Томас Стернз Еліот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Томас Стернз Еліот
Thomas Stearns Eliot
Еліот у 1934 році
Еліот у 1934 році
Дата народження 26 вересня 1888(1888-09-26)
Місце народження Сент-Луїс, США
Дата смерті 4 січня 1965(1965-01-04) (76 років)
Місце смерті Лондон, Велика Британія
Поховання Іст Коукер, графство Сомерсет
Громадянство Flag of the United States.svg США,
Велика Британія Велика Британія
Релігія Унітаріанство і Anglo-Catholicism[d]
Alma mater Гарвард,
Сорбонна
Мова творів англійська
Рід діяльності поет, драматург, літературний критик
Напрямок модернізм
Жанр поезія
Дружина Vivienne Haigh-Wood Eliot[d], Valerie Eliot[d] і Valerie Eliot[d]
Нагороди Нобелівська премія з літератури, Президентська медаль Свободи, Орден за заслуги в галузі мистецтв і науки[d], Pour le Mérite, Emerson-Thoreau Medal[d], Laurence Olivier Award for Best New Musical[d], Tony Award for Best Original Score[d] і Tony Award for Best Book of a Musical[d]
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1948)
Автограф: Автограф
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

То́мас Е́ліот (англ. Thomas Stearns Eliot) (*26 вересня 1888, Сент-Луїс — †4 січня 1965, Лондон) — американський поет, драматург і літературний критик.

Огляд життя і творчості[ред.ред. код]

Томас Стернз Еліот народився 26 вересня 1888 року в Сент-Луїсі, штат Міссурі. Був сьомою та наймолодшою дитиною в родині Генрі і Шарлотти Еліотів. Батько Генрі був бізнесменом, а мати Шарлотта — поетесою. Вона була дуже обдарованою жінкою, зокрема, написала біографію Вільяма Грінліфа Еліота. Томас Еліот спочатку навчався в Академії Св. Луїса Сміта, де вивчав латину, грецьку, французьку та німецьку мови, а після цього — у академії Мільтон в Массачусетсі.

У 1906 році поет став студентом Гарвардського університету, в якому вчився до 1909 року, де отримав диплом магістра. В той час «Гарвард Адвокет» опублікував його перші вірші. Життя Еліота змінилось у грудні 1908 року, коли йому до рук потрапила книжка А. Симонса «Символістський рух в літературі» (1895), присвячена творчості поета Жуля Лафорга. В 1910 році Томас Еліот поїхав до Сорбонни, щоб продовжити своє навчання. Там він познайомився з Ж. Верденалем, якому присвятив свою «Любовну пісню Дж. Альфреда Пруфрока» (Ж. Вердиналь загинув у битві при Дарданеллах). Поет увійшов в коло творчого життя, яке в той час крутилося навколо Еміля Дюркгайма, П. Жaне, Р. де Гурмона, Пабло Пікассо та Анрі Бергсона.

У 1911 Еліот повернувся до Гарварду, щоб написати дисертацію з філософії, присвячену англійському філософу Ф. Х. Бредлі. В той час він також вивчав санскрит та буддизм, антропологію. Томас Еліот працював в групі, до якої входили: Джордж Сантаяна, Вільям Джеймс, Бертран Расселл та Дж. Ройс.

У 1914 році поет зміг продовжити навчання, цього разу в Англії (завдяки стипендії). Разом зі своїм співвітчизником і прихильником модернізму, Езрою Паундом, почав реформувати поетичний стиль.

У 1915 році в журналі «Поетрі» був опублікований вірш Еліота під назвою «Любовна пісня Дж. Альфреда Пруфрока». Цього ж року він одружився з Вів'єн Гей-Вуд (26 червня 1915), але шлюб виявився нещасливим — його дружина страждала від істерії. До того ж вона відмовилася залишати Англію, тому Томас Еліот був змушений залишитися разом із нею в Лондоні. Там подружжя ділило квартиру із Бертраном Расселлом. Вів'єн та Расселл захопилися один одним (див. Керол Сімур-Джонс, Фарбована тінь). Еліот дописав свою дисертацію, але не отримав вченого ступеня (тому що замість захисту дисертації поїхав у штат Массачусетс).

З 1917 року Еліот працював у журналі «Егоїст», а також — в школі Гайгейт вчителем. Ще пізніше — в Банку Ллойдс у відділі зарубіжних рахунків. Його перша книга віршів — «Пруфрок та інші спостереження» була опублікована Геррієтом Вівером в 1917 році та відразу зробила Еліота відомим, поклавши на нього місію «головного поета авангарду». Стан здоров'я не дозволив поетові вступити до Військово-морських сил США. Його творче зростання супроводжувалося родинними переживаннями (його батько помер в 1919 році, і ця смерть викликала в поета відчуття провини).

У 1919 році вийшла друга книга Еліота під назвою «ARA VOS PREC» (в США вона була опублікованою під назвою «Вірші»). ЇЇ власноруч друкували Вірджинія та Леонард Вульф.

У 1921 році, після візиту його матері та сестри, в поета трапився нервовий зрив, тож він поїхав разом із дружиною на лікування в Лозанну (Швейцарія), де закінчив «Пустельну землю». За рекомендаціями Езри Паунда поет скоротив роботу наполовину. У 1922 році Еліот заснував журнал «Крайтерієн».

Автограф Т. С. Еліота

Через три роки (1925) Жофре Фабер запросив Еліота на фірму «Фабер і Гваєр» (пізніше — «Фабер і Фабер») на роботу літературним редактором. В 1927 поет прийняв англіканство та став громадянином Британії. З того часу релігія стала важливою темою творів поета. До 1930 року Еліот став найвизначнішою фігурою в поетиці та літературній критиці англомовної частини світу та залишався нею близько тридцяти років. З 1932 до 1933 року він працював в Гарварді.

У 1933 році, в період свого перебування у Гарварді, Еліот полишив Вів'єн, але не розлучився із нею у зв'язку зі своїми англіканськими переконаннями. Протягом тридцятих років він захищався від істеричних намагань Вів'єн знову зійтись. У 1938 році вона потрапила у психіатричну лікарню Носамберленд-Гаус, де у 1947 році померла. Еліот жодного разу її не відвідав, навіть попри те, що вони не були офіційно розлучені. В 1939 році, з початком Другої Світової війни, видання «Крайтерієн» зупинилося, тому Еліот був змушений служити уповноваженим із цивільної оборони. Багато часу він перебував у Гілфорді, де написав ще три вірші, які лягли в основу твору «Бернт Нортон». В 1948 році Еліот був нагороджений Нобелівською премією за досягнення в галузі літератури та орденом «За заслуги». В 1957 році одружився зі своєю секретаркою Есме Валері Флетчер (вона була молодшою від Еліота на 38 років). В 1964 році поета було нагороджено Президентською Медаллю Свободи.

4 січня 1965 року Томас Еліот помер від емфіземи. Його прах поховано у Церкві Св. Майкла в Іст Коукері (графство Сомерсет).

Переклади українською[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]