Бірча
Місто
Координати 49°41′32″ пн. ш. 22°28′46″ сх. д. / 49.69222° пн. ш. 22.47944° сх. д.
|
Бі́рча (пол. Bircza) — місто (у 1934-2023 село) в середньому Бескиді, Перемишльського повіту в Підкарпатському воєводстві на південному сході Польщі. Центр гміни Бірча. Населення — 1045 осіб (2011[1]). Стара назва — Борча, Борця (пол. Borcza). Родинне гніздо дому Борецьких.
Місцевість складалася з кількох частин: Місто, Оболонь, Жень, Вигін, Кам'яна Гірка, Двір, Торговиця, Млинище (пол. Miasto, Błonie, Żeń, Wygon, Kamienna Górka, Dwór, Targowica, Mielnicze). Через місцевість протікає невеличка річка Ступниця, притока Сяну.
Село розташоване на відстані 24 кілометри на південний захід від центру повіту міста Перемишля і 51 кілометр на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшева.[2]
В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.
Перша згадка з 1188 року. Родове гніздо і отчина руського шляхетного роду Борецьких.
Після захоплення цих земель Польщею Бірча в 1340–1772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського.
У 1422 році зафіксовано існування в Бірчі православного монастиря святого Онуфрія[3]. В 1464 році король надав місту маґдебурзьке право.
Тут у 1560 році народився Іов Борецький.
В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Бірча відійшла до імперії Габсбургів. У травні 1848 року в Бірчі утворено деканальну Руську Раду, котра підлягала Головній Руській Раді й діяла до 1851 року.
За даними Географічного словника Королівства Польського та інших слов'янських земель, виданого в Варшаві в 1880–1914 роках (том 1 дозволено цензурою царської Росії 28 листопада 1879 року), на той момент Бірча належала до Добромильського повіту (повітову владу перенесено в Добромиль в липні 1876 року власне з Бірчі), мала дві парафії (римо-католицьку та греко-католицьку) та тривіальну школу. Римо-католицькій парафії, яка налічувала 2579 вірних, належав дерев'яний костел, збудований в 1743 році. Одночасно в місті знаходився бірчанський деканат греко-католицької церкви, який належав до Перемишльської дієцезії. Деканат об'єднував 19 парафій (серед них в селах Березка, Липа, Павлокома, Явірник-Руський) з загальною кількістю 22 тисячі 428 вірних, серед яких парафія саме Бірчі з філіями становила 2067 осіб. В загальному Бірчанське староство налічувало 91 гміну, 96 населених пунктів та 52 тисячі 322 мешканці.[4]
Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої Бірча опинилася по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року. Від 1922 до 1944 року парохом УГКЦ в Бірчі був Іван Лебедович[5]. Бірча втратила міські права 1934 року — стало селом і центром ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 2290 жителів, з них 370 українців, 740 поляків, 30 польських колоністів міжвоєнного періоду і 1150 євреїв[6].
У 1939–1941 та 1944–1945 рр. містечко, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, належало до СРСР і було районним центром Бірчанського району Дрогобицької області (обласний центр — місто Дрогобич)[7].
31 липня 1944 року місцевість було окуповано Червоною Армією[8]. 13 серпня 1944 розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[9].
У березні 1945 року згідно з радянсько-польським договорами Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемиського району (з містом Перемишль) зі складу Дрогобицької області передано Польщі. Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[10] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[11],[12]
Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, у якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[13], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[14]
У 1945–1946 році під Бірчею відбувалися бої між УПА та польськими комуністичними силами безпеки.
Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[15].
Бірча зберегла містечкову забудову, у містечку є палац Гумницьких із гарним парком.
З 1 січня 2024 поновлено статус міста.
У 1924 році за проектом Євгена Нагірного було розпочато будівництво греко-католицької церкви. Цю рідкісну за своєю архітектурою хрещату необарокову церкву із циліндричною навою (ротонда) було висаджено в повітря у 1964 році.[16]
В Бірчі існувало дві українські церкви. Одна - старша, побудована у 1728 році. Після виселення корінного населення була знищена першою у 1948 році. 21 вересня 1921 року було освячено фундаменти нового храму, за проектом львівського архітектора Євгена Нагірного, посвячення проводив перемиський єпископ Йосафат Коциловський. До мурування стін приступили у 1924 році. Це була монументальна одно-купольна, центрична у плані, мурована будівля, архітектура якої відобразила унікальний синтез традицій Прикарпатського народного зодчества та візантійської столично-репрезентативної архітектури. Кошти на будівництво збирали із багатьох навколишніх парафій. Станом на 1939 рік було зібрано коло 150 000 злотих. Висота храму становила 36 метрів, а ширина 32 м. Після виселення українців, споруда була збезчещена і, згодом, перетворена на склад. У 1969 році польські сапери заклали вибухівку та підірвали храм. Залишки споруди знаходились на церквищі до кінця 1970-х років. Після вивезення руїн, на місці храму влаштоване торговище.[17]
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][18]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 518 | 92 | 380 | 46 |
| Жінки | 527 | 100 | 315 | 112 |
| Разом | 1045 | 192 | 695 | 158 |
- 1589 — 49 будинків, 245 мешканців
- 1785 — 500 мешканців, з них 140 греко-католиків, 200 римо-католиків та 160 юдеїв
- 1840 — 272 греко-католики (нема даних про вірних інших конфесій)
- 1859 — 239 греко-католиків
- 1879 — 339 греко-католиків
- 1890 — 291 греко-католик, 715 римо-католиків, 989 юдеїв
- 1921 — 247 будинків, 1929 мешканців, з них 297 греко-католиків, 590 римо-католиків, 1038 євреїв
- 1926 — 421 греко-католик
- 1929 — 1929 мешканців
- 1939 — 2290 мешканців, з них 370 греко-католиків, 770 римо-католиків, 1150 юдеїв
- 1944 — 1060 мешканців, з них 800 поляків та 260 українців
- 1997 — 1127 мешканців
- 2006 — 1075 мешканців
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бірча
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Central Statistical Office (GUS) - TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish) . 1 червня 2008. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 30 жовтня 2012.
- ↑ Документ Казимира Ягеллончика (пол. Kazimierza Jagiellończyka), що підтверджував надання Федорові Шептицькому (пол. Fedorowi Szeptyckiemu) села Канофости (пол. Kanofosty), від 12 квітня 1469 року
- ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom I. Архів оригіналу за 15 вересня 2014. Процитовано 11 липня 2012.
- ↑ [недоступне посилання з травня 2019 Іван Лебедович, газета «Наше слово»]
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 18.
- ↑ 10 січня 1940 року Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 15 липня 2012.
- ↑ ВОВ-60 — Сводки. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 29 жовтня 2012.
- ↑ Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах червоної армії. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 2 червня 2022.
- ↑ Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952. Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ * Акція «Вісла»: Список виселених сіл та містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ [Архівовано 30 липня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Слободян В. М. Класицистичні церкви-ротонди в Галичині першої половини XIX століття // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 13, 2003. — С. 78. — ISBN 966-95066-4-10.
- ↑ Cerkiew w Birczy - dwa wspomnienia | (pl-PL) . 12 червня 2020. Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 15 червня 2020.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- Бірча в Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom I, Warszawa : nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880–1914 [Архівовано 15 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- Сторінка села Бірча на вебсайті гміни Бірча [Архівовано 3 травня 2012 у Wayback Machine.]
- Bircza Online — Генеалогічний портал [Архівовано 12 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
- Бірча [Архівовано 18 вересня 2011 у Wayback Machine.]
Адміністративний центр: Бірча | ||
| Міста |  | |
| Села | Березка • Богушівка • Борівниця • Брижава • Воля-Корінецька • Гута-Березка • Добрянка • Жогатин • Корінець • Котів • Кузьмина • Лещава-Горішня • Лещава-Долішня • Лещавка • Липа • Лодинка-Горішня • Малява • Нове Село • Розтока • Рудавка • Сівчина • Стара Бірча • Явірник-Руський • Ясениця-Сівчинська | |
| Селища | ||
| Неіснуючі | ||
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |