Манлеу
Манлеу | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Адм. центр | Manlleud | ||||
Країна | Іспанія | ||||
Регіон | Узона провінція Барселона | ||||
| |||||
Номерний знак | B | ||||
Офіційна мова | каталанська[2] | ||||
Населення | |||||
- повне | 21 172 осіб (2023)[3] | ||||
Етнікон | кат. Manlleuenc і кат. manlleuenca | ||||
Площа | |||||
- повна | 17,2 км²[4] | ||||
Висота | |||||
- максимальна | 461±1 м | ||||
- мінімальна | 461±1 м | ||||
Часовий пояс | UTC+1 | ||||
Губернатор | Arnau Rovira i Martínezd | ||||
Вебсайт | manlleu.cat | ||||
| |||||
|
Манлеу — місто та муніципалітет у Каталонії, розташоване в кумарке Узона, провінції Барселона, столичний округ Барселона, північна Іспанія.
Річка Тер визначила межі ландшафту території, а також її міської забудови, тому місцеві мешканці Манлеу називають «Столицею Теру».
Манлеу знаходиться на північній частині рівнини Вік[ca]. Рельєф горбистий з пониженнями у заплавній частині річки. Середня висота території міста дорівнює 460 метрів над рівнем моря. Найвищою точкою є пагорб 594 м над рівнем моря, що розташовано на півночі території міста, на межі з муніципалітетами Торелло[ca] та Л'Ескіроль[ca]. Річка Тер протікає через на заході та півдні міста. По ній проходить кордон з муніципалітетом Масієс-де-Вольтрега[ca]. Саме в районі Манлеу річка робить різкий поворот на схід, до Середземного моря. Більша територія Манлеу розташовано на лівому березі Тер. Річка має повені навесні та восени. Бувають роки з сезонами посухи, коли річка несе мало води.[5] Для регулювання стоку річки та запобігання шкоди від повнів у 1968 році в місті була побудована підпірна стіна.
Рівнина Вік оточена горами Ґарроча, Сьєрра-де-лас-Гільєріас, Гульєрі, Масивом Монцені, південними частинами Каталонського Поперечного хребту. Манлеу розташовано у найбільшому пониженні рівнини Вік. Саме тому, тут відбувається атмосферне явище теплової інверсії, що означає часті тумани та високу вологість.[6]
Як і вся Плана-де-Вік, геоморфологічна будова поверхні міста Манлеу складається з алювію Тера. Одним із найбільш використовуваних корисних копалин муніципалітету є гравій стародавніх річкових терас. Тут також є поклади глини.
Клімат Манлеу середземноморський субтропічного кліматичного поясу. Він характеризується сильними температурними коливаннями та сезонами. Середньорічна кількість опадів становить близько 750 мм, а середньорічна температура — близько 12 °C.
Зими холодні, з амплітудою коливання температур від -15 °C до 10 °C, що значною мірою є наслідком теплової інверсії протягом зими. Навесні висока вологість повітря, температура від 5 до 25 °C. Влітку спекотно, середня температура 22 °C, максимум може бути вище 32 °C. Осінь зазвичай волога, з туманами, температури від -3 °C до 20 °C. Перші заморозки зазвичай бувають в кінці жовтня — на початку листопада.
Найсухіша пора року — зима, а найвологіша — весна.[5]
Треба сказати, що в останні роки внаслідок зміни клімату погода є менш передбачуваною та з більшим ризиком посухи в будь-який час, але в той же час також були періоди з великою кількістю дощів (роки 2009, 2010 і нинішній 2011 були досить дощовими).[6]
Перші свідчення поселення в районі Манлеу відносяться до середнього та недавнього неоліту (4300-2500 рр. до н. е.). Це підтвердили археологічні залишків того часу поблизу скиту Сант-Жауме-де-Віламонта[ca] та пагорба Пуч-Гардіал[ca]. Археологічна ділянка Інституту бакалавра імені Антоні Пуса і Аргіла[ca] в Манлеу довела те, що людина заселила цю територію у енеоліті (2000–1800 рр. до н. е .)., також те, що вона займалась землеробством та скотарством.[7]
В період пізньої бронзи, в районі Фугурулл існувало поселення пращурів іберійських племен. Аусети[ca], іберійський народ, мешкали на рівнині Вік ще 218 році до нашої ери.[8]
З приходом римлян, приблизно в 2 столітті до нашої ери, аусети зазнали процесу романізації та трансформації. Цей факт доведено при розкопках в районі поселення Кан Касета[ca], де було знайдено залишки кераміки з чорним лаком та сигільної кераміки.[9] Однак із римського періоду було знайдено дуже мало знахідок.
Від середньовіччя також не збереглося жодних слідів будівель, які б належали членам вельможних родин Манлеу. В 17 столітті в місті будуються водні млини для мелення борошна, яке вирощувалось на полях муніципалітету.[10] Регіон спеціалізувався на продажу вовни та виробів з неї.
На початку 19 століття з'явилися перші фабрики, які поступово замінили домашню працю. Ближче до другої половини 19 століття в Манлеу розвивається текстильна промисловість, фабрики спеціалізуються на бавовняних тканинах.[11] В місті для приводу ткацьких верстатів почали використовувати гідравлічну енергію річки Тер. Створення між 1841 і 1848 роками промислового каналу в Манлеу ознаменувало початок процесу індустріалізації в Узоні.[12] Промислова діяльність охоплювала близько 60 % активного населення міста та розвивала промислову зону.[13] Це призвело до швидкого розвитку міста. У 1883 році було заплановано розширення району Низького міста та площі Фра Бернаді. В 1879 році в місті була введена в експлуатацію залізниця, коли було відкрито ділянку лінії Барселона — Сан-Жуан-де-лес-Абазесес.[14]
В 1896 році було засновано Регіональну ощадну касу Манлеу.
Кінець 19 та початок 20 століття були зумовлені текстильною кризою, викликаною втратою Іспанії її колоніальних ринків.[15] Перша світова війна відродила каталонську текстильну промисловість. Реконструкція ґрунтувалась на розвитку теплової електроенергетики, замість гідроенергії. Також у місті почали з'являтися нові галузі промисловості: металургійна, харчова та машинобудування. У 30 роках в Іспанії було проголошено Другу Іспанську республіку. Сильний антиклерикалізм призвів до вигнання духовенства і знищення церкви..Початок громадянської війни в 1936 році почав період важких випробувань, почалася диктатура Франсіско Франко. Сторона-переможець зайняла Манлеу 4 лютого 1939 року, тоді ж війська Франко почали репресії проти республіканських лідерів і бійців.[16] Повоєнне лихоліття посилила жовтнева повінь 1940 року. Серед наслідків повені — створення мікрорайону Грасія, щоб замінити зниклі будинки.[16]
З 1959 року через політику економічної лібералізації, Манлеу мав зростання в усіх сферах економіки. Велика хвиля іммігрантів, які прибули переважно з Андалусії, призвела до зростання населення з 9410 жителів у 1960 році до 15054 у 1975 році. Більшість іммігрантів, які прибули, опинилися в новому районі Барріо-де-л'Ерм[ca].
У 1979 році в Манлеу відбулися перші демократичні муніципальні вибори.
На початку 21-го століття відбулося нове пожвавлення економічної активності, що призвело до помітного демографічного та міського зростання через імміграцію з-за кордону. Хвиля іммігрантів, які прибули, були в основному з Марокко. Таким чином, чисельність населення зросла з приблизно 17 035 жителів у 1998 році до 20 505 жителів у 2008 році. Місто збільшувалось територіально, проводило міську реконструкцію.
| ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
1497-1553: населення, обкладене податком (п); 1717-1981: наявне населення; 1990- : зареєстроване населення |
Сучасний промисловий сектор економіки Манлеу дуже диверсифікований. Працюють підприємства металургії, харчової та хімічної промисловості.[17] Розвинуто ресторанний та готельний сектор. За даними сайту Манлеу, промислові райони міста — La Coromina, El Verdaguer і La Font de Tarrés, об'єднують близько 230 компаній. Асоціація підприємців Manlleu буде офіційно створена в лютому 1992 року з ініціативи ряду місцевих підприємців, мотивованих поточною промисловою кризою.
Залізнична станція на лінії Барселона-Пучсарда використовується недостатньо через причини браку бюджету.
Кілька місцевих автомобільних доріг з'єднують Манлеу з прилеглими містами та районами Каталонії. Головним шляхом, який проходить через місто, є автострада C-17 (Барселона — Торелло[ca] напрямку південь-північ. В напрямку схід-захід через місто проходить автошлях C-153, що з'єднує Манлеу з Рода-де-Тер[ca] і Сант-Марті-Сескортст[ca]. Через трасу C-17 на південь до Вік можна користуватися швидкісною дорогою C-25 , яка перетинає Каталонію поперечно від Сервери до Ріуделлотс-де-ла-Сельва[ca].
Після смерті у 1975 році Франсіско Франко, Іспанія взяла демократичний вектор розвитку. У 1979 році відбулися перші демократичні муніципальні вибори з перемогою кандидата GRACE: Націоналістична група Центру-Ескверра, який став першим демократичним мером з часів республіки і обіймав цю посаду до 1995 року. Наступний мер був від Соціалістична партія Каталонії. Вибори 1999 року принесли перемогу кандидату від Конвергенція та Єднання. У 2003 році виграв кандидат з Республіканські ліві Каталонії. З 2007 року мером міста був представник Соціалістичної партії Каталонії Станом на 2015 рік мером є Алекс Гаррідо з партії Республіканські ліві Каталонії. Керівництво Манлеу наразі має 9 радників з партії Республіканські ліві Каталонії та 5 радників партії Разом.[18]
З 1983 року в муніципалітеті Манлеу працює радіо, яке безперервно веде мовлення на частоті 107.0 FM, порталом новин і цифрових послуг Elter.net та виходить журнал El Ter.[19]
Разом із журналом El Ter основним місцевим ЗМІ є газета Diari de Manlleu.
- Церква Санта-Марія[ca] (романського походження), була перебудована в XVIII столітті в стилі бароко та відбудована наприкінці громадянської війни, через пошкодження. В церкви збереглися романський клуатр і готико-ренесансні арки та капітелі в галереї між храмом і настоятелем.
- Міст Кан Молас[ca] через річку Тер, побудований в кінці XІV століття, включений до Переліку архітектурної спадщини Каталонії.[20]
- Святилище Пуч-Агут[ca]
- Романська церква Сант-Хуліа-де-Віламонта[ca], на околиці міста, на правому березі річки Тер, включена до Переліку архітектурної спадщини Каталонії.
- Промисловий музей Тер[ca]. Внесено до списку культурного надбання місцевого значення.[21]
- Муніципальний виставковий зал з пересувними виставками у будинку Кан Пьюджет[ca], який включено до Переліку архітектурної спадщини Каталонії.[22]
- Кау Фалуга[ca], на околиці міста, резиденція модерніста, художника і письменника Сантьяго Русіньола[ca].
Фауна муніципалітету Манлеу пов'язана з річкою Тер. В річці зустрічаються риби: Верховодка звичайна (Alburnus alburnus), Плітка звичайна(Rutilus rutilus), сом (Ictalurus melas), Мересниця річкова (Phoxinus bigerri), Царьок (Lepomis gibbosus), Короп (Cyprinus carpio).
Поширені також ропухи очеретяні (Bufo calamita) і звичайні (Bufo bufo), вуж гадюковий (Natrix maura червоновуха черепаха звичайна (Trachemys scripta) . Серед ссавців зустрічається щур піренейський (Arvicola sapidus),пацюк сірий (Rattus norvegicus) та реакліматизована видра річкова (Lutra lutra), яка зникла в 60-ті роки 20 століття.
На берегах і в руслі річки постійно гніздяться птахи: чирянка мала (Anas crecca), баранець звичайний (Gallinago gallinago), баклан (Phalacrocorax carbo),рибалочка блакитний (Alcedo atthis). Мігруючи види: крижень (Anas platyrhynchos), квак (Nycticorax nycticorax), пісочник малий (Charadrius dubius) і ластівка звичайна (Hirundo rustica). Також в муніципалітеті можна іноді спостерігати чепура мала(Egretta grazetta) та білу чаплю (Casmerodius albus).
Рослинність, яка переважає в Манлеу, це широколистяні ліси з дубами, вербами(Populus nigra), ясеном(Fraxinus excelsior), берестами (Ulmus minor) та тополями. Кущовий ярус може бути досить щільним. Домінуючи види: ожина (Rubus ulmifolius), бузина (Sambucus nigra) та ліщина (Corylus avellana). Трав'яний ярус має різнотрав'я, що складається головним чином з кропиви дводомної (Urtica dioica) і комишнику голівчастий (Scirpus holoschoenus).
З завезених видів рослин розповсюджена робінія (Robinia pseudoacacia).
У муніципалітеті Манлеу існує 46 джерел, 22 природних і 24 штучних. Штучні джерела у вигляді криниць або фонтанів втратили свою історичну цінність і функціональність, яку вони мали у середні століття. Усі штучні джерела мають питну воду з мережі, яку починали будувати ще у 1722 році[23] Природні джерела знаходяться переважно в сільськогосподарських районах, тому на поповнення їх водоносного горизонту впливає сільськогосподарська діяльність. Екологічний стан природних джерел залежить від кількості нітратного забруднення в гною.[24]
- Molist, M. (1990). «De la prehistòria a la història antiga». A: Manlleu. Aproximació a la història, l'entorn, l'economia i l'estructura territorial. Vic: Eumo Editorial; Ajuntament de Manlleu (L'entorn; 15).
- AAD. Museus i Centres de Patrimoni Cultural a Catalunya. Barcelona: Departament de Cultura de la Generalitat de Catalunya, 2010, p. 97. ISBN 84-393-5437-1.
- GAJA I MOLIST, Esteve. HISTÒRIA DE MANLLEU. Caixa d'Estalvis Comarcal de Manlleu. Manlleu, 1976. 320 pàg. Il·lustr. amb estats, plànols i fotografies en el text. ISBN: mkt0002919545
- ↑ Relación de Municipios y sus Códigos por Provincias — Instituto Nacional de Estadística, 2019.
- ↑ art.6 // (unspecified title)
- ↑ Instituto Nacional de Estadística Municipal Register of Spain of 2023 — 2023.
- ↑ http://www.idescat.cat/pub/?id=aec&n=925&t=2016
- ↑ а б Clima - Consorci del Ter. www.consorcidelter.cat. Процитовано 2 серпня 2023.
- ↑ а б Imágenes de satélites meteorológicos: Comunidad Autónoma de Cataluña. meteoblue (ісп.). Процитовано 2 серпня 2023.
- ↑ Manlleu Arqueològic | Jaciments i patrimoni. www.manlleu.cat. Процитовано 2 серпня 2023.
- ↑ Hernàndez, Xavier (2001). Història militar de Catalunya: aproximació didàctica. Barcelona: Dalmau. ISBN 978-84-232-0638-4.
- ↑ Rocafiguera i Espona, Montserrat de (1995). Osona ibèrica: el territori dels antics ausetans. Publicacions del Patronat d'Estudis Osonencs 4, Sèrie Osona a la Butxaca (вид. 1. ed). Vic: Patronat d'Estudis Osonencs. ISBN 978-84-606-2308-3.
- ↑ «Molí de Miarons». Inventari del Patrimoni Arquitectònic de Catalunya. Direcció General del Patrimoni Cultural.Процитовано 02 липня 2023
- ↑ http://www.manlleu.cat, Ajuntament de Manlleu, web:. Segona meitat del s.XVIII | Ajuntament de Manlleu. www.manlleu.cat (кат.). Процитовано 2 серпня 2023.
- ↑ «Canal de Manlleu». Inventari del Patrimoni Arquitectònic de Catalunya. Direcció General del Patrimoni Cultural de la Generalitat de Catalunya. Процитовано 02 липня 2023
- ↑ Serra i Rotés, Rosa «Les colònies industrials a Catalunya». Catalan Historical Review. Institut d'Estudis Catalans, 4, 2011, pàg. 241—255. DOI: 10.2436/20.1000.01.63.Цитовано 02 липня 2023
- ↑ «Conegueu la línia R3». Rodalies de Catalunya. Generalitat de Catalunya. Arxivat de l'original el 26 de març 2010. Процитовано 02 липня 2023
- ↑ http://www.manlleu.cat, Ajuntament de Manlleu, web:. Societat industrial i urbana | Ajuntament de Manlleu. www.manlleu.cat (кат.). Процитовано 2 серпня 2023.
- ↑ а б Presentació. www.barrierm.cat. Процитовано 2 серпня 2023.
- ↑ Карта промислових зон Манлеу. Портал міста Манлеу Процитовано 03 серпня 2023
- ↑ Equip de Govern - Web de Transparència de Manlleu. Процитовано 2/11/2019.
- ↑ http://www.manlleu.cat, Ajuntament de Manlleu, web:. Ajuntament de Manlleu | Ajuntament de Manlleu. www.manlleu.cat (кат.). Процитовано 3 серпня 2023.
- ↑ Patrimoni arquitectònic. invarquit.cultura.gencat.cat. Процитовано 3 серпня 2023.
- ↑ AAD (2010). Museus i Centres de Patrimoni Cultural a Catalunya. Barcelona: Departament de Cultura de la Generalitat de Catalunya. с. p. 75. ISBN 84-393-5437-1.
{{cite book}}
:|page=
має зайвий текст (довідка) - ↑ Patrimoni arquitectònic. invarquit.cultura.gencat.cat. Процитовано 3 серпня 2023.
- ↑ La Font de la Mare de Déu • 2022 (кат.). Процитовано 26 вересня 2022.
- ↑ El Periódico, ред. (20/12/2010). Els purins segueixen contaminant les aigües subterrànies de la Plana de Vic. Процитовано 6/8/2013.
- Веб-сайт Ратуша Манлеу (будівлі від давнини до середньовіччя).
- Сайт міськради (каталонською)
- Інформація Женералітату Каталонії (каталонською)
- Вчорашня позика. Історія, легенди, фотографії та старі листівки Манльє (каталонською)
- Промисловий музей тер у територіальній системі музеїв mNACTEC (каталонською)