Ріпак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ріпак
Brassica napus - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-169.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Brassicales
Родина: Капустяні (Brassicaceae)
Рід: Капуста (Brassica)
Вид: Ріпак
Біноміальна назва
Brassica napus
L.
Підвиди
  • B. napus var. napobrassica
  • B. napus var. napus
  • B. napus var. pabularia
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 23060
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3708
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Brassica napus

Ріпа́к, свиріпа, рапс (лат. Brassica napus L. var. oleifera Metzg.) — однорічна олійна рослина родини хрестоцвітих. Розрізняють 2 форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення. Насіння ріпака містить 48 — 52% олії, що її використовують у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Макуху після пропарювання згодовують худобі. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм. Посіви ріпака в Україні у ХХ-му столітті значно зменшилися (1940 — 91200, 1966 — 5700 га), однак у XXI столітті знову зросли. Вони поширені переважно у правобережному Лісостепу.

Суцвіття ріпака

Ріпак відомий ще за чотири тисячоліття до нашої ери. Одні дослідники вважають його батьківщиною Європу, зокрема її північно-західні прибережні райони (приморські землі Швеції, Нідерландів і Великобританії), інші — Середземномор'я. На користь останнього побічно свідчить той факт, що культура ріпака з найвіддаленіших часів і була якнайбільше поширена в Азії, точніше — в Індії, куди вона, найімовірніше, проникла із Середземномор'я.

До середини XIX ст. ріпак разом з іншими олійними хрестоцвітними (суріпицею і гірчицею) був в Європі досить поширеною культурою. Площа під ним в одній тільки Німеччині досягала у той час 300 тис. га. Таке порівняно широке розповсюдження до того часу культури ріпака пояснюється використовуванням його олії для технічних потреб у зв'язку із загальним промисловим розвитком попиту на технічні оливи. Молода нафтова промисловість тоді ще не була в змозі задовольняти цей попит, і ріпак, що опинився в європейських агрокліматичних умовах однією з найпродуктивніших олійних рослин, широко культивувався.

Проте поява на міжнародних ринках великої кількості дешевих нафтопродуктів, у тому числі мінеральних олив для змащування і освітлення, викликала різке падіння обсягів вирощування ріпака, особливо в Європі, де з 1909–1917 рр. площі під ріпаком скоротилися з 178 до 92 тис. га. В Азії посіви ріпака продовжували триматися на більш-менш стабільному рівні, з року в рік займаючи (в основному в Індії, на яку доводилося 3/4 всієї світової площі ріпака) від 2,5 до 3 млн га. Вдосконалення методів очищення олії стало поштовхом до інтенсивного використовування її як харчового продукту, особливо в Першу світову війну, коли виникла потреба в харчових оліях і жирах у Центральній Європі.

Культура ріпака в Україні[ред.ред. код]

З Німеччини ріпак потрапив до Західної України, де у наш час[Коли?] займає досить стійке становище. Значно раніше, очевидно, ще на початку XIX ст., і не з Середньої Європи, а з районів Середземномор'я культура ріпака з'явилася на півдні України під назвою «ріпове сім'я».

У кінці XIX ст. разом з пом'якшенням хлібної кризи і підвищенням попиту світового ринку на зерно з Російської імперії, в основному на пшеницю, почали скорочуватися посіви ріпака. Разом з тим ріпак ще деякий час (аж до революції) утримувався в Україні, займаючи досить значні площі (порядка 30-40 тис. га) і залишаючись основною олійною культурою, оскільки соняшник займав тоді в Україні всього близько 10 тис. га.

До початку 50-х років виробництво ріпака в СРСР було майже повністю згорнуто. Основна причина — інтенсивний розвиток виробництва соняшника, з яким ріпак не міг конкурувати економічно. Свою роль зіграла також відсутність продуктивних сортів і ефективних засобів захисту рослини від шкідників.

Завдяки тому, що ріпак може ефективно використовуватися для виготовлення біопалива, на початку XXI ст. в Україні ця культура почала завойовувати нові площі. Відомим є той факт, що німецькі виробники біопалива мали намір орендувати з 2008 року сільськогосподарські угіддя в Україні площею у 50 тис. га, щоб забезпечити себе сировиною на тривалий час.[1]

Обсяги виробництва насіння ріпака у 2010 році склали 787,6 тис. тон, що майже втричі перевищує обсяги виробництва 2009 року.[2]

Сучасний стан культури[ред.ред. код]

Посіви ріпака в Естонії
Цвітіння ріпака
Rzepaku w czerwcu (Brassica napus) 01.jpg
Насіння ріпака

У 30-ті роки ріпак отримав відносно широке поширення у Великобританії, США і Новій Зеландії; дещо пізніше — у ряді країн Заходу і Сходу, передусім у Китаї. Макуха використовувалася на корм худобі; в Америці і Новій Зеландії ріпак застосовувався як зелений корм і сировина для приготування силосу.

Відведення під ріпак рекордних площ і винятково високі урожаї (окрім Індії і Австралії) дозволили довести світове виробництво насіння ріпака і каноли в 1999 р. до 42,5 млн т. Особливо зросли збори ріпака в Китаї, Індії, Канаді і країнах ЄС (Франції, Великобританії і Данії) завдяки політиці, спрямованій на підвищення самозабезпеченості регіону шротами та оліями і скорочення традиційного імпорту американської сої. Проте вже з середини 80-х років у зв'язку з перевиробництвом рослинних олій в Євросоюзі проводяться заходи з обмеження зборів ріпака.

Провідний світовий виробник ріпака за нашого часу — Китай, що випередив Канаду (яка лідирує у виробництві високоякісного насіння ріпака) і Індію. В сумі ці три країни збирають 57% світового урожаю. Очевидно, що і в найближчому майбутньому зростання зборів ріпака відбудеться в Китаї, Канаді, Індії, а також в США, тимчасом як в країнах ЄС збори залишаться незмінними або дещо знизяться. В Східній Європі найбільші урожаї ріпака припадають на Чехію і Польщу (по 11 млн т в 1999 р.).

Головні регіони світу з виробництва насіння ріпака: Азія — 46,8% світові виробництва, Європа — 30,3, Північна Америка — 19,2%.

У СНД вирощують близько 0,16 млн т в рік, у тому числі в Росії — 0,11, в Україні — 0,02 і в Білорусі — 0,02 млн т.

Чинники, що стримують поширення — відсутність екологічно безпечних пестицидів і матеріально-технічної бази для переробки насіння.

Нині ріпак як олійна культура обробляється особливо широко в тих природних зонах, де більшість олійних культур не завжди і не скрізь надійно дозріває.

Залежно від конкретних природних умов окремих країн і регіонів вирощують яровий (однорічний) або озимий (дворічний) ріпак. Останній дуже вимогливий до клімату, морозостійкість його невелика; ще більшу небезпеку, ніж люті морози представляють для нього засухи або надлишок тепла в зимові місяці. Яровий ріпак (кольза — французька назва) менш вимогливий до кліматичних умов, але порівняно з озимим менш урожайний і поступається йому в олійності.

У Канаді, наприклад, умови для озимого ріпака несприятливі і поширений яровий ріпак, а в європейських країнах із сприятливим кліматом (Німеччина, Польща, Франція, Великобританія і ін.) обробляють в основному озимий ріпак, врожайність якого в їхніх умовах вище, ніж у ярого майже удвічі. В Швеції приділяють однакову увагу обидвом формам ріпака.

У континентальному кліматі Східної Європи обробіток озимого ріпака є ризикованою справою. У більшості регіонів Росії, Білорусі, України і інших країн СНД слід вирощувати яровий ріпак, це підтверджують результати дослідів проведених у Білорусі.

Головні експортери ріпака і каноли у світі — Європа, Канада і Австралія; імпортери — Китай, Мексика, Японія, Бангладеш, Пакистан і низка інших країн.

Ріпакова олія[ред.ред. код]

Поліпшення якості ріпакової олії викликало у всьому світі різке збільшення попиту на неї. Обсяги виробництва ріпакової олії були вищими за обсяги виробництва соняшникової вже в 1985 р. і за 30 років збільшилися більш ніж у 8 разів, досягнувши в 1999 р. 127 млн т. Ріпакова олія за обсягами виробництва стала третьою у світі після пальмової і соєвої. Майже чверть світового виробництва припадає на Китай (3,0 млн т). Далі йдуть Індія (1,9), Німеччина (1,7), Канада (1,5), Японія (0,9) Великобританія і Франція (по 0,6), США, Польща, Мексика (по 0,3 млн т).

Прикладом збільшеного попиту на ріпакову олію стало збільшення її експорту із США і Канади з початку 80-х років у понад 13 разів (з 3,7 до 49,2 тис. т). У світовій торгівлі ріпакова олія, включаючи гірчичну, за обсягом імпорту і експорту посідає четверте місці після пальмової, соєвої і соняшникової.

Нині в багатьох країнах ріпак обробляється насамперед як олійна культура. Канолова олія широко споживається в їжу у багатьох країнах світу: для смаження, салатів, виготовлення маргарину тощо. За смаковими властивостями вона прирівнюється до оливкової, має попит і вважається однією із найкращих рослинних олій. Вона довго зберігає прозорість, не набуває неприємного запаху під впливом повітря, як, наприклад, соєва. В США канолова олія з 1985 р. має офіційний статус безпечної для споживання людиною.

Останнім часом поширеним стало використання ріпакової олії як сировини для виробництва біодизелю.

У насінні ріпака міститься 35-50% жиру, 19-31% добре збалансованого за амінокислотним складом білка, 5-7% клітковини.

Джерела інформації[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Метелик Це незавершена стаття з біології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.