Мистецтво Мексики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Двоголовий змій-орел». Британський музей, Лондон.
Марьячі - народні музики.

Мистецтво Мексики, або Мексиканське мистецтво (ісп. Arte mexica англ. Mexican art) — уславлена сторінка мистецтва автохтонних народів Центральної Америки, котрі мешкали на теріторіях, які поєднані в сучасну державу Мексика. Колиска двох значних індіанських цивілізацій ( майя та ацтеків ), котрі єдині на континенті мали розвинену писемність та математику і календар. В доколумбів період мистецтво, писемність та архітектура мали синкретичний, сакральний та піктографічний характер. Культура і мистецтво Мексики пережили трагічний період руйнування іспанськими загарбниками в 16-17 ст. і частково були відновлені в 19-20 ст. в якості протиставлення колоніальному періоду.

Зміст

Періодизація[ред.ред. код]

Майстер Педро Сімон із Сан Бартоло Койотепек. Керамічна скульптура «Материнський інстинкт», Оахака, фото 2010 р.

Запропонована тричастинна періодизація для мистецтва цих земель.

  • Доколумбова доба( 1500 р. до н.е - початок 16 ст.)
  • Колоніальна доба (початок 16 ст.— до 1821 р.)
  • Мистецтво нової доби (з 1821 р. дотепер).

Але подібна періодизація досить узагальнена і потребує значних уточнень в світі нових відкриттів. Якщо з періодами колоніальної доби і мистецтва Нової все більш менш зрозуміло, з Доколумбовим періодом існують складності через постійні доповнення в світі нових наукових відкриттів.

На стан недостатніх, уривчатих і неповних знань про Доколумбів період вплинули

  • відсутність беззаперечних контактів між країнами Західної Європи і Центральної Америки до 1492 р.,
  • знищення письмових архівів і книжкових зібрань ( бібліотек ) майя та ацтеків іспанськими загарбниками ( спалення 12 липня 1562 року та ін. [1]).
  • неточність письмових джерел іспанських хроністів 16-17 ст. про малозрозумілу культуру індіанських племен, яку іспанці-католики вважали ворожою і гідною повного винищення як єретичну.

Тому головні етапи Доколумбового періоду досі відтворені частково за археологічними знахідками та напруженими спробами дешифрування писемності майя в 20 ст., котрі закінчились успіхом. Незначні доповнення в свідоцтва той доби внесли також записи в чотирьох випадково збережених кодексах майя, три з яких були вивезені в Європу. За висновками науковця Кнорозова Ю.В. всі вони — жрецькі требники з описами церемоній і потрібних жертвоприношень для врожаю та вдалого господарювання і ніяких історичних свідоцтв не мають[2]. Тим не менше Доколумбів період — найбільш динамічний розділ наукових знань про Месоамерику через постійні доповнення і успіхи сучасних археологічних досліджень.

Доколумбова доба[ред.ред. код]

Культура сапотеків. Музей Америки (Мадрид).

Сучасна Мексика має декілька географічних зон - від посушливого Центрального плоскогір'я до тропічних лісів вздовж Мексиканської затоки. Єдиного народу тут не було. Індіанські племена, що оселились тут, змогли подолати примітивні (практично неолітичні ) технології і створити в різних кліматичних зонах видатні зразки оригінальної архітектури, скульптури, монументального живопису, гончарства, ужиткового мистецтва. Всі вони нічим не поступаються величним зразкам мистецтва інших стародавніх цивілізацій, серед яких такі уславлені як Китай, Вавілон, Стародавній Єгипет.

Але головні факти про здобутки і культурний рівень Доколумбової доби ми отримуємо від археології. І в цій царині Мексика нічим не поступається стародавнім цивілізаціям. Бо археологічна карта Мексики на кінець 20 століття мала одинадцять тисяч ( 11 000 !) археологічних культур. Важливішими серед них були —

  • культура ольмеків (500 р. до н.е.— 1 ст. н.е.)
  • так звані Західні культури (1350 до н.е. — 1521 рр.)
  • теотіуаканська культура (200 до н.е.— 900 рр н.е.)
  • культура сапотеків (400—1521 рр.)
  • набережні культури (300—початок 16 ст.)
  • культура тотонаків (7-12 ст. н.е.)
  • культура тольтеків (800—1200 рр н.е.)
  • мікстекська культура ( 800—1521 рр. )
  • культура майя (1000 р до н.е—900 н.е і до початку 16 ст.)
  • ацтекська культура( 1325—1521 рр. )[3] .

Культура ольмеків[ред.ред. код]

Докладніше: Ольмеки
Парк музей Ла Вента. Голова вояка (?)

Головні зразки культури ольмеків знайдені в штатах Табаско (Ла Вента) та Веракрус(Трес Сапотес, Серро де Лас Месас, Сан Лоренсо Тоночтитлан — всі назви пізні і сучасні). Культура ольмеків вважається найстарішою серед знайдених в Доколумбову добу. Саме вони (?) віднайшли ієрогліфічну писемність, математику та календар, якщо археологи не знайдуть ще якусь стародавню культуру, попередню чи сучасну ольмекській з тими ж здобутками. До культури ольмеків належить і найстаріша, зафіксована, письмова дата, знайдена в Америці взагалі - 21 рік до н.е. До культури ольмеків належать і найвеличніші за розмірами кам'яні скульптури доколумбової доби. Ольмеки висікали вівтарі-моноліти , вага яких досягала 30 тон і більше. Широко популярні нині кам'яні голови з величними індіанськими обличчями - теж здобутки культури ольмеків. Найбільша зі знайданих голів вища за три метри і має вагу вісімнадцять тон. Керамічні вироби, побутові речі і речі сакрального призначення з кісток, деревини, яшми, кварцу, гірського кришталю, нефриту свідчать про значну майстерність та винахідливість ремісників-ольмеків. Більшість дослідників враховує надзвичайний вплив культури ольмеків на сусідні народи і вважає культуру ольмеків праматір'ю культур сапотеків, теотіуакана, тотонакську і блискучої культури майя.

Теотіуаканська культура[ред.ред. код]

Докладніше: Теотіуакан
View from Pyramide de la luna.jpg

Теотіуаканську культуру вважають незвично розвинутою навіть серед розмаїття індіанських культур на центральноамериканському плато. Частково ця оцінка базується на недостатньому і неповному знанні послідовності культур цього регіону. Теотіуакан якось пов'язаний із культурою міста Куікуілко, котре загинуло від виверження вулкану, як і колись Помпеї в Італії. Перший період розквіту теотіуаканської культури більшість дослідників пов'язує з міграцією мешканців Куікуілко, котрі залишились в живих і відкочували в долину Теотіуакан. Ця долина була досить зручною для нового поселення. Точних відомостей по культуру небагато, науковці вважають її «цивілізацією пірамід» [4]. Сама назва Теотіуакан — пізня і перекладається як «місце, де люди перетворюються в богів». Умовно теотіуаканську культуру також розділяють на чотири періоди. Саме з нею пов'язують виникнення політотемізму[5], а тогочасний суспільний устрій називають теократією.

Мистецтво Теотіуакана розвивалось в двох протилежних напрямках : перший — спрощення та відвертий лаконізм, геометричні зображення якого, однак, цілком логічні; другий — надмірно складний і пишний, де в побудову надзвичайно майстерно вміщені заглиблені і рельєфні деталі, котрі дають дивну гру освітлених і затемнених частин. Лише перший період не мав значних архітектурних споруд, а мистецтво було схематизованим. Уславлені зразки архітектури Теотіуакана пов'язують із другим періодом. З третім періодом пов'язують розквіт усіх тодішніх різновидів мистецтва. Серед зразків скульптури теотіуаканської культури виділяють велетенські фігури із кам'яних монолітів та поховальні маски з відкритим ротом. Архітектура відрізнялась монументальністю і підкресленою строгістю силуєтів. Але її фасади були вкриті кольоровими мозаїками з природних камінців, котрі пом'якшували суворий вигляд священих споруд. Столиця-місто Теотіуакан — надовго зберігав статус священного. Культурний вплив теотіуаканської культури підтверджують археологічні знахідки в Сіналоа, Герреро, Сонора, Мічоакані та на узбережжі Мексиканської затоки в Панука, Оахака і в сучасній Гватемалі[6].

Культура тольтеків[ред.ред. код]

Докладніше: Тольтеки

Культура тотонаків[ред.ред. код]

Докладніше: Тотонаки
Усміхнені фігурки тотонаків. Кераміка.
Керамічна фігурка божка Шочіпіллі.

Археологічні залишки цієї культури знайдені в центральній частині сучасного штату Веракрус. Формально її відносять до Прибережних культур, яка була активною в 7-12 ст. н.е. На неї мали значний вплив культури ольмеків, Теотіуакана та майя. Про архітектуру тотонаків уяву дають поруйновані залишки піраміди Лос Нічос в Ель Тахіні ( всі назви пізні і сучасні іспанські). Серед здобутків скульптури тотонаків — так звані «югос» та «пальмас» ( назви іспанські, не тотонаків). Вони мали значення для священої гри у м'яч. Гра мала ритуальний характер і символізувала магічне обертання землі та схід-захід сонця в його боротьбі з темрявою, а каучуковий м'яч уособлював саме сонце.

Кам'яні «Пальмас» мало форму, схожу на листя пальм, але з профільним зображенням людей чи богів, котрих можна роздивлятись з обох боків скульптур. З чорного вулканічного каменю та оніксу ремісники тотонаків виготовляли горщики у вигляді тропічних плодів чи тварин. На тлі суворих і досить жорстоких образів індіанських богів досліників здивували « усміхнені маски » тотонаків, а також радісні фігурки богів музики, богів танцю, квітів, поезії. А сапотекський бог Шочіпіллі (якого визнавали і тотонаки) — приклад відвертої радості на суворому тлі інших індіанських богів.

Мікстекська культура[ред.ред. код]

Божок дощу мікстеків, до 1400 р. Поліхромія, кераміка, Кембел арт музей, Техас.
Золота прикраса «Вождь». Мікстекська культура, Британський музей, Лондон

Артефакти мікстекської культури знайдені в нинішні штатах Мексики - Пуебла, Герреро, Оахака, Тлакскала. Умовно історію народів цього регіону поділяють на стародавній, класичний, пізній періоди. Мистецтво микстеків, котрі існували невеликими родинними групами, здивувало дослідників вишуканістю та своєрідною елегантністю. Навіть їх архітектура не мала потягу до велетенських розмірів, таких звичних в культурі Теотіуакана чи тих же майя-кіче. Кращі зразки архітектури мікстеків знайдені в сучасних містах Мітла та Януітлан. Мікстеки уславились пісемністю, мозаїками з пташиного пера (які надзвичайно поціновувались індіанцями і за які платии золотом), і, особливо, власним ювелірством. Ювелірні вироби мікстеків ( сережки, браслети, намиста, медальйони, щити, верхівки жрецьких та старшинських посохів ) мали надзвичайну популярність і вивозились в інші центри індіанських культур, серед них і в столичний Теночтітлан періоду його розквіту. Серед видатних зразків ювелірства мікстеків - ювелірні вироби із яшми, обсидіана, золота, гірського кришталю і навіть гіпсу , знайден археологами в Сьомій могилі, ( Монте Альбан )

Керамічні вироби — взагалі уславлена галузь індіанського мистецтва Америки. Велика кількість збережених зразків дозволяє рахувати індіанських керамістів видатними майстрами впродовж декількох століть. Мікстекська кераміка і тут посіла провідні місця,бо збережені зразки відрізняються як вишуканістю, так і надзвичайно тонко розробленою та відтвореною поліхромією.

Ацтекська культура[ред.ред. код]

Докладніше: Ацтеки

Історію ацтеків, як і історію їх мистецтва, трактують як чергу злетів і падінь. І називали вони себе первісно «мешиками» за іменем племенного вождя Мешитли, а потім назвались «теночки». А назва «ацтеки» виникла від назви Астлан, острова посеред великого озера, котрий народ вважав власною прабатьківщиною.

«Імперії ацтеків», як іменували їх державу іспанці-завойовники, ніколи не існувало. Імперія - це конгломерат чужинських земель і чужих один одному народів (за культурою і мовою), поєднаних на якийсь термін військовим примусом і агресією при головуванні народа-пана, народа-завойовника. Ацтеки не створили імперії, хоча постійно воювали, але не задля захоплення чужих земель і племен, а заради захоплення нових людей для жертвоприношень та обтяження податками мешканців нових поселень. Ацтеки ніколи не поспішали асимілювати новозахоплених мешканців, а ті зберігали своєрідну автономію, власних богів і власну мову. В захопленому поселенні залишали військовий гарнізон ацтеків для нагляду і зборів податків раз на шість місяців та придушення неминучіх повстань і заворушень.


  • Керамічні вироби ацтеків досить повно прояснюють еволюцію стилів від періодів кочівництва до періоду осілого життя в долині Мехіко. В цій еволюції теж розрізнили чотири періоди —
1) кулуакан, реалістичні зооморфні фігурки з квітковими візерунками
2) тенаюка, кераміка з геометричними візерунками
3) меандр, кераміка з паралельними стрічками, створена незграбними інструментами
4) тескоко, кераміка з паралельними стрічками, але виконаними старанно і ретельно.
  • Скульптура ацтеків досить повно відбивала переускладнений і магічний світ їх релігії. Майстри-скульптори перенесли на ці зображення всю власну пристрасть, всю магичну силу, всю мужню героїку їх войовничої повсякденності і війни, де знайшли свій відгук як психологічний тиск на свідомість авторів з боку їх жорстоких забобонів, так і адміністративного тиску держави. Фігури або зберігають форми монолітів, із яких витесали богів, або так перенасичені рельєфними символами, що нагадують європейцям саме сюрреалістичні композиції. Кожна скульптура була конгломератом реалістичних деталей та низкою символічних зображень, кожний елемент якого мав подвійний чи потрійний зміст. Це справжні лабіринти символів і змістів, нехай і внутрішньо логічних. Але пристрасть скульпторів укладалась в канонічні вимоги і неухильно контрольована суворістю вимог жреців.

Метафори підживлювали символічні форми, повні амбівалентності і протилежностей. Бо ацтекські боги були уособленням протилежностей, а нові фунції наклалались на старі, практично архаїчні. В образі богині землі Коатлікуе переплтались і зрослись складні уяви про смерть (символізовану через вінець із людських черепів ) і постійне відродження до життя. Важка праця, залежність від примх природи, страждання від хвороб, ран на війні і пригніченість панували в настроях. Тому вирази облич ацтекських богів або амбівалентні, або страждальні. Вираз страждання був навіть на обличчі радісного бога танців, музики і квітів Щочипіллі, наче і той визнавав власну залежність від нез'ясованих і загрозливих сил.


  • Ацтекська архітектура мала велетенський, масивний вигляд. Головними будівельними матеріалами слугували вулканічний камінь «тесонтле » ( «кривавик» ), цегла-сирець, деревина та вапняковий розчин. Мури споруд вкривали тиньком і фарбували в червоний чи білий колір. Дахи мали пласку форму з боків двориків і похилену форму назовні. Палаци мали також зубчасті архітектурні гребні. Тут знали колони, карнизи, декоративні фризи, різні сходинки з огорожами. Дерев'яних дверей, звичних для іспанців, тут не було, замість них використовували завіси. Архітектурних споруд ацтеків збережено досить мало. Всі вони були старанно поруйновані іспанцями-загарбниками, частково розібрані на будівельні матеріали і засипані шарами землі і сміття. На вірхівках колишніх ацтекських пірамід були вибудовані католицькі собори, монастирі і церкви. В поруйнованому стані відкопані велична піраміда Чолули, Великий храм (в Мехіко), Тешкуцинго, Теопансолько, Тенаюка, Тепостеко в штаті Морелос, Каліштлауака, Маліналько, Уешотла біля Толуки тощо[7]. При створенні підземних ліній метро в Мехіко знайдено декілька підмурків колишніх храмів та розбитих і монолітних скульптур, серед яких і камінь з зображенням богині місяця.


  • Ацтекська література мимоволі і випадково стала винятком в трагічній долі знищених пам'яток писемності індіанців. Європейцям і науковцям практично нічого не залишено від літератури і рукописних зразків майя чи інших народів, спалених і попсованих іспанцями. Все інше, приховане індіанцями від загарбників Іспанії і залишене без догляду, знищено тропічною природою та комахами. Ацтеки встигли як створити розвинену власну літературу, так і покористувались її здобутками. Науковцям відомі низка ацтекських текстів пісень та гімнів, зафіксованих наново і дивом дійшовших до 20 століття [8].

Зразки архітектури майя[ред.ред. код]

Докладніше: Майя (цивілізація)
Паленке, сучасний вигляд центральної частини міста
  • Платформи для релігійних церемоній як правило будували з вапняку висотою менш ніж 4 метри. Більшість з них були оздоблені по боках рельєфними зображеннями фігур. Деякі вчені вважають, що тут виставлялися відрізані голови переможених ворогів, а також голови команди, яка програла гру в м'яч.
  • Палаци як правило являли собою великі будівлі з багатим оздобленням і знаходились ближче до центру міста. Частіше за все палаци були одноповерховими з внутрішнім подвір'ям, оздобленням і прикрасами згідно зі статусом володаря будинку.
  • Архітектурні комплекси як правило складалися з основної споруди в формі ступінчастої піраміди яка завжди знаходилася в західній частині платформи або площі. Існує теорія, що ці комплекси насправді обсерваторії, тому що спостереження сонця в пірамідах завжди було напрочуд точним під час зимового та літнього сонцестояння.
  • Піраміди та храми часто були найважливішими спорудами, розташованими на самому вищому місці міста. Таке їх розташування (ніби ближче до небес) пояснюється тими релігійними функціями які вони відігравали. Останні дослідження вказують на те, що деякі піраміди використовувалися як місця захоронення, проте храми на них ніколи не мали могил. Деякі храми знаходилися на верхівці пірамід і являли собою грандіозні, багато оздобленні споруди. Часто на верхівках храмів встановлювалися скульптурні зображення вождів, за якими можна було спостерігати навіть з далекої відстані і поза рослинністю джунглів. У одній з недавно виявлених печер археологи знайшли мощену дорогу завдовжки 90 м, яка закінчується біля колони, що стоїть на березі водоймища. «Тепер у нас є свідоцтва будівництва храмів майя біля води і навіть під водою. Швидше за все, тут проходили дуже складні ритуали і церемонії», — розповів Гільєрмо де Анда[9].
  • Обсерваторії. Майя мали досить глибокі знання з астрономії і багато їхніх споруд знаходилися відповідно до розташування відомих їм небесних тіл. Хоча так називають деякі будівлі і храми, вчені вважають, що більшість споруд так чи інакше розташовані в співвідношенні до небесних тіл.
  • Майдани для гри в м'яч являли собою невід'ємну частину цивілізації майя, Ця гра була поширена не тільки серед майя, але й по всій Месоамериці. Ці площадки знаходять майже всюди в ареалі розповсюдження майя. Деякі з цих споруд мають з двох боків сходи до церемоніальних площадок або малих пірамід, де відбувалися релігійні служби або жертвопринесення по закінченню гри.

Маски майя із нефриту в порівнянні з іншими[ред.ред. код]

Керамічні вироби стародавніх майя[ред.ред. код]

Дві посудини майя з сюжетними сценами. Кембал арт музей, Техас

Доля археологічних пам'яток Доколумбової доби[ред.ред. код]

«Камінь вождя Тісока» зі сценами його перемог, Національний музей антропології, Мехіко.
Гравер Якоб Бінк. «Портрет імператора Карла V »

Довгий час доля археологічних пам'яток Доколумбової доби була або трагічною, або невизначеною. Так, авантюрний дослідник Юкатанських міст майя Джон Ллойд Стефенс (1805—1852) вивіз в Нью-Йорк чималу колекцію артефактів майя (вази з розкопок у Тікалі та Уєуєтенанго, кам'яні скульптури, теракотові вироби із Санта-Круз-дель-Кіче, різьблені дерев'яні балки з храмів Ушмаля та Кабаха). Разом із художньою панорамою Фредеріка Кетервуда мистецькі скарби індіанців показували мешканцям Нью-Йорка в дерев'яному павільйоні. Але павільйон згорів, а полум'я знищило усе чисто.

Але нищення навіть коштовностей із золота і срібла, привезених в Західну Європу із Америки, розпочалося набагато раніше. Так, більша частина виробів із золота, отримана іспанцями-конкістадорами від Монтесуми ( яку самі іспанці оцінили в 600 000 песо), була перелита в стандартні злитки. Навіть серед них знайшлися особи, котрі вважали небажаним нишити все, бо були речі надто красиві. Дипломатичні дарунки із золота і срібла, отримані іспанцями на початку їх авантюри у Веракрусі, таки були вивезені в Іспанію в дарунок імператорові Карлу V. Той перебував у Брюсселі, тому корабль перевіз коштовності в Південні Нідерланди. Карл V, котрий завжди волав побільше грошей на платню воякам для придушення повстань у власній імперії, розпорядився відтепер переливати у гроші усе золото і срібло, яке б не перевезли із Америки до імперії[10]. І крізь Іспанську імперію протекла справжня річка із американського золота і срібла, але протікши, руйнувала її економіку і спричинила значне подорожчення цін, а згодом зробила Іспанію слабшою і кризовою. Здобуті золото і срібло були використані на розкоші і не були вкладені ні в виробництво, ні в розвиток іспанської промисловості. Країна загальмувалась у розвитку майже на 300 років, тоді як промислово розвинулись Голландія, Швеція, Франція, Британія, навіть феодальна Росія, котрі і задаватимуть головний голос в європейській політиці.

Роками знахідки з мексиканських археологічних пам'яток розкрадалися чи осідали в приватних і державних збірках як у США та Канади, так і в містах Західної Європи. Частка мексиканських артефактів осіла в Британському музеї (Лондон), в університетському Лейдені, ( Нідерланди ), в Антверпені ( Бельгія )тощо. Міжнародна торгівля археологічними знахідками перетнула політичні кордоні и океани і досягла навіть Австралії.

Кримінальні угруповання чорних археологів, оснащені навіть гелікоптерами, роками робили грабіжницькі рейди на поруйновані індіанські міста, де особливими долотами і електропилами різали на шматки кам'яні барельєфи і стели, зручні для швидкого транспортування та продажу.

Більш пощастило завеликим археологічним артефактам, вага і розміри яких заважали їх перевезенням або знайдені та передані в державні музеї ( велетенські кам'яні голови ольмеків, Камінь Сонця — диск діаметром 3,5 метри і вагою 24,5 тони, «Камінь вождя Тісока» зі сценами його перемог диаметром 2,5 метри, «Мати Богів» Коатлікуе, Камінь Койольшауки, богині місяця тощо ).

Трагедія поневолення в 16-17 ст.[ред.ред. код]

Художники Галина Бойко та Ігор Шаліто. «Трагедія поневолення індіанців», розворот видання 1968 року.

Трагічна історія зіткнення двох цивілізацій ( іспано-католицької і майяської ) найбільш яскраво відбилася як в знищенні людських ресурсів майя і ацтеків, так і в цілеспрямованому знищенні бібліотек цих народів.

  • За неповними підрахунками іспанські завойовники під час конкісти (загарбницької війни в Америці) винищили близько 70 000 000 індіанців.
  • Католицька політика контрреформації, широко використана як в Європі, так і в тогочасній Америці, спонукала католиків-іспанців до майже повного знищення літературних джерел захопленого і сильно винищеного народу. Саме тому нащадки мають так мало документальних джерел на паперових носіях.
  • Після широкомасштабних загарбницьких боїв в Америці іспанські вояки, неписьменні в більшості, масово винищували індіанські кодекси. Переклади текстів, які почули католицькі священики в війсках, переконали тих в демонології і єретизмі книжок - на тогочасний стан відношення до носіїв чужих культур. Вояки отримали дозвіл на неконтрольоване винищення усіх книжок майя чи ацтеків. Так, збережені відомості про значну загибель кодексів ацтеків під час руйнації міста Теночтітлан у 1521 р. Те ж саме спіткало і рукописи майя.

Стінописи і фрески Нової Іспанії 16 ст.(Мексики)[ред.ред. код]

Чорно білі фрески «Св. Франциск Ассізький, Св. Банавентура і Антоній Падуанський», монастир в Уєхоцинго.

Мексиканське бароко[ред.ред. код]


Єзуїтська місія Сан Мігел, Бразилія.
Катедральний собор, Мехіко.
Декор собору Агуаскальєнтес, Мехіко
Церква Сан Домінго, Мехіко.
Катедральний собор Метрополітана де Оахака, фасад.

В мистецтві Мексики ніяка стилістична система ( академізм, реалізм, класицизм, абстракціонізм, сюрреалізм ) не виступали в закінчених формах[11]. Стосується це і бароко, перш за все барокової архітектури.

Початок формування бароко в Італії припав на середину 16 ст. В Мексиці, котру загарбники іменували Нова Іспанія, в 16 ст. існувала суміш стилів, штучно привнесена завойовниками, котра складалась із провінційних варіантів іспанського відродження, маньєризму і запізнілих зразків іспанського середньовіччя. Ця суміш і стала джерелом формування місцевого варіанта бароко. Класичні зразки барокової архітектури, відомі за спорудами єзуїтських місій в Бразилії і близьки до італійських зразків — в Новій Іспанії не прижилися, хоча сюди серед інших чорнечих орденів прибули і єзуїти, головні носії сакральної барокової стилістики. Мексиканське бароко швидко перейшло на створення самобутніх варіантів карнизів, колон, розкішних орнаментів. Широке розповсюдження отримали так звані «естіпіте» — конічні варіанти колон і піляст, поставлені вузькою частиною униз[12]. Мексиканська архітектура стала на шлях надзвичайної пишноти в інтер'єрах, котра вихлюпувалась і на головні, західні фасади сакральних споруд і відома як «ультрабароко». Серед величних храмів колоніальної доби в місцевому стилі бароко — собори в штатах Оахака, Чіуауа, Морелія, Сасатекас. Велетенський собор в Мехіко будували та декорували впродовж декількох десятиліть, тому він мимоволі став втіленням декількох стильових етапів місцевої архітектури.

Серед уславлених зразків місцевого бароко — церква Сан Домінго ( Оахака ), церква Регіни та Метрополітанське Сагреріо в місті Мехіко, каплиця дель Росаріо храму Сан Домінго в Пуебла, вибудована в 1690 році[13]. Яскравим зразком місцевого бароко були і визолочені вівтарі, серед яких і дійсний шедевр - золочений вівтар з колишнього монастиря єзуїтів в місті Тепоцотлан. Навіть архітектурна ніша зі скульптурою Богородиці в монастирі Тепоцотлана не мала аналогів ні в мистецтві самої Іспанії, ні в місцевому мистецтві. У вир місцевого бароко були втягнуті також скульптура, провінційний портретний жанр, різьба по дереву і гіпсу, костюми креольської еліти тощо. В орнаментику сакральних католицьких споруд пробилися елементи індіанської космографії і деталі, відомі ще з доколумбової доби. Важко назвати ще одну країну американського континена, де би стилістика бароко отримала таке розповсюдження і дала би подібні зразки пишноти і оригінальних рішень.

Бароковий живопис Мексики[ред.ред. код]

Мануель де Арельяно. Вівтарний образ, 1691 р. Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Каліфорнія.
Худ. Мігель Кабрера. «Дон Жуан Хавьєр Жоакін Гутьєррес Альтамірано Веласко», 1752 р, Бруклінський музей, США.
Худ. Мігель Кабрера. «Родина метиса». 1763 р.

Живопис доби бароко в Мексиці не мав тих благоприємних умов для розвитку, що і мексиканська архітектура. Тому його здобутки скромні і розвивались в стилістиці іспанського живопису, котрий швидко втратив свіжість рішень і значно провінціалізувався. Як і в Іспанії, поширення мали релігійний живопис, як обслуга католицьких храмів, а серед світських жанрів - портрет. В Мексику нечасто привозили оригінали Франсіско де Сурбарана чи Мурільйо, але здебільшого це була копійна продукція їх майстерень та майстерень митців третього ряду. Тим не менше загальний рівень живопису Мексики був дещо вищим у порівнянні з провінціалізмом і вторинністю продукції інших латиноамериканських, художніх центрів. Зазвичай виділяють творчість художників-креолів, серед яких в 17 ст. були Алонсо Лопе де Еррера (1579-1648) та Бальтасар Ечаве Ібіа (1632-1682), обізнаний в анатомії і в пейзажах, котрі включав у власні твори.

В 17 ст. мексиканський релігійний живопис мав два відчутні впливи — перш за все з Іспанії ( твори Сурбарана та Мурільйо ), та із Фландрії ( сюди привозили репродукційні гравюри майстерні Пітера Пауля Рубенса ). В другій половині 17 ст. виділявся майстерністю Кристобаль де Вільяльпандо (1645-1714). Саме останньому замовили великі картини для декорування катедрального собору в Мехіко, де відчутні впливи фламанського бароко та екстази композицій іспанця Хуана де Вальдеса Леаля (1622-1690).

Портретний живопис доби мексиканського бароко мав значне розповсюдження. Але до нього важко підходити з європейськими вимогами до портретного жанру. Ці зображення наівні, пласкі, напівпрофесійні, надзвичайно барвисті. В країнах Західної Європи так малювали в 15 ст. чи в 17-му в Україні. Невисоку професійнісь і нестачу майстерності майстри компенсували точним відтворенням чудернацьких костюмів, незвичних прикрас і зачісок з живими тропічними квітами у багатих жінок, в безформних коконах одягу чорниць із заможних родин. Пихате іспанське і креольське панство, діти, їх нащадки, вельможні пані і чорниці із заможних родин в дивацькому вбранні - доносять до глядачів місцевий колорит і неповторність колоніальної культури, що склалась на захоплених у індіанців теріторіях.

Стилістика бароко чимало запозичила від маньєризму і зберігла потяг до незвичного, екзотичного, дивацького, потворного ( портрет немовляти, народженого без обох рук). Відбиток цього мав навіть портретний мексиканський живопис. Так виникали кінні портрети, де вельможному вершнику реалістично вимальовували лише обличчя і руки, а тулуб і самого коня подавали каліграфічним, прозорим малюнком-мереживом, неможливим в реальності( портрет герцога де Гальвеса верхи, 18 ст., полотно, олійні фарби).

Дванадцять перших францисканців біля хреста, стінопис 16 ст., штат Пуебла.

В цілому мексиканський бароковий живопис зберігав консервативний характер і значну відірваність від мексиканської реальності, проблеми якої майже не находили відображення. Так, в Мексику першими прибульцями були дванадцять ченців-францисканців. Їх вітав сам Ернан Кортес. Факт прибуття перших дванадцяти ченців-францисканців таки знайшов відбиток в ранніх стінописах, але в монастирі Міхаїла Архангела (Уєхоцинго) реальна подія була переведена в схематичний, легендарний варіант, що не сприймався історично близьким. Інші зображення вітання францисканців Кортесом нагадують гірші костюмовані картини доби помертвілого академізму — при всіх зусиллях художників старанно відтворити подію.

Консервативне мексиканське бароко досить довго зберігало власні позиції в культурі колоніальної країни — практично три століття. Лише в цьому воно витримує порівняння з мистецтвом бароко Італії, котре теж розтяглося майже на три століття. Але порівняння здобутків барокового живопису Італії і Мексики — ні в якому жанрі не на користь живопису Мексики.

Кінець доби мексиканського бароко прийшовся на важкі роки народження місцевого неокласицизму і здобуття Мексикою державної незалежності. Холодна, поміркована, неемоційна в своїх формах, приречених до археологічних повторів стилістика пізнього класицизму рішуче поривала з пишною і емоційною природою бароко. Креольська верхівка, котра пов'язала рішучі зміни в державі з класицизмом і європейськістю, і навіть з жаданим прогресом — негативно поставилась до пам'яток бароко, котрі нагадували іспанське колоніальне минуле. Їх почали нищити, бо в державі не були сформовані історична свідомість і уява про значну вартість національного минулого. Тому нищили барокові вівтарі, начиння каплиць, низку барокових монастирських споруд і цілих комплексів. Ідейну боротьбу перенесли на конкретні і беззахистні пам'ятки бароко, позбавлялись таким варварським засобом колоніального спадку. Свій драматичний внесок в нищення національного барокового спадку внесли війни, природні лиха ( виверження вулканів, повіні, байдужість неписьменних і знедолених людей до пам'яток) і крайнощі мексиканської революції першої половини 20 ст.

Барокові вівтарі католицьких храмів Мексики ( дереворізьба і золочення)[ред.ред. код]

Церква ла Естеньянса, вівтар Антонія Великого. Мехіко.

Мексика в 19 ст.[ред.ред. код]

Політична незалежність була виборона на початку 19 ст., коли армії іспанців-колонізаторів були переможені арміями місцевими. Незалежність від Іспанії оголосили 15 вересня 1821 року. За першою конституцією на вузькій смузі між двома океанами створили Федеральну республіку Центральної Америки, куди увійшли Сальвадор, Гватемала, Коста-Ріка, Нікарагуа, Гватемала та Гондурас.

1821 року Мексика також виборола незалежність від Іспанії, розпочався її постколоніальний період. Однак, політичний стан в країні значно погіршився. 1847 году вибухнуло повстання майя-кіче проти офіційного креольського уряду , котре отримало назву Війна каст ( фактично — громадянська війна). Повстання майя було остатосно придушене лише 1901 року.

Країна розвивалась здебільшого як буржуазна, арграрна та сировинна. Офіційно країна оголошена імперіїю з власним імператором. На цей період в офіційному мистецтві припали пізній класицизм (неокласицизм), еклектизм, академізм в його провінційних варіантах.

Пізній класицизм[ред.ред. код]

Пізній класицизм ( або неокласицизм як називають цей напрямок в Мексиці) отримав розповсюдження з останніх років колоніального періоду. Його розвиток припав і на роки боротьби за національну незалежність ( 1810-1821 ). Це був обмежений модою пафос засвоєння свіжих ідей французької революції і активного засвоєння культури західноєвропейських країн попри Іспанії. Неокласицизм в Мексиці для культурних і забезпечених прошарків креолів і метисів мав чимало від моди на все європейське, яке вони старанно засвоювали. Але і в самій Європі та Росії пізній класицизм в цю пору відмирав і співіснував з сентименталізмом, романтизмом, новонародженим еклектизмом. Тому неокласицизм швидко отримав в Мексиці національне забавлення, вилився в малоприємний академізм[14]. Неокласицизм мав підтримку і як протиставленя стилістиці бароко, котре тоді ще нагадувало мексиканцям колоніальний період і не сприймалося значущим здобутком власної історії.

Поряд із розповсюдженням пейзажного жанру почав розвиватись і напрямок, дещо вільний від схоластики релігійного живопису 17-18 ст. і примітивного, педантичного повчання. Цей напрямок народився в південних районах, віддалених від столиці - це Веракрус, Пуебла, Гуанахуата, Халіско. Несформована ще історична свідомість і відсутня уява про вартість нового напрямку обумовили забуття значної кількості провінційних майстрів. Лише пізнє звертання до цього періоду допомогло відродити для історії мистецтва імена небагатьох, серед яких і художники Ерменехільдо Бустос та Хосе Марія Естрада[15].


Академізм перероджувався в салонне мистецтво і в еклектизм. Тому мексиканське мистецтво в другій половині 19 ст. розвивалось в межах хаотичного буржуазного мистецтва.

Мексиканська еклектика 19 ст.[ред.ред. код]

Палац красних мистецтв, Мехіко.

Мексика в 20 ст. Революція і пореволюційні десятиліття[ред.ред. код]

Худ.Фернандо Кастро Пачеко. «Спалення історичних рукописів за ініціативи Дієго де Ландо», стінопис.
Худ. Хорхе Гонсалес Камарена, стінопис «Звільнення», 1963 р., Палац красних мистецв, Мехіко.
Л. Мендес. «В цій справі церква попереду», 1931 р.

Порубіжним періодом став злам 19-20 ст. 1876 року генерал Порфіріо Діас (1830–1915) наважився на військовий переворот, розбив військо попереднього уряду, захопив Мехіко и загарбав державну владу в свої руки. 1877 р. державний конгрес під військовим примусом обрав його президентом країни. 1881 р. узурпатор Порфіріо Діас втратив президентство на один термін, але 1884 р. повернув собі владу, котру силомиць уртимував двадцять сім (27) років до своєї поразки у 1911. Цей період і отримав назву порфірізм. Генерал Діас запровадив гасло «меньше політики, більше управління», в реальності ж проводив політику примітивного, практично військового адміністрування, панувало підозріле і нестерпне ставленя до будь яких виявів самостійності в суспільному житті, індивідуалізму чи критики його режиму. Абсолютну владу диктатора продажна пропаганда представляла гарантією стабільності в краіні, справедливості устрою і прогресу. Так, мексиканська економіка таки отримала шанси швидкого розвитку через напіввійськове управління і експлуатацію дешевої робочої сили та природних ресурсів. Почалось швидке будівництво залізниць та телеграфних ліній, виникли нові підприємства та банки в аграрній до того країні. Мексика нарешті стала економічно спроможною державою, отмала закордонні кредити. Але всі економічні переваги стосувались лише привілейованих верств населення, міських буржуа та землевласників. Офіційні теоретики диктатора оголосили, що Мексика буде керована креольскою елітою, а метиси та індіанці підлягали лише керуванню. Генерал Порфіріо Діас необережно допустив до чергових виборів опозиційні партії. Але знову перебрав владу на себе, а в країні розпочав репресії. Головним політичним противником Діаса був Мадеро, сам син багатія-землевласника. Той емігрував до США, використав невдоволення диктатурою та репресіями і підняв бунт 20 листопада 1910 р. Диктатура утримувалась у влади до травня 1911 р., але Діас втратив підтримку уряду і військових і тайємно емігрував з країни. В листопаді 1911 р. Мадеро був обраний президентом. А в Мексиці набула міці буржуазно-демократична революція.

Була проведена реорганізація армії та правлячої партии. Президент Ласаро Карденас (1895–1970) значно прискорив проведення аграрної реформи и роздав селянам земель більше, ніж всі президенти-попередники разом. До 1940 р. ехідо (кооперативні селянські господарства) вже мали понад 50 відсотків орних земель Мексики. Були відроджені профспілки на підприємствах. Проводилась ліквідація неписьменності і кампанії надання освіти, особливо помітні серед індіанців країни. Свого вищого щаблю реформи досягли 1938 р., коли президент Карденас націоналізував майно нафтових кампаній Сполучених Штатів та Великої Британії в країні.

Мексиканське монументальне мистецтво ( Муралізм)[ред.ред. код]

Худ. Альберто Фустер (1870–1922. Стінопис «Апофеоз мирного життя»
Панчо Вілла.
Мексикано-американська війна 1937–1939 рр.
Реформи в муралізмі

Монументальний живопис Мексики 20 століття виник на хвилі революційних подій 19101917 рр. і реформаторських зрушень першої половини 20 ст. Якщо офіційне мистецтво Мексики зламу 19-21 ст. було охарактеризоване як «суміш пишності і продажності»[16], то нові зрушення в мистецтві Мексики швидко перетворились в нову мистецьку течію, яскравий художній феномен культури Мексики, котрий реформував монументальне мистецтво і втяг у власний вир національні архітектуру, скульптуру, ландшафтне мистецтво тощо.

Поява монументального живопису, зверненого до широких мас Мексики, була дещо несподіваною. Адже в країні не існувало сталої традиції монументального живопису, і суспільно значущих фресок чи стінописів впродовж 19 та на початку 20 ст. не було. Якщо і виникали окремі зразки, то мали алегоричний і пустопорожній характер на зразок стінопису Альберто Фустера «Апофеоз мирного життя» з римськими богами в стилі холодного академізму.

Ситуцію погіршувало і незнання оригінальних індіанських фресок доколумбового періоду. Початок муралізму пов'язують в 1920-ми роками, тоді як уславлений комплекс фресок Бонампака (на півострові Юкатан) був відкритий дослідниками на 20 років пізніше, в 1940-ві[17].

Індихенізм[ред.ред. код]

Мозаїка «Кецалькоатль» в Акапулько.
Д. А. Сікейрос, «Революція повертає нам культуру», 1958 р[18].

Мексиканский монументальний живопис — став таким чином породженням революції та її літописом. Монументальному живопису (і дещо менше національній графіці)припало на долю зафіксувати головні події політичної і революційної боротьби в Мексиці, показати наслідки, здобутки і поразки, протиріччя революции 1910–1917 років, віднайти і показати образ нового мексиканця з народу, індіанця чи метиса. Пристрастним зверненням до цього нового героя доби і став мексиканський живопис. Монументалісти робили спроби художніми засобами пояснити цьому герою, часто неписьменному, неправедність багатства, зосередженого в руках лише багатіїв, неправедність існуючого суспільного і політичного устрою, можливість перебудови суспільства на гуманних принципах. Саме тоді народився індихенізм — новітня течія в латиноамериканській культурі 20 ст., котра відбила і нову хвилю зацікавленості в національному минулому (перш за все доколумбового періоду), в його фольклорі і сучасній культурі, зацікавленості в його життевих проблемах та побутуванні. Мексиканський монументальний живопис почав враховувати культурні здобутки минулого індіанців, здобутки минулого монументального мистецтва Європи та знахідок майстрів модернізму.

Мексиканська друкована графіка 20 ст.[ред.ред. код]

Твори «Ліги революційних письменників і художників» цікаві не тільки як сторінки історії мексиканської революції 1910-1917 рр., а і як яскраві зразки національного графічного мистецтва, особливо, монументальна мексиканська гравюра та літографія, схожа на звичний плакат. Це було створення друкованої графіки відразу великого розміру. Ця продукція відкидала трудоміські репродукційні засоби поліграфії, кольоровість, засоби фотомеханіки. Натомість в графіці «Ліги революційних письменників і художників» присутні політичні теми і вкрай пристрасний показ народного повстання, злиднів, жахів війни капіталістичного уряду проти народів Мексики, їх партизанського побуту, сцен розстрілів, жертв і палких сподівань на майбутнє.

Буржуазне образотворче мистецтво Мексики 20 ст.[ред.ред. код]

Стінопис митців Мексики в Будинку мистецтв університету Консепсьон, Чілі, 1965 р.
Хорхе Гонсалес Камарена. Стінопис в Будинку мистецтв університету Консепсьон, Чілі, 1965 р.

В 20 ст. образотворче мистецтво Мексики набуло складного розвитку. Умовно його можна розділити на табір прихильників буржуазно-демократичних реформ і табір прибічників буржуазного індивідуалізму. Мистецтво Мексики повільно позбавилось від національної ізольованості і помертвілого академізму, відкрило для себе складну і трагічну реальність і повсякденні теми. Навіть перевідкриття культурного спадку доколумбового періоду було використано як для самоідентифікації, так і для відображення подій реальності. Культурні діячі Мексики ( викладачі, художники, архітектори, скульптори, літератори і кіномитці) звернулись до народних витоків культури, творчо використавши і національні традиції, і здобутки світової культури. На відміну від табору прихильників буржуазно-демократичних реформ ( гравер Посада, низка муралістів і Майстерня народної графіки), виділилось коло суто буржуазних митців, радикально налаштованих, з разюче відмінними художніми манерами і настановами, вкрай індивідуалістичних, підтриманих буржуазними урядами. Серед них - Хесус Герреро Гальван, Фріда Кало, Карлос Меріда, Мануель Родрігес Лосано, Руфіно Тамайо та ін. Діапазон стилістики розширився від реалізму (через низку перехідних форм) до абстракціонізму і повної відмови від сюжету і гуманістичних традицій. В мексиканському мистецтві 20 ст., нехай і з запізненням, отримали розвиток усі жанри образотворчого мистецтва, яких тут не було, але притаманних світовій художній культурі ( пейзаж, натюрморт, портрет, побутовий жанр, анімалістичний жанр тощо ). Більшість художників країни зверталась до графіки та майже всіх її сучасних технік ( літографія, дереворит, комбіновані техніки друку). Монументальні стінописи початкового періоду робились не для музеїв, а для суспільних завдань роз'ясненя реформ та їх підтримки. Буржуазна реальність внесла свої корективи. І низка відкритих галерей та музеїв країни збирає все розмаїття художніх творів — будь якої техніки і будь якої буржуазної стилістики.

Поряд із національними кадрами успішно робила і група емігрантів з інших країн, котра активно працювала над розвитком мексиканського образотворчого мистецтва і чиї твори почали ототожнювати з мистецтвом їх нової батьківшини. Серед них - Жан Шарло, Пабло О'Хиггинс , Маріана Ямпольськи, Вольфганг Паален, Леонора Каррінгтон, Аліса Рахон і Ремедіос та ін. Низка митців Мексики працювала за кордоном - в Сполучених Штатах, Чілі, Франції, сприяючи світовій славі мистецтва Мексики.

Мексиканське народне мистецтво та ремесла[ред.ред. код]

Марьячі, Гвадалахара, Мехіко.
Горщик для шоколаду доби бароко, 1700 р. Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк.
Камінь Сонця на небіленому папері амате, зразок сучасного народного мистецтва Мексики, фото 2009 р.
Худ. Рамон Кано Маніла. «Індіанка з Оахаки», 1928 р.

Ремесла та мексиканське народне мистецтво розвивалось впродовж 4 тисяч та мали часто альтернативний чи паралельний шлях поряд із мистецтвом офіційним. Паралельний шлях народного мистецтва особливо яскраво виявився в останні 500 років, коли креольське мистецтво Нової Іспанії і народне мистецтво співіснували, крокуючи кожний своєю дорогою. Тому в народному мистецтві і в ремеслах мало впливів академізму чи бароко. Підживлене ще знахідками ремісників-індіанців в відокремлених один від одного центрах, народне мистецтво не втратило функціональності виготовлених речей при збереженні фантазійності образів і тропічної барвистості. Народне мистецтво використоувало солому і листя осоки, коттон, деревину, камінь, небілений місцевий папір, картон, пташине перо, глину, мідь і навіть цукор. Плетені капелюхи-сомбреро (своєрідні замінники парасольок від спекотного сонця )- одна із ознак національного народного митецтва на континенті і в світі.

Під впливом лакових виробів Китая з'явились і місцеві лакові вироби спрощених і місцевих форм ( посуд, скриньки ), яскраво, практично пістряво розфарбовані і які нічим не нагадують азійські зразки.

Тисячолітня традиція індіанського гончарства не перервалась донині. Це посуд, дитячі іграшки, свічники, декоративні фігурки чи невеликі скульптури. Диапзон форм і розфарбування — від примітивних і спрощених до надзвичайно складних за силуетами і малюнками, розфарбованих чи зашліфованих.

Кераміка ремісників Мексики в 20 ст.[ред.ред. код]

Архітектура Мексики 20 ст.[ред.ред. код]

Проспект Реформ, хмарочоси Мехіко.
Пересічна забудова в м. Сакатекас.

Монументи[ред.ред. код]

Ансамбль університетського містечка в Мехіко[ред.ред. код]

Biblioteca Central de la UNAM - 5.jpg
CU-Mexico-biblioteca-1.jpg

Всі досягнення і всі недоліки політичної, економічної і художньої історії Мексики 20 ст. знайшли свій відбиток в ансамблі Національного університету. До створення концепції і проекту було залучено близько ста митців різних галузей, різного досвіду і художніх манер (серед запрошених — Дієго Рівера, Хуан О'Горман, Чавес Морадо, Сікейрос, Еппенс та ін.[19].) Бригаду очолив архітектор Каплос Ласо, котрий записав :

Будівництво університетського містечка у велетенських масштабах ставило проблему комплексного планування із урахуванням багатьох важливих складових : фізичних, психологічних, політичних, адміністративних. Було поставлене завдання побудови міського центру, практично, справжнього нового міста із усіма його різними якостями, призначеного для конгломерата мешканців, чия головна мета — це отримання університетської освіти [20].

Тривали дискусії, але все надто авангардне і індивідуалістичне відхиляли заради практичності. Ансамбль університетського містечка вибудували на плато Педрегаль де Сан-Ангель, котре відкрито на столицю лише однім боком, три інші — облямовані застиглими вулканічними скелями. Археологи знайшли там залишки колишнього індіанського міста Куікуілко, котре загинуло від виверження вулкану, як і колись Помпеї в Італії. Плато вважали непринадним ні для сільського господарства, ні для забудови.

Але так не думала бригада, котру очолив Каплос Ласо. Вони включили природні особливості місцевості в архітектурний ансамбль. Генеральний план створили Е. дель Морал та Пані. Теріторію університетського містечка в сімсот тридцять (730) гектарів розгалужили на чотири головні зони — * учбову

  • житлову
  • спортивну зі стадіоном
  • зону відпочинку і суспільних споруд.

Всі вони вибудовані на різних рівнях і практично нанизані на Панамериканску автостраду, що перетинає містечко. Будівничі попіклувались про створення газонів і парків, котрі вкрили всю вільну від забудови теріторію[21].

Насичені теракотово-червоні і синьо-сірі кольори вулканічних каменів головують в колористичних гамах містечка. А місцевий вулканічний камінь був використаний і як головний і дешевий будівельний матеріал, і для облицювання. Залізобетонні конструкції, скло, сталь, ландшафтна архітектура доповнені природним кам'яним облицюванням та величезними мозаїками[22].

Але сучасна архітектура університетського містечка і його парки різко контрастують із хаотичною, капіталістичною забудовою Мехіко та його велетенськими трущобами на околицях багатомільйонного міста. Всі переваги університетської освіти доступні лише багатіям, сама освіта в університеті надто дорого коштує для більшості мексиканців, де майже половина мешканців — залишається неписьменною. Національний університет Мехіко — маленькій острівець благоустою в морі бідноти і безперспективності.

Мексиканське кіно[ред.ред. код]

Національне кіно зафундували в роки мексиканської революції, кінематограф прийшов із Франції. Так, в країні в 1940 році працював француз Луї Бунюєль.

Кінематограф початкового періоду мав документальний та пропагандиський характер, бо висвітлював події революції та громадянської війни. Це був період німого кіно. Перша звукова кінострічка була створена 1931 року, її назва «Desde Santa».

Згодом прийшов і розподіл на жанри. Чільне місце посіли мелодрами, фільми з роковими жінками ( як наслідок естетики сецесії, де жінку подавали спокусливою, але небезпечною особою). Частка кінострічок експлуатувала теми індіанців, метисів чи сільські теми в країні, котра стрімко ставала урбанізованою при збереженні неписьменності, неосвіченості і провінційності смаків мільйонів міських мешканців. Період 1940—1950-х критики схильні називати золотим періодом національного кіно, бо Мексика брала обмежену участь в подіях Другої світової війни. Виникає і перша генерація популярних мексиканських кінорежисерів, операторів і акторів. В цьому переліку - кінорежисер Еміліо Ель Індіо Фернандес, кінооператор Габріель Фігероа, кіноактори Педро Інфанте, Кантінфлас, Марія Фелікс, Армендаріс Педро, Хорхе Негрете. На ролях рокових жінок заробили популярність акторки Долорес дель Ріо та Марія Фелікс. Кінематограф Мексики вийшов на міжнародний рівень і мав певну популярність в самій країні, в Сполучених Штатах на півдні, де мешкає іспаномовне населення, і на Канському кінофестивалі.

На кіноіндустрію звернули увагу буржуазні уряди Мексики і створення кінострічок 1930-х 1950-х років було профінансоване як за рахунок державних, так і приватних коштів. Існував і національний Кінематографічний банк. Широка участь урядових структур в фінансуванні мексиканського кінематографу потягла за собою і вимоги до політичної лояльності кінематографістів та відповідних творчих обмежень і цензури.

Художній рівень кінострічок невпинно падав і перейшов в 1960-ті рр. на виробництво невибагливих вестернів і побутових кінокомедій. В 1970 році в кіно почав працювати Пол Ледюк, котрий спеціалізувався на кінострічках без діалогів. Серед його творів - кінострічка по повстанчеську Мексику ( 1971 р.) та біографічний фільм « Фріда » ( 1984 р, кінострічка про художницю Фріду Кало). Серед інших наприкінці 20 століття більш широкий діапазоном тем висвітлював Артуро Ріпстейн молодший.

Джерела[ред.ред. код]

  • Кнорозова Ю.В. «Иероглифические рукописи майя», Л., 1975
  • «Искусство Мексики», каталог выставки, Москва-Ленинград, 1977
  • Милослав Стингл, «Тайны индейских пирамид», М.. «Прогресс», 1978
  • «Мексиканская графіка», каталон выстаки, 1955
  • «Искусство Мексики», каталог выставки в ГМИИ, Москва, 1960,
  • Гос. Эрмитаж, каталог выставки «Искусство Мексики. от Древнейших времён до наших дней», Ленинград, 1961
  • Solis, Felipe. La Piedra del Sol. Arqueologia Mexicana 7(41):32-39. Enero - Febrero 2000.
  • Antonio Lorenzo, Uso e interpretación del calendario azteca, Miguel Angel Porrúa, S.A. — 1979 México D.F.
  • León y Gama, Antonio de. Descripción histórica y cronológica de las dos piedras: que con ocasión del empedrado que se está formando en la plaza Pricipal de México, se hallaron en ella el año de 1790. Impr. de F. de Zúñiga y Ontiveros, 1792.
  • Нерсесов Я. Н. Мифы Центральной и Южной Америки. — М.: Астрель, 2004. — 463 с. С. 160.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кузьмищев В.А. «Тайна жрецов майя», М. «Молодая гвардия», 1975, с. 5
  2. Кнорозова Ю.В. «Иероглифические рукописи майя», Л., 1975
  3. «Искусство Мексики», каталог выставки в ГМИИ, Москва, 1960, с. 8-15
  4. Каталог выставки «Лицо Мексики», Москва-Ленинград, 1977,с. 23
  5. Каталог выставки «Лицо Мексики», Москва-Ленинград, 1977,с. 23
  6. Каталог выставки «Искусство Мексики», Москва, 1960, с. 11
  7. Каталог выставки «Лицо Мексики», М., 1977, с. 55-56
  8. Каталог выставки «Лицо Мексики», М., 1977, с. 54-55
  9. http://histori.com.ua/news.php?readmore=186
  10. Віктор фон Хаген, «Ацтеки, майя, инки. Великие царства древней Америки», Центрполиграф, 2010
  11. «Искусство Мексики», каталог выставки в ГМИИ, Москва, 1960, с. 7
  12. «Искусство Мексики», каталог выставки в ГМИИ, Москва, 1960, с. 17
  13. «Искусство Мексики», каталог выставки в ГМИИ, Москва, 1960, с. 17
  14. Каталог выставки «Искусство Мексики. От древнейших времён до наших дней», Москва, 1960, с. 19
  15. Каталог выставки «Искусство Мексики. От древнейших времён до наших дней», Москва, 1960, с. 19
  16. Жадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965, с. 9.
  17. . Жадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965,с. 125.
  18. Каталог выставки «Лицо Мексики», Л.—М, 1977, с. 71
  19. Жадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965, с. 10
  20. . A. Reed, «The National University of Mexico», Mexico, 1958, с. 4
  21. Жадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965, с. 110-11
  22. Жадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965, с. 110

Див. також[ред.ред. код]