Снігурівський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Снігурівський район
UKR herb Snihurivskoho rayonu.gif Flag of Snihurivka Raion in Mykolaiv Oblast.gif
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Миколаївська область
Код КОАТУУ: 4825700000
Утворений: 1923
Населення: 40 304 (на 1.02.2016)
Площа: 1395 км²
Густота: 30 осіб/км²
Тел. код: +380-5162
Поштові індекси: 57300—57378
Населені пункти та ради
Районний центр: Снігурівка
Міські ради: 1
Сільські ради: 17[джерело?]
Міста: 1
Села: 46
Селища: 12
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 57300, Миколаївська область, м. Снігурівка, вул. Центральна, 72, (05162) 3-13-31, email: radasng@gmail.com [1]
Вебсторінка: Снігурівська РДА
Снігурівська райрада
Голова РДА: [2]
Голова ради: Мезіна Тетяна Андріївна
Мапа

Commons-logo.svg Снігурівський район у Вікісховищі

Снігурі́вський райо́н розташований на південному сході Миколаївської області. Районний центр: Снігурівка.

Загальні відомості[3][ред. | ред. код]

Він займає площу 1395 кв.км. На його території 59 населених пунктів, включно з райцентром — містом Снігурівкою та 58 сіл, які підпорядковані 20 місцевим радам.

Сусідні райони:

Rose des vents Баштанський район Березнегуватський район Великоолександрівський район Rose des vents
Вітовський район N Бериславський район
W    Снігурівка    E
S
Білозерський район, Дніпровський район

Рельєф району переважно рівнинний з незначними перепадами в басейні річки Інгулець. Територія має загальний нахил з північного заходу до південного сходу.

Корисні копалини представлені, головним чином, нерудними родовищами — піском, глиною, бутовим камінням. Діє кілька кар'єрів місцевого значення з їхнього видобутку. Виявлено горизонти мінеральних вод хлоридно-сульфатно-натрієвого складу. У радянський час було налагоджено розлив мінеральної води під назвою "Снігірьовська". Однак на початку XXI ст. виробництво припинили.

Населення району становить 46.6 тис. осіб. в тому числі, міського 15.1 тис.осіб. У районі мешкають представники близько 100 національностей. Переважна більшість — українці (87.4%). Мешкає 9% росіян. Решта — білоруси, поляки, молдовани, гагаузи, болгари, вірмени, азербайджанці, татари, чехи, турки-месхитинці, корейці, узбеки та інші.

Історія[ред. | ред. код]

Перші відомості про поселення людей на території Снігурівщини сягають VIII-VII століть до нашої ери. Тут мешкали кімерійці, які залишили після себе багато поховань у курганах, що були насипані ще раніше іншими кочівниками. Кімерійців згодом витіснили звідси войовничі скіфи.

Територією району проходив стовповий шлях, яким рухалися з глибин Азії кочові орди. Століттями тут володарювали хозари, печеніги, половці. За часів монголо-татарської навали цей безлюдний південний край дістав назву «Дике поле». Через сто років після захоплення монголами Побужжя у 1238-1242 рр , яке було складовою земель України-Русі, землі між Дніпром і Бугом увійшли до складу Великого князівства Литовського. Великий князь Вітовт після низки перемог над татарами та ногайськими ордами розширив володіння Великого князівства Литовського до Чорного моря і побудував низку укріплень та митниць, якими відбувався рух товарів на правий берег Бугу.

Старший син великого князя Гедиміна – Ольгерд (Альґірдас, у хрещенні Димитрій), попередник князя Вітовта мав неабиякий військовий хист. Рік 1362 був знаковим для українських земель, бо саме цього року військо Великого князівства Литовського під проводом князя Ольґерда розгромило ординців на Синіх Водах. Сині Води – це річка Синюха, котра тече сучасною Миколаївщиною (починаючи з Кіровоградщини), і ймовірно саме там відбувались події історичної битви. Наслідком перемоги під Синіми Водами було звільнення наших земель від монголо-татарського іга.

Розгром трьох ординських князів, тогочасних спадкоємних володарів Подільської землі, військом великого князя литовського Ольгерда в битві біля Синіх Вод уперше згадується в літописній оповіді «Про Поділля». Як зазначає історик Фелікс Шабульдо: «Ім'я автора цієї писемної пам'ятки залишилося невідомим. Певним є те, що він мав причетність до вищих урядово-бюрократичних кіл Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського й написав свій твір на початку 1430-х р.». Власне завдяки перемозі князя Ольґерда, його наступник, великий князь Вітовт, (роки правління 1392 — 1430) зумів розширити межі Великого князівства Литовського аж до Чорного моря.

На перший погляд здається дивним, як середньовічна держава в степу змогла збудувати мережу фортифікаційних споруд за короткий час. Для зміцнення кордонів будувалися замки й фортеці, а для торгівлі — митниці та нові міста. Литовські князі приєднали до своєї держави спустошені українські землі і намагалися їх заселити та освоїти. ( Джерело: Книга "Вітовщина: Історія рідного краю" .Вид-тво "Яслав". Миколаїв. 2018. 226 ст: іл. ISBN 978-966-8611-48-3 (УДК94 477) Стор 24 - 25. З 1440 року до 1470 рік терени майбутньої Снігурівщини контролює останній князь київський Семен Олеськович. Ще з кінця 15 століття межирічча Дніпра і Буга належало до земель вольностей війська Запорозького. Так тривало аж до 1711 року, коли московське царство передало землі Які нині складають територію Снігурівського району до складу Османської імперії. Однак, навіть після того Запорізьке козацтво контролювало ці землі вже під владою туреччини ( Кам'янська Січ 1711 -1734 рр) .Сучасна територія району увійшла до складу Росіїйської імерії після її війни з Туреччиною (17681774 рр).

З кінця XVIII століття почалася колонізація краю німцями. Сюди переселялися також державні селяни, осідали й нащадки козаків та кріпаки-втікачі з Росії, Білорусі.

В 1775 році територія району увійшла до Новоросійської губернії. У 1803 році терени, які нині складають Снігурівщину стали складовою Херсонської губернії.

У 1916 році введено в експлуатацію залізничну гілку Херсон-Миколаїв-Катеринослав (нині це АпостоловеХерсон). Снігурівка стала великою вузловою залізничною станцією[4].

1923 року утворено Снігурівський район, який підпорядковувався Херсонському округу.

8 жовтня 1930 року виходить перший номер районної газети «Соціалістичним шляхом».

18 червня 1931 р. в районі починає працювати одна з перших в Україні машинно-тракторних станцій.

У вересні 1937 року район входить складовою частиною до новоствореної Миколаївської області.

В серпні 1941 року район було окуповано нацистською Німеччиною. За часів поневолення на Снігурівщині діяло шість підпільних груп народних мешканців. Ранньою весною 1944 року район став ареною березнігувато-снігурівської операції, в ході якої було розгромлено 13 ворожих дивізій, які входили до складу 6-ї так званної «армії месників», сформованої замість знищеної під Сталінградом.

Район звільнено від окупантів 14 березня 1944 року.

За короткий час вдалося підняти з руїн народне господарство, відновити виробництво.

1951 року в районі розпочато будівництво Інгулецької зрошувальної системи — тоді однієї з найбільших в Європі. 1956 року завершено першу чергу, яка забезпечила зрошенням 10,8 тис. га землі. 1963 року будівництво завершено[5]. У Снігурівському та Вітовському районі ІЗС зрошує 42,6 тис. га землі[6].

Промисловість[ред. | ред. код]

На Снігурівщині нині діє 7 промислових підприємств. Серед них зокрема ВАТ «Снігурівська машинно-технологічна станція», акціонерне товариство «Завод продтоварів», районна друкарня, харчокомбінат районного споживчого товариства, кілька будівельних і транспортних організацій, приватні олійні, хлібопекарні.

В ході реформування агропромислового комплексу на території району засновано 14 приватно-орендних підприємств. Особливо успішно працюють серед них «Зоря», «Веселий Кут», «Нібулон», «Куйбишевський», «Свобода», «Дружба». В районі зареєстровано 225 фермерських господарств.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

В районі функціонує 44 загально-освітніх школи, професійно-технічне училище з підготовки механізаторів, водіїв, будівельників, кулінарів, бухгалтерів.

Медичне обслуговування здійснюють районна лікарня, поліклініка, санепідемстанція, дільнична лікарня, 4 лікарні амбулаторії та 39 фельдшерсько-акушерських пунктів.

В розпорядженні снігурівчан 37 будинків культури та клубів, 36 бібліотек.

Є кінотеатр, музична школа, будинок творчості дітей та юнацтва, станція юних техніків, дві дитячо-юнацьких спортивних школи. Серед вихованців спортшколи майстер спорту міжнародного класу, член збірної команди України з футболу Ю.Дмитрулін, чемпіон Світу з підводної стрільбі С.Нетилько, призери чемпіонату Світу і Європи В.Каляма, А.Варакса. В районному центрі споруджено стадіон на 10 тис.місць

Понад 2000 цікавих експонатів представлено в районному історико-краєзнавчому музеї.

Надають свої послуги відділення Ощадбанку, банків «Аваль», Імексбанк та «Приватбанк».

На території району зареєстровано 42 релігійні громади.

Туризм[ред. | ред. код]

В Снігурівці засновано парк ім. Шевченка, кілька скверів із зонами відпочинку. Аналогічні місця для дозвілля є в більшості населених пунктів.

На території району збереглися залишки поселень та поховань епохи бронзи ІІІ - І тисячоліть до н.е.

В с.Гречанівка збереглася церква, споруджена у 1850 р. Діє храм у Галаганівці (1890), Василівці (1886).Вистояв і до цього часу успішно експлуатується залізничний міст біля села Любино, збудований у другій половині XIX століття.

В райцентрі споруджено меморіал з скульптурною групою на честь загиблим землякам фронтовикам у роки Великої Вітчизняної війни. Біля залізничної станції на постаменті встановлено танк Т-34 в пам'ять воїнам, котрі проявили масовий героїзм в ході Березнігувато-Снігурівської операції і визволенні Снігурівщини від фашистських загарбників. Пам'ятники на братських могилах загиблим бійцям і офіцерам Червоної Армії встановлено в усіх населенних пунктах.

Політика[ред. | ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Снігурівського району були створені 53 виборчі дільниці. Явка на виборах складала — 53,27% (проголосували 16 482 із 30 943 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 41,53% (6 845 виборців); Юлія Тимошенко — 13,54% (2 232 виборців), Сергій Тігіпко — 11,50% (1 895 виборців), Олег Ляшко — 6,08% (1 002 виборців), Михайло Добкін — 5,67% (934 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,26%.[7]

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Телефони керівників місцевих рад. http://portal.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2012-08-08. 
  2. Розпорядження Президента України від 19 серпня 2019 року № 263/2019-рп «Про звільнення І.Бойко з посади голови Снігурівської районної державної адміністрації Миколаївської області».
  3. http://www.oga.mk.ua/ua/publication/content/2084.html
  4. http://www.mycityks.com/pamyat/ingulets_p.html[недоступне посилання з липень 2019]
  5. Історія УКІЗС : [арх. 10.12.2017] // Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи. — Дата звернення: 11.08.2018. — Цитата: «З метою отримання гарантованих врожаїв, керівництвом держави було прийнято рішення щодо будівництва на півдні Миколаївської та заході Херсонської областей Інгулецької зрошувальної системи (ІЗС), яке було розпочато в 1951 році будівельно-монтажним управлінням № 14 (БМУ-14 Управління «Укрводбуд»). Перша черга ІЗС введена в дію в листопаді 1956 року і забезпечувала полив 10,8 тис. га зрошуваних земель. Експлуатація системи на той час здійснювалася Миколаївським облводгоспом через експлуатаційну дільницю. Будівництво ІЗС тривало по 1963 рік».
  6. Головна : [арх. 08.06.2017] // Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи. — Дата звернення: 11.08.2018.
  7. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Процитовано 2016-04-03. 
Баштанський район Березнегуватський район Херсонська область
(Великоолександрівський район)
Вітовський район Gray compass rose.svg Херсонська область
(Бериславський район)
Херсонська область
(Білозерський район)
Херсонська область
(Херсон)
Херсонська область
(Білозерський район)