Томас Стернз Еліот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Томас Стернз Еліот
Thomas Stearns Eliot
Еліот у 1934 році
Еліот у 1934 році
Дата народження 26 вересня 1888(1888-09-26)
Місце народження Сент-Луїс, США
Дата смерті 4 січня 1965(1965-01-04) (76 років)
Місце смерті Лондон, Велика Британія
Поховання Іст Коукер, графство Сомерсет
Громадянство Flag of the United States.svg США,
Велика Британія Велика Британія
Alma mater Гарвард,
Сорбонна
Мова творів англійська
Рід діяльності поет, драматург, літературний критик
Напрямок модернізм
Премії

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1948)

Автограф: Автограф

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Nobel prize medal.svg

То́мас Е́ліот (англ. Thomas Stearns Eliot) (*26 вересня 1888, Сент-Луїс — †4 січня 1965, Лондон) — американський поет, драматург і літературний критик.

Огляд життя і творчості[ред.ред. код]

Томас Стернз Еліот народився 26 вересня 1888 року в Сент-Луїсі, штат Міссурі. Був сьомою та наймолодшою дитиною в родині Генрі і Шарлотти Еліотів. Батько Генрі був бізнесменом, а мати Шарлотта — поетесою. Вона була дуже обдарованою жінкою, зокрема, написала біографію Вільяма Грінліфа Еліота. Томас Еліот спочатку навчався в Академії Св. Луїса Сміта, де вивчав латину, грецьку, французьку та німецьку мови, а після цього — у академії Мільтон в Массачусетсі.

У 1906 році поет став студентом Гарвардського університету, в якому вчився до 1909 року, де отримав диплом магістра. В той час «Гарвард Адвокет» опублікував його перші вірші. Життя Еліота змінилось у грудні 1908 року, коли йому до рук потрапила книжка А. Симонса «Символістський рух в літературі» (1895), присвячена творчості поета Жуля Лафорга. В 1910 році Томас Еліот поїхав до Сорбонни, щоб продовжити своє навчання. Там він познайомився з Ж. Верденалем, якому присвятив свою «Любовну пісню Дж. Альфреда Пруфрока» (Ж. Вердиналь загинув у битві при Дарданеллах). Поет увійшов в коло творчого життя, яке в той час крутилося навколо Еміля Дюркгайма, П. Дженета, Р. де Жормонта, Пабло Пікассо та Анрі Бергсона.

У 1911 Еліот повернувся до Гарварду, щоб написати дисертацію з філософії, присвячену англійському філософу Ф. Х. Бредлі. В той час він також вивчав санскрит та буддизм, антропологію. Томас Еліот працював в групі, до якої входили: Джордж Сантаяна, Вільям Джеймс, Бертран Расселл та Дж. Ройс.

У 1914 році поет зміг продовжити навчання, цього разу в Англії (завдяки стипендії). Разом зі своїм співвітчизником і прихильником модернізму, Езрою Паундом, почав реформувати поетичний стиль.

У 1915 році в журналі «Поетрі» був опублікований вірш Еліота під назвою «Любовна пісня Дж. Альфреда Пруфрока». Цього ж року він одружився з Вів'єн Гей-Вуд (26 червня 1915), але шлюб виявився нещасливим — його дружина страждала від істерії. До того ж вона відмовилася залишати Англію, тому Томас Еліот був змушений залишитися разом із нею в Лондоні. Там подружжя ділило квартиру із Бертраном Расселлом. Вів'єн та Расселл захопилися один одним (див. Керол Сімур-Джонс, Фарбована тінь). Еліот дописав свою дисертацію, але не отримав вченого ступеня (тому що замість захисту дисертації поїхав у штат Массачусетс).

З 1917 року Еліот працював у журналі «Егоїст», а також — в школі Гайгейт вчителем. Ще пізніше — в Банку Ллойдс у відділі зарубіжних рахунків. Його перша книга віршів — «Пруфрок та інші спостереження» була опублікована Геррієтом Вівером в 1917 році та відразу зробила Еліота відомим, поклавши на нього місію «головного поета авангарду». Стан здоров'я не дозволив поетові вступити до Військово-морських сил США. Його творче зростання супроводжувалося родинними переживаннями (його батько помер в 1919 році, і ця смерть викликала в поета відчуття провини).

У 1919 році вийшла друга книга Еліота під назвою «ARA VOS PREC» (в США вона була опублікованою під назвою «Вірші»). ЇЇ власноруч друкували Вірджинія та Леонард Вульф.

У 1921 році, після візиту його матері та сестри, в поета трапився нервовий зрив, тож він поїхав разом із дружиною на лікування в Лозанну (Швейцарія), де закінчив «Пустельну землю». За рекомендаціями Езри Паунда поет скоротив роботу наполовину. У 1922 році Еліот заснував журнал «Крайтерієн».

Автограф Т. С. Еліота

Через три роки (1925) Жофре Фабер запросив Еліота на фірму «Фабер і Гваєр» (пізніше — «Фабер і Фабер») на роботу літературним редактором. В 1927 поет прийняв англіканство та став громадянином Британії. З того часу релігія стала важливою темою творів поета. До 1930 року Еліот став найвизначнішою фігурою в поетиці та літературній критиці англомовної частини світу та залишався нею близько тридцяти років. З 1932 до 1933 року він працював в Гарварді.

У 1933 році, в період свого перебування у Гарварді, Еліот полишив Вів'єн, але не розлучився із нею у зв'язку зі своїми англіканськими переконаннями. Протягом тридцятих років він захищався від істеричних намагань Вів'єн знову зійтись. У 1938 році вона потрапила у психіатричну лікарню Носамберленд-Гаус, де у 1947 році померла. Еліот жодного разу її не відвідав, навіть попри те, що вони не були офіційно розлучені. В 1939 році, з початком Другої Світової війни, видання «Крайтерієн» зупинилося, тому Еліот був змушений служити уповноваженим із цивільної оборони. Багато часу він перебував у Гілфорді, де написав ще три вірші, які лягли в основу твору «Бернт Нортон». В 1948 році Еліот був нагороджений Нобелівською премією за досягнення в галузі літератури та орденом «За заслуги». В 1957 році одружився зі своєю секретаркою Есме Валері Флетчер (вона була молодшою від Еліота на 38 років). В 1964 році поета було нагороджено Президентською Медаллю Свободи.

4 січня 1965 року Томас Еліот помер від емфіземи. Його прах поховано у Церкві Св. Майкла в Іст Коукері (графство Сомерсет).

Переклади українською[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]