Валерій Петров

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Валерій Петров
Валери Нисимов Меворах
Валерія Петрова нагороджують почесною відзнакою імени Марина Дринова. Болгарська академія наук, 20 травня 2011 року.
Валерія Петрова нагороджують почесною відзнакою імени Марина Дринова. Болгарська академія наук, 20 травня 2011 року.
При народженні Валерій Нісим Меворах
Псевдоніми, криптоніми Асен Радославов, Асен Раковський
Дата народження 22 квітня 1920(1920-04-22)
Місце народження Софія, Болгарія
Дата смерті 27 серпня 2014(2014-08-27) (94 роки)
Громадянство Болгарія Болгарія
Мова творів болгарська
Рід діяльності прозаїк, поет, перекладач
Роки активності: 19352014
Напрямок реалізм
Жанр лірика, драматургія
Премії

Див. список нагород

Нагороди

Див. список нагород

Вале́рій Ніси́мов Пе́тров (болг. Валери Нисимов Петров, справжнє ім'я Валери Нисим Меворах[1], * 22 квітня 1920, Софія, Болгарія — 27 серпня 2014) — болгарський поет, сценарист, драматург і перекладач

Біографія[ред.ред. код]

Валерій Петров народився в єврейсько-болгарській сім'ї. Батько Нісим Меворах — видатний юрист, фахівець у галузі сімейного права, адвокат, громадський діяч і дипломат, у 19451947 посол у США, представник Болгарії в ООН, автор книжки про Пейо Яворова. Мати Марія Петрова — вчителька французької мови у столичних гімназіях. Вона народилась у Варні, і там, на вулиці Слов'янській, Валерій проводив канікули.[2] У 1939-му Валерій Петров закінчив столичний Італійський ліцей (гімназійний курс). Охрестившись у софійській церкві євангелістів, професор Нісим Меворах і його дружина стали протестантами й вирішили, що син зватиметься Валерій Нісимов Петров.

У 15 років Валерій Петров опублікував свою поему «Птици към север» («Птахи на північ»), у 1936-му його вірші друкувалися в журналі «Ученически подем» («Учнівський зліт»), а в 1938 році вийшла перша книжка «Птахи на північ» під псевдонімом Асен Раковський. Згодом він створив поеми «Палечко» («Хлопчик-мізинчик»), «На път» («У дорозі»), «Ювенес дум сумус», «Край синьото море» («Край синього моря»), «Тавански спомен» («Спомин із горища») і цикл віршів «Нежности» («Ніжність»).

У 1944-му Петров закінчив медичний факультет Софійського університету, певний час провадив лікарську практику, восени і взимку 1944 року був співробітник радіо «Софія», а відтак працював військовим кореспондентом газети «Фронтовак» («Фронтовик»).

Після Другої світової війни він став одним із засновників і заступником головного редактора гумористично-сатиричної газети «Стършел» («Шершень») (19451962). Був лікарем у військовому шпиталі та в Рильському монастирі.

З 1947 по 1950 рік Валерій Петров обіймав посаду аташе з питань друку та культури в болгарському посольстві в Римі. За цей час побував у країнах Америки, Швейцарії та Франції як делегат на різні форуми.

Повернувшись на батьківщину, Петров працював як редактор студії художніх фільмів «Бояна», редактор видавництва «Български писател» («Болгарський письменник»). У 19901991 був депутатом Великих народних зборів Болгарії сьомого скликання, які прийняли нову конституцію країни. З 2003 року академік Болгарської академії наук. Валерій Петров входить у почесний список Міжнародної ради дитячої книги за «Пет приказки» («П'ять казок»), був номінований на здобуття Нобелівської премії. Батько Бояни Петрової. 27 серпня 2014 року помер від інсульту в софійській Військово-медичній академії[3].

Творчість[ред.ред. код]

Валерій Петров — поет, драматург і перекладач, автор ліричної та сатиричної поезії, книжок для дітей. Перекладав, зокрема, твори Вільяма Шекспіра, Йоганна Вольфґанґа Ґете, Редьярда Кіплінґа, Джанні Родарі й Сор Хуани Інес де ла Крус. Ще з шкільних років він мав ліві погляди й був соціалістом[4]. Його творчості притаманні гостра соціальна скерованість, іронічність, невизнання авторитетів, неприйняття так званого ура-патріотизму. Показовими в цьому плані є вірші «Весняна прогулянка» та «Японський острів». У першому з них Валерій Петров показав темні сторони життя в передвоєнній Болгарії. В другому — піддав критиці фільм «Голий острів» відомого кінорежисера Кането Сіндо.[5]. Валерій Петров був переконаний антифашист і ніколи не забував про своє походження. Це видно з вірша «Еврейски смешки», («Єврейські анекдоти»). Цей твір українською переклав Олег Богданович Король.

ЕВРЕЙСКИ СМЕШКИ

Германският ни домакин
разказва анекдот на "идиш",
а пък евреин ни един
не можеш в този град да видиш.

Аврам, Ребека, Соломон,
на толкоз вицове герои,
през камерите със циклон
прокараха ви, мили мои.

Сега сте дим, сега сте прах,
сега сте пръст в незнайна яма
и над кого е този смях,
когато смешните ги няма?

ЄВРЕЙСЬКІ АНЕКДОТИ

Гостинний німець про жидів
розказував нам анекдоти.
А тих, про кого мову вів,
не знайдеш тут, шкодá й роботи.

Абрам, i Сара, й Соломон,
смішні дорослим та малечі...
Судився вам усім циклон
i ненаситний пломінь печі.

Ваш прах розвіяно, ви дим
у Йосафатовій долині...
Як тут сміятися? Над ким,
коли смішних нема в помині?

Поезія і проза[ред.ред. код]

  • 1938 «Птици към север» — «Птахи на північ», збірка віршів
  • 1945 «Стари неща малко по новому» — «Старі речі трохи по-новому», цикл віршів
  • 1949 «Стихотворения» — «Вірші», збірка віршів
  • 1958 «Книга за Китай» — «Книжка про Китай», дорожні записки
  • 1962 «Поеми» — «Поеми», збірка поезій
  • 1965 «Африкански бележник» — «Африканський записник», дорожні записки
  • 1970 «На смях» — «Для сміху», сатиричні вірші та поеми
  • 1977 «Бяла приказка» — «Біла казка»
  • 1978 «Копче за сън» — «Ґудзик для сну»
  • 1986 «Пет приказки» — «П'ять казок»
  • 1990 «Избраните произведения» в 2 т. — «Вибрані твори» в 2 томах
  • 2010 «От иглу до кюнец», збірка віршів
  • 2011 «Стихове 2010–2011», збірка віршів

Окремі переклади[ред.ред. код]

Валерій Петров перекладав із англійської, німецької, російської, італійської та іспанської мов. Відомий передусім своїми перекладами творів Шекспіра.

  • 1970 — 1971 «Комедии» (в 2 т.) от Шекспир — Шекспір. «Комедії»
  • 1973–1974 «Трагедии» (също в 2 т.) от Шекспир — Шекспір. «Трагедії»
  • 2001 «Фауст» на Йохан Волфганг Гьоте[6] — Ґете. «Фауст»
  • 2002 Стихове на Сор Хуана Инес де ла Крус — Вірші Сор Хуани Інес де ла Крус

Драматургія[ред.ред. код]

  • 1961 «Когато розите танцуват» — «Коли троянди танцюють»
  • «Импровизация» (в съавторство с Радой Ралин, поставена на сцена 1962) — «Імпровізація» (у співавторстві з Радоєм Ралиним, інсценізовано в 1962 році)
  • 1968 «Сън» — «Сон»
  • «В лунната стая» — «У місячній кімнаті»
  • «Бяла приказка» — «Біла казка»
  • «Меко казано» — «М'яко кажучи»
  • «Пук» — «На зло»
  • «Честна мускетарска» — «Чесне мушкетерське»
  • «Театър, любов моя» — «Театр, любов моя»

Дві останні речі написано спеціально для актрис Тані Масалітинової та Славки Славової

Сценарії художніх фільмів[ред.ред. код]

  • 1956 «Точка първа» — «Перша точка»
  • 1958 «На малкия остров» — «На острівці»
  • 1960 «Първи урок» — «Перший урок»
  • 1962 «Слънцето и сянката» — «Сонце і тінь»
  • 1965 «Васката» — «Васка»
  • 1966 «Рицар без броня» — «Рицар без лат»
  • 1969 «Един снимачен ден» — «Один знімальний день»
  • 1975 «Откъде се знаем?» — «Звідки ми знаємося?»
  • 1978 «С любов и нежност» — «З любов'ю й ніжністю»
  • 1981 «Йо-хо-хо» — «Йо-го-го»
  • 1990 «Разходки с ангела» — «Прогулянки з янголом»
  • 1994 «Театър, любов моя» — «Театр, любов моя»
  • 1996 «Всичко от нула» — «Все з нуля»

Сценарії мультиплікаційних фільмів[ред.ред. код]

  • 1960 «Приказка за боровото клонче» — «Казка про соснову гілочку»
  • 1962 «Гръмоотводът» — «Громовідвід»
  • 1963 «Гордата лампа» — «Горда лампа»
  • 1964 «Главозамайване» — «Запаморочення»
  • 1966 «Вариации върху стара тема» — «Варіації на стару тему»
  • 1983 «Меко казано» — «М'яко кажучи»

Нагороди[ред.ред. код]

  • 1960 — Димитровска награда — за поемата му «В меката есен» — Димитровська премія за поему «У погожу осінь»
  • 2000 — Орден «Стара планина» I-степен — Орден «Стара планіна» I ступеня
  • 2004 — Национална награда «Константин Константинов» — за цялостен принос в детското книгоиздаване — Державна премія імени Константина Константинова — за внесок у видавання літератури для дітей
  • 2005 — Голяма литературна награда на СУ[7] — Велика літературна премія від Софійського університету
  • 2006 — Награда «Христо Г. Данов» — за цялостен творчески принос. — Премія імени Христо Г. Данова — за творчий внесок упродовж усього життя
  • 2006 — Почесний доктор Університету бібліотекознавства та інформаційних технологій[8].
  • 2007 — Награда «Св. Паисий Хилендарски» — Премія імени Святого Паїсія Хілендарського
  • 2011 — Почетен знак «Марин Дринов» на БАН — Почесна відзнака імени Марина Дринова від Болгарської академії наук
  • 2013 — Наградата за европейски гражданин на Европейския парламент за 2013 г. — за принос към българската култура и разбирателството между нациите; — Премія для європейського громадянина Європейського парламенту — за внесок у болгарську культуру й у порозуміння між народами
  • 2014 — Медал «Иван Вазов» на СБП.[9] — медаль імени Івана Вазова від Спілки болгарських письменників

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]