Збручанський ідол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Збручанський ідол (бл. IX століття) — слов'янський кам'яний ідол (статуя), знайдений біля села Личківці коло Гусятина в річці Збруч (притока Дністра) в 1848 році.

В центрі капища на горі Богит і стояв ідол Світовида до того, як потрапив на дно Збруча. Капище розташовувалося на висоті 417 м над рівнем моря й мало форму кола діаметром майже 17 м. Уздовж нього виявили вісім жертовних ям.

Згідно досліджень, статуя Святовита не була скинута в Збруч войовничими християнами. Добра збереженість пам'ятки свідчить про те, що її сховали у водах ріки самі віруючі, адже на статуї нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими язичницькими зображеннями богів.

Хронологічна дата створення ідола співпадає з періодом існування язичницького Збручанського культового центру.

Збручанський ідол зберігається в Краківському музеї. В Москві, Києві, Тернополі та Гусятині є копії ідола в натуральну величину.

[ред.] Опис ідола

Збруцький образ був створений з місцевого вапняку, на поклади якого багаті Медобори, стояв на горі Богит до початку XIII ст. Ідол представляє собою чотирьохгранний стовп висотою 2,67 м, розділений на три рівні-яруси, що відповідають уявленням слов'ян-язичників про три світи — небо, землю й потойбіччя.

Верхня частина ідола оформлена у вигляді округлої шапки з міховою опушкою, під шапкою - чотири обличчя. Ідол розділений на три горизонтальні яруси. Висота верхнього яруса - 160 см, середнього - 40 см, нижнього 67 см. Таким чином на ідолу є 12 окремих секцій. Одна секція нижнього яруса пуста, на інших 11-ти є по одному зображенню.

Нижній ярус зображає Наву (підземне божество, потойбічний світ); середній — Яву (світ людей, видимий світ); верхній — Праву (світ богів, вищий світ).

На грані нижнього яруса, на зворотній стороні від пустої, зображено вусатого чоловіка, що стоїть на колінах та тримає обома руками середній ярус. На двох прилеглих гранях нижнього яруса ця ж фігура показана збоку, та обернена колінами до пустої грані. Таким чином представляється можливість визначити лицьову сторону всього ідола.

На верхньому ярусі зображені дві жінки та два чоловіки в довгому підпоясанному одязі. Одна жінка зображена з рогом, інша - з кільцем. Чоловіки відповідно зображені один - з конем та мечем, інший - з солярним знаком на одязі, навкруги з шістьома променями всередині нього.

Середній ярус схожий з верхнім, але його фігури значно менші. Фігури також розділяються за статтю - під жіночими фігурами верхнього ряду також зображені жіночі, під чоловічими - чоловічі. Одяг людей також довгий, але без пояса. Фігури зображені з розведеними руками, ніби утворюючи коло.

[ред.] Культове значення ідола

Із чотирьох його боків під спільною шапкою витесали верховних слов’янських богів — Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога.

Перстень тримає Лада — богиня весни, врожаю і кохання. Була опікункою шлюбу.

Із рогом у руці — богиня долі Мокоша. До неї по заступництво зверталися породіллі.

Меч-блискавка й кінь — на зображенні Перуна — покровителя грози, грому й інших небесних явищ, а також війни.

На четвертій постаті ледь помітно проступає колесо-сонце. Це атрибут Дажбога — покровителя плодовитості та сонячного світла. Також це божество із солярним символом може бути визначене як Хорс, бог сонця (а також місяця). Швидше за все, зображено саме Дажбога, для якого сонячне коло було лише визначальним символом, через що сонце зображено не в руках, а на одязі божества ^[1] .

Середній ярус заввишки 40 см містить витесані фігурки чоловіків і жінок, що ніби ведуть хоровод. Під Ладою й Мокошею розташовані жіночі фігурки (видно груди), під Перуном і Дажбогом — чоловічі.

Нижній ярус має висоту 67 см. На ньому вусатий чоловік, що стоїть навколішки й ніби підпирає верхні яруси (тримає на руках). Припускають, що це Велес — покровитель підземного царства мертвих, а також бог скотарства й торгівлі. Він зображений як основа, на якій тримається світобудова.

В цілому ідол, вірогідно, відповідає слов'янському Роду-Святовиту, головному божеству, що зображали з чотирьма обличчями.

[ред.] Джерела

1. 1. ↑ Б. А. Рыбаков. Язычество древней руси
2. Збручанський ідол
3. Б.А. Рыбаков. Збручский РодСвятовит
4. Богит
5. Світовида з річки витягали трьома парами волів
6. И. П. Русанова, Б. А. Тимощук. Збручское святилище (предварительное сообщение)

Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.