Барбара Радзивілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Барбара Радзивілл
Варвара Радзивілл
Perły królowej Barbary.jpeg
Варвара Радзивілл
Інші імена біл. Барбара Радзівіл, пол. Barbara Radziwiłłówna
Народилася 6 грудня 1520(1520-12-06)
Вільно
Померла 8 травня 1551(1551-05-08) (30 років)
Краків
вбивство
Підданство POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg Велике Князівство Литовське

Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Річ Посполита

Національність Білорусь білоруска[1] (русинка, литвинка)
Відома дружина Сигізмунда II Августа
Титул з Божої ласки Королева Польщі, Велика Княгиня литовська, русинська, прусська, мазовецька[2]
Попередник Єлизавета Австрійська
Наступник Катерина Габсбург
Партія Радзивілли (за державну незалежність та самостійність Великого князівства Литовського від Польщі)
Конфесія православ'я
Батько Юрій Радзивілл
Матір Барбара Кола (Кова)
Рід Радзивілли
Чоловік Станіслав Гаштольд, Сигізмунд II Август
POL COA Radziwiłł.svg
герб «Труби»

Барбара Радзивілл або Варвара Радзивілл (біл. Барбара Радзівіл, пол. Barbara Radziwiłłówna, лит. Barbora Radvilaitė; *6 грудня 1520 р., імовірно у Вільні — †8 травня 1551 р., Краків) — знаменита шляхетна красуня Великого князівства Литовського, особистість ренесансного типу, спадкоємиця володінь Гаштольда. Дружина великого князя литовського і короля польського Сигізмунда II Августа.

Життєопис[ред.ред. код]

Народилася в сім'ї наймогутніших литовських магнатів Радзивіллів: її батьком був Юрій Радзивілл «Геркулес», рідним братом — Микола Радзивілл «Рудий», а двоюрідним — Микола Христофор Радзивілл «Чорний». У 1538 р. (за іншими відомостями 18 травня 1537 р.[3]) вона вийшла заміж за сина найвпливовішого литовського магната Альбрехта Гаштольдавоєводу новогрудського Станіслава, але наприкінці[4] 1542 р. стала вдовою.

У 1547 р. вона таємно обвінчалася з великим князем литовським Сигізмундом Августом. Таємний шлюб організували брати Барбари Микола «Рудий» і Микола «Чорний». Весілля у Вільнюсі тривало з 28 липня до 6 серпня 1547 р.[5] Незабаром після церемонії молодята розлучилися на півроку — король вирушив на сейм в надії домогтися дозволу на цей шлюб, а Барбару відіслав в Дубинки. Молодята підтримували зв'язок, посилаючи один одному листи і маленькі подарунки. Від перебування Барбари в Дубинках залишилися зворушливі листи, які свідчать про її освіченості і широту інтересів.

У 1548 р. Сигізмунд ІІ Август, успадкувавши після смерті Сигізмунда Старого польський трон, офіційно оголосив про своє одруження і зажадав визнати Барбару Радзивілл польською королевою. Цьому запекло опиралася мати короля Бона Сфорца і польські вельможі, які побоювалися засилля Радзивіллів, котрі були прихильниками повної державної незалежності Великого князівства Литовського від Польщі. Лише 7 травня 1550 р. в Кракові Барбара була коронована, але підозріло захворіла і 8 травня 1551 р. померла. Висувалися гіпотези про те, що вона була отруєна Боною Сфорцою.

Прах Барбари був у супроводі невтішного вдівця перевезений з Кракова до Вільно і похований у Кафедральному соборі.

Легенда[ред.ред. код]

Існує переказ про те, що по смерті Барбари король відвідав Миколу Радзивілла (брата Барбари) у Несвіжі, і привіз з собою чародія, який пообіцяв йому викликати дух дружини в тому місці, де вони колись любили один одного. Дух був викликаний, але король своїм почуттям любові зміг утримати Барбару, не давши їй повернутися туди, звідки її викликав чарівник. Король повинен був повернутися вмирати у Несвіж, де б вони нарешті були разом. Проте король помер у Кракові, і за легендою, до наших днів «дух Чорної Дами» бродить приміщеннями Несвіжського замку, в той час як «дух Сигізмунда» бродить у Краківському палаці.

Значення[ред.ред. код]

Романтична історія любові і яскрава постать Варвари Радзивілл послужила матеріал кількох прозових, віршованих і драматичних творів польською та литовською мовами. За одним із переказів, чарівник пан Твардовський викликав на прохання короля примару, його Кохану. Сюжет ліг в основу картини польського художника Войцеха Герсона (зберігається в Національному музеї в Познані). Висловлювалося припущення, що чудотворний образ Матері Божої Остробрамської насправді є портрет Барбари Радзивілл (написаний з її обличчя).

Барбарі Радзивілл присвячені драми польських драматургів Францішека Венжика (1811 р.) і Алоїза Фелінського (1823 р.). Драму «Žygimantas Augustas ir Barbora Radvilaitė» опубліковано в 1948 р. Йонасом Грінюсом. Сюжет використав у віршованій драмі «Барбора Радвілайте» (Barbora Radvilaitė-1971) литовський прозаїк і драматург Юозас Грушас (постановки в Каунаському Державному драматичному театрі, 1972 р.; в Клайпедському драматичному театрі, 1973 р.; в Російському драматичному театрі Литви, 1980 р.; Телевізійна вистава Литовського телебачення, 1982 р.).

Це своєрідний варіант «Ромео і Джульєтти» — стала легендою історія кохання польсько-литовського короля Сигізмунда Августа і шляхетної красуні, молодої вдови Барбори Радвілайте. У центрі драми Грушаса — зіткнення міцного, романтичного, ушляхетненого кохання з фанатизмом держави і двору королеви Бони, матері Сигізмунда Августа. В обумовленій реальними історичними обставинами конфлікту драмі, де звучить і тема історичної долі Литви, автор включає боротьбу героїв за принципи гуманізму, за права своєї особистості, повноту свого життя[6]

За драму «Барбора Радвілайте», а також історичну драму «Свидригайла» Грушас був удостоєний Республіканської Премії (1976 р.). Білоруською поетесою та лібреттистом Тетяною Мушинською створено лібретто історичного балету «Барбара Радзивілл». Про життя, любов і смерть Барбари Радзивілл розповідається у драматичній поемі «Чорна панна Несвіжу» (1998 р.) білоруського драматурга Олексія Дударєва (біл. Аляксей Дудараў). Вистава на основі поеми «Чорна панна Несвіжу» входить до репертуару Національного театру імені Янки Купали в Мінську (режисер Валерій Раєвський) та інших театрів Білорусі. Також історію Барбари Радзивілл розповів Юрій Татарінов, російський письменник, член Спілки письменників, в Збірнику історичної прози «Барбара Радзивілл»[7][8].

Барбару Радзивілл зображено в естампі Йоанни Бружене (1971 р.), в портрет аквареллю Ігнаса Будріса (1974 р.) та в інших творах образотворчого мистецтва. На вулиці Вокечю у м. Вільнюсі встановлено пам'ятник Варварі Радзивілл (скульптор Владас Вільжюнас, 1979 р.).

Барбару Радзивілл була зображено на литовській поштовій марці 1996 р. (художник К. Каткус за портретом XVI ст.). Іменем Варвари Радзивілл названа вулиця «Барборос Радвілайтес» у «Старому місті» центральному районі м. Вільнюса (колишня вул. «Піонерю»)

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Радзивилл Барбара» — официальный сайт ВСБ (рос.)
  2. Michał Baliński, Pamiętniki o królowej Barbarze, żonie Zygmunta Augusta, G. Sennewald, 1843, s. 208. (пол.)
  3. Raimonda Ragauskienė. Barbora Radvilaitė. Vilnius: Vaga, 1999. P. 75. ISBN 5-415-01395-4 (лит.)
  4. Gasztołdowie (01) (пол.)
  5. Radziwill 1 (пол.)
  6. А. Самулёнис. Юозас Грушас. — История литовской литературы. Вильнюс: Vaga, 1977. С. 835. (рос.)
  7. «Юрий Татаринов» - СООО ИПА «РЕГИСТР» (рос.)
  8. «Барбара Радзивилл», Юрий Татаринов, 2012 р., - 480 с. - ISBN 978-985-6937-38-8 (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Шышыгіна-Патоцкая К. Я. Чорная дама Нясвіжскага замка. Мн., 1992; (біл.)
  • Рудзкі Э. Барбара Радзівілянка — другая жонка Жыгімонта Аўтуста // Спадчына. 1994. № 5; (біл.)
  • Русецкая Н. Лісты Барбары Радзівілянкі да караля Жыгімонта Аўгуста // Спадчына. 1997. № 6 (біл.)
  • Raimonda Ragauskienė. Barbora Radvilaitė. Vilnius: Vaga, 1999. ISBN 5-415-01395-4. (лит.)
  • Alfredas Bumblauskas. Senosios Lietuvos istorija, 1009–1795. Vilnius: R. Paknio leidykla, 2005. P. 234–235. ISBN 9986-830-89-3. (лит.)
  • Zygmuntas Kuchovicius. Barbora Radvilaite. (лит.)
  • Alfredas Bumblauskas. Senosios Lietuvos istorija, 1009–1795. — Vilnius: R. Paknio leidykla, 2005. — P. 234–235. — ISBN 9986-830-89-3. (лит.)
  • Jagiellonki Polskie w XVI. wieku. Obrazy rodziny i dworu Zygmunta I. i Zygmunta Augusta Królów Polskich. Przez Alexandra Przezdzieckiego. T. 1. Kraków, 1868. (пол.)
  • Экземплярский А. В.  Варвара Радзивилловна // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890–1907. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]