Жито посівне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жито
Naturgeschichte des Pflanzenreichs Tafel VI.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Тонконогоцвіті (Poales)
Родина: Тонконогові (Poaceae)
Підродина: Pooideae
Триба: Пшеничні (Triticeae)
Рід: Жито (Secale)
Вид: Жито посівне
Біноміальна назва
Secale cereale
L.
Підвиди
  • S. cereale subsp. afghanicum
  • S. cereale subsp. ancestrale
  • S. cereale subsp. dighoricum
  • S. cereale subsp. rigidum
  • S. cereale subsp. segetale
  • S. cereale subsp. tetraploidum
Синоніми
Secale montanum Guss.
Triticum cereale (L.) Salisb.
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 42090
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4550
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Secale cereale
Запит «Жито» перенаправляє сюди; див. також Жито (рід).

Жито посівне (Secale cereale) — рослина родини тонконогових, близько пов'язана із ячменем та пшеницею, що широко вирощується людиною для отримання зерна та як кормова культура. Зерно посівного жита використовується для виготовлення певних сортів хліба, пива, віскі, горілки та інших продуктів, також часом споживається в їжу цільне зерно, приготовлене у вигляді каші.

Посівне жито є одним з біля 5 видів роду жито (Secale). Воно може мати диплоїдний або тетраплоїдний набір хромосом (2n-14, 2n-28). Вид об’єднує понад 40 різновидностей. Також вирощується гібрид посівного жита, отриманий при схрещуванні його з пшеницею — тритикале.

Ботанічна характеристика[ред.ред. код]

Посівне жито — однорічна трав’яниста рослина. Як кормове вирощують також культурне багаторічне жито, одержане А. І. Державіним при схрещуванні дикого багаторічного жита з однорічним культурним посівним житом.

Посівне жито в природі є диплоїдною формою (2n-14). В останні десятиріччя селекціонерами шляхом подвоєння кількості хромосом було створене тетраплоїдне жито (2n-28), сорти якого формують велике зерно (маса 1000 зерен досягає 50-55 г) та міцну, стійку до вилягання соломину.

Основи листків посівного жита

Посівне жито відзначається добре розвиненою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину до 1,5-2 м і завдяки високій фізіологічній активності легко засвоює з ґрунту поживні речовини з важкорозчинних сполук.

Вузол кущіння у жита формується на трохи меншій глибині від поверхні ґрунту (1,7-2 см), ніж у пшениці (2-3 см). Коли насіння загортається глибоко, жито закладає два вузли кущіння: перший — глибоко, а пізніше другий — близько до поверхні ґрунту, який стає головним. Інтенсивність кущіння у жита досить висока — кожна рослина утворює 4-8 пагонів, а за сприятливих умов — до 50-90.

Стебло — порожниста соломина, гнучке, вкрите восковим нальотом, утворює 5-7 міжвузлів. Верхівка останнього міжвузля опушена. Висота стебла залежно від умов вирощування та сорту коливається від 70 до 180—200 см (у середньому 80-100 см).

Колос посівного жита

Листки шорсткі, покриті восковим нальотом. Довжина листкової пластинки — 15-30, ширина — 1,5-2,5 см. В основі пластинки міститься короткий язичок і короткі голі або слабоопушені вушка.

Колос у жита остистий, незакінченого типу — на верхівці стрижня немає кінцевого верхівкового колоска. Стрижень колоса сплюснутий, опушений, членики опушені. Колоски в основному двоквіткові, рідко три-, чотириквіткові. У колосі міститься 30-40 колосків. Колоскові луски вузькі, шилоподібні; зовнішня квіткова луска має війчастий кіль, який закінчується остюком завдовжки 3-4 см. Остюки притиснуті до колоса або розходяться в боки. Середня довжина колоса 7-14 см. За формою він залежно від сорту буває призматичним, веретеноподібним, видовженоеліптичним. У призматичного колоса лицьова і бічна сторони однакової ширини по всій довжині; веретеноподібного — бічна у нижній третині колоса ширша за лицьову; видовженоеліптичного — лицьова вужча від бічної, колос від середини звужується до основи і верхівки. Колос у посівного жита залежно від сорту різної щільності. За кількістю колосків на 10 см довжини колосового стрижня розрізняють жито з дуже щільним колосом — при наявності понад 40 колосків на 10 см, з колосом вище середньої щільності — 36-39 колосків, середньої — 32-35 та нещільним колосом — менше 32 колосків.

Зерно жита різне за розміром, формою, забарвленням. Довжина його — 5-10 мм, ширина — 1,5-3,5, товщина — 1,5-3 мм. Маса 1000 зерен у диплоїдного жита — 20-35, тетраплоїдного — 35-50 г. Форма зерен видовжена (з відношенням довжини до ширини більше 3,3) або овальна (з відношенням довжини до ширини 3,3 і менше) з помітною поперечною зморшкуватістю на поверхні. За забарвленням розрізняють зерно біле, зеленувате, сіре, жовте, темно-коричневе.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Вміст крохмалю в зернах 72 %[1].

Історичні відомості[ред.ред. код]

Предком культурного жита, вважається його дикий різновид, що раніше класифікувався як гірське жито (Secale montanum або Secale strictum) та росте в горах Малої Азії і подекуди на Близькому сході. Перші спроби вирощування жита відносяться до 3-го тисячоліття до н. е. Воно вирошувалося у невеликих обсягах у багатьох місцях на територіях сучасної Туреччини, Вірменії та Ірану. Після цього жито було невідомо протягом довгого часу, поки в 1500—1800 роках до н. е. його не почали вирощувати в Центральній Європі[2]. На території Східної Європи в межах розселення слов’янських та балтійських народів жито спочатку було відоме як бур’ян на посівах пшениці і лише пізніше, на межі нашої ери, воно почало вирощуватись як самостійна культура. З Середніх віків жито почало вирощуватися у великих обсягах як головна хлібна культура як в Центральній, так і у Східній Європі.

З усіх злакових культурне жито є найбільш морозостійким — росте на півдні Гренландії, на півночі Скандинавії, та в Гімалаях до висоти 4250 метрів. Тому вважають, що входження жита в культуру пов’язане з розповсюдженням землеробства на північ Європи.

Агротехніка[ред.ред. код]

Озиме жито — типова перехреснозапильна рослина. Щоб не допустити перехрещування, необхідно дотримуватися просторової ізоляції: для диплоїдних сортів вона повинна бути не менше 200—300, тетраплоїдних — 500—1000 м.

В окремих регіонах СНД із суворими умовами зимівлі (Забайкалля) вирощують яре жито.

З рекомендованих сортів диплоїдного озимого жита в Україні поширені такі: Богуславка, Боротьба, Воля, Київське 93, Київське 90, Ніка, Харківське 95, Хакада та ін., тетраплоїдного — Верасень, Древлянське, Пуховчанка, Харківське 98 та ін.

Статистика вирощування та споживання[ред.ред. код]

Найбільші 10 виробників жита
(млн тонн, 2005 рік)
Росія Росія 3,6
Польща Польща 3,4
Німеччина Німеччина 2,8
Білорусь Білорусь 1,2
Україна Україна 1,1
КНР КНР 0,6
Канада Канада 0,4
Туреччина Туреччина 0,3
США США 0,2
Австрія Австрія 0,2
У світі 13,3
Джерело: FAO[3]

Жито вирощується переважно в Центральній, Східній та Північній Європі. Район вирощування простягнувся від півночі Німеччини через Польщу, Україну, Білорусь, Литву до центральних районів Росії. Також жито вирощується в Канаді, США, Аргентині, Туреччині, Казахстані та Китаї.

Переважно кожна країна вирощує його для власних потреб, оскільки споживання жита у світі знижується і міжнародна торговля ним майже відсутня. Навіть у разі експорту жито вивозиться в незначних обсягах лише до сусідніх країн. Так, лише в Росії виробництво жита знизилося з 13,9 млн тонн в 1992 році до 3,4 млн тонн в 2005 році, в Польщі з 5,9 до 3,4 млн тонн тощо.

Шкідники[ред.ред. код]


Посилання[ред.ред. код]

Жито, як сидеральна культура

  1. Artikel Starch und Starch, Composition. In: Hans Zoebelein (Hrsg.): Dictionary of Renewable Ressources. 2. Auflage, Wiley-VCH, Weinheim und New York 1996; Seiten 265-266, 267. ISBN 3-527-30114-3.
  2. Daniel Zohary and Maria Hopf, Domestication of plants in the Old World, third edition (Oxford: University Press, 2000), p. 75
  3. Major Food And Agricultural Commodities And Producers - Countries By Commodity

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Зінченко О. І. та ін. Рослинництво: Підручник / О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко; За ред. О. І. Зінченка. — К.: Аграрна освіта, 2001. — 591 с.: іл.