Волошин Максиміліан Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максиміліан Олександрович Волошин
Народився16 (28) травня 1877[1][2] або 28 травня 1877(1877-05-28)[3][2]
Київ, Російська імперія
Помер11 серпня 1932(1932-08-11)[1][4][…] (55 років)
Коктебель, Кримська АРСР, Російська СФРР, СРСР
·інсульт
ПохованняМогила поета і художника М. О. Волошина
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьпоет, маляр
Alma materFeodosia male gymnasiumd (червень 1897) і Юридичний факультет Московського державного університетуd (1899)[1]
Мова творівросійська
Жанрпоезія
ЧленствоQ4127538?
У шлюбі зВолошина Маргарита Василівнаd і Заболоцька Марія Степанівна

CMNS: Волошин Максиміліан Олександрович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Максиміліа́н (Максимиля́н) Олександрович Волошин (справжнє прізвище — Кирієнко-Волошин; 16 (28) травня 1877(18770528), Київ, Київська губернія, Російська імперія — 11 серпня 1932, Коктебель, Кримська АРСР, РСФРР) — російський письменник-поет та маляр українського походження, перекладач; жив у Криму, представник символізму й акмеїзму; в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився 16 (28 — за новим стилем) травня 1877 року в Києві в родині юриста, колезького радника Олександра Максимовича Кирієнка-Волошина (1838—1881) і Олени Оттобальдівни (1850—1923), до шлюбу Глазер. Київський будинок зберігся до наших часів (нині бульвар Шевченка / вул. Пирогова, 24/9).

У своїй автобіографії Волошин вказував, що Кирієнки-Волошини за походженням козаки із Запоріжжя, а мати походила з обрусілих у XVIII столітті німців.

Невдовзі сім'я переїхала до Таганрога, а після смерті чоловіка Олена Оттобальдівна вирішила переселитися з чотирирічним сином у Москву, де вони прожили понад десять років. У 1893 році переїхали до Коктебеля.

Студентські часи

[ред. | ред. код]
Фото Волошина в 1900

1897 року вступив на юридичний факультет Московського університету, а в 1899 році за дієву участь у Всеросійському студентському страйку виключений із нього на рік і висланий у Феодосію під таємний нагляд поліції. Звідси разом із матір'ю майже на півроку виїхав у свою першу закордонну подорож до Європи.

Повернувшись до Москви, екстерном склав екзамени в університеті, а в травні 1900 році знову вирушив з друзями у двомісячну подорож Європою за розробленим ним маршрутом. При поверненні в Російську імперію його несподівано для всіх заарештували й етапували до Москви, після двох тижнів перебування в «одиночці» вислали без права в'їзду в Москву і Санкт-Петербург. Волошин приймає пропозицію інженера О. В. Вяземського і їде до Середньої Азії, на той час — добровільне заслання.

У Парижі

[ред. | ред. код]

У Ташкенті Волошин приймає рішення не повертатися до університету, а їхати до Європи, займатись самоосвітою. У 1901 році він приїжджає до Парижа, де малює в ательє художниці Є. С. Круглікової, навчається живопису в академії Колароссі, вивчає французьку літературу й культуру. Його рецензії на французькі події і критичні статті друкуються в періодичних виданнях Росії.  

У Парижі Волошин спілкується з французькими:

Ювілейна монета НБУ присвячена 100-річчю Будинку М.Волошина

У 1925 році 48-річний майстер згадував цей період свого життя:

...В ці роки — я тільки всмоктуюча губка, я весь — очі, я весь — вуха. Мандрую країнами, музеями, бібліотеками… Крім техніки слова опановую техніку мазка і олівця… Етапи блукання духа: буддизм, католицизм, магія, масонство, окультизм, теософія, Р. Штейнер. Період великих особистих переживань романтичного і містичного характеру…

Там він зустрів свою майбутню дружину Маргариту Сабашникову, яка була дочкою багатого торговця чаєм. Маргарита вчилася живопису. Паризький роман продовжився в Росії, і в квітні 1906 р. вони одружилися. У першому шлюбі Максиміліан прожив два роки.[5]

Останні роки життя

[ред. | ред. код]
Могила Волошина на пагорбі Кучук-Янишар
Схили Карадагу утворюють славетний «Профіль М. Волошина»

Останні 10 років життя Волошин майже безвиїзно жив у своєму будинку в Коктебелі. Це місце було популярним серед радянських літераторів, що любили відпочивати в Криму; до Волошина навідувалися друзі-письменники. Волошин нарешті мав спокійне сімейне життя: одружився з доброю, працелюбною медсестрою Марусею, яка доглядала матір. Дружина всіляко допомагала йому, опікувалася гостями.

У 1924 році зі схвалення Наркомпроса Волошин перетворює свій будинок у Коктебелі в безкоштовний будинок творчості (згодом — Будинок творчості Літфонду СРСР).

З 1929 році здоров'я Максиміліана Волошина різко погіршилося, душевний стан пригнічувало загострене почуття подій у країні — дедалі частіше приходили звістки про загибель чи арешти знайомих.

Помер Волошин від запалення легень 11 серпня 1932 року в Коктебелі. Похований, як він заповідав, на вершині приморського пагорба Кучук-Янишар.

Твори

[ред. | ред. код]

Поезія

[ред. | ред. код]
  • Іверії (збірка, 1918)
  • Демони глухонімі (збірка, 1919)
  • Неопалима Купина (книга віршів)
  • Поема «Росія» (1924)

Живописні праці

[ред. | ред. код]
«З Меганома» (1926)
«Вид на Коктебель» (1931)
  • «Іспанія. Біля моря» (1914)
  • «Париж. Площа Згоди вночі» (1914)
  • «Дерево і круча» (1920)
  • «Два дерева в долині. Коктебель» (1921)
  • «Пейзаж з озером і горами» (1921)
  • «Рожеві сутінки» (1925)
  • «Пагорби, висушені спекою» (1925)
  • «Бухта під Карадагом» (1925)
  • «Місячний вихор» (1926)
  • «Свинцеве світло» (1926)
  • «З Меганома» (1926)
  • «Топрак-Кая» (1926)
  • «Мій будинок під місяцем» (1927)
  • «Зубчаті береги» (1927)
  • «Вид на Коктебель» (1931)

Ушанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Будинок-музей Максиміліана Волошина
Меморіальна дошка в Києві
  • в 1908 році польський скульптор Едвард Віттіг створив великий скульптурний портрет М. О. Волошина, який був виставлений в Осінньому салоні і придбаний мерією Парижа та в тому ж році встановлений на бульварі Ексельман, 66, де стоїть донині;
  • в 1924 році російський художник Кустодієв написав портрет Волошина;
  • в Коктебелі з 1984 року діє Будинок-музей Максиміліана Волошина;
  • в 2007 році на будинку в Києві, де провів свої перші роки Волошин, з нагоди 130-річчя від дня народження поета, була встановлена пам'ятна дошка;
  • щовересня в Коктебелі проходить Міжнародний літературний фестиваль імені Максиміліана Волошина, а з 2008 року встановлена Міжнародна літературна Волошинська премія, яка вперше була вручена 11 вересня.
Пам'ятник М.Волошину у Коктебелі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Краткая литературная энциклопедияМосква: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 1.
  2. а б Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  3. а б Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 419–423. — ISBN 5-94848-245-6
  4. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Сім пудів краси - UAHistory (укр.). 12 серпня 2016. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 13 серпня 2016.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]