Історія Снігурівки

З найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Територія міста та його околиць була заселена з найдавніших часів. Біля Снігурівки знайдені рештки стоянки доби мезоліту (10 — 8 тис. років тому), поселення та курганні поховання доби бронзи (ІІІ — І тисячоліття до н.е.), скіфського та пізньоскіфського часу (IV — I ст. до н.е.), а також поселення перших століть нашої ери.

З XIII по XVI століття місцевість належала татарам і відносилася до т.зв. Дикого Поля. У другій половині XVIII століття територія ввійшла до складу Російської імперії за результатами Кючук-Кайнарджійського договору 1774 року. Почалася активна колонізація краю. У цей час неподалік від краю постали два сучасні обласні центри України: Херсон (1778) і Миколаїв (1789), а сам край став частиною Засільської волості у складі Херсонського повіту.

ХІХ – початок XX ст.

Снігурівка була заснована восени 1812 року переселеними на правий берег Інгульця державних селян сіл Снігурівка та Ненадєйківки Климовицького повіту Могилівської губернії. За даними ревізії 1816 року тут проживало 322 чоловіка. Переселенці спочатку звільнялися від подушного податку та оброку, отримували від скарбниці наділ, який становив 15 десятин на ревізьку душу. Користування землею було общинним. Общинна земля ділилася на 2 відруби: кращий (3974 десятини) — між Інгульцем і Новопетрівкою і т.зв. Сибір — 4347 десятин, які розкинулися за 25 — 30 верст від села. Крім того, до 300 десятин громадської землі були непридатні для обробітку.

Місцеві поміщики свавільничали, вдавалися до самовільного захоплення селянських земель, через що мешканці Снігурівки 1823 року навіть жалілися новоросійському генерал-губернатору Михайлу Воронцову. Щорічно селяни платили 30 — 36 карбованців різноманітних податків, виконували повинності: поштову, дорожню, військову тощо. Щоб мати можливість заплатити податки, чоловіки багатьох родин ходили на заробітки. У зв’язку з бідністю та епідеміями була висока смертність населення. Тому 1828 року до армії взяли лише одного рекрута замість 6 — 8, як у попередні роки.

Згідно закону про поземельне облаштування державних селян від 24 листопада 1866 року за мешканцями Снігурівки були закріплені земельні наділи, які раніше знаходилися в їх користуванні. Селяни обкладалися щорічним оброком, який за розміром значно перевищував існуючі раніше оброчні платежі. 1886 року відбувся перерозподіл общинної землі за кількістю їдців. Також у той час селян перевели з плати оброку на обов’язковий викуп наділів.

На зламі ХІХ — ХХ ст. у користуванні сільської громади Снігурівки було 8348 десятин землі, але багато мешканців села жили в складних умовах, частина населення мала щоліта вирушати на пошуки сезонних заробітків. Значні землі околиць Снігурівки концентрувалися в руках місцевих поміщиків (Лінке, Рафтопулової та інших), які володіли більше ніж 2 тис. десятин кожен.

До 1891 року в селі не було фельдшерського пункту. А з 1901 року Снігурівка мала приміщення лікарні, де 1912 року було 10 ліжок. Лікар, 4 фельшери і санітар обслуговували 15 тис. жителів регіону.

1862 року в селянській хаті відкрито трирічну парафіяльну школу, окреме приміщення для якої збудовано на кошти жителів у 1865 році.

Восени 1905 року до краю докотилася Революція 1905 — 1907 років. У цей час відбулися масові стихійні виступи селян, які призвели до нападів на маєтки, комори, економії поміщиків (Пономаренка, Заїкіна, Трубецького, Шполи). Однак невдовзі бунт було придушено. Восени 1906 року, після закінчення слідства, багатьох учасників виступів засудили до різних строків ув’язнення та заслання до Сибіру.

Під час Столипінської аграрної реформи відбулася ліквідація общинного землеволодіння. Також мало місце обезземелювання бідняків і неспроможних пристосуватися до нових реалій селян. З 1908 по 1913 рік десятки сімей виїхали зі Снігурівки до Акмолінської області, Тобольського краю та інші віддалені райони Російської імперії. 1907 року за сприяння повітового земства в селі організували кредитне товариство, яке надавало позики під 8 — 12 відсотків.

1912 року Снігурівка стає центром волості. Першим волосним старостою був Середа Ілля Дмитрович.

На початку ХХ століття Снігурівка стала значним хліботорговим центром Херсонського повіту. Цьому сприяло вигідне розташування села на гужовому шляху Херсон — Кременчук, а також водне сполучення по Інгульцю з Херсоном та іншими причорноморськими портовими містами. Напередодні Першої світової війни мешканці краю працювали на будівництві залізниці Херсон — Миколаїв — Катеринослав, яка 1916 року була введена в дію.

Радянський період

Доба революції та громадянської війни

Після Лютневої революції у квітні 1917 року волосний з’їзд землеробів підтримав тимчасовий уряд у прагненні вести війну до переможного кінця. Наприкінці квітня робітники залізничної станції оголосили страйк, вимагаючи ввести до складу волосного громадського комітету представника від залізничників, і добилися успіху.

Після жовтневого перевороту у лютому 1918 року на території краю з’являються селянські ради та земельні комітети. Починається перерозподіл земель, конфіскація поміщицьких маєтків, їх майна. Подальші соціальні реформації перериваються громадянською війною.

У березні 1918 село окупували німецько-австрійські війська. Невдовзі їх змінили франко-грецькі інтервенти. Наприкінці лютого 1919 року більшовицькі частини захопили Снігурівку, однак уже в травні їх вибили військо Матвія Григор’єва. А в серпні тут була Добровольча армія А.Денікіна. У жовтні загін висунських повстанців на чолі з Ларіоном Завгороднім відбив денікінців, однак незабаром сюди ввійшов білогвардійський 42-й Донський полк. Після того, як наприкінці січня 1920 року село зайняли частини 41-ї дивізії Червоної армії, край остаточно опинився під контролем радянської влади.

Після закінчення громадянської війни на теренах краю в Снігурівці залишилось 966 чоловіків і 884 жінки проти 1605 і 2118 у 1916 році. Село мало 657 дворів, 3 кузні, 7 швейних майстерень і 13 дрібних крамниць. У цілому за року війни селу було завдано збитків на суму 1,5 млн. карбованців (у цінах 1920 року)

1920-1930 роки

У лютому 1920 року в селі виник волосний революційний комітет, а 18 квітня — волосний виконавчий комітет Ради робітничих селянських депутатів, першим головою якого став А.О.Дмитрулін. Також навесні було утворено партійний осередок, який очолив партизан Ф.Матосов. Тоді ж постала волосний комсомольський осередок. Незабаром у дусі більшовицької організації відбувся волосний з’їзд сільських комуністичних осередків, всі учасники якого (30 чоловік) після з’їзду роз’їхалися по сусіднім волостям сприяти продрозверстці. Наприкінці червня зорганізувався Комітет незаможних селян (КНС), діяльність якого була направлена на земельні перетворення, продрозверстку, відбудову сільського господарства. А восени КНС навіть направив добровольців до Червоної армії на боротьбу з Врангелем у Криму. Таким чином, вже 1920 року Снігурівка та край отримали розгорнуту більшовицьку систему місцевої влади.

Цього року були закладені більшовицькі організаційні зміни на землі. Перш за все на облік взято поміщицькі та надлишки куркульської землі, а також продовольчі запаси, тяглову силу та сільськогосподарський інвентар. Селяни отримали по 4 десятини землі на їдця. Вдалося здійснити максимальний посів орних земель і виконання продрозверстки. Поступово в селі та на теренах краю поширювався коопераційних рух. У січні 1921 року була створена сільськогосподарська артіль «Надія».

Незважаючи на намагання активного відновлення сільського господарства, становище продовжувало загострюватися, зокрема внаслідок політики «воєнного комунізу» та посухи 1921 — 1922 років, що охопила 75 % Миколаївської губернії. Лише з часом мешканцям удалося подолати голод.

У березні 1923 року утворився Снігурівський район Херсонського округу Одеської губернії. Того року з числа середняків і заможних селян організувалося тракторне товариство. На кінець 1927 року в товаристві налічувалося 31 господарство. Невдовзі воно трансформувалося в ТСОЗ (товариство по спільній обробці землі), його очолив Олекса Селіванов.

Наступного року організовуються ТСОЗи «Надія», «Згода», «Свобода», «Перемога бідноти», «Нове життя». Всього їх у Снігурівці було сім, а по сільраді — 13. Навесні 1930 на базі ТСОЗів і артілі «Надія» створено колгосп, в якому об’єдналися 90 % дворів райцентру. Так розпочалася суцільна колективізація після проголошеного Й.Сталіним «Великого перелому». До травня 1931 року колективізація в Снігурівці охопила 93,1 % селянських господарств.

Спочатку технічна база господарств була слабкою, але невдовзі в Снігурівці та районі стався стрибок. Ще 1928 року для забезпечення технічної допомоги господарствам району було створено державний пункт технічної допомоги, який мав 8 тракторів і обробляв 40 % орних земель. На базі цього пункту була створена одна з перших в УСРР МТС (Машинно-тракторна станція). У її створені активну участь узяла республіканська піонерська організація. Піонерами було зібрано десятки тисяч тонн металобрухту та макулатури. Отримані за це гроші (150 тис. карбованців) ввійшли до фонду будівництва машинно-тракторної станції. 18 червня 1931 року на відкриття Снігурівської МТС з усієї радянської України прибуло 150 представників піонерських організацій. МТС отримала ім’я Першого Всеукраїнського піонерського злету.

Згодом із Снігурівської МТС виділилися самостійні станції — Баратівська та Киселівська. Машинний парк Снігурівської МТС налічував 67 тракторів, 27 комбайнів, 20 автомашин.

У Снігурівці паралельно з аграрним сектором економіки відбувалося піднесення промисловості. Так, 1925 року в селі працювало 5 кузень, 7 шевських і 1 майстерня з ремонту годинників. Діяло 6 великих і 12 дрібних торгових підприємств. Нараховувалось 5 маслоробок, 11 млинів. 1922 року розпочалось будівництво електростанції згідно з планом ГОЕЛРО, яка 1926 року запрацювала. Того року снігурівці побачили вперше німий фільм і почули радіо. Гучномовець був встановлений у старій частині міста, де тепер розташована будівля колишнього універмагу.

1927 року поряд зі Снігурівкою з’явилося перше промислове підприємство району — консервний завод у Туркулах.

У 1920-ті роки розвивалися медична, освітня та культурна сфери. З 1920 року діяли лікарня, аптека, трудова семирічна школа, народний будинок. З’явилися гуртки ліквідації неписемності серед дорослого населення, які пізніше стали школами лікнепу. Восени 1925 року перші 24 випускники отримали свідоцтва про закінчення тримісячної школи лікнепу, вісім відмінників навчання були заохочені преміями.

У травні 1922 року за ініціативою комсомольської організації у Снігурівському народному домі було зорганізовано самодіяльний театр. Підготовкою вистав керував запрошений із Херсона актор міськдрамтеатру Ю.В. Шумський (пізніше народний артист СРСР). 1923 року в місцевій школі комсомольці створили піонерську організацію. Через рік на кошти, зароблені комсомольцями на залізничній станції, будівництві та ремонті сільських хат і під час суботників, був відкритий перший піонерський табір для сиріт, дітей загиблих червоноармійців і партизан.

У роки голодомору Снігурівка, район як і вся, охоплена голодом, Радянська Україна дуже постраждали. Після «Великого перелому» 1929 року в межах усієї держави було заборонено ринкову хлібну торгівлю. Колгоспний хліб стали вивозити на державні зсипні пункти та елеватори за фіксовану ціну, яка через інфляцію стала невідповідною витратам. Працівники колгоспу могли отримати зерно лише в кінці року за трудодні, які по суті були дармовими: селяни виживали тільки за допомогою власного городу.

Природно, що в таких умовах селянство не було зацікавлене здавати державі зерно. Тому для виконання поставленого плану закупівлі хліба за твердими цінами, 1929 року в області почав реалізовуватися затверджений Й.Сталіним «уральсько-сибірський» метод хлібозаготівель. Згідно методу, план хлібної заготівлі призначався згори для кожного села, після чого вже на місцях визначалися обсяги здачі зерна для кожного селянського двору. Хто не виконував план, підлягав штрафу.

Плани хлібозаготівель постійно переглядались у бік збільшення. Неспроможність селянства впоратися з неадекватно поставленими перед ним завданнями, зокрема через несприйнятливі погодні умови, з одної сторони і рішуче прагнення владних органів силоміць забирати зерно, щоб виконати ці плани, — призвели до загальновідомого плачевного результату.

На 1 вересня 1932 в області заготовлено 7 тис. 144 т зерна, що становило 81,7%. Бюро міському партії прийняло рішення притягнути до суворої відповідальності керівників і секретарів парторганізацій колгоспів, якщо за п’ять днів не буде виконано планів хлібозаготівель. При цьому передбачалось у цьому процесі допомога органів міліції, ДПУ, прокуратури, які мали сприяти в проведенні «адміністративних заходів до злісних нездавачів хліба».

Керівники, члени партій на місцях ще при формуванні плану хлібозаготівлі до кожної сільради розуміли нереальність його виконання. Але на них не звертали уваги і почалися пошуки винуватців у зриві виконання хлібозаготівельної кампанії.

Винуватців шукали як і серед заможних селян, так і в середовищі колгоспників і одноосібників. З активістів сільських рад і колгоспів були створені так звані бригади з викачування зерна. Контролювали ці бригади партійні та владні уповноважені з Миколаєва.

Джерела та література

• Багалей Д.И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. — К.: Типография Г.Т.Корчак-Новицкого, 1889. — 117 с. (рос.)
• Голод — геноцид 1932-1933 років на території Миколаївщини: погляди істориків, очевидців, архівних матеріалів (до 70-річчя трагедії). — Миколаїв: Вид-во МГДУ ім. П. Могили, 2003. — 204 с. (укр.)
• Зима Анатолій. Через соціально-політичні потрясіння: до 200-річчя Снігурівки // Вісті Снігурівщини. — 2012. — 7 червня. — №46-47 (укр.)
• Зима Анатолій. Становлення: до 200-річчя Снігурівки // Вісті Снігурівщини. — 2012. — 14 червня. — №48-49 (укр.)
• История городов и сел Украинской ССР. Николаевская область. — К.: Главная редакция УСЭ, 1981. — С.624-635 (рос.)
• Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С.706-718 (укр.)
• Шкварець В.П. Отаманщина і отамани на Миколаївщині в 1919-1921 рр. // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського. Випуск 3.31: Історичні науки. — Миколаїв: МНУ, 2011. — С.268-276 (укр.)
• Шкварець В.П., Мельник М.Ф. Миколаївщина: погляд крізь століття.  — Миколаїв, 1994. — 386 с. (укр.)