Вулиця Зелена (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Зелена
Lviv-prapor Alex K.png Львів
Нижня Зелена
Нижня Зелена
Місцевість Снопків, Сихів
Район Личаківський, Галицький, Сихівський
Історична інформація
Колишні назви Волоська, Розвадовського, Верхня Зелена
Координати початку 49°50′05″ пн. ш. 24°02′05″ сх. д. / 49.8347750° пн. ш. 24.0348361° сх. д. / 49.8347750; 24.0348361
Поштові індекси 79002, 79017, 79035
Транспорт
Тролейбуси № 11, 24
Рух двосторонній
Покриття асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Пам'ятник Пабло Пікассо
Храми церква Св. Урсули
Навчальні заклади Середня школа № 6, Вечірня середня школа № 22, Музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької, ПТУ № 33
Поштові відділення № 5 вул. Мартовича 2, № 17 вул. Івасюка 19, № 35 вул. Дністерська 12
Парки Снопківський парк

Ву́лиця Зеле́на — вулиця у Львові, одна з найважливіших транспортних магістралей. Простягається у південно-східному напрямі від вулиці Франка, через Сихів і закінчується на виїзді з міста.


Назва[ред.ред. код]

З 1544-го року мала назву Волоського Мосту. Також трапляються назви вулиці Волоська або Волоська дорога, оскільки вона була торговим шляхом до Молдавії. З 1676 (за іншими даними — 1685) року фіксується нинішня назва, яка пояснюється тим, що вулиця проходила серед численних гаїв. З 1792 року при австрійській владі вулиця отримує нинішню назву — Зелена (або Грюненштрассе). У 1938 році частина вулиці (від початку — до сучасної Водогінної) була названа ім'ям польського генерала Розвадовського. Інша частина мала назву Верхня Зелена. На початку німецької окупації, в 1941 році вулиця знов отримала німецьку назву — Грюненштрассе. З 1944 року і до сьогодні — знову вулиця Зелена.

Історія[ред.ред. код]

Ще в середині XIX століття це була малонаселена околиця, де в зелені ховалися палаци Замойських, Яблоновських, Руссоцьких та інших представників знаті, яким належала земля цього району. Наприклад, квартал у чотирикутнику сучасних вулиць Конопницької — Левицького — Вагилевича — Зелена був власністю графів Замойських.

Бурхливий розвиток вулиці припадає на другу половину XIX століття. На початку XX століття тут пройшла лінія трамваю (з виходом на вул. Личаківську). На Зеленій поселялися представники середніх верств населення: чиновники, лікарі тощо. Було чимало і ремісничих майстерень. Проте верхня частина навіть ще в середині XX століття виглядала звичайною польовою дорогою.

Промислові підприємства — кілька цегелень і фабрика меблів — були тут ще на початку XX століття. Але справжнє освоєння колишньої Верхньої Зеленої почалося лише за часів радянської влади. На колишніх пустирях виросли квартали багатоповерхових будинків, цілий ряд промислових підприємств, які поклали початок Сихівському промисловому вузлу.

1955 року руками молоді міста було розбито парк і почато побудову стадіону «Дружба» (тепер «Україна»).

Наприкінці вулиці Зеленої в повоєнні часи було сміттєзвалище Червоноармійського району. До 1961-го Зеленою до повороту на вулицю Дніпровську ходили два маршрути трамваїв – № 3 і №8[Джерело?]. Потім колію розібрали і вулицею почав курсувати тролейбус № 8 (до залізничного переїзду на перетині з вулицею Джорджа Вашингтона). Далі тролейбусну трасу продовжили до вулиці Луганської. Від 1970-х запровадили новий маршрут № 11 до залізничної станції «Сихів». На початку 1980-х років тролейбусну лінію продовжили до Сихівського цвинтаря. Нині вулицею Зеленою їде тролейбус № 24, котрий сполучає центр міста (кінцева зупинка вулиця Шота Руставелі) із Сихівським районом (кінцева зупинка проспект Червоної Калини).

Будинки[ред.ред. код]

№№ 1 — 49[ред.ред. код]

Nowocześnie urządzone GARAŻE "IMPERJAL" — реклама на торці буд. № 49: Сучасно облаштовані гаражі "Імперіал". Найімовірніше напис часів Польської республіки (1918—1939). Над надписом погано зберігся малюнок автомобіля.

У будинку № 1 за польських часів був ресторан Раппопорта, від 1950-х — майстерня з ремонту та пошиття одягу, майстерні з ремонту швейних друкарських машин і замків, ремонт взуття, у 1980-х тут був магазин «Рибалка», тепер — магазин «Продукти».

У будинку № 2 за часів Польщі були крамниця фарби Гекера і бляхарська майстерня Глядного, за радянських часів — фотосалон тресту «Укрфото» та їдальня № 54, нині — IV Нотаріальна контора, фотостудія Баранських і Дім чаю.

В будинку № 3 за польських часів була цукерня Ромашківа та перукарня Вільнера, тепер тут магазин «Дешевий одяг».

У будинку № 4 до війни був ресторан Грубера, нині — магазин продуктів «Мета», а з боку вулиці Франка — ресторан «Пивний сад».

Під № 5 за польських часів був ресторан Здарека, за радянських — овочевий магазин, тепер бар і гральні автомати.

Під № 5-A до 1939 року був ресторан Вісьнєвського, тепер тут житловий будинок.

Під № 6 до 1939 року було Польське товариство залізничних книгарень «Рух», нині тут подарунковий магазин «Витязь» і аптечний кіоск.

У будинку № 7 за польських часів містилася творча майстерня працівників кераміки «Глинсько» та редакція газети «Пантеон Польскі», в 1950-х — перукарня і майстерня з ремонту та пошиття одягу, згодом майстерня стала салоном-ательє з ремонту одягу, художньої вишивки та штопки «Ксеня», який існує донині.

В будинку № 8/10 за Польщі була Жіноча професійна школа і ресторан Берльштайна, з 1940-го тут містився Педагогічний інститут, який 1955-го перевели до Дрогобича, а тут заснували Львівську середню спеціальну музичну школу-інтернат імені Соломії Крушельницької (власне, в будинку № 8 міститься інтернат, а в будинку № 10 — школа). За польських часів тут були змішані школи імені Конопніцької та імені Конарського.

У будинку № 11 за Польщі містилася видавнича спілка «Дім» і редакція газети нім. "Ostdeutsche Volksblatt", тепер тут магазин «Оптика».

Під № 11-А розташована євангелістська церква Святої Урсули. За радянської влади це приміщення використовували як склад грамплатівок фірми «Мелодія». На початку 1990-х церкву віддали євангелістській громаді. На її фасаді — пам'ятна таблиця, встановлена 1929 року на честь 150-ї річниці заснування євангелістської громади Львова (1778), а також пам'ятна таблиця, відновлена 1990-го, на честь 100-річного ювілею заснування громади.

У будинку № 12 від 1950-х міститься Обласна санепідемстанція. У 1950-х тут містилися Обласна медична бібліотека, Обласний будинок санітарної освіти й Обласна протималярійна станція. Тепер поряд із санепідемстанцією розташований Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни. На фасаді будинку на розі з площею Петрушевича — пам'ятна дошка, яка засвідчує, що площу названо на честь президента ЗУНР Євгена Петрушевича.

№ 17 Дім споруджено 1912 року за проектом Фердинанда Касслера.[1] Від 1950-х було ательє пошиву одягу, яке згодом стало ательє мод першого розряду, пізніше магазин «Тканини», мобіл-салон «НТОН» і гральні автомати.

№ 19. Житловий будинок у стилі функціоналізму. Збудований у 19311932 роках за проектом Артура Шталя.[2]

У будинку № 20 за Польщі було виробництво гральних карт і літографій «Карпаліт», до 1880-х — ательє з пошиття портьєр, тепер тут підрозділи Личаківського райвідділу ГУМВСУ у Львівській області та ремонт м'яких меблів для населення.

У будинку № 21 у 1950-х був 5-й районний відділ міліції, в 1980-х — опорний пункт правопорядку, тепер — мережа агентств нерухомості «Ваш комфорт».

Будинок № 22. У XVIII ст. на цьому місці стояв палац родини Калиновських, а в XIX ст. — палац графів Замойських. У 19111913 рр. на його місці побудували сучасний будинок. Автор проекту Альфред Захаревич, скульптурне оздоблення Зигмунта Курчинського[3]. За польських часів тут була приватна гімназія № 5, пансіонат Стшалковської та вчительська семінарія № 7, у 1950-х — середня школа робітничої молоді № 3 з російською мовою навчання, середня школа № 6 (російська), Юнацька спортивна школа № 3 і бюро стенографів та друкарок. Тепер тут середня школа № 6.

№ 24. Невеликий класицистичний палац. У різні часи належав родинам Волянських, Замойських, Дідушицьких, Леваковських, Шептицьких. У 1843 і 1854 роках перебудований за проектом Вільгельма Шмідта. Під вікнами другого поверху розташовані рельєфи з двома сюжетами полювання Артеміди та два рельєфи, що зображують путті з гірляндами.[4] З радянських часів міститься Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека.

Під № 26 за польських часів був кінотеатр «Байка», перейменований у грудні 1939-го на «Комсомолець України», нині тут кафе-бар «Літній сад».

У будинку № 28 від 1950-х містився магазин «Продукти» і перукарня, від 1990-х тут є ветеринарний магазин. В колишньому "Гастрономі" починаючи з 2008 отаборилось відділення Банку "Надра", в якому на момент відкриття знайшлися кошти на приміщення й обладнання, але не було для розрахунків з клієнтами[5]

Під № 33 — аптека, власником якої за Польщі був Тененбаум. У будинку № 39 за польських часів був ресторан Ізраеля Лакса, тепер тут гриль-бар «Колобок».

У будинку № 43 до Другої світової війни працював ресторан Арнольда, нині тут прокат суконь і нотаріус.

Під № 45 за Польщі була кузня Хенрика Ханера, тепер військова частина А-4520.

У житловому будинку № 48 за польських часів була пекарня Флюка, за радянських — прокатний пункт.

№№ 50 — 100[ред.ред. код]

Будинок №57 увечері

Під № 50 за Польщі діяло фотоательє Вєжбіцької, тепер там ТзОВ «Склоріз» і ремонт взуття.

Під № 51 у 1950-х був індпошив взуття, нині розміщено єврочистку та медичний заклад.

Під № 52 за польських часів був магазин фотографічного приладдя «Стафра» і перукарня Геллбарта, тепер це житловий будинок, наріжний із вулицею Йосипа Сліпого.

Під № 53 за Польщі був гуртовий склад хутра, в 1950-х — гуртожиток Педагогічного інституту № 4, нині це житловий будинок.

Під № 54 за Польщі був ресторан Канарієнфогеля, тепер тут житловий будинок.

Під № 55 у 1950-х був гуртожиток Педагогічного інституту № 7, тепер це житловий будинок.

Під № 57 до початку 1980-х був готель аеропорту, нині це житловий будинок.

Під № 59 за польських часів був продаж автомобілів «Автопарк», Львівська спілка автомобілістів і палац спорту Львівської спілки автомобілістів, тепер — спорткомплекс «Динамо» і магазин спорттоварів.

Під № 61 до 1939-го була фабрика дротяних сіток Шугарта, тепер тут особняк 1990-х років.

Під № 62 і 64 від польських часів містилася Дирекція водогінних закладів, за СРСР установа називалася «Водоканалтрест», нині це міське комунальне підприємство «Львівводоканал». За адресою вул. Зелена, № 64 у 1950-х розташовувався спортмайданчик Педагогічного інституту.

Під № 63 розташований ветеринарний заклад, а під № 65 — ремонтно-технічна майстерня.

Під № 67 за польських часів була фабрика паровозних арматур «Андрусевич і спілка», тепер тут приватне підприємство «Катекс» (склоблоки, супутні будівельні матеріали) і ремонт авто ТзОВ «Поміч-Сервіс».

Під № 73 за польських часів була бетонярня Браттеля, за радянських часів це був бетонний завод, нині на цьому місці 5-поверховий житловий будинок 1960-х років із магазином «Продукти», кав'ярнею й аптекою.

Під № 81 на розі з вулицею Переяславською — банк «Дністер», збудований 1999-го.

Під № 88 за польських часів був зал засідань Товариства легкої смерті, за радянських — кінотеатр «Зірка», нині тут нічний клуб «Picasso». 13 червня 2009 року біля входу у клуб, з нагоди його 12-ліття, встановлено перший в Україні пам'ятник Пабло Пікассо.

У скверику, який тягнеться від клубу «Пікассо» до вулиці Водогінної, в 1950—1970-х була циганська слобідка з конюшнями.

Під №  91 будинок споруджений 1908 року за проектом архітектора Міхала Домбровського для Ядвігі Келеровой. Веранду з південного боку побудовано 1914 за проектом архітектора Александра Остена. Будинок у подвір’ї модернізовано 1933 за проектом архітектора Юзефа Тора. Пам'ятка архітектури національного значення № 46-101-0519

Під № 95 — триповерховий житловий будинок початку 1950-х, за радянських часів тут був магазин «Спорттовари», нині тут розташований магазин спортивного спорядження «Бумеранг».

№№ 101 — 150[ред.ред. код]

Під № 102 розташована цінна пам'ятка архітектури середини XIX століття — ампірний «Палацик зі сфінксами». Збудований 1829 року за проектом Йозефа Землера для Яна Пенчиковського. Тимпан портика прикрашений двома кам'яними скульптурами сфінксів, виконаними ймовірно Антоном Шімзером. Аналогічні скульптури були в портику тильного фасаду, знищеному під час перебудови 1932 року.[6] 1989 року з будинку відселили останніх мешканців, його придбала якась фірма і переробила в стилі євроремонту до невпізнання.

Під № 104 від польських часів розташована насосна станція водоканалу.

На місці будинку № 105 за польських часів була цегельня Грудера, тепер тут 10-поверховий гуртожиток будівельного технікуму, збудований в 1970-х (архітектор Ярослав Назаркевич)[7].

На місці будинку № 107 за Польщі був Акціонерний іпотечний банк, тепер тут 5-поверховий гуртожиток.

Під № 115 у 10-поверховому гуртожитку до 1990-х був магазин «Продукти», нині тут приміщення «Укрсоцбанку».

В будинку № 130 до 1990-х була філія бібліотеки № 40 для дорослих, тепер це житловий 5-поверховий будинок кінця 1960-х.

Під № 147 у 1950-х був цегельний завод, від часів незалежності тут були склади ВАТ «Елегант» та «Інтермаркету», від 2006-го цю адресу має супермаркет «Арсен», служба доставки ТзОВ "Торговий Дім "Міст Експрес".

№№ 151 — 300[ред.ред. код]

Під № 153 до 1990-х був цех ремонту холодильників і пральних машин, хімчистка та цех індпошиву, тепер тут міститься низка фірм.

Біля № 166 неподалік залізничної колії та перехрестя з вулицею Вашингтона починається потічок, який є основним стрижнем річки Полтви.

У № 184 до 1990-х був будинок побуту «Сервіс», тепер тут фірма «Комфортбуд» і салон продажу автомобілів Lexus.

У № 186 до 1990-х були будинок побуту, майстерня з ремонту і виготовлення ювелірних виробів і ательє мод 1-го розряду «Силует», нині тут нічний клуб «Сафарі» та ремонт годинників.

Під № 196 від радянських часів міститься вечірня школа робітничої молоді № 22.

Під № 204 у 1950-х була фабрика гнутих меблів, тепер тут приміщення «Укрсоцбанку».

Під № 208-А за радянських часів працювала їдальня № 7, тепер тут гуртівня будівельних матеріалів.

Під № 294 у двоповерховій споруді за радянських часів діяв будинок культури № 7, який останніми роками перетворився на руїну, 2007-го це приміщення реставрувала та переобладнала для своїх потреб одна з фірм.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lewicki J. Między tradycją a nowoczesnością: architektura Lwowa lat 1893–1918. — Warszawa: Neriton, 2005. — S. 17. — ISBN 83-88372-29-7.
  2. Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 563. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  3. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 203. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  4. Архітектура Львова… — С. 207–208.
  5. Чому "Інтерпол" шукає колишніх власників "Надра банку"/ Економічна правда, 19 березня 2014
  6. Biriulow J. Rzeźba… — S. 41.
  7. Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ: Будівельник, 1989. — С. 234. — ISBN 5-7705-0178-2.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]