Історія Білорусі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Belarus Coat of Arms, 1991.png Coat of arms of Belarus.svg

Історія Білорусі

Доісторична Білорусь
ПалеолітМезолітНеоліт
Бронзовий вікЗалізний вік
Середньовіччя
ГуниБалтиСлов'яниСхідні слов'яни
Київська Русь
Полоцьке князівствоТурово-Пінське князівство
Смоленське князівство
Велике князівство Литовське
Новий час
Річ Посполита
Російська імперія
Північно-Західний край
Новітній час
Білоруська Народна Республіка
Радянська Соціалістична Республіка Білорусі
Литовсько-Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Серединна Литва
Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Західна Білорусь
Білоруська крайова оборона
Білоруська визвольна армія
Сучасна Білорусь

Історія Республіки Білорусь охоплює тривалий період часу, починаючи з заселення її території людиною від 100 до 35 000 років тому і закінчуючи подіями сучасності. 862 роком датується перша згадка про Полоцьк — столицю першої держави на території Білорусі. Після періоду феодальної консолідації, білоруські землі були включені до складу Великого Князівства Литовського, потім до Речі Посполитої, в кінці XVIII століття — до Російської імперії і нарешті — до Радянського Союзу. Білорусь стала незалежною державою у 1991 році.

Походження назви[ред.ред. код]

Походження назви «Біла Русь» невідомо[1], перша її згадка відноситься до середини XIII століття[2]. В 1918 році була проголошена Білоруська Народна Республіка. А 1 січня 1919 року в Смоленську створена Радянська Соціалістична Республіка Білорусь (РСРБ). У лютому 1919 року створена Литовсько-Білоруська Радянська Соціалістична Республіка (Літбіл). 19 липня 1919 року РНК Літбіл прийняла постанову про передачу всіх справ Мінському губернському РВК. Польські війська зайняли частину території Білорусі, включаючи Мінськ (8 серпня 1919).

З 1922 року назва країни — БРСР (Білоруська Радянська Соціалістична Республіка). Після розпаду СРСР Республіка Білорусь стає правонаступницею БРСР.

Доісторична Білорусь[ред.ред. код]

Кам'яний вік[ред.ред. код]

Палеоліт[ред.ред. код]

Заселення території сучасної Білорусі почалося близько 100-35 тис. років тому. Вважається, що першими поселенцями на території Білорусі були неандертальці, які опинилися тут під час короткого потепління у період так званого Ризького обмерзання, або ще до нього. На території Білорусі поки не було знайдено жодного скелета цього періоду, залишки діяльності були знайдені на стоянках Юровіча та Бєрдиж, які датуються приблизно 26-23 тис. років тому. Нарешті, ці дати дозволяють у будь-якому випадку віднести появу першого населення на території Білорусі до верхнього палеоліту, яке могло жити тут тільки після відступу або відходу льодовика. Чисельність населення у верхньому палеоліті не перевищувала декількох сотень[3]. Близько 16 тис. років тому відбулося нове сильне похолодання, й ця місцевість була знову залишена.

Мезоліт[ред.ред. код]

Останній льодовик зійшов приблизно 13-8 тис. років тому, після чого на території Білорусі почався мезоліт. У міру танення і відступу льодовика клімат ставав все теплішим, територія поступово покривалася лісом. Переходячи з місця на місце, людина поступово рухалася на північ. Був винайдений лук, який змінив характер полювання. Почалося інтенсивне освоєння нових територій. У Білорусі відомо 120 мезолітичних стоянок трьох основних археологічних культур (гренської, свідерської та сожської), а загальна чисельність населення становила близько 4,5 - 6 тис. чоловік.

Неоліт[ред.ред. код]

В епоху неоліту в (4-3 тис. років до н.е.) клімат став ще теплішим. Привласнююче господарство досягло свого розквіту. У Білорусі до неоліту відносяться племена німанської, дніпро-донецької, нарвенської та верхньодніпровської культур. Вивчення кладовищ дніпро-донецької культури в Україні довели, що представники цієї культури належали до північних європеоїдів або пізніх кроманьйонців. Основним заняттям неолітичних племен було рибальство, всі інші заняття не були такі поширені.

Бронзовий вік[ред.ред. код]

Близько 2000 років до н.е. почався бронзовий вік, спочатку на півдні сучасної Білорусі. Бронза використовувалася не так часто як камінь, оскільки матеріалів для створення бронзових знарядь праці — міді та олова — тут не було. Але мідні та бронзові речі знаходять на території Білорусі, що свідчить про торговельні зв'язки тодішнього населення. Основні культури цього часу — середньодніпровська, вісло-німанська, тшцінецька. Поступово Білорусь населяли індоєвропейці, з приходом яких почався поступовий перехід до виробничого господарства (основним заняттям індоєвропейців було тваринництво). З кінця бронзового віку більшість території сучасної Білорусі була заселена балтами.

Залізний вік[ред.ред. код]

Залізний вік на території сучасної Білорусі почався в 8-7 ст. до н.е. На відміну від міді, на території Білорусі зустрічаються родовища заліза (у вигляді так званих "болотних руд" або "лугових руд"). Місцеві майстри почали виготовляти залізні знаряддя праці. За допомогою залізних сокир людина поступово освоїла новий метод землеробства - підсвічено-вогневий (лядно). Дерева зрубували, спалювали й золою удобрювали ґрунт. В нього висівали зерно та боронували. Декілька років отримували хороше зерно. Якщо врожай різко знижувався, переходили на нову ділянку. Вирощували просо, пшеницю, боби.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Становлення і розвиток феодалізму (VI - перша половина XIII ст.)[ред.ред. код]

Досі залишається відкритим питання, коли виникла державність у народів Східної Європи. Це обумовлено недостатністю письмових джерел, що дійшли до наших часів. Результатом цього стали безліч теорій, розроблених вченими різних історичних періодів, які називають свої дати і причини походження державності на території Білорусі. Відповідно до норманської теорії, яка довгий час панувала в дореволюційній історичній науці, перші держави у Східній Європі були створені іноземними князями-варягами в IX столітті. Однак ця теорія заперечується багатьма вченими. Першим антинорманістом був Михайло Ломоносов, який звертав увагу на те, що запрошені в Росію німецькі вчені в значній мірі придумали цю теорію. У радянський період норманську теорію критикували Юшков С.В., Греков Б.Д., Рибаков Б.О. та інші. Так, на думку Рибакова Б.О., державність у слов'ян виникла на межі старої та нової ери. Він зазначав, що археологічні джерела свідчать про значний економічний розвиток східнослов'янського суспільства вже в V - III ст до н.е., яке в цей період дійшло "до рівня державності", однак було призупинено сарматською навалою у II ст. до н.е.[4]

В IX - X століттях на території Білорусі розселилися слов'яни. Деякі їхні племінні союзи перетворилися в державні утворення — князівства, з відповідними центрами — містами. В кривичів виділився Полоцьк, в дреговичівТурів. Протягом кількох десятиліть відбувався складний процес входження цих володінь до Київської держави. Однак підпорядкування Полоцького та Турово-Пінського князівств Києву не було постійним.

Перебуваючи на жвавому торговельному шляху, Полоцьке князівство швидко перетворилося в одне з великих і сильних, а Полоцьк став великим політичним і торгово-ремісничим центром. Найбільшого розквіту Полоцьке князівство досягло в XI - XII ст. за князювання тут Всеслава Брячиславича (1044 - 1101) і Бориса Всеславича (1101 - 1128). Ще за життя Всеслав, побоюючись боротьби за земельний переділ, був змушений розділити «вотчину» між синами, які, в свою чергу, почали подальше перекроювання території, що неминуче призвело до розділення досі єдиного і потужного князівства. В результаті Полоцьке князівство роздрібнилося спочатку на 6, а потім і більше частин (Мінське, Вітебське, Друцьке, Ізяславське, Логойське, Стрежевське і Городцовське князівства). Власне Полоцьк отримав старший з синів, Давид.

Турово-Пінське князівство — найбільше після Києва, Новгорода та Полоцька, займало величезну територію в басейні річки Прип'ять, перебувало в залежності від Києва, зазвичай київські князі давали Турів своїм третім синам. 3 другої половини XII століття Турово-Пінське князівство здобуло незалежність від Києва і швидко роздрібнилося на уділи, які потрапили в коло інтересів володимир-волинських князів: Пінське, Кльоцьке, Слуцьке, Дубровіцьке, Степанське князівства. У XIII столітті в залежності від Турово-Пінського були такі князівства, як Копильське, Брагінське, Кльоцьке, Несвіжське, Мозирське, Речицьке.

Доля територій західної частини Білорусі була не менш складною та суперечливою. Найбільшим князівством тут було Гродненське, з якого пізніше виділилися Новгородське, Волковиське. У середині XIII століття ці землі увійшли до складу Великого князівства Литовського.

Велике князівство Литовське (друга половина XIII - перша половина XVI ст.)[ред.ред. код]

На початку XIII століття було утворено Велике князівство Литовське (ВКЛ), яке включало значну частину етнічних білоруських земель.

3 середини XIII століття в державній побудові земель, що відповідають території сучасної Білорусі, відбулися кардинальні зміни. Землі Полоцького князівства були включені до складу Великого князівства Литовського. В основі цього поступового процесу було безліч причин, проте головною метою було створення політичного, військового та економічного союзу між Полоцькою та Литовською землями проти хрестоносців, галицько-волинських князів, татаро-монголів . Остаточно Полоцька земля увійшла до складу Великого князівства Литовського на правах автономії, за договором, у 1307 році. В 1320 році туди увійшло Вітебське князівство.

Процес формування Великого князівства Литовського був тривалим. Династичні шлюби, угоди (у окремих випадках захоплення) між окремими князівствами привели до виникнення федеративного об'єднання. Провідну роль в ньому грали давньоруські форми управління державою з відповідними законами, мовою, релігією.

Після смерті великого князя Гедиміна (1341) і відносно короткого періоду відокремлення деяких територій на чолі держави став син Гедиміна Ольгерд (час князювання 1345 - 1377). Його зусиллями володіння Великого князівства Литовського розширилися і включали Чернігово-Сіверські, Волинські, Переяславські землі, Смоленське князівство, а також території в басейнах Дністра, Південного Бугу, південного Дніпра. Після перемоги військ Великого князівства Литовського на чолі з князем Ольгердом над військами Золотої Орди, у 1363 були повністю приєднані землі південно-східних районів Білорусі, в тому числі й володіння Турівського князівства. В результаті військових дій з Московським князівством в 1368-1372 роках до князівства було приєднано значні райони на північному сході до Можайська і Коломни.

В 1377 році на княжий престол сходить син Ольгерда Ягайло. 3 цього часу починається складний період боротьби за владу в князівстві між братом Ольгерда Кейстутом, його сином Вітовтом і Ягайлом. Але вона зупинилася у зв'язку з посиленням агресії Тевтонського ордену. Така ж небезпека загрожувала і Польському королівству. Тому в 1385 році в Кревському замку був укладений союз (унія), згідно з яким Ягайло був проголошений польським королем і отримав нове ім'я Владислав I. Після шлюбу з польською королевою Ядвігою він повинен був приєднати до Польщі Велике князівство Литовське і ввести в ньому католицьку релігію (Кревська унія). Це послужило початком гострої внутрішньодержавної боротьби, яку очолив гродненський князь Вітовт (брат Ягайла). Ягайло та польські магнати змушені були змінити умови Кревської унії. 5 серпня 1392 року було укладено Острівську угоду, згідно з якою за Великим князівством Литовським зберігалася самостійність (незалежний уряд, казна, військо), а великим князем був проголошений Вітовт. Угода також забороняла полякам купувати чи отримувати у спадок землі в Великому князівстві Литовському. Вітовт, спираючись на своїх заступників, прагнув до повної незалежності держави. 3 цією метою він збирався стати королем. Але здійснити задуми завадила передчасна смерть, можливо, і вбивство.

З кінця XIV століття керівництво ВКЛ взяло курс на союз з Польщею. До 1430 року, під час князювання Вітовта, князівство досягло певної максимальної потужності та територіального розширення[5], однак швидко стало втрачати території, перш за все на користь Польщі (південно-західні руські землі), а з кінця XV століття на сході на користь Москви.

Після Кревської унії ВКЛ та Польща об'єдналися на основі династично-персональної унії при збереженні ними певної самостійності у внутрішній і зовнішній політиці. Неодноразове відновлення та переукладення уній (в 1401, 1413, 1446, 1501) свідчить, по-перше, про їх слабкість, по-друге, про наявність у житті обох держав факторів, які підштовхували їх до зближення. У XV-XVI століттях визначилася міцна тенденція: чим більше загострювалися відносини Вільно з Москвою, тим більше ВКЛ схилялася до об'єднання з Польщею. Невдачі в Лівонській війні, захоплення військами Івана Грозного Прибалтики і Полоцька відсікли східну і центральну частини Білорусі від моря, що було важким ударом по торгівлі. Сили держави були на межі можливого. Ця війна, як відзначали пізніше політики, пригнала ВКЛ до нової унії з Польщею.

Новий час[ред.ред. код]

Річ Посполита[ред.ред. код]

Докладніше: Річ Посполита

Білорусь у складі Російської імперії (кінець XVIII - початок ХХ ст.)[ред.ред. код]

1772, 1793 і 1795 р. — у підсумку трьох поділів Польщі, землі Білорусі включені до складу Російської імперії, не отримавши при цьому державного статусу. Це знайшло віддзеркалення в офіційній назві «Північно-західний край» (з 1840 року). Етнічна територія білорусів з 1801 року входила до складу Мінської, Могильовської, Вітебської, Гродненської і Віленської губерній.

Новітній час[ред.ред. код]

Боротьба за створення білоруської державності[ред.ред. код]

Західна Білорусь в складі Польщі (1921 - 1939 рр.)[ред.ред. код]

Докладніше: Західна Білорусь

БРСР у міжвоєнний період (1921 - вересень 1939 рр.)[ред.ред. код]

Докладніше: БРСР

Білорусь у роки Другої світової війни (вересень 1939 - 1945 рр.)[ред.ред. код]

БРСР в 1945 — початку 1990-х рр.[ред.ред. код]

Білорусь на сучасному етапі (поч. 1990-х — поч. XXI ст.)[ред.ред. код]

25 серпня 1991 р. — проголошення незалежності і суверенітету Білорусі. Голова Європарламенту, прибувши в 1992 р. до країни з візитом висловив переконаність, що Білорусь має повне право стати кандидатом у члени Європейського Співтовариства. Це було занадто оптимістичне тверження.

1994 — Олександр Лукашенко став президентом країни. З того часу жодні вибори у Білорусі не були визнані незалежними спостерігачами як демократичні. Лукашенко залишається президентом і до сьогодні.

2006 — у день оприлюднення результатів президентських виборів на центральній площі Мінськ зібрався мітинг білоруських опозиціонерів, який отримав назву «Джинсова революція».

Історичні мапи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Марозава С. Этнічныя працэсы на беларускіх землях. (біл.)
  2. Чамярыцкі В., Жлутка А. Першая згадка пра Белую Русь — XIII ст.! // Адраджэнне. Гістарычны альманах. — Вып. 1. — Мн. 1995. — С. 143—152. (біл.)
  3. Загорульский Е.М. Начало формирования населения Белоруссии (дославянский период). –Мн., 1996.
  4. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII - XIII вв. – М., 1982. С. 30.
  5. R. Bideleux. A History of Eastern Europe: Crisis and Change. Routledge, 1998. p.122

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії Білорусі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.