Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Карл IV Красивий (фр. Charles IV le Bel) (*1295- † 1 лютого 1328, Венсен), король Франції з 1322, останній представник династії Капетингів, син Філіппа IV Красивого і Жанни Наварської.
Особисте життя [ред.]
У 1307 році взяв у дружини Бланку (Бланш) Бургундську (1296—1326). На початку 1314 король Філіпп IV Красивий наказав заарештувати своїх невісток Бланку і Маргариту Бургундську (дружину принца Людовика, майбутнього Людовика X), які скомпрометували себе з двома лицарями, братами Філіппом і Готьє д 'Оне і Жанну Бургундську, дружину Філіпа де Пуатьє (майбутнього Філіппа V), за те, що їй була відома ця інтрига, але вона не донесла про це королю. Ганебну пляму, яка лягла на королівський двір, треба було змивати найжорсткішими заходами. Коханці були касторовані, з них живих здерли шкіру. Принцес кинули до в'язниці. Бланка провела в Шато-Гайяр багато років і закінчила своє життя в монастирських стінах. Так і невідомо, чи справді принцеси були винні. Із звинувачуваннями виступила їх зовиця Ізабелла Французька, яка була відома своїм злим характером.[1] Карл IV добився у Папи Іоана XXII розірвання шлюбу з Бланкою Бургундською в 1322 році. 21 вересня 1322 року він одружився на Марії Люксембурзькій (1304—1324). Вона народила йому сина Людовіка, який прожив недовго (1324).[2]
Діяльність Карла IV [ред.]
Марія померла в лютому 1324, і вже в липні Карл взяв у дружини кузину Жанну д'Евре (1310—1371). Мав шістьох дітей, четверо з яких померли в дитинстві. В адміністративній сфері продовжував політику своїх попередників, прагнув до поступової консолідації королівської влади. Постійно мав потребу у багатій царській казні, тому використовував для цього будь-яку можливість. Отримав у Папи дозвіл на збір десятини з церкви для організації нового хрестового походу, щоб звільнити від турків Вірменію. Був стурбований чисельним зростанням чиновників і намагався полегшити фінансовий тягар казни. Передбачалося, наприклад, що жалування членам Паризького парламент у будуть виплачуватися зі штрафів (1322). Карлу вдалося збільшити королівський домен за рахунок кількох міст і багатої області Ажені. Комунальні хартії отримали при ньому Каркасон, Бурж, Дюн-ле-Руа, Сен-Кантен, Монтобан і Санс. У той же час в 1322 році ліквідував комуну Лана, в 1323 році до королівського домену був приєднаний місто Монферран в Оверні, в 1327 р. — Верден. Підтримував добрі відносини з Папським престолом, допоміг Папі в 1326, коли тому були потрібні кошти для боротьби з гібелінами. Втрутився у внутрішні справи Англії, підтримавши англійських баронів, які повстали проти Едуарда II (1324—1327). Едуард відмовився прибути на коронацію свого сюзерена Карла і французький король оголосив вельможного англійського васала бунтівником, направивши в Гієнь війська під командуванням свого дядька Карла Валуа. Війна затягувалася і до Франції приїхала Ізабелла, королева Англії та сестра Карла IV. Вона планувала домовитися з братом про узгодження дій проти чоловіка. Після повернення до Англії Ізабеллі вдалося скинути Едуарда II з трону, відправити його до в'язниці і стратити.[3]
Кінець династії Капетингів [ред.]
Карл IV не залишив спадкоємців чоловічої статі і після його смерті корона перейшла до бічної гілки династії Капетингів, що було обгрунтовано посиланням на «Салічну правду» (фр. Lex Salica), яка відмовляла жінкам про перехід у спадщину земель. Королем Франції став онук Філіппа III, син Карла Валуа і Маргарити Анжуйської, Філіп VI Валуа. На французьку корону також претендував англійський король Едуард III (1327—1377), по жіночій лінії онук Філіппа IV Красивого. Так збулось прокляття Жака Моле. [4] У Франції розпочалась династійна криза. Це стало однією з причин Столітньої війни.[5]
Примітки [ред.]
Джерела [ред.]
- Батир К. І. Історія феодальної держави Франції, М. 1975 Велика радянська енциклопедія, під. редакцією Б. А. Введенського, т. 40, М. АНСССР, 1956
- Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.
- Падаляк Н. Г. Історія середніх віків Підручник для 7 класу, К.: Генеза, 2007.
- Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 222 с.
- Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 7 клас, Х: «Основа», 267 с.
- Хрестоматія з історії середніх віків: Посібник для 7 кл. /Упорядник В. М. Духопельников,-К.: Освіта, 1998.-160 с
- http://dic.academic.ru/
- http://lib.solo.by/ К.Рыжов. Все монархи мира. Западная Европа
Див. також [ред.]
