Історія Китаю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Стародавній Китай)
Перейти до: навігація, пошук
Орієнтовні території, що належали різним династіям протягом всієї історії Китаю, накладені на кордони сучасних держав
Історія Китаю
Історія Китаю
Епоха неоліту
Три правителі і п'ять імператорів
Династія Ся
Династія Шан
Династія Чжоу
Східна Чжоу Період Чуньцю
Період Чжаньго
Династія Цінь
(Династія Чу) — смутний час
Династія Хань Західна Хань
Династія Сінь, Ван Ман
Східна Хань
Епоха трьох держав Династія Вей Династія Шу Династія У
Західна Цзінь
Шістнадцать варварських держав Східна Цзинь
Південні і Північні династії
Династія Суй
Династія Тан
Республіка Китай

Китай — найстаріша країна у світі, безперервна історична традиція якої налічує майже 5000 років.

Династії[ред.ред. код]

Стародавній Китай[ред.ред. код]

Основні періоди (епохи) в історії Древнього Китаю традиційно носять назви династій і царств:

  1. Шан (або Інь) — XVI — XI ст. до н. е.
  2. Чжоу і Чжаньго — XI — III ст. до н. е.
  3. Цинь — 221 — 207 рр. до н. е.
  4. Хань — 206 р. до н. е. — 220 р. н. е.

Найдавніші згадки про Китай відносяться до часів правителя Фу Сі, який жив за 30-40 століть до початку нашої ери. Вважається, що боги надихнули його на написання священної книги древнього Китаю «Іцзін», з якої пішла теорія про те, що фізичний Всесвіт виник і розвивається завдяки чергуванню інь і ян.

В історичних джерелах не згадуються жодні правителі Китаю, які б передували династії Шан (1766–1122 р. до н. е.). Правителі Шан були скинуті династією Чжоу, яка спочатку побудувала свою столицю поблизу сучасного Сіаню, а пізніше, приблизно у 750 р. до н. е., втекла від варварів, які вторглися в країну і осіли поруч з нинішнім Лояном. У ранній період правління династії влада була зосереджена в руках імператора, але пізніше місцеві правителі утворили майже незалежні держави.

З 770 р. до н. е. ці правителі вели між собою запеклі війни, і весь період з 476 по 221 р. до н. е. одержав назву «боротьби царств». У той же час Китай потерпав від нападів варварів з півночі і північного сходу. Тоді й було вирішено побудувати величезні стіни для захисту території.

Теракотова армія Цінь Ши Хуан-ді

Зрештою основна влада зосередилася в руках принца Цинь, військо якого скинуло правителя Чжоу. Новий імператор Цінь Ши Хуан-ді став засновником династії Цинь у 221 р. до н. е. Він був одним з найбільш прославлених імператорів в історії Китаю і першим об'єднав китайську імперію.

Після смерті імператора Цинь Ші-Хуан-ді у 210 р. до н. е. розгорнулася боротьба за владу між губернаторами провінцій. Переможець, Лю Бан, заснував династію Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.). При правлінні династії Хань територія Китаю значно розширилася. Після падіння династії Хань боротьбу за владу повели три царства — Вей, Шу й У. Через короткий час у війну вступили 16 провінцій. У 581 р. до н. е. засновник династії Сунь захопив владу і доклав зусиль для об'єднання імперії. Робота почалася з Великого каналу, що з'єднує низов'я Янцзи із середнім плином Хуанхе.

Період Шан (Інь)[ред.ред. код]

Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в інших давньосхідних цивілізаціях, в долинах великих рік, головною з яких була Хуанхе. Одне з цих племен, яке називало себе Шан (сусіди дали йому ім'я Інь), змогло ближче до середини II тис. до н. е. створити першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи давньокитайської культури. Було винайдене прядіння, бронзове лиття, ієрогліфічна писемність, зародилися основи містобудування.

Правителі держави — вани (князі)— одночасно вважалися верховними жрецями. При їх дворі працювали вчені, які вели літопис, спостерігали небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця в 29,5 днів і сонячного року в 366 днів. У календарі були чітко визначені сезони року. Місяць ділився на декади — повний складався з 30 днів, неповний — з 29.

Інська писемність з'являється в досить розвиненому вигляді, що дає можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду. Найдавнішими є гадальні написи XIV–XI ст. до н. е. Існувало більш як 3,5 тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися й до наших днів. Для письма використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а також довгі тонкі дерев'яні або бамбукові планки, що сполучаються потім шнурком або ременем.

Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тис. до н. е. Вони представлені в основному керамікою, виготовленою на гончарному колі. В епоху Інь розповсюджуються бронзові предмети. Частіше за все зустрічаються бронзові судини для жертвоприносин з рельєфною поверхнею і зображеннями тварин.

Значну роль в житті шанського суспільства грала релігія. У всіх явищах природи древні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали з божествами грім, вітер, дощ і т. д. Існував також культ предків. Верховним божеством вважали Небо, яке представляли у вигляді кола, землю зображали у вигляді квадрата, в центрі якого вміщували свою батьківщину. Тому свою країну вони і назвали Піднебесною або Серединним царством.

Період Чжоу і Чжанго[ред.ред. код]

У XI ст. до н. е. держава Шан була завойована племенами Чжоу, з чого почалася нова епоха в історії Древнього Китаю. Але процвітання його було недовгим, пішов період роздробленості і міжусобних воїн — епоха Царств, що Борються або Чжаньго (V — III сс. до н. е.).

Безперервні війни приводять до накопичення військового досвіду і появи перших трактатів по цій тематиці. Фундатором військової теорії вважається Сунь Цзи. Його «Трактат про військове мистецтво», що складається з 13 розділів, став каноном військової науки свого часу і досі по праву вважається класикою військово-стратегічної думки.

В епоху Чжоу продовжився бурхливий розвиток астрономії. З'явилися нові прилади для визначення координат небесних світил — армілярні сфери. За 600 років до н. е. був введений сонячно-місячний календар. До 350 р. до н. е. вченим стало відомо, що тривалість сонячного року — 365,25 діб, а місячного — 295 діб. Знаки 12 тварин служили для позначення «земних гілок» циклу в 600 років. У IV с. до н. е. вченим Ши Шенем був складений перший в світовій історії зоряний каталог, той, що включав 800 світил. Починаючи з 240 р.до н. е. точно відмічалася кожна поява комети, відомої нині як комета Галлея.

Значні досягнення древньокитайських медиків. Частина їх методів лікування не втратила своєї актуальності і в наш час: голковколювання, пульсова діагностика, припікання тощо.

У періоди Чжоу і Чжаньго йде формування китайської філософії. Складаються матеріалістичні переконання, в основі яких лежали уявлення про п'ять першоелементів («стихій») природи: воду, вогонь, метал, дерево, землю. Одночасно відбувається становлення головних принципів вчення про протилежні і взаємопов'язані сили інь і ян, дія яких розглядалася як причина рушення і мінливості в природі. Це знаходить своє втілення в древнішому літературному пам'ятнику Китаю — «Книзі змін» (XII — VI ст. до н. е.).

Даосизм і конфуціанство[ред.ред. код]

Детальніше у статтях: Даосизм, Конфуціанство

У VI — V ст. до н. е. зароджуються даосизм і конфуціанство. Основоположником даосизму вважається мудрець Лао-цзи. У центрі його вчення — поняття Дао («Шлях»), якому підпорядкований увесь світ і яке є основою і джерелом всього сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і знаходиться в постійному русі, в неперервній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини також повинна націлюватися природніми законами, вона не повинна втручатися у природну течію життя, інакше це приведе до хаосу. Засуджуючи багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля, насильства і воїн, Лао-цзи, проте, проповідував відмову від боротьби, висував теорію «недіяння», ненасильного споглядання.

Конфуціанство виникло як етико-політичне вчення і надалі набуло винятково широкого поширення. Фундатор вчення Кун Фу-цзи (551 — 479 рр. до н. е.) вважав вічним встановлений Небом порядок, закликав шанувати традиції в сім'ї і державі, ставлячи у розділ кута виховання людини. Він розробив цілу систему правил і норм поведінки людини — Ритуал, згідно з яким треба вшановувати предків, поважати старших, прагнути до внутрішнього самовдосконалення. Підкорення молодших старшим і народу володарям вводилося у вічний і непорушний закон. Будь-які корінні зміни засуджувалися. Конфуціанське вчення було особливо популярним в колах родової знаті, яке не бажало жодних змін у суспільстві. Однак імператори династії Цинь досить жорстоко боролися проти нього, і тільки у часи Шаньської імперії конфуціанство стало офіційною державною ідеологією (і залишалося нею до початку ХХ ст.). Література чжоуського періоду представлена вищезазначеною «Книгою змін», «Книгою пісень», яка є пам'ятником древнішої народної поезії і включає 305 поетичних творів, і «Книгою історії» — зібрання офіційних документів і описів історичних подій. Всі вони вплинули серйозним чином на розвиток літератури і поезії в подальші віки.

Це відноситься і до творчості найбільшого древньокитайского поета Цюй Юаня (340 — 278 рр. до н. е.). Він походив зі знатного аристократичного роду, знаходився в конфлікті з придворними сановниками, що і відбилося на його поезії. Багато які його твори носять викривальний і сатиричний характер. Цюй вважається основоположником літературної поезії і по праву називається першим великим поетом Китаю.

У період Чжоу значно розширяється коло ремесел, з'являється безліч предметів декоративно-прикладного мистецтва, створених висококваліфікованими матеріалами: бронзові дзеркала, вироби з нефриту, розписне лакове начиння. Виробництво лаку, до речі, в той час було відомо тільки в Китаї.

Музичне мистецтво, яке спочатку виконувало ритуальні функції, в чжоуський період отримує подальший розвиток. Поступово пісні і танці відособлюються, удосконалюється техніка музичної гри і музичні інструменти. Відомий наступний китайський вислів: «Слова можуть обманювати, люди можуть прикидатися, тільки музика не здатна брехати».

Період Цінь[ред.ред. код]

Недовгий період правління династії Цинь ознаменувався припиненням міжусобних воїн і об'єднанням Китаю. При імператорові Цинь Ши-Хуанді розгорнулося грандіозне будівництво: були прокладені нові дороги, прориті канали, столиця імперії Сяньян була обнесена могутньою кріпосною стіною. Але найголовніше будівництво розвернулося на півночі, де Китаю постійно докучали кочові племена. Щоб обмежити їх проникнення на територію Циньської імперії, почалося зведення знаменитої Великої Китайської стіни. Роботи велися протягом 10 років, не пририваючись ні вдень, ні вночі. Усього на споруді стіни працювало біля 2 млн людей. Загальна довжина її становила майже 4 тис. км, через кожні 60-100 метрів над стіною підносяться вежі. Висота стіни досягала 10 метрів, а ширина була така, що по ній вільно могли проїхати 5-6 вершників. З розмахом будувалася і гробниця Цинь Ши-Хуанді. Вона була оточена двома рядами високих стін, створюючих в плані квадрат (символ землі). Саркофаг з тілом імператора оточувало безліч дорогоцінних предметів. На відстані півтора кілометра від гробниці були прориті одинадцять підземних тунелів, де розташовувалося «військо», виліплене з глини. Кожний воїн був виконаний в натуральну величину і наділений індивідуальними рисами.

Династія Хань[ред.ред. код]

Докладніше: Династія Хань

Новий розквіт культури і мистецтва Китаю починається із затвердженням династії Хань. Масштабні гідротехнічні роботи, будівництво палаців, храмів, гробниць вимагали значних математичних знань. У I ст. н. е. був створений трактат «Математика в десяти розділах», що підсумував знання в цій області за декілька віків. Тут уперше зустрічаються негативні числа і даються правила операцій над ними.

Новий крок уперед робить астрономія. У 27 р. до н. е. був зроблений перший запис про спостереження сонячних плям. Найбільший астроном старовини Чжан Хен (78-139 рр.) зумів нарахувати 2 млн. 500 тис. зірок, розташованих в 124 сузір'ях. Він створив перший у світі небесний глобус, що відтворює рушення небесних тіл, винайшов перший у світі сейсмограф. У ханьський час також з'явився компас, що мав вигляд ложки, що покоїться на металевій пластині і ручкою, що вказувала на південь. Поширення отримують зубчате колесо і водяний млин.

Китайці цього періоду були прекрасними будівниками і архітекторами. Зведення будівель в 2-3 і більше поверхи з багатоярусним дахом, критою кольоровою черепицею, було звичайною справою. Подібний тип будівель увійшов в архітектурну традицію і зберігся в Китаї на довгий час.

Ханьське образотворче мистецтво різко відрізнялося від символічного мистецтва минулих періодів. Для нього характерне реалістичніше трактування сюжету і образів. Винятковий інтерес представляють скульптурні рельєфи з Шаньдуна і Сичуані, виявлені в могильних склепах. Тут нарівні з сюжетами релігійного і міфологічного характеру зображені побутові сцени.

Період Хань відмічений і прогресом письменості. Замість загостреної палички, що служила для письма лаком на бамбукових і дерев'яних планках, ввели в побут волосяний пензель. На рубежі нашої ери в Китаї була винайдена туш, а потім стали користуватися графітом. Нарешті, в І ст. китайці винайшли папір. Традиція приписує честь її винаходу євнуху імператорського палацу Цай Луню. З II ст. папір набуває широкого поширення, остаточно витісняючи бамбукові і шовкові планки.

Багато які імператори протегували літературі і мистецтву. При імператорському дворі була створена обширна бібліотека, встановлена Музична палата, де збиралися і оброблялися народні мелодії і пісні. Діяльність Музичної палати заклала основи нової традиції ліричної поезії. Серед прозаїків особливо виділяються майстерністю історики — Сима Цянь, Бань Гу.

Сима Цянь (145 — 86 рр. до н. е.) вважається батьком китайської історичної науки і одночасно класиком китайської прози. Його «Історичні записки» складаються з 130 розділів і викладають історію Китаю з древніших часів. Вплив «Історичних записок» величезний. Досить сказати, що всі подальші китайські історичні труди будувалися за їх зразком, в тому числі і труд іншого ханьського історика — Бань Гу. Його твір «Історія Старшої династії Хань» охоплює 230 років, починаючи від першого ханьського імператора.

Картина культурного життя ханьськой імперії була б не повною, якщо не сказати про проникнення в Китай на початку нашої ери буддизму. Він вніс новий струмінь в розвиток китайської філософії і вплинув сильний чином на китайську культуру. З'являються буддійські монастирі, скельні ансамблі. Але буддизм приймає тут нову форму — чань-буддизм (пізніше в Японії він став іменуватися дзэн-буддизмом). Однак особливий розвиток все це отримає вже в рамках середньовіччя.

Культуру Стародавнього Китаю відрізняло не тільки різноманіття, але і велика життестійкість. Вона змогла увібрати і перетворити всі зовнішні культурні впливи, збагативши в свою чергу всю світову культуру цілим рядом і відкриттів. Китайська писемність стала основою для писемності Кореї, Японії, В'єтнаму. Шовк, компас, папір, туш і інші китайські винаходи досі є надбанням всього людства.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Повернення додому стада биків в негоду, художник Лі Ді, XII століття
Чжан Цзедуань. «По річці в День поминання померлих» (XII століття).

220265 роки — період трьох царств (Вей, У, Шу). Після тимчасового об'єднання в 317589 роках відбувається поділ на Північний та Південний Китай. В той час як на північ вторгаються чужинські народи і створюють 16 держав з китайським управлінням і цивілізацією, у 222589 роках на півдні так звані шість династій продовжують китайську традицію. Лян У Ді (правив у 502550 роках) сприяє махаяна-буддизму, котрий поширюється в Китаї. Політичне панування належить у 420588 роках тюрській державі То-ба (династія Вей). З її занепадом набирає сили генерал Ян Цзянь і знову об'єднує всю державу у 580604 роках як імператор Вень Ді (династія Суй). Слідуючий імператор Ян Ді, що правив до 618 року обирає у 606 році своїх чиновників за допомогою літературних іспитів (діяли до XX століття). Імператорський канал з'єднує Янцзи та Хуанхе. Військові невдачі від тюрків та Кореї спричиняють повстання і як наслідок, з'являється Династія Тан (618907 роки).

Статя Бодхісаттви з вапняка, періоду династії Північна Ци, 570 рік, зроблена на території сучасної провінції Хенань
Кінь з порцеляни періоду династії Тан, близько 700 року


Після падіння династії Суй, в епоху Тан, Китаю досяг значного розквіту. Саме в цей період Китай став наймогутнішою державою світу і представляв основну силу в Східній Азії: створення самостійних військових округів для охорони кордонів; знищення кок-тюрків; просування в Корею. 88 азіатських народів визнають китайську зверхність. Розквіт економіки, арабської заморської і китайської торгівлі на суходолі. Населення Сіаню, столиці імперії, перевищувало 1 млн чоловік, процвітала культура: розвивався класичний живопис, такі мистецтва, як музика, танець і опера, вироблялися чудові керамічні вироби, був відкритий секрет білої напівпрозорої порцеляни. Домінували конфуціанська етика і буддизм, спостерігався прогрес у науці — переважно в астрономії і географії. Вершина китайської лірики — Ван Вей (699759 роки), Лі Бо (699762 роки), Ду Фу (712770 роки), Бо Цзюйі та Хань Юй. Збірка віршів «Тан» охоплює 48 900 віршів і 2200 поетів. 725 року — заснування академії Хань-Лінь для добору вищих чиновників. Розквіт буддизму впливає на літературу і мистецтво (живопис, скульптура). Паломництво передає імпульси з Індії.

У VIII столітті — перші невдачі, котрі зумовили занепад світової держави: у 751 році поразка біля Таласа від арабів; військові заколоти за участю уйгурів, китаїв (киданів), тангутів і тайських племен. 790 року — завоювання Заходу Китаю Туфанською (Тибетською) державою, яка розпадається в IX столітті, проте Танську імперію послаблюють переслідування буддистів у 844 році. Ближче до кінця IX століття на територію Китаю почали вторгатися сусідні народи, крім того, постійно спалахували внутрішні повстання. У 907 р. династія припинила існування. У 907960 роках швидко змінилося ще п'ять династій. У цей неспокійний період китайської історії були введені паперові банкноти і винайдений примітивний друкарський верстат.

9601127 роки — правління династії Північна Сун, що відновила імперію шляхом сплати данини киданам (династія Ляо) і державі Сі Ся. Для контролю командувачів у 10681085 роках Шень Цзун розділяє цивільну і військову адміністрацію і створює народну міліцію, але вона не спроможна запобігти політичній катастрофі: чжурчжені завойовують Північний Китай і засновують 1125 року державу Цзінь. 11271279 роки — правління Південної династії Сун, що ледве зберігає свою самостійність за допомогою данини до монгольського вторгнення. Попри політичне безсилля — другий період культурного та економічного розквіту Китаю: вдосконалення селітри, пороху, ракети, книгодрукування, порцеляни. Також були досягнення і в культурі. Розквіт прози (історичні та географічні праці, енциклопедії); відомі есеїсти Оуян Сю та Сяо Тунбо; створюються академії живопису. Філософія Сун, що догматизує конфуціанство в державну моральність і засновує китайську єдину культуру. Творцем новокитайської мови стає «схоласт» Чжу Сі (11311200 роки).

На початку XIII століття у Китай вдерлося військо Чингісхана. До 1223 р. були захоплені всі землі на північ від Хуанхе. Династія Сун припинила існування у 1279 р., коли Хубілай заволодів усім Китаєм і став імператором. Монгольська династія Юань заснувала столицю держави у Ханбалику, нинішньому Пекіні. Вперше в історії усім Китаєм керували чужоземці, і держава стала частиною великої імперії, що простягалася до Європи і Персії на заході та охоплювала степи й рівнини на півночі. Присутність чужих воїнів на землях Китаю й захоплення монголами придатних для використання земель зрештою, призвели до «повстання червоних пов'язок» у середині XIV ст.

Імперія монголів почала валитися після смерті Хубілая у 1297 р., і торгові шляхи знову стали небезпечними. Трохи пізніше монголів вигнали за межі Китаю, а династія Мін запанувала спочатку в Нанкіні, а потім — у Пекіні. У цей час активно розвивалася архітектура, вирощувалися нові сільськогосподарські культури, влада зосередилася при дворі, були відправлені великі морські експедиції на Яву, Шрі-Ланку і навіть до Перської затоки й Африки.

Маньчжури стали другим чужим народом, який захопив Китай, однак вони настільки швидко пристосувалися до китайської культури, що вже через кілька поколінь мало хто з маньчжурів говорив рідною мовою. Межі імперії значно розширилися, перші 150 років правління маньчжурів у країні панували мир і процвітання.

XIX сторіччя[ред.ред. код]

На початку XIX ст. європейські кораблі почали все частіше з'являтися біля узбережжя, царська Росія заволоділа Сибіром. Через «опіумні війни» (1839–1842) Шанхай і Нанкін перейшли в руки англійців, п'ять портів були відкриті для торгівлі, а війська Великобританії окупували Гонконг. Китайці були змушені ввозити опій, щоб підтримати торгівлю. Крім того, загрозу для маньчжурського двору становило повстання тайпинів (1848–1864) під керівництвом релігійного фанатика, який називав себе братом Ісуса Христа. Він і його послідовники захопили велику територію Китаю і заснували Небесну столицю в Нанкіні. Спроби повсталих заволодіти Пекіном і слабкий опір маньчжурів спонукали британців і французів домогтися в імператора нових концесій. Результатом стала Пекінська угода, за якою для іноземних торговців відкривалися додаткові порти, гарантувалися екстериторіальні права й інші привілеї іноземцям. Союзні війська й армія маньчжурів розгромили тайпинів, Нанкін був відвойований. Але незабаром почалася війна Китаю з Японією (1894–1895), у результаті якої Китай втратив Корею, Тайвань і Пескадорські острови.

1900–1949[ред.ред. код]

На зламі століть у Китаї відбулося Боксерське повстання. 1900 року «Громада справедливих куркулів», або «боксерів», вдерлася до Пекіну й атакувала квартал, де жили іноземці. Облога продовжувалася 50 днів, доки не прибули експедиційні сили семи західних держав та Японії. «Боксерам» довелося тікати. Того ж року китайці зазнали гоніть[1] у Благовіщенську.

Революційний рух у Китаї зрештою призвів до революції та падіння династії Цин у 1911 р. У цей час революціонери в Нанкіні створили свій уряд. Сунь Ятсен був проголошений першим президентом 1 січня 1912 р., але не він, а генерал Юань Шикай змусив маньчжурів зректися престолу у 1912 р. і проголосив Китай конституційною республікою. Столицею держави був оголошений Пекін. У тому ж році Сунь Ятсен сформував партію гоміньдан, оголошену Юань Шикаєм у 1913 р. поза законом. Юань намагався стати імператором, але його спроба провалилася. Після його смерті у 1916 р. Японія скористалася внутрішніми безладдями в Китаї, щоб захопити провінцію Шаньдун, і висунула так звані «двадцять одну вимогу», за якими влада у Китаї переходила в руки японців. Китай був змушений погодитися на ці вимоги, і з тих пір цей день вважається днем національної жалоби.

У 1917 р. Китай вступив у Першу світову війну, насамперед спонукуваний бажанням відвоювати загублені провінції, але на Версальській мирній конференції претензії Китаю були відхилені. . У 1918 р. серед певних кіл китайської громадськості набуло поширення наївне сподівання, що перемога антинімецької коаліції, учасником якої був і Китай, принесе країні негайне «мирне визволення» від іноземного панування. «14 пунктів» президента США В. Вільсона і особливо його заява «про справедливий мир» і «самовизначення народів» сприяли посиленню таких ілюзій. У Китаї з закінченням війни пов'язували найоптимістичніші перспективи. У січні 1919 р. в Парижі на міжнародній конференції китайська делегація порушила питання про виведення іноземних військ за межі країни. Невдовзі виявилася повна необґрунтованість цих надій. 30 квітня 1919 р. керівники Паризької конференції повідомили китайські делегації, що всі її пропозиції відхиляються. По всьому Китаю прокотилася могутня хвиля обурення. Першою виступила студентська молодь. 4 травня 1919 р. у Пекіні відбулася багатотисячна демонстрація. Студенти вимагали відмови від підписання мирного договору, скасування «двадцять однієї вимоги» з боку Японії, продовження боротьби за суверенітет, покарання державних злочинців, бойкоту японських товарів. Уряд направив проти демонстрантів поліцейські сили. Багато студентів було заарештовано. Проте студенти оголосили страйк протесту. Студентські заворушення поширилися по всій країні і переросли в широкий патріотичний рух.

У липні 1921 р. у Шанхаї була утворена китайська Комуністична партія, одним з лідерів якої став Мао Цзедун. У 1924 р. партія гоміньдан, позбавлена підтримки західних демократичних держав, була переформована Сунь Ятсеном під керівництвом радянського уряду. За підтримкою російських комуністів, була утворена революційна армія. Сунь Ятсен помер у 1925 р., а національний уряд провінції Гуаньчжоу очолив Чан Кайші.

Війська націоналістів рушили на північ, захоплюючи провінцію за провінцією, і в 1927 р. досягли Шанхаю. У квітні 1927 р., після розправи над членами Комуністичної партії, у Нанкіні був створений тимчасовий націоналістичний уряд, визнаний західними державами у 1928 р. Президентом країни став Чан Кайші. Протягом майже 10 років Чан Кайші намагався відновити політичну єдність всієї країни, але зіштовхнувся з могутньою опозицією. У 1931 р. Японія захопила Маньчжурію, і до 1933 р. війська наблизилися до передмість Пекіну.

У 1935 р. Мао Цзедун проголосив себе лідером Китайської Комуністичної партії. Через півроку почалося повномасштабне вторгнення у Китай японських військ, а до жовтня 1938 р. японська армія контролювала всі східні провінції від Маньчжурії до Гуаньдуна. У Пекіні і Нанкіні були створені маріонеткові уряди. Війська гоміньдану відступили до Чунціна, комуністи зайняли провінцію Шеньсі, керуючи партизанською війною на окупованих територіях. У 1945 р., після розгрому японської армії в Тихоокеанському регіоні, капітулювали японські війська у Китаї. Армія Чан Кайші за допомогою військово-повітряних сил США захопила в полон залишки японських військ і отримала контроль над головними стратегічними пунктами території, окупованої японцями.

У 1949 р. в Китаї вибухнула громадянська війна. З допомогою тактики партизанської війни, опанованої під час окупації, комуністи до 1948 р. захопили майже всі північні землі, а у січні 1949 р. узяли Пекін. Війська Чан Кайші втікли на Тайвань.

Китайська народна республіка (з 1949)[ред.ред. код]

1 жовтня 1949 року Мао Цзедун проголосив утворення Китайської Народної Республіки. Перші дії нового уряду були спрямовані на відновлення економіки і створення соціалістичного ладу. Відповідно до Пакту про радянсько-китайську дружбу, укладеного у лютому 1950, китайцям у цьому допомагав Радянський Союз. У країну прибували радянські фахівці, Китай одержував устаткування, необхідне для відновлення економіки.

У жовтні 1950 Китай вступив у Корейську війну. У той же час в країні були проведені аграрні реформи, щоб забезпечити справедливіший розподіл землі, але вони супроводжувалися стратами колишніх землевласників і заможних селян. Крім того, почали вживатися заходи проти політичної й економічної корупції.

1953 року був прийнятий перший п'ятирічний план. Він передбачав спробу розвитку китайської економіки за радянською моделлю, наголос було зроблено на розвиток важкої промисловості. Земля, віддана селянам відповідно до земельної реформи, була віднята назад у процесі створення колективних господарств. У 60-х роках почався розрив відносин між Китаєм і СРСР. Усі радянські фахівці були відкликані, програми допомоги припинилися. 1962 року влада була змушена перетворити комуни у ефективніші невеликі господарства. У тому ж році зіткнення на кордоні з Індією вилилися у війну. Два роки по тому в Китаї було здійснено вибух атомної бомби.

1966 року почався рух хунвейбінів, що охопив весь Китай. Коли у 1968 повстання вдалося утихомирити, Мао знову виявився при владі. 1969 року відбулися серйозні сутички між прикордонними військами Китаю і СРСР на річці Уссурі.

1971 року спадкоємець Мао Лін Бяо спробував заручатися підтримкою армії і здійснити переворот, але програв і був убитий на кордоні з Монголією при спробі втекти в СРСР.

Рік по тому президент США Річард Ніксон відвідав Китай з метою укласти комюніке, за яким США визнавали право Китаю на Тайвань як невід'ємну частину країни.

У 1976 р. помер прем'єр-міністр Чжоу Еньлай, і за короткий час радикально налаштовані партійні кола розгорнули бурхливу кампанію проти його ймовірного спадкоємця Ден Сяопіна, який у квітні був зміщений з усіх посад. У липні Китай постраждав від найсильнішого землетрусу у Тяньшані, неподалік Пекіна, під час якого загинуло щонайменше 240 тисяч осіб і було нанесено величезний збиток одній з великих промислових зон країни. У вересні помер Мао.

У 1977 р. Ден Сяопін був відновлений на всіх посадах і очолив фракцію помірних, які намагалися рухатися шляхом економічного розвитку і реформ. Китай почав втілювати програму «чотирьох модернізацій», що означало зміцнити промисловість, сільське господарство, науку й оборону. У 1980 р. пролунала критика дій Мао Цзедуна і його серйозних помилок в останні роки правління.

Реформи розпочалися в сільському господарстві, а потім були поширені і на промисловість.

Реформи у сільському господарстві: землю комун порівну поділено між селянськими сім'ями і передано їм в оренду; створювався сімейний підряд; з 1984 р. селянам дозволялось продавати залишки продукції на ринку після виконання державного замовлення; підвищено державні закупівельні ціни; створено мережу малих сільськогосподарських підприємств по переробці продукції і підсобні промисли (у 1988 р. діяло 12 млн підприємств), які виробляли 1/5 валового промислового продукту.

Реформи в промисловості: на держпідприємствах вводився госпрозрахунок та економічні стимули праці; заохочувалась індивідуальна трудова діяльність; створювались невеликі приватні підприємства в торгівлі, сфері обслуговування і легкій промисловості; запроваджувалась оренда в промисловості. З метою залучення іноземних інвестицій для модернізації китайської промисловості, впровадження нових технологій і підготовки кваліфікованих кадрів створювались вільні економічні зони.

Економічні реформи дали значний приріст виробництва (близько 8-10% на рік). На споживчому ринку з'явилась велика кількість товарів, які раніше були відсутніми. Китай став одним з найбільших експортерів. Підвищився життєвий рівень населення. За обсягом валового національного продукту Китай поступався лише США, але з розрахунку на душу населення знаходиться на останніх місцях.

Особливістю китайських реформ є те, що вони не зачепили політичну сферу. У Китаї при владі залишається Комуністична партія. Спроби демократичних сил поставити питання про політичні реформи завершились кривавою трагедією. 3 червня 1989 р. на розгін студентських демонстрацій на площі Тянанмень були кинуті війська. Сотні людей загинули, тисячі були арештовані. Чжао Цзиян був зміщений з посади генерального секретаря.

У 1994 р. у Китаї був відмінений офіційний контроль над обміном валюти, юань отримав твердий курс. У 1990–2000х роках китайська економіка демонструє бурхливий економічний ріст.

Китай є світовим лідером за виплавкою сталі, виробництвом цементу, дешевих товарів широкого вжитку. Сільське господарство забезпечує продуктами харчування мільярдне населення країни. В цій країні зосереджено 40% світового поголів'я свиней, вирощується понад 50 видів зернових, головним з яких є рис. За експортом рису КНР посідає перше місце у світі.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія: dtv-Atlas»:Пер. з нім. — К.:Знання-Прес, 2001.
  • Рубель В. А. «Історія середньовічного Сходу» — К.: Либідь, 2002.

Посилання[ред.ред. код]