструють лідерство і відмінну репутацію Гайдельберзького університету в науковому ландшафті.[1]

При зазначеному університеті діє Академія наук землі Баден-Вюртемберг.

Починаючи з 2007 року Університет був відзначений у рамках Ініціативи підтримки передових досліджень Федерального уряду Німеччини та увійшов до складу найкращих дослідницьких університетів країни. Зокрема, він входить до асоціації німецьких дослідницьких університетів German U15.

Гайдельберзький університет відомий перш за все дослідженнями у сфері медицини, біології та гуманітарних наук (зокрема, у 2007 році при Університеті були засновані два дослідницькі кластери: «Азія та Європа у Глобальному Контексті» та «Клітинні мережі».

Загальна кількість студентів в університеті Гайдельберга в зимовому семестрі 2017/2018 становитиме 30000 осіб. В даний час в Ruperto Carola зареєстровано близько 29 000 студентів. В минулому зимовому семестрі загальна кількість студентів становила майже 31 000 чоловік[2]

Головний вхід в університетську бібліотеку

Факультети[ред.ред. код]

Відомі особистості[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Дмитрові Чижевському на фасаді Інституту філології КНУ

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шаблон:Університет: категорія Категорія:Навчальні заклади, засновані 1386 не існує.
  2. https://www.dfn.de/verein/mv/mitglieder/
  3. Энциклопедический словарь / под ред. проф. И.Е. Андреевского. - Санкт-Петербург: Ф.А.Брокгауз, И.А. Ефрон, 1890-1907. / Т.8: Гальберг- Германий.- 1892.- 478, [4] с.: ил., карты.
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела[ред.ред. код]

  • Dagmar Drüll: Heidelberger Gelehrtenlexikon, Bd. 1: 1803—1932, Bd. 2: 1652—1802, Bd. 3: 1386—1651. Heidelberg 1986, 1991, 2002. (Bd. 4: 1933—1986 in Vorbereitung)(нім.)
  • Sabine Happ, Werner Moritz: Die Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg, Ansichten — Einblicke — Rückblicke. Erfurt, 2003.(нім.)
  • Festzug. Jubiläum der Universität Heidelberg 1386 — 1886. Festzugs-Album, von Heinrich Kley in Karlsruhe unter Leitung von Professor Hoff entworfen und gezeichnet. Verlag von Bangel & Schmitt (Otto Petters), Univ.-Buchhandlung und Edmund von König, Kunsthandlung in Heidelberg.(нім.)
  • Wolfgang U. Eckart, Volker Sellin, Eike Wolgast (Herausgeber): Die Universität Heidelberg im Nationalsozialismus. Springer Verlag, Berlin; 2006. 1277 Seiten. ISBN 3-540-21442-9.(нім.)
  • H. Krabusch: Das Archiv der Universität Heidelberg. Geschichte und Bedeutung, in: Aus der Geschichte der Universität Heidelberg und ihrer Fakultäten. Sonderbd. der Ruperto Carola, hrsg. von G. Hinz (1961), S. 82-111;(нім.)
  • Die Rektorbücher der Universität Heidelberg, Bd. I—II, bearb. von Heiner Lutzmann u. a. hrsg. v. Jürgen Miethke. (Bd. 1: 1386—1410, Heft 1-3, Heidelberg 1986/1990/1999. Bd. 2: 1421—1451, Heft 1, Heidelberg 2001)(нім.)
  • Peter Moraw: Heidelberg: Universität, Hof und Stadt im ausgehenden Mittelalter, in: Studien zum städtischen Bidlungswesen des späten Mittelalters und der frühen Neuzeit, hrsg. von Bernd Moeller, Hans Patze, Karl Stackmann, Redaktion Ludger Grenzmann (Abhandlungen der Akademie der Wissenschaften in Göttingen, Philol.-hist. Klasse, III.137), Göttingen 1983, 524—552.(нім.)
  • Steven P. Remy: The Heidelberg Myth: The Nazification and Denazification of a German University. Cambridge: Harvard University Press, 2002. 329 S. ISBN 0-674-00933-9.(англ.)
  • Gerhard Ritter: Die Heidelberger Universität im Mittelalter (1386—1508), Ein Stück deutscher Geschichte [11936], Neudruck Heidelberg 1986.(нім.)
  • Gotthard Schettler (Hrsg., 1986): Das Klinikum der Universität Heidelberg und seine Institute. Springer, Berlin. ISBN 3-540-16033-7.(нім.)
  • Wilhelm Doerr u.a. Hrsg: ‚Semper apertus', Sechshundert Jahre Ruprecht-Karls-Universität Heidelberg 1386—1986, Festschrift in sechs Bänden. Springerverlag, Berlin-Heidelberg. 1985, Bd. 1-4.(нім.)
  • H. Weisert, Das Universitätsarchiv Heidelberg und seine Bestände, in: Ruperto Carola, H. 52 (1973), S. 21-25;(нім.)
  • Eduard Winkelmann Hrsg: Urkundenbuch der Universität Heidelberg, Bd. I—II, Heidelberg 1886. (Bd. 1 Urkunden, Bd. 2 Regesten)(нім.)
  • Wolgast, Eike: Die Universität Heidelberg, 1386—1986, Berlin-Heidelberg, 1986.(нім.)

Посилання[ред.ред. код]