Партизанська (станція метро, Москва)
Координати: 55°47′17″ пн. ш. 37°45′08″ сх. д. / 55.78806° пн. ш. 37.75222° сх. д.
Партизанська | |
---|---|
Арбатсько-Покровська лінія ![]() | |
Загальні дані | |
Тип | колонна трипрогінна мілкого закладення |
Глибина закладення | 9 м |
Проєктна назва | Стадіон ім. Сталіна, Стадіон СРСР |
Стара назва | Ізмайловський парк культури і відпочинку імені Сталіна (1944—1948), Ізмайловська (1948—1963), Ізмайловський парк (1963—2005) |
Кількість | 2 |
Тип | острівна |
Форма | пряма |
Дата відкриття | 18 січня 1944 |
Архітектор(и) | Б. С. Віленський[ru], Л. Д. Фішбейн |
Архітектор(и) вестибюлів | Б. С. Віленський, Л. Григор'єв, Л. О. Шагуріна[ru] |
Інженер(и)-конструктор(и) | М. А. Кабанов |
Пересадка на | ![]() А: 7, 20, 36, 131, 211, 372, 634, 974, т22, н3; Тм: 11, 12, 34 |
Виходи до | Ізмайловське шосе, Народний проспект |
Час відкриття | 05:30 |
Час закриття | 01:00 |
Код станції | 050, И, ПЗ |
![]() |
«Партизанська» (рос. Партизанская; до 2005 — «Ізмайловський парк», до 1963 — «Ізмайловська», до 1948 — «Ізмайловський парк культури і відпочинку імені Сталіна»[1]) — станція Арбатсько-Покровської лінії Московського метрополітену. Розташована між станціями «Ізмайловська» та «Семеновська», на території району Ізмайлово Східного адміністративного округу Москви.
Відкрита 18 січня 1944 року у складі черги «Курська» — «Ізмайловський парк культури і відпочинку імені Сталіна» («Ізмайловська»)[1], пізніше отримала назви «Ізмайловська», «Ізмайловський парк», з 2005 року — «Партизанська».
Конструкція станції — колонна трипрогінна мілкого закладення (глибина закладення — 9 м).
Оздоблення присвячено темі партизанського руху[2]. Колони і верх колійних стін оздоблено сірувато-жовтувато-білим мармуром Прохоро-Баландинського родовища[2], низ — коричневою керамічною плиткою. Капітелі колон прикрашені барельєфами: лісова гущавина і радянський автомат ППС на гілці[2]. Колійні стіни прикрашені барельєфами (скульптор С. Л. Рабинович). На стінах розташовані численні квадратні керамічні плитки з рельєфами, які зображують різні види радянської зброї[2]. На двох найближчих до виходу колонах встановлені скульптури Зої Космодем'янської і партизана Матвія Кузьмича Кузьміна (скульптор М. Г. Манізер). Над середній колією станції знаходяться ніші, раніше в них розташовувалися величезні круглі світильники і фрески художника А. Д. Гончарова, що не збереглися до наших днів[3].
Проєктна назва станції «Стадіон імені Сталіна». Станція спочатку була розрахована на великий пасажиропотік — стадіон імені Сталіна повинен був стати найбільшим стадіоном СРСР, саме тому станція мала 3 колії. Передбачалося також будівництво другого виходу, який і повинен був вести до стадіону, з єдиним у Москві шестистрічковим ескалатором. Але стадіон імені Сталіна так і не було побудовано, спочатку через війну, а потім через кепські гідрогеологічні умови, і оздоблення станції було змінено[4].
У станції один вихід у західному торці. Дві сходи з'єднують обидві платформи з підземним касовим павільйоном. На проміжному майданчику вихідних сходів поруч з містком над середнею колією розташована скульптурна група «Партизани» (скульптор М. Г. Манізер)[5]. Дві довгі сходи — одна на спуск, інша на підйом — з'єднують підземний павільйон з поверхнею. Зовні наземний вестибюль є масивною прямокутною будівлею. Фасад вестибюля прикрашено глибоким портиком з колонами чорного діабазу[6]. Зсередини стіни оздоблені білим і червоним мармуром[6].
Наприкінці 2007 — початку 2008 років проведена практично повна заміна асфальтового покриття підлоги станції на темний мармур, при цьому світлий мармур, яким був виконаний орнамент на підлозі, було замінено на червоний граніт.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/e/e8/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B2%D0%B0_%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%9F%D1%83%D1%82%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B5_%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B5.png/300px-%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B2%D0%B0_%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%9F%D1%83%D1%82%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B5_%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B5.png)
За станцією знаходиться перехресний з'їзд. Рух у бік «Ізмайловської» фактично здійснюється не по головній колії, а по сполучній гілці. Головна колія раніше прямувала на кілька десятків метрів і закінчувався тупиком і спочатку призначалась для пуску додаткового потягу в бік центру після закінчення матчів на планованому Стадіоні Народів, а згодом для підземного продовження лінії в Ізмайлово[4]. Зараз стрілка демонтована і рейки на продовженні головної колії розібрані. Аналогічний задєл є і з іншого боку, але там рейок ніколи не було.
За станцією, після виходу на поверхню, знаходиться з'їзд у депо «Ізмайлово». Таким чином, «Партизанська» є кінцевим пунктом для прямуючих в депо маршрутів.
До кінця 1949 року станція була кінцевою і мала колійний розвиток — три стрілки — тільки з боку станції «Семеновська». Для обороту поїздів, посадки і висадки пасажирів використовувалась тільки середня колія. Бічні колії могли використовуватися тільки для відстою поїздів (на одну колію було можливо прийняти поїзди з центру, а з іншої колії відправити поїзд до центру). За станцією не було ніякого колійного розвитку, всі три колії були тупиковими. Тупикова призма середньої колії знаходилася в межах платформи станції і за нею був перехідний місток з однієї платформи на іншу.
На початку 1950 року за станцією було відкрито електродепо «Ізмайлово». Були побудовані сполучні тунелі між станцією і депо. У тунелях розташували подвійний перехресний з'їзд для обороту потягів і службову платформу. У цей тунель були продовжені всі три колії зі станції, перехідний місток між платформами перестав існувати, а оборот потягів було перенесено в цей тунель.
Наприкінці 1954 року в депо «Ізмайлово» була відкрита станція «Первомайська», всі поїзди почали прямувати далі до нової станції.
На станції один (західний) вестибюль. Вихід у місто до Ізмайловського шосе, Народного проспекту, Ізмайловського парку[3].
Біля станції розташована автостанція «Ізмайловська», що обслуговує чисельні приміські маршрути автобусів у східну частину Московської області.
«Ізмайлово»
- А: 7, 20, 36, 131, 211, 372, 634, 974, т22, н3;
- Т: 11, 12, 34
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Партизанська (станція метро, Москва)
- ↑ а б Про відкриття нових станцій метрополітену 1944 року. Газета «Известия». Архів оригіналу за 05.02.2012. Процитовано 20.01.1944.
{{cite web}}
: Cite має пусті невідомі параметри:|description=
та|datepublished=
(довідка) - ↑ а б в г Наумов, 2010, с. 186.
- ↑ а б Партизанська. Арбатсько-Покровська лінія. Офіційний сайт Московського метро. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 12 жовтня 2012.
- ↑ а б Арбатско-Покровская линия. Станция «Партизанская». metro.molot.ru. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 26 жовтня 2012.
- ↑ Наумов, 2010, с. 187.
- ↑ а б Наумов, 2010, с. 188.
- Станція «Партизанська» у фотографіях у віртуальній фотогалереї Метро (рос.)
- «Партизанська» на www.mosmetro.ru (рос.)
- Станція «Партизанська» на www.metro.ru [Архівовано 27 червня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- Станція «Партизанська» на news.metro.ru [Архівовано 29 серпня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- «Партизанська» на www.paleometro.ru [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- Схема станції на www.metroreklama.ru [Архівовано 7 січня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- Газета «Известия» від 20.01.1944 із згадкою первісної назви станції [Архівовано 5 лютого 2012 у WebCite] (рос.)
Попередня станція | Лінія | Наступна станція | ||
---|---|---|---|---|
Ізмайловська | Арбатсько-Покровська лінія | Семеновська |