Тилорон: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Мітка: редагування коду 2017
Рядок 19: Рядок 19:


== Історія розробки ==
== Історія розробки ==
Тилорон уперше синтезований у [[США]], перший патент на нього датований 1968 роком<ref>1968, {{US patent|3592819}}</ref>, дія препарату та його безпечність досліджувались у кінці 60-х&nbsp;— на початку 70-х років ХХ століття в США і показав здатність до індукції інтеферону<ref name="pmid4317923">{{статья |заглавие=Tilorone hydrochloride: an orally active antiviral agent. |издание=[[Science|Science]] |том=169 |номер=951 |страницы=1213—1214 |pmid=4317923 |язык=en |тип=journal |автор=Krueger R.F., Mayer G.D. |месяц=9 |год=1970}}</ref><ref name="pmid4317924">{{статья |заглавие=Tilorone hydrochloride: mode of action. |издание=[[Science|Science]] |том=169 |номер=951 |страницы=1214—1215 |pmid=4317924 |язык=en |автор=Mayer G.D., Krueger R.F. |месяц=9 |год=1970 }}</ref><ref name="pmid5581674">{{статья |заглавие=Tilorone hydrochloride: human toxicity and interferon stimulation. |издание={{Нп3|Proc Soc Exp Biol Med}} |том=137 |номер=1 |страницы=357—560 |pmid=5581674 |язык=en |тип=journal |автор=Kaufman H.E., Centifanto Y.M., Ellison E.D., Brown D.C. |год=1971}}</ref>. Проте після публікації Кауфмана (1971)<ref name="pmid5581674" />, у якій автори не знайшли здатність гідрохлориду тилорону до індукції інтерферону у людей, інтерес до досліджень тилорону та інших низькомолекулярних індукторів у США та інших західних країнах знизився<ref>{{Cite web|url=https://link.springer.com/chapter/10.1007/978-3-642-69178-2_18|title=Nonpolynucleotide Inducers of Interferon|last=|first=D. A. Stringfellow|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>. У 70-х роках тилороном зацікавились у Радянському Союзі, зокрема відомий учений-бактеріолог [[Єрмольєва Зінаїда Віссаріонівна|Зінаїда Віссаріонівна Єрмольєва]]<ref name="indicator.ru"/>, яка разом із співавторами опублікувала статтю про противірусні властивості тилорона в журналі «Антибиотики» в 1973 році<ref name="irbis-nbuv.gov.ua">[http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/simmed_2013_4_11.pdf Современные возможности применения тилорона в клинической практике] {{ref-ru}}</ref>, і його дослідження проводились у [[Фізико-хімічний інститут імені О. В. Богатського НАН України|Фізико-хімічному інституті ім. О.&nbsp;В.&nbsp;Богатського Національної академії наук України]] ([[Одеса]])<ref name="medlinks.ru">[http://www.medlinks.ru/article.php?sid=31682 Амиксин IC: эффективность&nbsp;— 93,7&nbsp;%] {{ref-ru}}</ref>, де він був повторно синтезований у 1978 році. З 1997 року тилорон випускається одеською [[ТДВ «ІнтерХім»|фармацевтичною компанією «ІнтерХім»]] під торговою назвою «Аміксин».<ref name="indicator.ru">[https://indicator.ru/medicine/amiksin.htm Чем нас лечат: Амиксин. Родом из СССР] {{ref-ru}}</ref>
Тилорон уперше синтезований у [[США]], перший патент на нього датований 1968 роком<ref>1968, {{US patent|3592819}}</ref>, дія препарату та його безпечність досліджувались у кінці 60-х&nbsp;— на початку 70-х років ХХ століття в США і показав здатність до індукції [[Інтерферони|інтерферону]]<ref name="pmid4317923">{{статья |заглавие=Tilorone hydrochloride: an orally active antiviral agent. |издание=[[Science|Science]] |том=169 |номер=951 |страницы=1213—1214 |pmid=4317923 |язык=en |тип=journal |автор=Krueger R.F., Mayer G.D. |месяц=9 |год=1970}}</ref><ref name="pmid4317924">{{статья |заглавие=Tilorone hydrochloride: mode of action. |издание=[[Science|Science]] |том=169 |номер=951 |страницы=1214—1215 |pmid=4317924 |язык=en |автор=Mayer G.D., Krueger R.F. |месяц=9 |год=1970 }}</ref><ref name="pmid5581674">{{статья |заглавие=Tilorone hydrochloride: human toxicity and interferon stimulation. |издание={{Нп3|Proc Soc Exp Biol Med}} |том=137 |номер=1 |страницы=357—560 |pmid=5581674 |язык=en |тип=journal |автор=Kaufman H.E., Centifanto Y.M., Ellison E.D., Brown D.C. |год=1971}}</ref>. В подальшому були проведені детальні дослідження особливостей впливу тилорона на синтез інтерферону [[In vivo|''in vivo'']] та [[In vitro|''in vitro'']], які показали, що він відноситься до індукторів пізнього інтерферону. Після одноразового введення тилорона інтерферон був присутнім у сироватці крові впродовж 48-72 год. У культурі лімфоцитів периферійної крові людини тилорон активує синтез α- і γ-[[Інтерферони|інтерферонів]] у відношенні 3:1<ref>{{Cite news|title=Современные возможности применения тилорона в клинической практике|first2=Н. В.|first5=Н. В.|last4=Коцюбайло|first4=Л. П.|last3=Бойко|first3=В. А.|last2=Окружнов|last=Дуда|url=http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=simmed_2013_4_11|first=А. К.|issue=4|pages=42–46|accessdate=2020-09-18|date=2013|work=Семейная медицина|last5=Ралец}}</ref>.

Після публікації Кауфмана (1971)<ref name="pmid5581674" />, у якій автори не знайшли здатність гідрохлориду тилорона до індукції інтерферону у людей, інтерес до досліджень тилорона та інших низькомолекулярних індукторів у США та інших західних країнах дещо знизився<ref>{{Cite web|url=https://link.springer.com/chapter/10.1007/978-3-642-69178-2_18|title=Nonpolynucleotide Inducers of Interferon|last=|first=D. A. Stringfellow|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>.

Крім здатності виробляти інтерферон, проведені дослідження виявили широкий спектр противірусної активності тилорону. Тилорон пригнічує зараження вірусом ''Semliki Forest'', везикулярним стоматитом, енцефаломіокардитом, менговірусом, вірусами грипу А та В та простим герпесом<ref name=":0">{{Cite news|title=The Effect of Tilorone Hydrochloride on the Growth of Several Animal Viruses in Tissue Cultures|url=https://www.microbiologyresearch.org/content/journal/jgv/10.1099/0022-1317-31-1-125|work=Journal of General Virology,|date=1976|accessdate=2020-09-18|issn=0022-1317|doi=10.1099/0022-1317-31-1-125|pages=125–129|volume=31|issue=1|first=E.|last=Katz|first2=Eva|last2=Margalith|first3=Bela|last3=Winer}}</ref><ref>{{Cite news|title=Bis basic-substituted polycyclic aromatic compounds. New class of antiviral agents. 2. Tilorone and related bis-basic ethers of fluorenone, fluorenol, and fluorene|first2=Robert W.|first6=Gerald D.|last5=Wenstrup|first5=David L.|last4=Kihm|first4=James C.|last3=Grisar|first3=J. Martin|last2=Fleming|last=Andrews|url=https://doi.org/10.1021/jm00254a020|first=Edwin R.|issue=8|volume=17|pages=882–886|doi=10.1021/jm00254a020|issn=0022-2623|accessdate=2020-09-18|date=1974-08-01|work=Journal of Medicinal Chemistry|last6=Mayer}}</ref>. Тилорон показав протипухлинну активність і знижує активність ДНК-полімераз, пов'язаних з РНК-пухлинними вірусами<ref>{{Cite news|title=Mode of tilorone hydrochloride interaction to DNA and polydeoxyribonucleotides|first2=F.|first7=A.|last6=Luoni|first6=G.|last5=Woltersdorf|first5=M.|last4=Zaccara|first4=A.|last3=Gaur|first3=V. P.|last2=Zunino|last=Chandra|url=https://febs.onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1016/0014-5793%2872%2980662-8|first=P.|language=en|issue=1|volume=28|pages=5–9|doi=10.1016/0014-5793(72)80662-8|issn=1873-3468|accessdate=2020-09-18|date=1972|work=FEBS Letters|last7=Götz}}</ref><ref name=":0" /><ref>{{Cite book
|url=https://doi.org/10.1007/978-3-7091-3432-0_13
|title=Antitumor Activities of Interferons in Animals
|last=Stewart
|first=William E.
|date=1979
|editor-last=Stewart
|editor-first=William E.
|series=The Interferon System
|publisher=Springer
|location=Vienna
|pages=292–304
|language=en
|doi=10.1007/978-3-7091-3432-0_13
|isbn=978-3-7091-3432-0
}}</ref> .

У 70-х роках тилороном зацікавились у Радянському Союзі, зокрема відомий учений-бактеріолог [[Єрмольєва Зінаїда Віссаріонівна|Зінаїда Віссаріонівна Єрмольєва]]<ref name="indicator.ru" />, яка разом із співавторами опублікувала статтю про противірусні властивості тилорона в журналі «Антибиотики» в 1973 році<ref name="irbis-nbuv.gov.ua">[http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/simmed_2013_4_11.pdf Современные возможности применения тилорона в клинической практике] {{ref-ru}}</ref>. Його дослідження проводились у [[Фізико-хімічний інститут імені О. В. Богатського НАН України|Фізико-хімічному інституті ім. О.&nbsp;В.&nbsp;Богатського Національної академії наук України]] ([[Одеса]])<ref name="medlinks.ru">[http://www.medlinks.ru/article.php?sid=31682 Амиксин IC: эффективность&nbsp;— 93,7&nbsp;%] {{ref-ru}}</ref>, де він був повторно синтезований у 1978 році. З 1997 року тилорон випускається одеською [[ТДВ «ІнтерХім»|фармацевтичною компанією «ІнтерХім»]] під торговою назвою «Аміксин».<ref name="indicator.ru">[https://indicator.ru/medicine/amiksin.htm Чем нас лечат: Амиксин. Родом из СССР] {{ref-ru}}</ref>


== Інформація виробника ==
== Інформація виробника ==

Версія за 00:35, 18 вересня 2020

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад!
Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.
Тилорон
Систематизована назва за IUPAC
2,7-Bis(2-diethylaminoethoxy)fluoren-9-one
Класифікація
ATC-код J05AX10
PubChem 5475
CAS 27591-97-5
DrugBank
Хімічна структура
Формула C25H34N2O3 
Мол. маса
Фармакокінетика
Біодоступність 60%
Метаболізм не метаболізується
Період напіввиведення 48 год.
Екскреція фекалії (70%), Нирки (9%)
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата АМІКСИН® ІС,
ТДВ «ІНТЕРХІМ»,Україна
UA/2559/01/02
17.10.2019—необмежений

Тилорон — синтетичний лікарський препарат, який відноситься до групи противірусних препаратів та імуномодуляторів, та є похідним флуоренону.[1][2] Препарат застосовується перорально.[1][2] Тилорон зареєстрований як лікарський препарат у Росії[3], Україні[4], Казахстані[5], Білорусі[6], Вірменії, Грузії, Киргизстані, Молдові, Туркменістані, Узбекистані[7] під низкою комерційних назв («Аміксин», «Лавомакс», «Орвіс Іммуно», «Тілаксин», «Тілорон»). Свідчення про державну реєстрацію та застосування тилорону за межами колишнього Радянського Союзу відсутні.

Історія розробки

Тилорон уперше синтезований у США, перший патент на нього датований 1968 роком[8], дія препарату та його безпечність досліджувались у кінці 60-х — на початку 70-х років ХХ століття в США і показав здатність до індукції інтерферону[9][10][11]. В подальшому були проведені детальні дослідження особливостей впливу тилорона на синтез інтерферону in vivo та in vitro, які показали, що він відноситься до індукторів пізнього інтерферону. Після одноразового введення тилорона інтерферон був присутнім у сироватці крові впродовж 48-72 год. У культурі лімфоцитів периферійної крові людини тилорон активує синтез α- і γ-інтерферонів у відношенні 3:1[12].

Після публікації Кауфмана (1971)[11], у якій автори не знайшли здатність гідрохлориду тилорона до індукції інтерферону у людей, інтерес до досліджень тилорона та інших низькомолекулярних індукторів у США та інших західних країнах дещо знизився[13].

Крім здатності виробляти інтерферон, проведені дослідження виявили широкий спектр противірусної активності тилорону. Тилорон пригнічує зараження вірусом Semliki Forest, везикулярним стоматитом, енцефаломіокардитом, менговірусом, вірусами грипу А та В та простим герпесом[14][15]. Тилорон показав протипухлинну активність і знижує активність ДНК-полімераз, пов'язаних з РНК-пухлинними вірусами[16][14][17] .

У 70-х роках тилороном зацікавились у Радянському Союзі, зокрема відомий учений-бактеріолог Зінаїда Віссаріонівна Єрмольєва[18], яка разом із співавторами опублікувала статтю про противірусні властивості тилорона в журналі «Антибиотики» в 1973 році[19]. Його дослідження проводились у Фізико-хімічному інституті ім. О. В. Богатського Національної академії наук України (Одеса)[20], де він був повторно синтезований у 1978 році. З 1997 року тилорон випускається одеською фармацевтичною компанією «ІнтерХім» під торговою назвою «Аміксин».[18]

Інформація виробника

Фармакологічні властивості

Тилорон — синтетичний противірусний препарат, який є похідним флуоренону. Механізм дії препарату полягає у стимуляції вироблення α-, β- і γ-інтерферонів[21][1][2], наслідком чого є збільшення вироблення інтерферонів, що інгібує реплікацію вірусів.[19][21] Тилорон також стимулює стовбурові клітини кісткового мозку, посилює вироблення антитіл, знижує ступінь імуносупресії, відновлює співвідношення Т-супресори/Т-хелпери.[1][2] При щоденному тривалому прийомі тилорон може зменшувати вироблення прозапальних цитокінів, що дозволяє препарату зміщувати баланс пошкодження та інтенсивності імунної відповіді до сприятливої для організму зони, що суттєво знижує ймовірність розвитку важких форм та ускладнень вірусних інфекцій.[21] Тилорон також підвищує синтез фактору, який пригнічує міграцію макрофагів, а також активує самі макрофаги.[19] За даними російських та українських інструкцій щодо застосування препарату, тилорон ефективний при застосуванні при різних вірусних інфекціях — гострих респіраторних вірусних інфекціях; вірусних гепатитах А, B і C; герпетичній та цитомегаловірусній інфекції; а також при низці нейровірусних інфекцій — розсіяному склерозі, лейкоенцефаліті, увеоенцефаліт та менінгоенцефаліті. Тилорон застосовують також як імуностимулятор при інших запальних та інфекційних захворюваннях, зокрема при урогенітальному та респіраторному хламідіозі, уретриті, туберкульозі легень.[1][2]

Фармакодинаміка

Тилорон швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Біодоступність препарату становить 60 %. Тилорон добре (на 80 %) зв'язується з білками плазми крові. Препарат не метаболізується, виводиться з організму переважно з калом, частково із сечею. Період напіввиведення тилорону становить 48 годин.[1]

Показання до застосування

Тилорон застосовується при грипі та інших гострих респіраторних вірусних інфекціях; вірусних гепатитах А, B і C; герпетичній та цитомегаловірусній інфекції; при низці нейровірусних інфекцій — розсіяному склерозі, лейкоенцефаліті, увеоенцефаліт та менінгоенцефаліті; як імуностимулятор при урогенітальному та респіраторному хламідіозі, уретриті, туберкульозі легень.[1][2]

Протипокази

Тилорон протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при вагітності та годуванні грудьми. Препарат не застосовується дітям віком до 7 років.[1][2]

Форми випуску

Тилорон випускається у вигляді таблеток по 0,06 і 0,125 г; та желатинових капсул по 0,125 г.[1][22]

Ефективність

В експериментах на тваринах, введення тилорону зумовлює збільшення вироблення клітинами організму інтерферонів — білків, що відіграють важливу роль в формуванні противірусного і протипухлинного імунітету, що попередньо визначило головний спектр терапевтичної активності препарату.[23][24] Доза тилорону, яка зумовила достатнє збільшення продукції інтерферону у піддослідних лабораторних пацюків, становила у перших дослідах близько 15 мг/кг ваги на день, а доза, яка застосовується у людей, становить близько 1,5 мг/кг, але й у такій дозі тилорон є ефективним проти низки вірусів.[18]

Рандомізовані контрольовані клінічні дослідження препарату відсутні. Опубліковані статті про клінічні дослідження тилорона в Росії і Україні або не є рандомізованими[25], або не містять плацебо-контролю і базуються на застосуванні нестандартних критеріїв ефективності (суб'єктивного самопочуття) замість об'єктивного — вірусологічного аналізу[26][27].

В одному з досліджень тилорон продемонстрував протизапальну дію[28], подібну до дії ліків з групи нестероїдних протизапальних препаратів: ібупрофену або ацетилсаліцилової кислоти.

Згідно з результатами клінічних випробувань, що відбулись у 2007 році в Києві, в Національному медичному університеті імені Олександра Богомольця на кафедрі інфекційних хвороб, в якому взяло участь 119 осіб, у пацієнтів, які отримували «Аміксин®IC» з метою лікування, спостерігався значно легший перебіг ГРВІ (у 2 рази коротше тривалість синдрому інтоксикації і гарячки, в 1,5 разу швидше зникли кашель і нежить), а ускладнення взагалі не спостерігалися. При цьому було встановлено, що ефективність профілактичної дії препарату «Аміксин®IC» становить 93,7 %, що не відповідає суті проведеного дослідження, адже там проведено обстеження хворих, а не профілактичні заходи у здорових осіб.[20]

Клінічні дослідження тилорону також проводились у Росії в кількох лікувальних закладах міста Москви та Тульської області, проте в обох випадках кількість хворих у вибірці (15 і 600)[21] також не відповідала критеріям рандомізованих контрольованих клінічних досліджень.

Побічна дія та безпечність препарату

За даними клінічних досліджень, які проводились у Росії та Україні, при застосуванні тилорону спостерігається незначна кількість побічних ефектів, більшість з яких є легкими та не призводять до відміни препарату.[19][20][21] Серед побічних явищ препарату найчастіше спостерігались шкірні алергічні реакції (шкірний висип, кропив'янка, набряк Квінке, свербіж шкіри), сухість шкіри, гіперемія шкіри, диспепсія, нудота, печія, діарея, біль у животі, загальна слабкість, гарячка, зниження апетиту.[1][2]

Хоча в клінічних дослідженнях не повідомлено про можливі взаємодії тилорону з іншими лікарськими препаратами, він містить в своїй структурі одночасно катіонні і ліпофільні групи. Речовини з такою будовою здатні спричиняти клітинний ліпідоз — порушення обміну жирів в клітинах. В експериментах було показано, що тилорон зумовлює фосфоліпідоз — накопичення ліпідів з наступним жировим переродженням — в печінці й сітківці ока у лабораторних тварин[29],[30].

Невелике дослідження на 14-ти пацієнтах, яким назначали тилорон, в трьох з них препарат спричинив ураження очей — ретинопатію і кератопатію[31][32].

Результати експериментів на тваринах показали, що тилорон впливає на вуглеводний обмін та зумовлює накопичення глікозаміногліканів в клітинах, що породжує захворювання — мукополісахаридоз.[33],[34] Станом на лютий 2009 року опубліковані науково достовірні дані про безпечність застосування тилорону у людей відсутні.

Взаємодія тилорону та інших лікувальних препаратів систематично не вивчалась. Відомо, що тилорон здатен впливати на активність цитохрому Р-450[35]. Таким чином, існує ризик небажаної взаємодії тилорону з іншими ліками, які впливають на цитохром і застосовуються для лікування інфекційних захворювань — наприклад, рифампіцин (лікування туберкульозу), антивірусні препарати (для лікування ВІЛ-інфекції), а також з оральними контрацептивами.

Експериментальне застосування в лікуванні коронавірусної хвороби 2019

За даними частини клінічних досліджень, тилорон може бути ефективним у лікуванні близькосхідного коронавірусного респіраторного синдрому та низки інших важких вірусних інфекцій.[36] У травні 2020 року компанія-виробник препарату в Україні «ІнтерХім» ініціювала початок клінічних досліджень щодо ефективності тилорону в лікуванні коронавірусної хвороби 2019.[37]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л АМІКСИН® IC (AMIXIN IC)
  2. ↑ а б в г д е ж и https://www.vidal.ru/drugs/molecule/1155 (рос.)
  3. ↑ Тилорон. Регистрационные записи (рос.). Государственный реестр лекарственных средств. Процитовано 22 вересня 2014.
  4. ↑ Державний реєстр лікарських засобів України [1]
  5. ↑ Государственный реестр ЛС, ИМН и МТ (рос.).
  6. ↑ Реестры УП Центр экспертиз и испытаний в здравоохранении (рос.)
  7. ↑ Амиксин инструкция по применению и отзывы — Правда о гриппе (рос.)
  8. ↑ 1968, U.S. Patent 3 592 819
  9. ↑ Krueger R.F., Mayer G.D. Tilorone hydrochloride: an orally active antiviral agent. : [англ.] // Science : journal. — 1970. — Vol. 169, № 951 (September). — С. 1213—1214. — PMID 4317923.
  10. ↑ Mayer G.D., Krueger R.F. Tilorone hydrochloride: mode of action. : [англ.] // Science. — 1970. — Vol. 169, № 951 (September). — С. 1214—1215. — PMID 4317924.
  11. ↑ а б Kaufman H.E., Centifanto Y.M., Ellison E.D., Brown D.C. Tilorone hydrochloride: human toxicity and interferon stimulation. : [англ.] // Proc Soc Exp Biol Med[en] : journal. — 1971. — Vol. 137, № 1. — С. 357—560. — PMID 5581674.
  12. ↑ Дуда, А. К.; Окружнов, Н. В.; Бойко, В. А.; Коцюбайло, Л. П.; Ралец, Н. В. (2013). Современные возможности применения тилорона в клинической практике. Семейная медицина. № 4. с. 42—46. Процитовано 18 вересня 2020.
  13. ↑ Nonpolynucleotide Inducers of Interferon. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  14. ↑ а б Katz, E.; Margalith, Eva; Winer, Bela (1976). The Effect of Tilorone Hydrochloride on the Growth of Several Animal Viruses in Tissue Cultures. Journal of General Virology,. Т. 31, № 1. с. 125—129. doi:10.1099/0022-1317-31-1-125. ISSN 0022-1317. Процитовано 18 вересня 2020.
  15. ↑ Andrews, Edwin R.; Fleming, Robert W.; Grisar, J. Martin; Kihm, James C.; Wenstrup, David L.; Mayer, Gerald D. (1 серпня 1974). Bis basic-substituted polycyclic aromatic compounds. New class of antiviral agents. 2. Tilorone and related bis-basic ethers of fluorenone, fluorenol, and fluorene. Journal of Medicinal Chemistry. Т. 17, № 8. с. 882—886. doi:10.1021/jm00254a020. ISSN 0022-2623. Процитовано 18 вересня 2020.
  16. ↑ Chandra, P.; Zunino, F.; Gaur, V. P.; Zaccara, A.; Woltersdorf, M.; Luoni, G.; Götz, A. (1972). Mode of tilorone hydrochloride interaction to DNA and polydeoxyribonucleotides. FEBS Letters (англ.). Т. 28, № 1. с. 5—9. doi:10.1016/0014-5793(72)80662-8. ISSN 1873-3468. Процитовано 18 вересня 2020.
  17. ↑ Stewart, William E. (1979). Stewart, William E. (ред.). Antitumor Activities of Interferons in Animals. The Interferon System (англ.). Vienna: Springer. с. 292—304. doi:10.1007/978-3-7091-3432-0_13. ISBN 978-3-7091-3432-0.
  18. ↑ а б в Чем нас лечат: Амиксин. Родом из СССР (рос.)
  19. ↑ а б в г Современные возможности применения тилорона в клинической практике (рос.)
  20. ↑ а б в Амиксин IC: эффективность — 93,7 % (рос.)
  21. ↑ а б в г д Тилорон как средство выбора для профилактики и лечения острых респираторных вирусных инфекций (рос.)
  22. ↑ Активные вещества. Тилорон (рос.)
  23. ↑ Gerald D. Mayer and Russell F. Krueger (1970). Tilorone Hydrochloride: Mode of Action. Science. 169 (6951): 1214—1215. doi:10.1126/science.169.3951.1214. (англ.)
  24. ↑ Russell F. Krueger and Gerald D. Mayer (1970). Tilorone Hydrochloride: An Orally Active Antiviral Agent. Science. 169 (3951): 1213—1214. doi:10.1126/science.169.3951.1213. (англ.)
  25. ↑ Maev IV, Grigorian SS, Gadzhieva MG, Ovchinnikova NI, Ospel'nikova TP, Kaziulin AN. (2002). Interferon status of patients with non-specific ulcerous colitis and its correction with interferon inducers. Ter Arkh. 74 (2): 31—5. PMID 11899820. (англ.)
  26. ↑ Selkova EP, Tur'ianov MC, Pantiukhova TN, Nikitina GI, Semenenko TA. (2001). Evaluation of amixine reactivity and efficacy for prophylaxis of acute respiratory tract infections. Antibiot Khimioter. 46 (10): 14—8. PMID 11881188. (англ.)
  27. ↑ Sel'kova EP, Semenenko TA, Nosik NN, Iudina TI, Amarian MP, Lavrukhina LA, Pantiukhova TN, Tarasova GIu. (2001). Effect of amyxin--a domestic analog of tilorone--on characteristics of interferon and immune status of man. Zh Mikrobiol Epidemiol Immunobiol. 4: 31—5. PMID 11569258. (англ.)
  28. ↑ Hiyama Y, Kuriyama K. (1991). Dissociation between antiinflammatory action of tilorone and its interferon inducing activity. Agents Actions. 33 (3-4): 229—32. PMID 1719782. (англ.)
  29. ↑ Bredehorn T, Duncker GI. (2000). Tilorone-induced functional changes in the rat retina. Klin Monatsbl Augenheilkd. 216 (4): 219-22. PMID 10820707.
  30. ↑ Lüllmann-Rauch R. (1983). Tilorone-induced lysosomal storage mimicking the features of mucopolysaccharidosis and of lipidosis in rat liver. Virchows Arch B Cell Pathol Incl Mol Pathol. 44 (3): 355-68. PMID 6198800.
  31. ↑ Weiss JN, Ochs AL, Abedi S, Selhorst JB (1980). Retinopathy after tilorone hydrochloride. Am J Ophthalmol. 90 (6): 846-53. PMID 7446671. (англ.)
  32. ↑ Weiss JN, Weinberg RS, Regelson W. (1980). Keratopathy after oral administration of tilorone hydrochloride. Am J Ophthalmol. 89: 46—53. PMID 6243446. {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |ssue= (довідка)(англ.)
  33. ↑ Jens FISCHER, Lutz HEIN, Renate LÜLLMANN-RAUCH and Burkhard von WITZENDORFF (1996). Tilorone-induced lysosomal lesions: the bisbasic character of the drug is essential for its high potency to cause storage of sulphated glycosaminoglycans. Biochem. J. 315: 369—375. PMID 8615802.
  34. ↑ Prokopek M (1991). The tilorone-induced mucopolysaccharidosis in rats. Biochemical investigations. Biochem Pharmacol. 42 (11): 2187—91. PMID 1720315.
  35. ↑ Mannering GJ, Renton KW, el Azhary R, Deloria LB. (1980). Effects of interferon-inducing agents on hepatic cytochrome P-450 drug metabolizing systems. Ann N Y Acad Sci. 350: 314—31. PMID 6940467. (англ.)
  36. ↑ Tilorone: a Broad-Spectrum Antiviral Invented in the USA and Commercialized in Russia and beyond (англ.)
  37. ↑ Одесская компания «ИнтерХим» инициировала клинические испытания препарата «Амиксин» для лечения COVID-19 (рос.)

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тилорон&oldid=29563762