Італо-албанська католицька церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Табличка на італо-албанській церкві св. Афанасія в Римі із зображенням ключів св. Петра і написом грецькою мовою

Італо-албанська католицька церква - одна з східнокатолицьких церков, що дотримується візантійського обряду, тобто належить до числа греко-католицьких церков. Обидві єпархії церкви розташовані на території Італії. Крім двох єпархій до церкви входить монастир ордену базиліан Гроттаферрата, що має статус територіального абатства.

Італо-албанська церква - єдина з греко-католицьких церков, що утворилися не шляхом унії зі Святим Престолом, а з самого початку не брала участі у Великому розколі.

Італо-албанську католицьку церкву не слід плутати з албанською католицькою церквою поширеною в Албанії.

Історія[ред.ред. код]

Візантійська традиція на Сицилії і в Південній Італії виникла в V-VI століттях. В VIII столітті візантійський імператор Лев III перевів цю область з юрисдикції папи під юрисдикцію Константинопольського патріархату, однак після норманського завоювання і втрати Візантією Південної Італії Римські папи знову відновили свою владу над грекомовними громадами Італії. Багато з цих громад не брали участь в Великому розкол XI століття і зберегли церковне спілкування з Римським престолом, утворивши таким чином Візантійсько-католицьку церкву.

У другій половині XV століття після поразки повстання Скандербега до Південної Італії переселилася значна кількість албанських емігрантів, певна частина яких сповідувала православ'я, а після еміграції приєдналася до католицької церкви візантійського обряду. З цього періоду традиційна назва «італо-грецька церква» починає поступово змінюватися на «італо-албанська».

Італо-албанська церква пережила безліч як внутрішніх негараздів, так і конфліктів з латинським єпископатом. В 1564 році папа Пій IV видав конституцію Романа Понтіфекс, якої підпорядкував італо-албанську церква юрисдикції латинських єпископів, які нерідко були налаштовані вороже по відношенню до візантійського богослужіння. Папа Климент VIII спробував у 1595 у буллою Instructio super ritibus Italo-Graecorum запобігти втраті італо-албанською церквою своїх літургійних традицій і заснував посаду єпископа для італійських католиків візантійського обряду. Проте, процес переходу італо-албанців в латинський обряд і їх розчинення у переважно латинською оточенні не припинявся. Намагаючись зупинити цей процес папа Климент XII заснував у 1732 та 1734 роках семінарії в Калабрії і на Сицилії, які повинні були готувати священиків візантійського обряду. В 1742 році папа Бенедикт XIV в конституції Etsi Pastoralis переглянув дискримінаційні положення церковного законодавства щодо італо-албанців. Втім, хоча конституція закликала італо-албанців до збереження свого обряду, першість латинського підкреслювалося. Остаточно повну рівність двох обрядів було визнано в XIX столітті папою Львом XIII в конституції Ecclesiarum Orientalium Dignitas.

В 1919 була заснована у єпархія візантійського обряду в Лунгро, її юрисдикція поширювалася на південь Аппенінського півострова, а в 1937 році була заснована єпархія П'яна-дельї-Албанезі на Сицилії.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Інтер'єр церкви Марторана в Палермо - одного з двох кафедральних соборів єпархії П'яна-дельї-Албанезі

Італо-албанська католицька церква складається з двох незалежних єпархій (Лунгро і П'яна-дельї-Албанезі), а також незалежного від них територіального абатства базиліан Гроттаферрата. Церкві належить також Папська Грецька колегія св. Афанасія, де випускники італо-албанських семінарій можуть поглибити освіту.

Літургія традиційно проводиться грецькою мовою, однак після II Ватиканського собору поряд з грецьким у богослужіннях використовуються італійська та албанська мови. Єпархію Лунгро з 1987 року очолює єпископ Ерколе Лупінацці, єпархію П'яна-дельї-Албанезі - з 1988 року єпископ Сотір Феррара.

За даними Annuario Pontificio у 2007 році єпархія Лунгро налічувала 33 000 чоловік, 29 парафій і 34 священика, єпархія П'яна-дельї-Албанезі 28 500 осіб, 15 парафій і 31 священик. Монастир Гроттаферрата налічує 25 ченців, з яких 15 - священики.[1].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]