Сівчина
Село
 Координати 49°43′ пн. ш. 22°28′ сх. д. / 49.717° пн. ш. 22.467° сх. д.
|
Сі́вчина (пол. Sufczyna) — село в Польщі, у гміні Бірча Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 279 осіб (2011[1]). Знаходиться на території Західних Карпат, над річкою Ступниця (пол. Stupnica) — правою притокою Сяну.
Село розташоване на відстані 5 кілометрів на північ від Бірчі, 22 кілометри на захід від Перемишля і 48 кілометрів на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.[2]
В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.
Після захоплення цих земель Польщею село в 1340–1772 роках входило до складу Сяноцької землі (1494 in terra et districto sanociensis) Руського воєводства Королівства Польського. Католики належали до римо-католицької парафії в Бірчі, та в Бабичах (гміна Кривча). Греко-католицька громада села Сівчина належала до парафії в селі Березка (пол. Brzuska).
Починаючи з 1456 село було власністю Станіслава, Миколи і Яна Кмітів (пол. Stanisława, Mikołaja i Jana Kmitów).
З 1491 року Сівчина перейшла у власність Єжи Бірецького (пол. Jerzego Bireckiego), сина дідича Бірчі.
У 1541 році місцевість стала власністю Барбари Гербурт (пол. Barbary Herburt).
В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Сівчина відійшла до імперії Габсбургів та належала до гміни Бірчі Сяноцького округу Королівства Галичини і Лодомерії у складі Австрійської імперії.
У 19 столітті Сівчина була власністю графа Адальберта Дембінського (пол. Adalberta hr. Dembińskiego), потім Яна Стресова (пол. Jana Stresów). Йому також належала гута по виробництву скла, передана в 1890 році Людвікові Гейнерові (пол. Ludwikowi Geynerowi). Для працівників цієї гути закладено новий населений пункт — Ясениця-Сівчинська (пол. Jasienica Sufczyńska).
Після розпаду Австро-Угорщини і утворення Другої Речі Посполитої це українське село Надсяння, як й інші етнічні українські території (Лемківщина, Підляшшя, Сокальщина, Равщина і Холмщина), опинилося по польському боці розмежування, що було закріплено в Ризькому мирному договорі 1921 року. Село входило до ґміни Бірча Добромильського повіту Львівського воєводства. На 1.01.1939 в селі було 1250 жителів, з них 930 українців-грекокатоликів, 270 українців-римокатоликів, 20 поляків, 30 євреїв[3]
До 1939 року в селі існував фільварок, який був власністю графів Тарновських (пол. hr. Tarnowskich).
Перед початком Другої світової війни в тому ж 1939 році населення Сівчини становило 1 тисячу 95 осіб. Абсолютну більшість з них (близько 87 %) складали українці, або, як вони самі себе називали в пам'ять про Червону русь, русини. В селі проживала також невелика кількість поляків (123 особи, або близько 11 %) та євреїв (23, або приблизно 2 %).
Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року Сівчина, що знаходиться на правому, східному березі Сяну, разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського району[4] (районний центр — Бірча) утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич).
З початком німецько-радянської війни село вже в перший тиждень було зайняте військами вермахту і з червня 1941 року по липень 1944 року Сівчина знаходилась під німецькою окупацією.
В кінці липня 1944 року село було зайняте Червоною Армією.[5]
13 серпня розпочато мобілізацію українського населення Дрогобицької області до Червоної Армії (облвоєнком — підполковник Карличев)[6].
2 грудня 1944 року над селом потрапив в авіакатастрофу американський бойовий літак Б-24 «Ditney Hill».[7][8]
В березні 1945 року Сівчина, як і весь Бірчанський район з районним центром Бірча, Ліськівський район з районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області передана Польщі.[9]
11 квітня 1945 року село стала місцем трагічних подій: підрозділами Армії Крайової, Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл були замордовані 26 українців, мешканців Сівчини.
На греко-католицькому цвинтарі Сівчина знаходиться братська могила кількох десятків українських мешканців села, замордованих 11 квітня 1945 року.
Москва підписала й 16 серпня 1945 року опублікувала офіційно договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та, незважаючи на бажання українців залишитись на рідній землі,[10] про передбачене «добровільне» виселення приблизно одного мільйона українців з «Закерзоння», тобто Підляшшя, Холмщини, Надсяння і Лемківщини.[11],[12]
Розпочалося виселення українців з рідної землі. Проводячи депортацію, уряд Польщі, як і уряд СРСР, керувалися Угодою між цими державами, підписаною в Любліні 9 вересня 1944 року, але, незважаючи на текст угоди, в якому наголошувалось, що «Евакуації підлягають лише ті з перелічених (…) осіб, які виявили своє бажання евакуюватися і щодо прийняття яких є згода Уряду Української РСР і Польського Комітету Національного Визволення. Евакуація є добровільною і тому примус не може бути застосований ні прямо, ні посередньо. Бажання евакуйованих може бути висловлено як усно, так і подано на письмі.»[13], виселення було примусовим і з застосуванням військових підрозділів.[14]
Українське населення села, якому вдалося уникнути депортації до СРСР, попало в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і було виселено на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[15].
У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][16]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 144 | 28 | 100 | 16 |
| Жінки | 135 | 31 | 77 | 27 |
| Разом | 279 | 59 | 177 | 43 |
- 1785 — 385 греко-католиків, 86 римо-католиків i 8 юдеїв;
- 1840 — 560 греко-католиків (нема інформації про інші конфесії);
- 1859 — 569 греко-католиків;
- 1879 — 650 греко-католиків;
- 1899 — 792 греко-католики;
- 1926 — 921 греко-католик;
- 1938 — 1011 греко-католиків;
- 1939 — 949 українців, 123 поляки, 23 євреї;
- 1997 — 289 осіб
- 2006 — 293 особи
В селі знаходилася філіальна греко-католицька мурована церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці, побудована в 1879 році на місці старшої дерев'яної церкви. Церква була зруйнована в 1962 році.
У Сівчині знаходиться також римсько-католицька парафія святої Ядвіги, що належить до деканату Бірчі. Парафіяльний костел святої Ядвіги є давньою придворною каплицею з XVIII століття, в яку в XIX столітті добудовано неф, а в 1930 вежу.
-
Хрест на межі Сівчини з Новим Селом -
Капличка в Сівчині -
Місце, де був фільварок Тарнавських -
Територія греко-католицької церкви та кладовища в Сівчині -
Римо-католицький костел в Сівчині
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сівчина
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Central Statistical Office (GUS) – TERYT (National Register of Territorial Land Apportionment Journal) (Polish) . 1 червня 2008. Архів оригіналу за 1 березня 2012. Процитовано 16 липня 2012.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 19.
- ↑ Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
- ↑ Оперативная сводка за 31 июля. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 8 грудня 2012.
- ↑ Інформація Дрогобицького облвійськкомату начальнику штабу Львівського обласного округу, секретарю Дрогобицького обкому КП(б)У, голові Дрогобицького облвиконкому, начальнику облуправління НКДБ по Дрогобицькій області про відмову української молоді служити в лавах червоної армії. Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 8 грудня 2012.
- ↑ «Życie Podkarpckie» 19 березня 2008
- ↑ Aeroplan Magazine номер 5 (20) за 1999 рік
- ↑ Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
- ↑ Лист жителів с. Долгобичів Грубешівського повіту Холмщини секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991). Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 16 липня 2012.
- ↑ Переселення українців з Польщі до УРСР у 1944–1946 рр. на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ Угода між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ Документальні відеокадри: Депортація українців Закерзоння, 2 половина 1940-х рр на сайті «Територія терору». Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 10 вересня 2012.
- ↑ * Акція «Вісла»: Список виселених сіл та містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
- 49°43′54″ пн. ш. 22°28′10″ сх. д. / 49.73167° пн. ш. 22.46944° сх. д.
- Сторінка села Сівчина на вебсайті гміни Бірча
- Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942–1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 (репр. Львів 1991)
- Бірча (пол. Bircza) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 230. (пол.)
- Сівчина (пол. Sufczyna) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 556. (пол.)
Адміністративний центр: Бірча | ||
| Міста |  | |
| Села | Березка • Богушівка • Борівниця • Брижава • Воля-Корінецька • Гута-Березка • Добрянка • Жогатин • Корінець • Котів • Кузьмина • Лещава-Горішня • Лещава-Долішня • Лещавка • Липа • Лодинка-Горішня • Малява • Нове Село • Розтока • Рудавка • Сівчина • Стара Бірча • Явірник-Руський • Ясениця-Сівчинська | |
| Селища | ||
| Неіснуючі | ||
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |