Гусятин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Гусятин
Husiatyn coat of arms.gif
Герб Гусятина
Країна Україна Україна
Область/АРК Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Гусятинський район
Рада Гусятинська селищна рада
Код КОАТУУ: 6121655100
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 1431
Магдебурзьке право 1559
Статус із 1961 року
Площа 35 км²
Населення 7122 (01.01.2012)[1]
Густота 7104 осіб/км²
Поштовий індекс 48200
Телефонний код +380 3557
Географічні координати 49°04′20″ пн. ш. 26°11′21″ сх. д. / 49.07222° пн. ш. 26.18917° сх. д. / 49.07222; 26.18917Координати: 49°04′20″ пн. ш. 26°11′21″ сх. д. / 49.07222° пн. ш. 26.18917° сх. д. / 49.07222; 26.18917
Висота над рівнем моря 300 м
Водойма Збруч
Відстань
Найближча залізнична станція: Гусятин
До обл. центру:
 - залізницею: 94 км
 - автошляхами: 79 км
Селищна влада
Адреса 48201, смт. Гусятин , вул. Пушкіна, 1,
http://www.гусятин.com.ua
http://www.husyatin.te.ua
http://www.husyatin.com.ua,
http://www.guscollege.com
http://48201.com.ua/
Голова селищної ради Михайло Савчук
Карта
Гусятин (Україна)
Гусятин
Гусятин
Гусятин (Тернопільська область)
Гусятин
Гусятин

Гуся́тин — селище міського типу Тернопільської області, адміністративний центр Гусятинського району.
Населення — 7,7 тис. осіб (2003 р.).[2]

Походження назви[ред.ред. код]

Назва зазнала змін — Всятин, Усятин, Гусятин. Походить, ймовірно, від імені чи прізвиська Ус.
За іншою версією, від по­ширеної у цій місцевості рослини — гусятника.[3]

Географія[ред.ред. код]

Містечко Гусятин розташоване на правому березі річки Збруч.
Гусятин знаходиться на подільському плато, основу якого становить Волино-Подільська височина, що має хвилясту поверхню. Абсолютна висота над рівнем моря — 300–400 метрів. Біля Гусятина у північно-східному напрямку проходить товтровий кряж, або, як його називають, гори Медобори  — унікальна геолого-ботанічна пам'ятка природи державного значення.

Археологічні дані[ред.ред. код]

  • Археологічна пам'ятка — урочище Фондова гора, поселення трипільської культури.
  • У травні 1963 року в пісковому кар'єрі на третій горі при видобуванні піску знайдено кістяк динотерія — великого вимерлого ссавця до 5 метрів висотою з хоботом, як у слона, і загнутими вниз бивнями у нижній щелепі. Цінну знахідку відправлено в інститут зоології Академії наук СРСР.
  • Біля Гусятина в 1848 р. — Поблизу села Городниці у річці Збруч влітку знайдений широко відомий в історії Збруцький Світовид, який має вигляд високого чотиригранного стовпа із зображенням у верхній частині чотирьох облич. В наш час[Коли?] зберігається в Краківському Історичному музеї.
  • На полі «Могилки» були два кургани.

Історія[ред.ред. код]

Перші згадки, в складі Королівства Польського[ред.ред. код]

Перша писемна згадка — 1431 р.; в історичних документах описані бої поблизу Гусятина між польськими і литовськими військами.
25 листопада 1475 р. в записці Галицького земського суду № 3865 згаданий dominis Iohan Swircz de Uszyathin (буквально — Ян з Ушятина, тобто Гусятина.[4] 1530 р. — 2 лани,2 мельниці.

До 1539 р. — королівщина; тодішній Гусятин, розташований по обидва боки річки Збруч, був королівським містом, але королева Бона Сфорца для закруглення своїх володінь обміняла його на Миньківці. З 1539 р. поселення Гусятин належало шляхтичу Яну (Івану) Свірчу (молодшому) (*? −†1564).

1559 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст надав магдебурзьке право — статус міста, дозвіл проводити три ярмарки на рік: на Новий рік, Зелені свята, на св. Матвія та щотижневі торги по понеділках.

1569 р.  — Гусятин належав опікуну Миколаю Язловецькому.

1574 р. перейшов у власність Марціна Калиновського.

У 1594–1596 роках Северин Наливайко (батько жив у Гусятині, займався кушнірством, мав хату, землю, яку забрав Валентій Александр Калиновський, його самого було вбито, сім'я переїхала на Волинь, де старший брат Дем'ян був священиком в князя Костянтина Острозького) очолив повстання проти польської влади (середній брат Семен підняв повстання на Волині), прийшов під Гусятин, розгромив місто та замок Валентія Александра Калиновського.

Згодом він служив сотником у князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ, де добре оволодів військовою справою. В жовтні очолив повстання, яке поширилось на Київщину, Волинь, також Білорусію, Поділля і частково на Галичину.

В жовтні 1623 брати Калиновські в Гусятині поділили спадок батька: Адам взяв Нестерварські маєтки, Єжи - уманські, Марцін - гусятинські. Матері залишили маєтки хоростківські (жила ще у 1638).[5]

У 1645 р. за сприяння власника - воєводи чернігівського та польного гетьмана Марціна Каліновського-молодший - було збудовано замок, фундувано костел, монастир Бернардинів.

Період Визвольної війни українців[ред.ред. код]

1652 р. після загибелі в битві під Батогом Марціна Калиновського-молодшого, його сина Самуеля Єжи Гусятин перейшов його внуку[6] Марціну Адаму Калиновському.

1653 р. в Гусятині стояв табором польський король Ян ІІ Казимир, в кінці листопада перебував Богдан Хмельницький (тут об'єднався з кримським ханом). Гусятинським замком користувались кримські татари, хан перебував деякий час; звідси вирушили до Кам'янця. Вдова Самуеля Єжи Каліновскі - Уршуля Бриґіда з Оссоліньских - довго вважала, що він потрапив у полон; поспішаючи з викупом до Гусятина, ледве сама не потрапила до рук татарів.[7]

1655 р. Богдан Хмельницький з московським боярином В.Бутурліним взяли місто в осаду, місто здалося.

В складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

За Андрусівським перемир'ям 1667 р. залишився під владою Польщі. 1672 р.nbsp; — відійшов до Туреччини, 1683 р. — знову до Речі Посполитої.

1672 року, скориставшись тим, що Польща була ослаблена тривалими війнами, султанська Туреччина захопила все Поділля. Гусятин став особистою власністю намісника турецького султана; Онуфріївська церква була перетворена на мечеть. 1683 р. магнат Анджей Потоцький відвоював Гусятин в турків.

1711 р. в Гусятині був Пьотр I.

1729 р. Гусятин перейшов до белзького воєводи Станіслава Потоцького (помер 1732 року[8], син великого коронного гетьмана Фелікса Казимира Потоцького).

1735 р. новий власник (дідич) — Францішек Салезій Потоцький (небіж попереднього власника[9].

5 грудня 1754 р. король Авґуст ІІІ у Варшаві, на прохання власника Антонія Міхала Потоцького — воєводи белзького (представник іншої гілки Потоцьких, брат львівського каштеляна графа[10] Юзефа Потоцького, правнук старости генерального Стефана Потоцького[11]) — надав місту право на проведення 2-х ярмарків.[12]

У 1759 р. дідич Потоцький Антоній Міхал видержавив місто брест-литовському воєводі Каролю Сапєзі.[13]

1762 р. Гусятин перейшов глинянському старості[14] Іґнацію Потоцькому.

В складі імперій Габсбурґів[ред.ред. код]

1772 р. західна частина Гусятина опинилася під владою Священної Римської імперії. Було 455 дворів, 2,5 тис. мешканців. Західний Гусятин відокремлюється від східного, стає центром повіту; східний Гусятин (приєднаний до Росії) — містечко Кам'янець-Подільської губернії.

1790 р. австрійську частину міста набув граф Пйотр Забільський (*? — †1824), пізніше — його син Юзеф.

1848 р. Гусятин купив граф Аґенор Голуховський зі Скали. Руїни замку і околицю він продав місцевому рабинові.

Палац графа Адама Голуховського (1855–1914) в Гусятині за містом, в «Грабнику», був зведений Юліяном Захаревичем у 1889 р. Палац мав французький стиль. В палаці знаходилась велика бібліотека і багато творів мистецтва. Навколо палацу був англійський парк. Залишились тільки дерева цього парку, палац був знищений під час Першої світової війни. Про його вигляд можна судити тільки по старим фотографіям.[15]

В присілку Юзифівці була митниця.

Восени 1883 року почалось будівництво,[16] 31 грудня 1884 р. була відкрита залізниця Станіслав  — Гусятин Галицького відтинку Трансверсалбану  — залізничної гілки Краків  — Перемишль — Львів — Станіслав — Бучач — Гусятин.

Трансверсалбан

Напередодні 1-ї світ. війни проживало близько 6 000 осіб. Діяла прикордонна мит­ниця, працювали пивзавод і гуральня.

Російська окупація[ред.ред. код]

31 січня 1916 р. була відкрита залізнична лінія Кам'янець-Подільський  — Гусятин (з російської сторони).

І-ша світова війна[ред.ред. код]

У серпні 1914 р. місто окупували російські війська, у вересні 1917 — австрійські. Місто (як Бучач, Галич зокрема[17]) було сильно зруйноване.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

З листопада 1918 р. у Гусятині утвердилася вла­да ЗУНР. До 7 листопада 1918 р. в місті та повіті було встановлено владу Української держави.[18]

Восе­ни 1920 р. Гусятин зайня­ли польські війсь­ка.

17 вересня 1939 р.  — радянсь­кі. У грудні 1939 р. містечко стало райцентром.

Гусятин окупований гітлерівцями 7 липня 1941 року. Визволенний 24 березня 1944 року військами 1-го Українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.[19]

Промисловість[ред.ред. код]

Нині діють промислові підпр-ва: ВАТ «Гусятин-мехзавод», ТОВ «Весна ЛТД» (вироб-во мін. во­ди), меблева фабрика «ШИК Галичина» та ін. Розвідано Новозбручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся», ропи.

Меблева фабрика «ШИК Галичина»[ред.ред. код]

Logo shik.jpg

Підприємство деревообробної промисловості, що почало працювати в 1995 році. За час своєї діяльності невелике меблеве ательє стрімко зростало і набирало все більших оборотів виробництва. Починаючи з невеликих об'ємів продукції, що складалися з простих варіантів м'яких меблів, невеликого штату працівників, обмежених засобів виробництва фабрика «ШИК Галичина» впевнено розвивалась та завойовувала все більший ринок[20]. На сьогоднішній час на підприємстві працює до 49 робітників. На фабриці у 2009 році було відкрито цех по виробництву грабової фанери[21].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють заклади освіти, культури та соціальної сфери: ЗОШ 1-3 ступ., Гусятинський коледж ТДТУ, муз. школа, Буд. культури, Центр дит. і юнац. творчості, кінотеатр ім. Т. Шевченка, бібліотека, дошкільний заклад, друкарня, редакція районної газети «Вісник Надзбруччя», центральна районна лікарня, поліклініка, водолікарня, санаторії «Збруч» і «Медобори», краєзнавчий музей (відкритий 1979 р.).

Філія товариства «Просвіта»: утворена 1898 р., 1939 р. ліквідована «совітами», відновила роботу 1990 р. (голова — Василь Горбоватий). Філія «Союзу укра­їнок» легально діяла до 1939 р., відновила роботу 1994 р. (голова Л. Будняк).

Релігія[ред.ред. код]

До церковного Гусятинського приходу належить село Юзифівка (5 кілометрів від Гусятина).

Пам'ятки[ред.ред. код]

Архітектури[ред.ред. код]

  • костел Бернардинів з монастирськими келіями (1610 р.; мурований)
  • си­нагога (мурована)
  • Онуфріївська церква (ІІ-а пол. XVI ст., мурована; XVII ст. перероблена на мечеть під час турецької окупації, був мінарет, згодом  — християнський храм), довкола неї збереглися оборонні мури
  • Український народний дім (поч. 20 ст.).

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • Северину Наливайку (1992 р., скульптор К.Сікорський)
  • Тарасу Шевченку (1993 р., скульптор М.Обезюк)
  • Меморіал Слави воїнам, полеглим у ІІ-й світовій війні (1985 р., скульптор, архітектор І.Комуніцький).

Некрополі[ред.ред. код]

На вулиці Наливайка знаходиться меморіал Слави і братська могила радянських воїнів. Меморіал  — майданчик, обрамлений трьома стелами і 33-ми похилими плитами. У центрі майданчика розташована братська могила, в якій поховано 52 відомі і 55 невідомих радянських воїнів. Прізвища полеглих нанесені в 6 колонок на середній стелі, у центрі макет ордена Вітчизняної війни, на бокових стелах цифри: «1941» і «1945». Перед братською могилою змонтовано вічний вогонь.

Є також могила невідомих радянських воїнів на березі річки Збруч. Встановлено пам'ятник — скульптура воїна. Напису немає[22].

Єврейська громада[ред.ред. код]

Гусятин мав значну хасидську єврейську громаду з XV століття аж до нацистської окупації 1941 року. Синагога була побудована в середині XVI століття і перебудовувалась в середині XVII століття; була зруйнована під час війни, після війни радянська влада її відреставрувала і в приміщенні влаштувала Гусятинський краєзнавчий музей.

Позачергові вибори мера у Гусятині[ред.ред. код]

2 серпня 2009 р. в селищі Гусятин відбулися позачергові вибори Гусятинського селищного голови. Відповідно до протоколу Гусятинської селищної територіальної виборчої комісії, в виборах взяло участь 37,4 відсотка виборців. Найбільшу кількість голосів виборців набрав голова районної організації НРУ, заступник голови крайової організації НРУ Михайло Савчук.[Джерело?]

Персоналії[ред.ред. код]

У Гусятині на­родилися:

Проживають[ред.ред. код]

Дідичі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c. с.438
  3. В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c. с.438
  4. Акти ґродські і земські.-Львів,1887.Т.12.-564с.,(пол., лат.) с.379-380
  5. Spieralski Z. Kalinowski Adam z Husiatyna h. Kalinowa (1602 - 1638) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt ….— 638 s. (пол.) s. 452-453
  6. Kalinowski (пол.)
  7. A.Przyboś. Kalinowski Samuel Jerzy h. Kalinowa (zm. 1652) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt ….— 638 s.—   S. 466 (пол.)
  8. Potoccy (02) пол.
  9. Potoccy (02) пол.
  10. Potoccy (07) пол.
  11. Potoccy (03) пол.
  12. Акти ґродські і земські.- Львів,1868.Т.1.-215с.,(пол., лат.)] с.144-145
  13. Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa (1702–1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625–831 (пол.) S. 789
  14. Potoccy (03) пол.
  15. Ю.Бірюльов. Захаревичі: Творці столичного Львова.— Львів: «Центр Європи», 2010. стор. 85
  16. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 c. 51
  17. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 91
  18. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918-1920 рр.</
  19. Великая война Гусятин (рос.)
  20. 100 найкращих товарів України 2010.
  21. Офіційний сайт меблевої фабрики «ШИК Галичина».
  22. Б.Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили».- Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998, стор. 18
  23. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieków. — Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) s. 134
  24. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieków. — Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) s. 52
  25. W.Konopczyński. Cetner Dominik z Czertwic // Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1937.- t. III/3, zeszyt 13. s.193-288 (пол.) s. 238

Література[ред.ред. код]

  • В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.
  • Гусятин
  • Husiatyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III (Haag — Kępy)
  • В.Балюх. Через роки, через віки…: [Фоторепортаж про м. Гусятин] // Ровесник. — 1997. — 31 жовт. -(Тернопілля).
  • В.Горбоватий. Гусятин часів Северина Наливайка // Вісник Надзбруччя. — 1997. — 4 квіт.
  • Гусятин: роки та факти // Просвіта. — 1997. -№ 4 (квіт.).

Посилання[ред.ред. код]