Білоруська греко-католицька церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Архімандрит Сергій Гаєк, Апостольський візитатор для греко-католиків Білорусі

Білору́ська гре́ко-католи́цька це́рква — католицька церква східного обряду у Білорусі та білоруських вірян у діаспорі.

Білоруська греко-католицька Церква виникла з прийняттям Берестейської унії у 1596 році. Після поділів Речі Посполитої, коли територія сучасної Білорусі була захоплена Російською імперією, невелика частина греко-католиків була приєднана до Російської православної церкви, а більша частина залишилася у піддані Ватикану. Після придушення польського повстання 1830 року і Полоцького собору 1839 року на на більшій частині сучасної Білорусі Берестейська унія була насильно ліквідована. Греко-католиків записали в православні, однак чимала частина віруючих таємно продовжувала триматися католицької віри, таємно ходили в костьоли, де сповідалися, причащалися, хрестили дітей, брали шлюби. Деякі священики емігрували в Галичину. Найдовше на білоруських землях греко-католицька Церква проіснувала на північному Підляшші. В Сапоцкінському краю, який сьогодні розділений між Білоруссю і Польщею, білоруські уніатські парафії входили до складу Холмського єпископства, де ліквідація Унії відбувалася в 187475 роках. Пратулинські (Підляські) мученики, які загинули, захищаючи свою церкву і віру в 1874 року, стали символом стійкості всіх підляських білорусів і українців у батьківській вірі — вшановуються як мученики в усій Католицькій Церкві.

1905 року після маніфесту царя Миколи ІІ, який видав указ про «віротерпимість», через перешкоди для греко-католиків, що чинилися урядом, більша частина уніатів прийняла латинський обряд. Всього не менше 30 000 вірних прийняли католицизм.

Після Першої світової війни Західна Білорусь була включена до складу Польщі. На цім терені було створено біля 20 уніатських парафій і місійних пунктів. 1931 року для білоруських греко-католиків у Польщі був призначений апостольський візитатор - єпископ Миколай Чарнецький.

З початком Другої світової війни Західна Білорусь була приєднана до Радянського Союзу, і тоді, в жовтні 1939 року, Митрополит Андрей Шептицкий створив Білоруський екзархат ГКЦ. Тимчасово обов'язки білоруського екзарха виконував єпископ Чарнецький, а в 1940-му році — екзархом був призначений відомий білоруський священик-єзуїт східного обряду о. Антон Нєманцевич, який з 1934 був професором теології і канонічного права в Папській східний семінарії в Дубні. Була створена Рада Білоруського Екзархату ГКЦ, в яку входили о. Лев Горошко, о. Іван Гермацюк, о. В'ячеслав (Вацлав) Оношко. Екзархат діяв і під час німецької окупації Білорусі. Влітку 1942 року о. Антона Нєманцевича (†1943) заарештували і посадили до в'язниці гестапо в Мінську, де він як мученик загинув у січні 1943 року.

Після війни структури Білоруської греко-католицької церкви, як і Української греко-католицької церкви, були знищені, її діяльність заборонена, очільники репресовані або змушені були виїхати на Захід, а парафії приєднані до Російської православної церкви.

Новітня історія[ред.ред. код]

Аж до 1990-х років приходи білоруських греко-католиків існували лише в еміграції — в Лондоні, Парижі, Левені та Чикаго. 1960 року Святий Престол призначив Чеслава Сиповича, білоруського греко-католицького єпископа, що проживав у Лондоні, Апостольським візитатором для білорусів — греко-католиків з усього світу. Його спадкоємцями стали Володимир Тарасевич (1983) і Олександр Надсон (1986).

Після розпаду СРСР і відновлення Білоруссю суверенітету в 1991 році білоруські католики вийшли з підпілля і одержали можливість вільного сповідання віри. З 1994 року Олександр Надсон став Апостольським візитатором для білорусів еміграції, а архімандрит Сергій Гаєк — для греко-католиків Білорусі.

Посилання[ред.ред. код]