Джуліан Норвічська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джуліан Норвічська
Народилася8 листопада 1342[1] або 1343[2]
Норвіч, Норфолк, Королівство Англія
Померлане раніше 1416
Норвіч, Норфолк, Королівство Англія
Країна Королівство Англія
Діяльністьбогословка, письменниця, Анахорети, пустельник, Christian mystic, філософ
Знання мовсередньоанглійська[3] і англійська[4]
Magnum opusRevelations of Divine Loved
Конфесіякатолицька церква і містицизм

Джуліан Норвічська (англ. Julian of Norwich; бл. 1343[7] – після 1416), також відома як Юліана з Норвіча, Леді Джуліан, Дама Джуліан[8] або Мати Джуліан — англійська анахоретка Середньовіччя. Її твори, тепер відомі як «Одкровення божественної любові», є найпершими збереженими англомовними творами жінки, хоча можливо, що деякі анонімні твори могли бути авторами жінок. Це також єдині збережені англомовні твори анахоретки.

Джуліан жила в англійському місті Норвіч, важливому центрі торгівлі, який також мав яскраве релігійне життя. За час її життя місто зазнало руйнівних наслідків Чорної смерті  – років, селянського повстання (яке охопило значні частини Англії в 1381 році) та придушення лоллардів. У 1373 році, у віці 30 років і настільки тяжко хвора, що їй здавалося, що вона лежить на смертному одрі, Джуліан отримав серію видінь або показів про Страсті Христові. Вона одужала від хвороби та написала дві версії свого досвіду, першу з яких було завершено незабаром після її одужання — набагато довший варіант, сьогодні відомий як «Довгий текст», був написаний багато років потому.

Джуліан жила в постійному усамітненні як відлюдниця у своїй келії, яка була прибудована до церкви св. Юліана в Норвічі. Відомо чотири заповіти, в яких певні суми були заповідані норвізькій ігумені на ім'я Джуліан, а також існує розповідь відомої містички Марджері Кемпе, яка свідчить про те, що ігуменя давала Кемпе поради.

Подробиці про сім'ю, освіту та життя Джуліан до того, як вона стала відлюдницею, невідомі; неясно, чи її справді звали Джуліан. Віддаючи перевагу писати анонімно і шукаючи ізоляції від світу, вона, проте, була впливовою ще за життя. Хоча її твори дбайливо зберігалися, Реформація не дозволила опублікувати їх у друкованому вигляді. Вперше «Довгий текст» був опублікований у 1670 році бенедиктинським монахом Серенусом де Крессі, перевиданий Джорджем Гарґрівзом Паркером у 1843 році, а в 1864 році вийшов у світ у модернізованій версії. Праці Джуліан вийшли з невідомості в 1901 році, коли рукопис, що зберігався в Британському музеї, був переписаний і опублікований з примітками Ґрейс Воррек; з того часу було зроблено багато перекладів. Сьогодні Джуліан вважається важливою християнською містикинею і богословинею.

Фон

[ред. | ред. код]
map of 14th century Norwich
Карта Норвіча (прибл. 1300) Семюела Вудворда (1847); Церква Святого Юліана в нижній частині карти позначена цифрою «7».

Англійське місто Норвіч, де Джуліан, ймовірно, прожила все своє життя, протягом XIII та XIV столітьбуло другим за значенням після Лондона і було центром основного регіону країни для сільського господарства та торгівлі.[9][11] За її життя Норвіча досягла Чорна смерть; хвороба, можливо, вбила більше половини населення міста та поверталася в наступних спалахах аж до 1387 року.[12] Джуліан була жива під час селянського повстання 1381 року, коли місто було переповнене силами повстанців під проводом Джефрі Літстера. Генрі ле Деспенсер, єпископ Норвіча, стратив Літстера після того, як в битві при Північному Волшемі селянська армія зазнала поразки.[13] Деспенсер ревно виступав проти лоллардів, які виступали за реформу церкви, і деяких з них спалили на вогнищі в Лоллардській ямі, неподалік від міста.[9]

Тогочасний Норвіч, мабуть, був одним із найбільш релігійних міст Європи, з його собором, монастирями, церквами та камерами самітників, які домінували як у ландшафті, так і в житті його громадян. На східній стороні міста був соборний пріорат (заснований у 1096 році), бенедиктинська лікарня Святого Павла, монастир кармелітів, лікарня Святого Джайлза та монастир Грейфраєрів. На південь прямо за міськими стінами розташовувався монастир у Керров, бенедиктинський фонд.[14] Його дохід був в основному отриманий від «життя», отриманого від оренди його активів, які включали церкви Норвіча Сент-Джуліан, Усіх Святих Тімберхілл, Сент-Едвард Конісфорд і Сент-Катрін Ньюгейт, усі тепер втрачені, крім Сент-Джуліана. Церкви з келіями-анахоретами підвищували репутацію монастиря, оскільки приваблювали пожертви з усього суспільства.[15]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Джерела про життя Джуліан

[ред. | ред. код]

Про життя Джуліан відомо небагато. Кілька скупих коментарів, які вона залишила про себе, містяться в її творах, пізніше опублікованих у книзі, широко відомій під назвою «Об'явлення Божественної Любові», яка вперше була використана в 1670 році.[16][17] Найдавніша збережена копія рукопису Джуліан, зроблена писарем у 1470-х роках, визнає її авторкою твору.[16]

Найдавніші відомі згадки про Джуліан походять із чотирьох заповітів, у яких вона описується як анахоретка.[16] Усі заповіти були складені особами, які жили в Норвічі. Роджер Рід, відлюдниця церкви Святого Михайла Кослані в Норвічі, чий заповіт від 20 березня 1394 року є найдавнішою згадкою про існування Джуліан, з заповів 12 шилінгів «анакориті Джуліані».[5] Томас Едмунд, священик церкви Чантрі з Ейлшема, у своєму заповіті від 19 травня 1404 року вказав, що 12 пенні має бути передано «Джуліані, відлюдниці церкви Святого Юліана в Конісфорді», а 8 пенні — «Сарі, що живе з нею».[5][19] Джон Пламптон з Норвіча у своєму заповіті від 24 листопада 1415 року відписав 40 пенні «відлюдниці церкви Святого Джуліана в Конісфорді і по шилінгу її служниці і колишній служниці Алісі».[5] Четвертою особою, яка згадала Джуліан, була Ізабелла, графиня Саффолк (друга дружина Вільяма де Уффорда, 2-го графа Саффолка), яка у своєму заповіті від 26 вересня 1416 року заповіла 20 шилінгів «Джуліан, відлюдниці з Норвіча».[5] Оскільки заповіт неназваному анкориту в церкві Святого Джуліана був зроблений у 1429 році, існує ймовірність, що на той час Джуліан була жива.[20]

manuscript of page of Kempe's book
Частина рукопису (прибл. 1440), продиктований містиком Маргері Кемпе писареві, в якому вона згадує відвідування «дам Джеліан» (Британська бібліотека)

Джуліан була відома як духовний авторитет у своїй громаді, де вона також служила радницею.[21] Приблизно в 1414 році, коли їй було вже за сімдесят, її відвідала англійська містичка Марджері Кемпе. У «Книзі Марджері Кемпе», яка, можливо, є першою автобіографією, написаною англійською мовою,[22] згадується, що вона поїхала до Норвіча, щоб отримати духовну пораду від Джуліан[23], кажучи, що вона була «наказана Господом» піти до «Пані Джуліан… бо відлюдниця була експерткою у „божественних одкровеннях“ і могла дати добру пораду».[24] Кемпе ніколи не називала Джуліана авторкою, хоча вона була знайома з творами інших духовних письменників і згадувала їх.[20]

Видіння

[ред. | ред. код]

У «Одкровеннях божественної любові» Джуліан писала, що вона серйозно захворіла у віці 30 років. Вона могла бути відлюдницею, коли захворіла, хоча можливо, що вона була мирянкою, яка жила вдома[25], оскільки її відвідувала мати та інші люди, а правила клаузуру для відлюдниці зазвичай не дозволяли стороннім особам мати такий доступ.[26] 8 У травні 1373 року кюре звершив з нею останні церковні обряди в очікуванні її смерті. Коли він тримав розп'яття над ногами її ліжка, вона почала втрачати зір і відчувала фізичне оніміння, але, дивлячись на розп'яття, вона побачила, як постать Ісуса почала кровоточити. Протягом наступних кількох годин вона мала серію з 15 видінь Ісуса і 16 наступної ночі.[27][28]

13 травня Джуліан повністю одужала від хвороби; існує загальна згода, що вона написала про свої прояви невдовзі після того, як їх пережила.[29] Її оригінальний рукопис більше не існує, але збереглася копія, відома зараз як «Короткий текст».[30] Десятиліттями пізніше, можливо, на початку 1390-х років, вона почала теологічне дослідження значення своїх видінь і створила твір, відомий зараз як «Довгий текст». Ця друга робота, перш ніж була завершена, здається, пройшла багато переглядів можливо у 1410-х або 1420-х роках.[30] Одкровення Джуліан, здається, є першим важливим прикладом бачення англійки за 200 років, на відміну від континенту, де «золотий вік жіночого містицизму» припав на XIII—XIV століття.[29]

Особисте життя

[ред. | ред. код]
15th century manuscript of Julian's Short Text
Початок XV століття Короткий текст. «Ось видіння, призначене благом Божим для побожної жінки на ім'я Джуліан, яка є затворницею atte Norwiche і zitt ys on lyfe anno domini millesimo ccccxiii». (ББ, додати MS 37790)

Нечисленні автобіографічні подробиці, які Джуліан включила до «Короткого тексту», в тому числі її стать, були замовчувані, коли вона писала довший текст пізніше в житті.[21] Історики навіть не впевнені щодо її справжнього імені. Зазвичай вважається, що воно походить від назви церкви в Норвічі, до якої була прилаштована її келія, але Джуліан також використовувалося як дівоче ім'я в Середньовіччі, і тому могло бути її християнським ім'ям.[31]

Записи Джуліан вказують, що вона народилася в 1343 або наприкінці 1342 року і померла після 1416 року.[5][32] Коли Чорна Смерть прибула до Норвіча, їй було шість років.[33] Існує припущення, що дівчиною її навчали бенедиктинські черниці абатства Керроу, оскільки в її дитинстві там існувала школа для дівчат.[32][34] Проте, письмових доказів того, що вона колись була черницею в Керроу, немає.[25]

За словами кількох коментаторів, у тому числі Санти Бхаттачарджі в «Оксфордському словнику національної біографії», обговорення Джуліан материнської природи Бога свідчить про те, що вона знала про материнство з власного досвіду виховання дітей.[25] Оскільки в XIV столітті лютували епідемії чуми, припускають, що Юліан могла через це втратити власну сім'ю.[35] Ставши відлюдницею, вона перебувала б на карантині подалі від решти населення Норвіча.[32] Проте ніщо в творах Джуліан не містить жодних вказівок на чуму, релігійні конфлікти чи громадянські повстання, які відбувалися в місті за її життя.[36] Кеннет Ліч і сестра Бенедикта Ворд, спільні авторки «Переглянутої Джуліан» (1988), дійшли висновку, що вона була молодою овдовілою матір'ю і ніколи не була черницею. Свою думку вони ґрунтували на браку згадок про її життєві заняття і відсутності доказів, які б пов'язували її з абатством Керроу, яке вшанувало б її і поховало на своїй території, якби вона була тісно пов'язана з монастирем.[37]

Життя відлюдниці

[ред. | ред. код]
illustration of a medieval bishop blessing an anchoress
Єпископ благословляє відлюдницю, з MS 079: Папський (прибл. 1400 – c. 1410), коледж Корпус-Крісті, Кембридж

Джуліан була відлюдницею принаймні з 1390-х років.[16] Живучи у своїй келії, вона відігравала б важливу роль у своїй громаді, присвятивши себе життю молитви, щоб доповнити священнослужительок у їх основній функції захисниць душ.[38] Її усамітнене життя почалося б після завершення обтяжливого процесу відбору.[39] Важлива церковна церемонія мала відбутися в церкві Св. Юліана в присутності єпископа.[40] Під час церемонії для Юліан співали б псалми з «Служби Божої для мертвих» (наче це був її похорон), і в якийсь момент її відвели б до дверей її камери і вивели в кімнату за ними[41]. Після цього двері запечатали, і вона залишилася б у своїй камері до кінця життя.[42]

Коли Джуліан почала усамітнене життя, їй довелося б дотримуватися строгих правил, встановлених для відлюдниць. Збереглося два важливих джерела інформації про життя таких жінок. De institutione inclusarum був написаний латинською мовою Ельредом з Ріво приблизно в 1162 році, а Ancrene Riwle — середньоанглійською мовою приблизно в 1200 році.[43][44][45] Спочатку зроблений для трьох сестер, Ancrene Riwle з часом став посібником для всіх жінок-відлюдниць.[46] Свою колишню популярність твір відновив під час містичного руху XIV століття. Можливо, вона була доступна Джуліан для читання та ознайомлення з нею — це була книга, написана мовою, яку вона могла читати.[47] У книзі говорилося, що відлюдниці повинні жити в обмеженій ізоляції, у злиднях і під обітницею цнотливості.[38] Популярний образ Джуліан, який живе зі своїм котом для компанії, походить від правил, викладених у Ancrene Riwle.[48]

Як відлюдниця, яка живе в самому серці міського середовища, Джуліан не була б повністю усамітненою. Вона б користувалася фінансовою підтримкою більш заможних членів місцевої громади, а також загальною любов'ю населення. Вона, в свою чергу, молилася б і давала поради відвідувачам, служачи прикладом побожної святості[49] Відповідно до одного з видань «Кембриджської історії середньовіччя», цілком можливо, що вона познайомилася з англійським містиком Волтером Гілтоном, який помер, коли Джуліан було за п'ятдесят, і який, можливо, трохи вплинув на її твори.[50]

Одкровення Божественної Любові

[ред. | ред. код]
Докладніше: Одкровення Божественної Любові
frontispiece of 1670 edition of Revelations of Divine Love
Перше видання XVI Одкровення Божої Любові (1670)

Як «Довгий текст», так і «Короткий текст» «Об'явлень Божественної любові» Джуліан містять опис кожного з її об'явлень.[17] Її праці є унікальними, оскільки вони є найбільш ранніми зі збережених англомовних творів, написаних жінкою, хоча не виключено, що деякі анонімні твори могли мати авторок-жінок. Вони також є єдиними вцілілими творами англійської відлюдниці.[27][51] «Довгий текст» складається з 86 розділів і приблизно 63 500 слів і приблизно в шість разів довший за «Короткий текст».[29][52]

В Англії XIV століття, коли жінкам взагалі заборонялося обіймати високі посади, їхні знання латини були б обмежені, і більш імовірно, що вони читали та писали англійською.[46] Історик Джаніна Рамірес припустила, що, вирішивши писати своєю народною мовою, прецедент, створений іншими середньовічними письменниками, Джуліан найкращим чином «намагався виразити невимовне».[53] Ніщо з написаного Джуліан ніколи не згадувалося в заповітах, не було написане для конкретної читацької аудиторії і не вплинуло на інших середньовічних авторів[54], і майже не було жодних посилань на її твори з часу їх написання до початку ХХ століття.[55]

Праці Джуліан були майже невідомі до 1670 року, коли вони були опубліковані Серенусом де Крессі, сповідником англійських монахинь у Камбре, під назвою «XVI Одкровення Божественної Любові, явлені побожній слугині нашого Господа, на ім'я Мати Юліана, Анкорета з Норвіча: яка жила за часів короля Едуарда Третього».[20] В основу своєї книги Крессі поклав «Довгий текст»[56], ймовірно написаний Джуліан у 1410-х або 1420-х роках.[30] Збереглося три рукописні копії Д"овгого тексту".[57] Один примірник повного «Довгого тексту», відомого як Паризький рукопис, зберігається в Національній бібліотеці Франції в Парижі, а два інших рукописи зараз знаходяться в Британській бібліотеці в Лондоні.[58] Можливо, один із рукописів був скопійований Клементіною Кері, яка заснувала англійський бенедиктинський монастир у Парижі.[55] Видання Крессі було перевидано в 1843 і 1864 роках, а також знову в 1902 році.[59]

Нова версія книги була створена Генрі Коллінзом у 1877 році. Воно стало ще більш відомим після публікації видання Ґрейс Воррак 1901 року, яке включало модернізовану мову, а також, за словами автора Джорджії Ронан Крамптон, «співчутливий поінформований вступ». Книга познайомила більшість читачів початку ХХ століття з творами Джуліан;[59] за словами історика Генрієтти Лейзер, Джуліан була «улюбленою у ХХ столітті як богословами, так і поетами».[60]

Коротший твір Джуліан, тепер відомий як «Короткий текст», ймовірно, був написаний незабаром після її видінь у травні 1373 року.[61] Як і у випадку з «Довгим текстом», оригінальний рукопис було втрачено, але не раніше, ніж принаймні одну копію зробив писар.[62] Колись він перебував у власності англійської католицької родини.[55] Копію бачив і описав антиквар Френсіс Бломфілд у 1745 році.[63][64] Після зникнення з поля зору на 150 років, він був знайдений у 1910 році в колекції споглядальних середньовічних текстів, куплених Британським музеєм,[65] і був опублікований преподобним Дандасом Гарфордом у 1911 році.[63] Рукопис, який зараз є частиною Британської бібліотеки Add MS 37790, разом із «Коротким текстом» Джуліан на 33 сторінках (сторінки з 97 r по 115r) зберігається в Британській бібліотеці.[66]

Теологія

[ред. | ред. код]
З того часу, як ці речі були вперше об'явлені, я часто хотів знати, що мав на увазі наш Господь. Минуло більше п'ятнадцяти років після того, як я отримав відповідь у розумінні мого духу. "Ти хочеш знати, що наш Господь мав на увазі, коли говорив про це? Добре знаєш. Його сенс був у любові. Хто тобі його показав? Любов. Що Він тобі показав? Любов. Чому Він показав її? Заради любові. Тримайся цього, і ти будеш пізнавати і розуміти любов все більше і більше. Але нічого іншого ти не знатимеш і не навчишся ніколи.»

Одкровення Божественної Любові[67]

Джуліан з Норвіча тепер визнана однією із найважливіших містиків та містикинь Англії;[68] за Лейзером, вона була найбільшою англійською відлюдницею.[69] Для богослова Деніса Тернера основною проблемою, яку Джуліан розглядає в «Одкровеннях божественної любові», є «проблема гріха». Джуліан каже, що гріх є покірним, що часто перекладається як «необхідний», «належний» або «відповідний».[70][71]

Джуліан жила в час потрясінь, але її богослов'я було оптимістичним і говорило про Божу всеблагість і любов у термінах радості та співчуття. «Одкровення Божественної Любові» «містить послання оптимізму, що ґрунтується на впевненості в тому, що ми любимі Богом і перебуваємо під захистом Його Провидіння».

Характерним елементом містичного богослов'я Джуліан було прирівнювання божественної любові до материнської любові, тема якої зустрічається в біблійних пророків, як-от в Ісаї 49:15. За словами Джуліан, Бог є і нашою матір'ю, і нашим батьком. Як показує медієвістка Керолайн Вокер Байнум, цю ідею також розвинули Бернард Клервоський та інші, починаючи з ХІІ століття.[72] Байнум розглядає середньовічне уявлення про Ісуса як про матір як про метафору, а не про буквальне вірування.[73] У своєму чотирнадцятому одкровенні Джуліан пише про Трійцю в побутових термінах, порівнюючи Ісуса з матір'ю, яка є мудрою, люблячою та милосердною. Автор Френсіс Бір стверджувала, що Джуліан вважала, що материнський аспект Христа був буквальним, а не метафоричним: Христос не схожий на матір, він буквально є матір'ю.[74] Джуліан підкреслила це, пояснюючи, що зв'язок між матір'ю і дитиною — це єдині земні стосунки, які наближаються до стосунків, які людина може мати з Ісусом.[75] Вона використовувала метафори, коли писала про Ісуса стосовно ідей про зачаття, народження, відлучення від грудей і виховання.[76]

Джуліан писала: «Бо я не бачив гніву, окрім людського, і Він прощає його нам, бо гнів є не що інше, як збочення і протидія миру та любові».[77] Вона писала, що Бог бачить нас досконалими і чекає дня, коли людські душі дозріють, щоб зло і гріх більше не заважали нам,[78] і що «Бог ближчий до нас, ніж наша власна душа». Ця тема повторюється протягом усього її твору: «Ісус відповів такими словами, кажучи: „Все буде добре, і все буде добре, і все буде добре“. … Це було сказано так ніжно, без будь-яких звинувачень ні до мене, ні до когось іншого».[79]

Її статус відлюдниці, можливо, перешкодив сучасній монастирській та університетській владі кинути виклик її теології.[80] Відсутність посилань на її роботи за життя може свідчити про те, що вона тримала свої праці при собі в камері, щоб релігійні авторитети не знали про них.[81] У тексті Джуліан є посилання на «Defensorium sanctae birgittae» англійського кардинала XIV століття Адама Істона, «Epistola Solitarii» Альфонса з Хаена та «Remedies against Temptations» англійського містика Вільяма Флета.[82]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
деталь склепіння церковного склепіння
вікно Норвічського собору
вікно із зображенням Джуліан
Джуліан, зображений у церкві в Голті
Джуліан, зображений у церкві Святого Джуліана в Норвічі
Зображення Джуліан Норвічської (за годинниковою стрілкою, зверху ліворуч): склепіння на даху церкви св. Андрія і св. Марії, Ленгем, Норфолк; частина вікна Бошона, Норвічський собор; Норвічський собор; церква св. Джуліана, Норвіч; церква св. апостола Андрія Первозванного, Голт, Норфолк.

8 травня англіканська церква згадує Джуліан Малим фестивалем. Також 8 травня вшановують її пам'ять Єпископальна церква та Євангелічно-лютеранська церква Сполучених Штатів.[83][84]

Хоча не канонізована у католицькій церкві (станом на 2021) або перерахована у «Римському мартирології», Джуліан цитується в «Катехизисі Католицької Церкви».[85] У 1997 році отець Джандоменіко Муччі перерахував Джуліан серед 18 осіб, які вважаються потенційними Вчителями Церкви, описавши її як біту.[86][87]

На загальній аудієнції 1 грудня 2010 р. Папа Бенедикт XVI обговорював життя і вчення Джуліан, заявивши: «Джуліан Норвічська зрозуміла головну ідею духовного життя: „Бог є любов, і лише тоді, коли людина відкривається цій любові, повністю і з повною довірою, і дозволяє їй стати єдиним дороговказом у житті, все преображається, знаходить справжній мир і справжню радість, і людина здатна випромінювати їх“. Він підсумував: „І все буде добре“, „все буде добре“ — це останнє послання, яке передає нам Джуліан з Норвіча, і яке я також пропоную вам сьогодні».

Спадщина

[ред. | ред. код]

Відродження інтересу до Джуліан у ХХ та ХХІ століттях було пов'язане з відновленням інтересу до християнського споглядання в англомовному світі. Julian Meetings, асоціація контемплятивних молитовних груп, отримала свою назву від неї, але не пов'язана з жодною доктриною віри та не пов'язана з богослов'ям Джуліан, хоча її твори іноді використовуються на зборах.[88][89]

Церква Святого Джуліана

[ред. | ред. код]

З 1312 року до появи Джуліан в 1370-х роках у Норвічі не було відлюдників чи анахоретів.[20] Церква Святого Джуліана, розташована біля Кінг-стріт на півдні центру міста Норвіч, проводить регулярні служби.[90] Будівля, яка має круглу вежу, є однією з 31 парафіяльних церков із 58, які колись існували в Норвічі в середні віки,[91] з яких 36 мали камери відлюдниць.[92]

Entrance to Mother Julian's cell
Вхід до сучасної келії

Камера не залишилася порожньою після смерті Джуліан. У 1428 році Джуліан(а) Лампетт (або Лампіт) переїхав, коли Едіт Вілтон була відлюдницею, відповідальною за церкву,[93] і залишався в келії до 1478 року, коли відлюдницею була Маргарет Пігот.[94] Келія продовжувала використовуватися відлюдницями до розпуску монастирів у 1530-х роках, коли її було зруйновано, а церкву позбавили навісного лекторію та статуй. Відтоді до 1581 року відлюдниці не призначалися.[95]

До 1845 року собор Святого Джуліана був у поганому стані, і того ж року завалилася східна стіна. Після звернення за коштами церкву відреставрували.[96][98] Церква зазнала подальшої реставрації протягом першої половини ХХ століття,[99] але була зруйнована під час Норвічського бліцу в червні 1942 року, коли вежа отримала пряме попадання. Після війни церква була відбудована. Зараз він виглядає в основному таким, яким був до руйнування, хоча його вежа значно зменшилася у висоту, а на місці давно втраченої келії анкоритів збудовано каплицю.[100]

Література

[ред. | ред. код]

Катехизм Католицької Церкви цитує Одкровення Божественної Любові в поясненні того, як Бог може отримати більше добра, навіть зі зла. Поет Т. С. Еліот тричі включив «Все буде добре, і все буде добре, і все буде добре» у свій вірш «Little Gidding», четвертий із його «Чотирьох квартетів» (1943), а також у вірш Джуліан «Основа нашого благання».[101] Поема відновила обізнаність англомовної публіки про тексти Джуліан.[102][note 1]

Ліві лапки І все буде добре.
Коли язики полум'я складені
В увінчаний вогняний вузол.
І вогонь, і троянда - одне ціле. 		Праві лапки

Пісня Сіднея Картера «Усе буде добре» (іноді її називають «The Bells of Norwich»), у якій використовуються слова Джуліан, була опублікована в 1982 році[104] Твори Джуліан були перекладені багатьма мовами.[105]

У 2023 році Джуліан був темою вигаданої автобіографії «Я, Джуліан» доктора Клер Ґілберт, запрошеного наукового співробітника Ісусового коледжу в Кембриджі.[106][107] 8 травня 2023 року Гілберт обговорювала свою книгу в програмі Woman's Hour на BBC Radio 4.[108]

Книга Вікторії Маккензі «За твій великий біль змилуйся над моїм малим болем», також опублікована в 2023 році, стосується як Джуліана, так і Марджері Кемпе.

Норфолк і Норвіч

[ред. | ред. код]

У 2013 році Університет Східної Англії вшанував Джуліан, назвавши свій новий навчальний центр Julian Study Centre. Перший Джуліанський тиждень у Норвічі відбувся у травні 2013 року. Святкування включало концерти, бесіди та безкоштовні заходи, що проводилися по всьому місту, з метою заохочення людей «дізнатися про Джуліан та її мистецьке, історичне та теологічне значення»[109]

На честь відлюдниці був названий міст Леді Джуліан, що перетинає річку Венсум і з'єднує Кінг-стріт і Ріверсайд-Вок поблизу залізничної станції Норвіч. Приклад поворотного мосту, побудованого, щоб дозволити більшим суднам підходити до басейну вище за течією, він був розроблений Mott MacDonald Group і завершений у 2009 році.[110]

Протягом 2023 року Друзі Джуліан з Норвіча організували низку заходів, присвячених 8 травня, 650-ій річниці появи одкровень Джуліана.[111]

Твори: Одкровення Божественної Любові

[ред. | ред. код]

Рукописи

[ред. | ред. код]

Довгий текст

[ред. | ред. код]

Короткий текст

[ред. | ред. код]

Вибрані видання

[ред. | ред. код]
  • Collins, Henry, ред. (1877). Revelations of Divine Love, Shewed to a Devout Anchoress, by name Mother Julian of Norwich. Mediaeval library of mystical and ascetical works. London: T. Richardson.
  •  Warrack, Grace, ред. (1901). Revelations of Divine Love, Recorded by Julian, Anchoress at Norwich, 1373 (вид. 1st). London: Methuen and Company. OCLC 560165491. (The second edition (1907) is available online from the Internet Archive.)
  • Skinner, John, ред. (1997). Revelation of Love. New York: Doubleday. ISBN 978-0-385-48756-6.
  • Beer, Frances, ред. (1998). Revelations of Divine Love, translated from British Library Additional MS 37790: the Motherhood of God : an excerpt, translated from British Library MS Sloane 2477. Rochester, New York: D.S. Brewer. ISBN 978-0-85991-453-6.
  • Reynolds, Anna Maria, ред. (2001). Showing of Love: Extant Texts and Translations. Florence: SISMEL: Edizioni del Galluzzo. ISBN 978-88-8450-095-3.
  • Starr, Mirabai (2013). The Showings of Julian of Norwich: A New Translation. Charlottesville, Virginia: Hampton Roads Publishing Company. ISBN 978-1-57174-691-7.
  • Windeatt, Barry, ред. (2015). Revelations of Divine Love. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-811206-8.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Медієвіст Барбара Ньюман зазначає, що вислів Джуліан в "Маленькій легковажності" слугує "рефреном, так само, як і в "Одкровеннях кохання" самої Джуліан", і що він був включений на пізній стадії написання поеми, після того, як Еліот працював над нею більше року.[103]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ (unspecified title) — ISBN 978-0-19-811206-8
  2. ↑ (unspecified title) — ISBN 978-0-281-07737-3
  3. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  4. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  5. ↑ а б в г д е Windeatt, 2015, с. xiv.
  6. ↑ Ramirez, 2016, с. 5.
  7. ↑ Не всі джерела погоджуються з роком народження Юліан Норвічської; Віндіт датує його кінцем 1342 року; Рамірес стверджує, що вона народилася «близько 1343 року».[5][6]
  8. ↑ "All shall be well, and all shall be well, and all manner of thing shall be well" The Optimism of Mother Julian of Norwich. The Centre for Optimism. 2022. Процитовано 6 жовтня 2023. This is why, in her lifetime, Julian was called “Dame Julian”, as is engraved on the funeral monument that contains her remains. She had become a mother to many.
  9. ↑ а б Ramirez, 2016, с. 17.
  10. ↑ Rawcliffe та Wilson, 2004, с. 158.
  11. ↑ Брак даних про населення Норвіча в цей період його історії означає, що достеменно невідомо, чи посідало місто друге місце за розміром після Лондона, хоча наприкінці 13 століття в Норвічі було зафіксовано 130 індивідуальних ремісничих майстерень, порівняно з 175 у Лондоні, і більше, ніж у будь-якому іншому регіональному центрі Англії.[10]
  12. ↑ Ramirez, 2016, с. 24.
  13. ↑ Ramirez, 2016, с. 25—26.
  14. ↑ Rawcliffe та Wilson, 2004, с. 88.
  15. ↑ Rawcliffe та Wilson, 2004, с. 89.
  16. ↑ а б в г д Baker, 1993, с. 148.
  17. ↑ а б Windeatt, 2015, с. lii.
  18. ↑ Ramirez, 2016, с. 18.
  19. ↑ Історик Яніна Рамірес припускає, що Сара була покоївкою Джуліан і її зв'язком із зовнішнім світом. За словами Рамірес, вона, ймовірно, мала доступ до Джуліан через меншу суміжну кімнату.[18]
  20. ↑ а б в г Crampton, 1994, с. 11.
  21. ↑ а б Windeatt, 2015, с. xiii.
  22. ↑ Flood, Alison (21 березня 2014). Margery Kempe, the first English autobiographer, goes online. The Guardian. Архів оригіналу за 7 February 2019. Процитовано 4 лютого 2019.
  23. ↑ Windeatt, 2015, с. viii.
  24. ↑ Butler-Bowden та Chambers, 1954, с. 54.
  25. ↑ а б в Bhattacharji, Santha (2014). Julian of Norwich (1342–c.1416). Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/15163. {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER30=, |HIDE_PARAMETER14=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER25=, |HIDE_PARAMETER24=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER3=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER2=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER11=, |HIDE_PARAMETER26=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER23=, |HIDE_PARAMETER27= та |HIDE_PARAMETER12= (довідка) (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  26. ↑ Windeatt, 2015, с. x, xv.
  27. ↑ а б Windeatt, 2015, с. ix.
  28. ↑ Ramirez, 2016, с. 37.
  29. ↑ а б в Leyser, 2002, с. 219.
  30. ↑ а б в McGinn, 2012, с. 425.
  31. ↑ Groves, 2010, с. 74.
  32. ↑ а б в Beer, 1992, с. 130.
  33. ↑ Upjohn та Groves, 2018, с. 13.
  34. ↑ Watson та Jenkins, 2006, с. 4.
  35. ↑ Obbard, 2008, с. 16.
  36. ↑ Ramirez, 2016, с. 31.
  37. ↑ Leech та Ward, 1995, с. 21.
  38. ↑ а б Ramirez, 2016, с. 11.
  39. ↑ Leyser, 2002, с. 206.
  40. ↑ Rolf, 2018, с. 50.
  41. ↑ Ramirez, 2016, с. 13.
  42. ↑ Ramirez, 2016, с. 5, 13.
  43. ↑ Leyser, 2002, с. 210, 212.
  44. ↑ Fugelso, 2020, с. 127.
  45. ↑ Окрім "Ancrene Riwle" та "De institutione inclusarum", найважливішими з 13 збережених текстів є "Форма життя" Ріхарда Ролле(прибл. 1348) і "Шкала досконалості" (написана Волтером Гілтоном у 1386 році і пізніше, до його смерті у 1396 році).[16]
  46. ↑ а б Leyser, 2002, с. 211.
  47. ↑ Baker, 1993, с. 149.
  48. ↑ Ramirez, 2016, с. 11—13.
  49. ↑ Windeatt, 2015, с. xii—xiii.
  50. ↑ Tanner, Previté-Orton та Brooke, 1932, с. 807.
  51. ↑ Leyser, 2002, с. 208.
  52. ↑ Jantzen, 2011, с. 4—5.
  53. ↑ Ramirez, 2016, с. 7.
  54. ↑ Rolf, 2013, с. 8.
  55. ↑ а б в Leech та Ward, 1995, с. 12.
  56. ↑ Ramirez, 2016, с. 78.
  57. ↑ Windeatt, 2015, с. xx.
  58. ↑ Crampton, 1994, с. 20—21.
  59. ↑ а б Crampton, 1994, с. 18.
  60. ↑ Leyser, 2002, с. 218—219.
  61. ↑ Windeatt, 2015, с. xx—xxi.
  62. ↑ Ramirez, 2016, с. 74—75.
  63. ↑ а б Rolf, 2013, с. 9.
  64. ↑ Blomefield та Parkin, 1805, с. 81.
  65. ↑ Rolf, 2013, с. 6.
  66. ↑ Windeatt, 2015, с. li—lii.
  67. ↑ Лейзер, 2002, с. 220.
  68. ↑ Pelphrey, 1989, с. 14.
  69. ↑ Leyser, 2002, с. 218.
  70. ↑ Watson та Jenkins, 2006, с. 208.
  71. ↑ Turner, 2011, с. 52.
  72. ↑ Bynum, 1984, с. 111—112.
  73. ↑ Bynum, 1984, с. 130.
  74. ↑ Beer, 1992, с. 152.
  75. ↑ Beer, 1992, с. 155.
  76. ↑ D-Vasilescu, 2018, с. 13.
  77. ↑ Beer, 1998, с. 45.
  78. ↑ Beer, 1998, с. 50.
  79. ↑ Skinner, 1997, с. 54—55, 124.
  80. ↑ Ramirez, 2016, с. 8—9.
  81. ↑ Ramirez, 2016, с. 32.
  82. ↑ Holloway, 2016, с. 97—146.
  83. ↑ Julian of Norwich, Mystic and Theologian, прибл. 1417. The Liturgical Calendar. Episcopal Church. Архів оригіналу за 20 November 2021. Процитовано 20 листопада 2021.
  84. ↑ Berkey-Abbott, Kristin (9 травня 2014). Of the world but cloistered. Living Lutheran. Evangelical Lutheran Church in America. Архів оригіналу за 7 February 2019. Процитовано 5 лютого 2019.
  85. ↑ Catechism of the Catholic Church – IntraText. www.vatican.va. Процитовано 25 січня 2022.
  86. ↑ Stagnaro, Angelo (1 квітня 2019). 36 Doctors For All That Ails You. National Catholic Register. EWTN News. Процитовано 9 грудня 2021.
  87. ↑ A new doctor of the Church. And seventeen more on hold. L'espresso. 21 серпня 2011. Процитовано 28 вересня 2022.
  88. ↑ History. The Julian Meetings. Архів оригіналу за 4 September 2019. Процитовано 4 вересня 2019.
  89. ↑ About Meetings. The Julian Meetings. Архів оригіналу за 4 September 2019. Процитовано 4 вересня 2019.
  90. ↑ Norwich: St Julian. A Church Near You. Church of England. Архів оригіналу за 12 February 2019. Процитовано 10 лютого 2019.
  91. ↑ Welcome. The Medieval Churches of Norwich: City, Community & Architecture. Архів оригіналу за 7 August 2019. Процитовано 4 вересня 2019.
  92. ↑ Upjohn та Groves, 2018, с. 12.
  93. ↑ Marilyn, Oliva. Wilton, Edith (d. 1430), prioress of Carrow. Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/107180. {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER30=, |HIDE_PARAMETER14=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER25=, |HIDE_PARAMETER24=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER3=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER2=, |HIDE_PARAMETER28=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER11=, |HIDE_PARAMETER26=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER23=, |HIDE_PARAMETER27= та |HIDE_PARAMETER12= (довідка) (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  94. ↑ Marilyn, Oliva. Pygot, Margaret (d. in or after 1474), prioress of Carrow. Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/105620. {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER30=, |HIDE_PARAMETER14=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER25=, |HIDE_PARAMETER24=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER3=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER2=, |HIDE_PARAMETER28=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER11=, |HIDE_PARAMETER26=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER23=, |HIDE_PARAMETER27= та |HIDE_PARAMETER12= (довідка) (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  95. ↑ Upjohn та Groves, 2018, с. 15.
  96. ↑ Upjohn та Groves, 2018, с. 17—18.
  97. ↑ Upjohn та Groves, 2018, с. 18.
  98. ↑ За словами автора Шейли Апджон та церковної історикині Ніколаса Гровза, "реставрація церкви, коли [настоятель] нарешті був змушений вжити заходів після півстолітнього занедбання, була безжалісною аж до вандалізму".[97]
  99. ↑ Upjohn та Groves, 2018, с. 27.
  100. ↑ Upjohn та Groves, 2018, с. 28—30.
  101. ↑ Newman, 2011, с. 427.
  102. ↑ Leech та Ward, 1995, с. 1.
  103. ↑ Newman, 2011, с. 427—428.
  104. ↑ All Shall Be Well – Carter. GodSongs.net. Архів оригіналу за 4 September 2019. Процитовано 4 вересня 2019.
  105. ↑ Rolf, 2018, с. ix.
  106. ↑ I, Julian: The fictional autobiography of Julian of Norwich. hachette.co.uk. 2023. ISBN 9781399807524. Процитовано 8 травня 2023.
  107. ↑ Dr Claire Gilbert on her book I, Julian. jesus.cam.ac.uk. 17 квітня 2023. Процитовано 8 травня 2023.
  108. ↑ Julian of Norwich and the power of inspirational words in tough times. bbc.co.uk. 8 травня 2023. Процитовано 8 травня 2023.
  109. ↑ Grimmer, Dan (11 квітня 2013). Remarkable Norwich woman to be focus of week-long celebration. Eastern Daily Press. Архів оригіналу за 21 November 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  110. ↑ A Walk along the River Wensum in Norwich, looking at the City's Historic Bridges (PDF). Institution of Civil Engineers. June 2019. Архів оригіналу за 7 February 2019. Процитовано 5 лютого 2019.
  111. ↑ Celebrating 650 Years of Julian of Norwich (PDF). Friends of Julian of Norwich. Архів оригіналу (PDF) за 8 May 2023. Процитовано 8 травня 2023.
  112. ↑ Cré, 2011, с. 1.
  113. ↑ Kempster, 1997, с. 178.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Baker, Denise N. (September 1993). "Julian of Norwich and Anchoritic Literature". Mystics Quarterly. University Park: Penn State University Press. 19 (4): 148–161. JSTOR 20717181.
  • Beer, Frances (1992). Women and Mystical Experience in the Middle Ages. Woodbridge: Boydell Press. ISBN 978-0-85115-302-5.
  • Blomefield, Francis & Parkin, Charles (1805) [First published 1739–1775]. An Essay towards a Topographical History of the County of Norfolk. Vol. 4. London: Printed for W. Miller. OCLC 560883605.
  • Butler-Bowden, William & Chambers, Raymond Wilson (1954). The Book Of Margery Kempe. London; Toronto: Oxford University Press. OCLC 3633095.
  • Bynum, Caroline Walker (1984). Jesus as Mother: Studies in the Spirituality of the High Middle Ages. Berkeley: University of California Press. ISBN 978-0-520-05222-2.
  • Crampton, Georgia Ronan, ed. (1994). The Shewings of Julian of Norwich. Kalamazoo: Western Michigan University. ISBN 978-1-879288-45-4.
  • Cré, Marleen (2011). "London, Westminster Cathedral Treasury, MS 4: An Edition of the Westminster Compilation". Journal of Medieval Religious Cultures. University Park: Penn State University Press. 37 (1): 1–59. doi:10.5325/jmedirelicult.37.1.0001. ISSN 1947-6566. JSTOR 10.5325. Archived from the original on 16 November 2021.
  • D-Vasilescu, Elena Ene (2018). Heavenly Sustenance in Patristic Texts and Byzantine Iconography: Nourished by the Word. New York: Palgrave Macmillan. ISBN 978-3-319-98985-3.
  • Eliot, Thomas Stearns (1944). Four Quartets. London: Faber and Faber. ISBN 978-0-571-17652-6. OCLC 799627762.
  • Fugelso, Karl, ed. (2020). Studies in Medievalism XXIX. Woodbridge, Suffolk: Boydell & Brewer Ltd. ISBN 978-1-84384-556-0.
  • Groves, Nicholas (2010). The Medieval Churches of the City of Norwich. Norwich: Norwich Heritage Economic and Regeneration Trust (HEART) and East Publishing. ISBN 978-0-9560385-2-4.
  • Holloway, Julia Bolton (2016). Julian Among the Books: Julian of Norwich's Theological Library. Newcastle-upon-Tyne: Cambridge Scholars Publishing. ISBN 978-1-4438-8894-3.
  • Jantzen, Grace Marion (2011). Julian of Norwich: Mystic and Theologian. London: Society for Promoting Christian Knowledge. ISBN 978-0-281-06424-3.
  • Kempster, Hugh (December 1997). "Julian of Norwich: The Westminster Text of a Revelation of Love". Mystics Quarterly. University Park: Penn State University Press. 23 (4): 177–246. JSTOR 20717317.
  • Leech, Kenneth & Ward, Sister Benedicta (1995). Julian Reconsidered. Oxford: SLG Press. ISBN 978-0-7283-0122-1.
  • Leyser, Henrietta (2002). Medieval Women: a Social History of Women in England 450–1500. London: Phoenix Press. ISBN 978-1-84212-621-9.
  • McGinn, Bernard (2012). The Varieties of Vernacular Mysticism 1350–1550. New York: Herder & Herder. ISBN 978-0-8245-4392-1.
  • Newman, Barbara (2011). "Eliot's Affirmative Way: Julian of Norwich, Charles Williams, and Little Gidding". Modern Philology. Chicago: University of Chicago Press. 108 (3): 427–461. doi:10.1086/658355. ISSN 0026-8232. JSTOR 10.1086/658355. S2CID 162999145.
  • Obbard, Elizabeth Ruth (2008). Through Julian's Windows: Growing into wholeness with Julian of Norwich. Norwich: Canterbury Press. ISBN 978-1-85311-903-3.
  • Pelphrey, Brant (1989). Christ our Mother: Julian of Norwich. Wilmington, Delaware: Glazier. ISBN 978-0-89453-623-6.
  • Ramirez, Janina (2016). Julian of Norwich: A very brief history. London: Society for Promoting Christian Knowledge. ISBN 978-0-281-07737-3.
  • Rawcliffe, Carol & Wilson, Richard, eds. (2004). Medieval Norwich. London & New York: Hambleton and London. ISBN 978-1-85285-449-2.
  • Rolf, Veronica Mary (2013). Julian's Gospel: Illuminating the Life & Revelations of Julian of Norwich. Maryknoll, New York: Orbis Books. ISBN 978-1-62698-036-5.
  • Rolf, Veronica Mary (2018). An Explorer's Guide to Julian of Norwich. Downers Grove, Illinois: InterVarsity Press. ISBN 978-0-8308-5088-4.
  • Tanner, Joseph Robson; Previté-Orton, Charles William & Brooke, Zachary Nugent, eds. (1932). Cambridge Medieval History. Vol. 7. Cambridge: Cambridge University Press. OCLC 1067991653.
  • Turner, Denys Alan (2011). Julian of Norwich, Theologian. New Haven, Connecticut: Yale University Press. ISBN 978-0-300-16391-9.
  • Upjohn, Sheila & Groves, Nicholas (2018). St Julian's Church Norwich. Norwich: The Friends of Julian of Norwich. ISBN 978-0-9541524-6-8.
  • Watson, Nicholas & Jenkins, Jacqueline (2006). The Writings of Julian of Norwich: A Vision Showed to a Devout Woman and A Revelation of Love. University Park: Penn State University Press. ISBN 978-0-271-02908-5.

Подальше читання

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Джуліан Норвічська
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джуліан Норвічська
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Джуліан_Норвічська