Валерій Петров

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Валерій Петров
Валери Нисимов Меворах
Valeri-Petrov-20110520.jpg
Валерія Петрова нагороджують почесною відзнакою імени Марина Дринова. Болгарська академія наук, 20 травня 2011 року.
При народженні: Валерій Нісим Меворах
Псевдоніми, криптоніми: Асен Радославов, Асен Раковський
Дата народження: 22 квітня 1920(1920-04-22) (93 роки)
Місце народження: Софія, Болгарія
Громадянство: Болгарія Болгарія
Мова творів: болгарська
Рід діяльності: прозаїк, поет, перекладач
Роки активності: 1935 і донині
Напрямок: реалізм
Жанр: лірика, драматургія
Премії:

Див. список нагород

Нагороди:

Див. список нагород

Вале́рій Ніси́мов Пе́тров (болг. Валери Нисимов Петров, справжнє ім'я Валери Нисим Меворах[1], * 22 квітня 1920, Софія, Болгарія) — болгарський поет, сценарист, драматург і перекладач

Біографія[ред.ред. код]

Валерій Петров народився в єврейсько-болгарській сім'ї. Батько Нісим Меворах — видатний юрист, фахівець у галузі сімейного права, адвокат, громадський діяч і дипломат, у 19451947 посол у США, представник Болгарії в ООН, автор книжки про Пейо Яворова. Мати Марія Петрова — вчителька французької мови у столичних гімназіях. Вона народилась у Варні, і там, на вулиці Слов'янській, Валерій проводив канікули.[2] У 1939-му Валерій Петров закінчив столичний Італійський ліцей (гімназійний курс). Охрестившись у софійській церкві євангелістів, професор Нісим Меворах і його дружина стали протестантами й вирішили, що син зватиметься Валерій Нісимов Петров.

У 15 років Валерій Петров опублікував свою поему «Птици към север» («Птахи на північ»), у 1936-му його вірші друкувалися в журналі «Ученически подем» («Учнівський зліт»), а в 1938 році вийшла перша книжка «Птахи на північ» під псевдонімом Асен Раковський. Згодом він створив поеми «Палечко» («Хлопчик-мізинчик»), «На път» («У дорозі»), «Ювенес дум сумус», «Край синьото море» («Край синього моря»), «Тавански спомен» («Спомин із горища») і цикл віршів «Нежности» («Ніжність»).

У 1944-му Петров закінчив медичний факультет Софійського університету, певний час провадив лікарську практику, восени і взимку 1944 року був співробітник радіо «Софія», а відтак працював військовим кореспондентом газети «Фронтовак» («Фронтовик»).

Після Другої світової війни він став одним із засновників і заступником головного редактора гумористично-сатиричної газети «Стършел» («Шершень») (19451962). Був лікарем у військовому шпиталі та в Рильському монастирі.

З 1947 по 1950 рік Валерій Петров обіймав посаду аташе з питань друку та культури в болгарському посольстві в Римі. За цей час побував у країнах Америки, Швейцарії та Франції як делегат на різні форуми.

Повернувшись на батьківщину, Петров працював як редактор студії художніх фільмів «Бояна», редактор видавництва «Български писател» («Болгарський письменник»). У 19901991 був депутатом Великих народних зборів Болгарії сьомого скликання, які прийняли нову конституцію країни. З 2003 року академік Болгарської академії наук. Валерій Петров входить у почесний список Міжнародної ради дитячої книги за «Пет приказки» («П'ять казок»), був номінований на здобуття Нобелівської премії. Батько Бояни Петрової.

Творчість[ред.ред. код]

Валерій Петров — поет, драматург і перекладач, автор ліричної та сатиричної поезії, книжок для дітей. Перекладав, зокрема, твори Вільяма Шекспіра, Йоганна Вольфґанґа Ґете, Редьярда Кіплінґа, Джанні Родарі й Сор Хуани Інес де ла Крус. Ще з шкільних років він мав ліві погляди й був соціалістом[3]. Його творчості притаманні гостра соціальна скерованість, іронічність, невизнання авторитетів, неприйняття так званого ура-патріотизму. Показовими в цьому плані є вірші «Весняна прогулянка» та «Японський острів». У першому з них Валерій Петров показав темні сторони життя в передвоєнній Болгарії. В другому — піддав критиці фільм «Голий острів» відомого кінорежисера Кането Сіндо.[4]. Валерій Петров був переконаний антифашист і ніколи не забував про своє походження. Це видно з вірша «Еврейски смешки», («Єврейські анекдоти»). Цей твір українською переклав Олег Богданович Король.

ЕВРЕЙСКИ СМЕШКИ

Германският ни домакин
разказва анекдот на "идиш",
а пък евреин ни един
не можеш в този град да видиш.

Аврам, Ребека, Соломон,
на толкоз вицове герои,
през камерите със циклон
прокараха ви, мили мои.

Сега сте дим, сега сте прах,
сега сте пръст в незнайна яма
и над кого е този смях,
когато смешните ги няма?

ЄВРЕЙСЬКІ АНЕКДОТИ

Гостинний німець про жидів
розказував нам анекдоти.
А тих, про кого мову вів,
не знайдеш тут, шкодá й роботи.

Абрам, i Сара, й Соломон,
смішні дорослим та малечі...
Судився вам усім циклон
i ненаситний пломінь печі.

Ваш прах розвіяно, ви дим
у Йосафатовій долині...
Як тут сміятися? Над ким,
коли смішних нема в помині?

Поезія і проза[ред.ред. код]

  • 1938 «Птици към север» — «Птахи на північ», збірка віршів
  • 1945 «Стари неща малко по новому» — «Старі речі трохи по-новому», цикл віршів
  • 1949 «Стихотворения» — «Вірші», збірка віршів
  • 1958 «Книга за Китай» — «Книжка про Китай», дорожні записки
  • 1962 «Поеми» — «Поеми», збірка поезій
  • 1965 «Африкански бележник» — «Африканський записник», дорожні записки
  • 1970 «На смях» — «Для сміху», сатиричні вірші та поеми
  • 1977 «Бяла приказка» — «Біла казка»
  • 1978 «Копче за сън» — «Ґудзик для сну»
  • 1986 «Пет приказки» — «П'ять казок»
  • 1990 «Избраните произведения» в 2 т. — «Вибрані твори» в 2 томах
  • 2010 «От иглу до кюнец», збірка віршів
  • 2011 «Стихове 2010–2011», збірка віршів

Окремі переклади[ред.ред. код]

Валерій Петров перекладав із англійської, німецької, російської, італійської та іспанської мов. Відомий передусім своїми перекладами творів Шекспіра.

  • 1970 — 1971 «Комедии» (в 2 т.) от Шекспир — Шекспір. «Комедії»
  • 1973–1974 «Трагедии» (също в 2 т.) от Шекспир — Шекспір. «Трагедії»
  • 2001 «Фауст» на Йохан Волфганг Гьоте[5] — Ґете. «Фауст»
  • 2002 Стихове на Сор Хуана Инес де ла Крус — Вірші Сор Хуани Інес де ла Крус

Драматургія[ред.ред. код]

  • 1961 «Когато розите танцуват» — «Коли троянди танцюють»
  • «Импровизация» (в съавторство с Радой Ралин, поставена на сцена 1962) — «Імпровізація» (у співавторстві з Радоєм Ралиним, інсценізовано в 1962 році)
  • 1968 «Сън» — «Сон»
  • «В лунната стая» — «У місячній кімнаті»
  • «Бяла приказка» — «Біла казка»
  • «Меко казано» — «М'яко кажучи»
  • «Пук» — «На зло»
  • «Честна мускетарска» — «Чесне мушкетерське»
  • «Театър, любов моя» — «Театр, любов моя»

Дві останні речі написано спеціально для актрис Тані Масалітинової та Славки Славової

Сценарії художніх фільмів[ред.ред. код]

  • 1956 «Точка първа» — «Перша точка»
  • 1958 «На малкия остров» — «На острівці»
  • 1960 «Първи урок» — «Перший урок»
  • 1962 «Слънцето и сянката» — «Сонце і тінь»
  • 1965 «Васката» — «Васка»
  • 1966 «Рицар без броня» — «Рицар без лат»
  • 1969 «Един снимачен ден» — «Один знімальний день»
  • 1975 «Откъде се знаем?» — «Звідки ми знаємося?»
  • 1978 «С любов и нежност» — «З любов'ю й ніжністю»
  • 1981 «Йо-хо-хо» — «Йо-го-го»
  • 1990 «Разходки с ангела» — «Прогулянки з янголом»
  • 1994 «Театър, любов моя» — «Театр, любов моя»
  • 1996 «Всичко от нула» — «Все з нуля»

Сценарії мультиплікаційних фільмів[ред.ред. код]

  • 1960 «Приказка за боровото клонче» — «Казка про соснову гілочку»
  • 1962 «Гръмоотводът» — «Громовідвід»
  • 1963 «Гордата лампа» — «Горда лампа»
  • 1964 «Главозамайване» — «Запаморочення»
  • 1966 «Вариации върху стара тема» — «Варіації на стару тему»
  • 1983 «Меко казано» — «М'яко кажучи»

Нагороди[ред.ред. код]

  • 1960 — Димитровска награда — за поемата му «В меката есен» — Димитровська премія за поему «У погожу осінь»
  • 2000 — Орден «Стара планина» I-степен — Орден «Стара планіна» I ступеня
  • 2004 — Национална награда «Константин Константинов» — за цялостен принос в детското книгоиздаване — Державна премія імени Константина Константинова — за внесок у видавання літератури для дітей
  • 2005 — Голяма литературна награда на СУ[6] — Велика літературна премія від Софійського університету
  • 2006 — Награда «Христо Г. Данов» — за цялостен творчески принос. — Премія імени Христо Г. Данова — за творчий внесок упродовж усього життя
  • 2006 — Почесний доктор Університету бібліотекознавства та інформаційних технологій[7].
  • 2007 — Награда «Св. Паисий Хилендарски» — Премія імени Святого Паїсія Хілендарського
  • 2011 — Почетен знак «Марин Дринов» на БАН — Почесна відзнака імени Марина Дринова від Болгарської академії наук
  • 2013 — Наградата за европейски гражданин на Европейския парламент за 2013 г. — за принос към българската култура и разбирателството между нациите; — Премія для європейського громадянина Європейського парламенту — за внесок у болгарську культуру й у порозуміння між народами

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]