Іваненко Дмитро Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іваненко.
Дмитро́ Дми́трович Іване́нко
Народився16 (29) липня 1904(1904-07-29)
у Полтаві, Україна
Помер30 грудня 1994(1994-12-30) (90 років)
у Москві, Росія
ПохованняКунцевський цвинтар
Країна УНР
 Українська Радянська Соціалістична Республіка
 СРСР
 Росія
Національністьукраїнець
Діяльністьфізик-теоретик, фізик, фізик-ядерник
Alma materЛенінградський державний університет
Галузьтеоретична фізика
ЗакладМосковський державний університет
Вчене званняпрофесор кафедри теоретичної фізики фізичного факультету МДУ
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук (1940)
Відомі учніАрсеній Соколов
Аспіранти, докторантиYury Vladimirovd
Gennadi Sardanashvilyd
Q6043000?
ЧленствоРосійська академія наук
Відомий завдяки:перший запропонував гіпотезу про протон-нейтронну структуру атомного ядра, передбачив синхротронне випромінювання ультрарелятивістських електронів
НагородиСталінська премія  Орден Трудового Червоного Прапора
Особ. сторінкаivanenko-d-d.ru

Дмитро́ Дми́трович Іване́нко (нар. 16 (29) липня 1904(19040729), Полтава — 30 грудня 1994) — український фізик-теоретик, автор протон-нейтронної моделі атомного ядра.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у Полтаві 16 липня (за старим стилем) 1904 у сім'ї журналіста і письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни Іваненко. Молодша на два роки сестра Оксана — знана українська дитяча письменниця і перекладачка. Двоюрідний брат — Горбань Микола Васильович — історик, архівіст, письменник.

1920 закінчив Полтавську гімназію.

Після школи, в 1920—1923 роках, навчався в Полтавському педагогічному інституті, потім — в Харківському університеті. Одночасно викладав фізику і математику в трудовій школі. З 1923 по 1927 рік продовжував навчання в Ленінградському університеті.

Деякий час працював у Полтавській астрономічній обсерваторії. У 1929—1931 роках займав посади завідувача теоретичного відділу Українського фізико-технічного інституту в Харкові, завкафедри теоретичної фізики Харківського механіко-машинобудівного інституту, професора Харківського університету. Стипендіат стипендії імені Стєклова Академії наук СРСР.

З 1931 по 1935 рік працював у Ленінграді старшим науковим співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту, потім — завідувачем кафедри фізики Ленінградського педагогічного інституту імені М. В. Покровського. Одночасно, в 1932—1935 роках займався редакторською діяльністю в Ленінградському відділенні Державного техніко-теоретичного видавництва. Під редакцією та з коментарями та примітками Дмитра Дмитровича Іваненка вперше російською мовою вийшли збірки робіт і книги класиків сучасної фізики — Луї де Бройля, Вернера Гейзенберга, Поля Дірака, Ервіна Шредінгера, Арнольда Зоммерфельда, Артура Еддінгтона та інших.

Сталінський терор

[ред. | ред. код]

28 лютого 1935 року вчений був заарештований. 4 березня 1935 засуджений «особливою трійкою» НКВС на три роки. Як «соціально небезпечний елемент» направлений у Карагандинський виправно-трудовий табір, але майже через рік, 30 грудня 1935 року, табір йому був замінений до кінця строку засланням до Томська. Сам Дмитро Дмитрович вважав, що його врятував Микола Іванович Вавилов[1].

У засланні Д. Д. Іваненко викладав на кафедрі теоретичної фізики Томського університету, був професором, завідувачем кафедри. Потім, в 1939—1940 роках — завкафедри теоретичної фізики Свердловського університету. 25 червня 1940 року в фізичному інституті Академії наук СРСР Дмитро Дмитрович захистив докторську дисертацію за темою «Основи теорії ядерних сил». Після захисту дисертації, у тому ж 1940 році, вченому дозволили повернутися у Київ, де він також очолив кафедру теоретичної фізики у Київському державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка.

Повернення із таборів

[ред. | ред. код]

1943 року Іваненка запрошують на посаду професора фізичного факультету Московського державного університету, де він працював до останніх років свого життя.

Біографи вченого відзначають, що у квітні — серпні 1945 року вчений «перебував у лавах Радянської армії в Німеччині»[2]. Чим займався в окупованій нацистській Німеччині сорокарічний вчений не пояснюється, однак можна припустити, що фізик-ядерник залучався НКВС до вивчення трофейних документів і матеріалів німецької ядерної програми в рамках атомного проекту СРСР[3].

З 1944 року за сумісництвом завідував кафедрою фізики Тимірязєвської сільськогосподарської академії, де керував роботами з використання атомної науки в біології і сільському господарстві. Однак після відомої серпневої сесії ВАСХНІЛ 1948 року і початку боротьби з «метафізичним напрямом в біології» був звільнений з академії. У 1950—1960 роках продовжив роботу в цьому напрямі вже як науковий співробітник Інституту природознавства і техніки АН СРСР.

Дмитро Дмитрович Іваненко систематично бував в Україні, зокрема на так званих Ужгородських конференціях, які влаштовувалися в Ужгородському університеті головно зусиллями проф. Ю. Ломсадзе та його каферди — офіційно «Всесоюзні конференції з теорії квантових полів та елементарних частинок».

Помер 30 грудня 1994 року в Москві.

Науковий внесок

[ред. | ред. код]

Дмитро Дмитрович Іваненко зробив фундаментальний внесок у розвиток багатьох розділів ядерної фізики, теорії поля та теорії гравітації.

Він запропонував нову метричну геометрію (геометрія Іваненко — Ландау — Клера)[4], спільно з Георгієм Гамовим вивів рівняння Шредінгера, виходячи з моделі 5-вимірного простору (1926)[5]. Разом з Володимиром Фоком поклав початок фундаментальному узагальненню рівняння Дірака на Ріманову геометрію (1928)[6], разом з Амбарцумяном висунув ідею дискретного простору (1930), яка стала підґрунтям сучасної квантової теорії поля[7].

Світове визнання здобув у травні 1932 року, коли першим запропонував протон-нейтронну модель атомного ядра: на основі аналізу експериментальних даних він припустив, що ядро складається лише з протонів і нейтронів[8].

У 1934 році Іваненко разом з Ігорем Таммом запропонували модель ядерних сил шляхом обміну частинками — парою електрон-антинейтрино[9]. Про важливість відкриття свідчить те, що в деяких енциклопедіях помилково зазначається, що І. Є. Тамм отримав Нобелівську премію саме за модель ядерних сил, а не за «черенковське випромінювання»[1].

Ще одним видатним відкриттям Дмитра Іваненка стало передбачення ним спільно з Ісаком Померанчуком в 1944 році синхротронного випромінювання ультрарелятивістських електронів[10] та подальші роботи з класичної теорії синхротронного випромінювання. Видана в 1949 році праця Д. Д. Іваненка і А. О. Соколова «Класична теорія поля» стала першим сучасним підручником з теорії поля.

У 60-80-ті роки спільно з учнями виконав цілий ряд робіт з теорії гравітації[11][12][13].

Премії, нагороди

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У 2004 році Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, відзначаючи 100-річчя Дмитра Дмитровича Іваненка, заснував стипендію його імені для студентів фізичного факультету[1].

У 2009 році кафедрою загальної фізики фізико-математичного факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка була організована і проведена Міжнародна наукова конференція «Д. Д. Іваненко — видатний фізик-теоретик, педагог» за підтримки Міністерства освіти і науки України, Інституту теоретичної фізики НАН України імені М. М. Боголюбова, Національної академії наук України. В роботі конференції взяли участь відомі вчені-фізики з України і Росії[14].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Г. А. Сарданашвили. Дмитрий Дмитриевич Иваненко. 110 лет со дня рождения. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. ↑ Золотые страницы биографии Дмитрия Дмитриевича Иваненко. Сборник статей, посвящённых 100-летию Д. Д. Иваненко — М.: Белка, 2004. [Архівовано 5 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. ↑ Див. Німецька ядерна програма і створення радянської атомної бомби
  4. ↑ Iwanenko D., Landau L., Zur theorie des magnetischen electrons. I, Zeitschrift für Physik 48 (1928) 340—348.
  5. ↑ Gamov G., Iwanenko D., Zur wellentheorie der materie, Zeitschrift für Physik 39 (1926) 865—868.
  6. ↑ Fock V., Iwanenko D., Géometrie quantique linéaire et déplacement paralléle, Compt. Rend. Acad Sci. Paris 188 (1929) 1470—1472.
  7. ↑ Ambarzumian V., Iwanenko D., Les électrons inobservables et les rayons, Compt. Rend. Acad Sci. Paris 190 (1930) 582.
  8. ↑ Iwanenko, D.D., The neutron hypothesis, Nature 129 (1932) 798.
  9. ↑ Iwanenko D., Interaction of neutrons and protons, Nature 133 (1934) 981—982.
  10. ↑ Iwanenko D., Pomeranchuk I., On the maximal energy attainable in betatron, Physical Review 65 (1944) 343.
  11. ↑ Иваненко Д. Д., Колесников Н. Н., Энергия связи гиперядер, ЖЭТФ 30 (1956) 800—801.
  12. ↑ Иваненко Д. Д., Курдгелаидзе Д. Ф., Гипотеза кварковых звезд, Астрофизика 1 (1965) 479.
  13. ↑ Ivanenko D., Sardanashvily G., The gauge treatment of gravity, Physics Reports 94 (1983) 1-45.
  14. ↑ Руденко О. П. Пам'яті видатного фізика-теоретика, педагога Д. Іваненка[недоступне посилання з червня 2019]

Література

[ред. | ред. код]

Електронний ресурс

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іваненко_Дмитро_Дмитрович&oldid=41439076