Мандельштам Осип Емільович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Осип Емільович Мандельштам
Osip Mandelstam 1934.jpg
При народженні Йосип Емільович Мандельштам
Дата народження 3 (15) січня 1891(1891-01-15)
Місце народження Варшава, Російська імперія
Дата смерті 27 грудня 1938(1938-12-27) (47 років)
Місце смерті таборовий пункт «Друга річка», під Владивостоком, РРФСР
Рід діяльності поет, перекладач і літературознавець

Осип Емільович Мандельштам — (* 3 (15) січня 1891(18910115), Варшава — † 27 грудня 1938, таборовий пункт «Друга річка», під Владивостоком) — російський поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературознавець, один з найвидатніших митців-модерністів 20 століття. Представник акмеїзму.

Біографія[ред.ред. код]

Осип Мандельштам народився 15 січня (3 січня) 1891 року у Варшаві. Батько, Еміль Веніамінович (Хаскл, Хацкель Беніаміновіч) Мандельштам, був майстром рукавичної справи, купцем першої гільдії, що надавало йому право жити поза смугою осілості, незважаючи на єврейске походження. Мати, Флорида Осипівна Вербловська, була музиканткою. У 1897 році родина Мандельштамів переїхала до Петербурга. Осип здобув освіту в Тенішевському училищі (19001907), одному з найпрогресивніших навчальних закладів того часу. З дитинства перебував під враженням архітектурно-історичного вигляду Петербургу. В 19081910 р. Мандельштам навчався в Сорбоні і Гейдельберзькому університеті. В 1911 для того, щоб полегшити поступ в Петербурзький університет Мандельштам перейшов в лютеранство, яке однак не практикував.[1] 10 вересня того ж року він був зарахований на історико-філологічний факультет Петербурзького університету, де навчався з перервами до 1917 року.

Починав поетичну кар'єру як символіст, послідовник насамперед Поля Верлена і Ф. Сологуба, а також предтечі символістів — Ф. І. Тютчева. Наприкінці 1912 р. увійшов до групи акмеїстів. В акмеїзмі побачив, в першу чергу, апологію органічного єднання хаосу (природи) і жорстко організованого всесвіту (архітектури) на противагу розмитості та ірраціональності символізму. Дружбу з акмеістами (А. А. Ахматовою і М. С. Гумільовим) вважав одним з головних успіхів свого життя. Поетичні пошуки цього періоду відобразила дебютна книга віршів «Камінь» (три видання: 1913, 1916 і 1922).

Вірші часу Першої світової війни і революції (19161920) склали другу книгу «Tristia» («Книга скорботи», заголовок сходить до Овідія), що вийшла в 1922. Її авторський варіант з'явився в 1923 під заголовком «Друга книга» і з загальною посвятою «Н. Х.» — Надії Яківні Хазіній, дружині поета (їх знайомство відбулося в Києві, у травні 1919). У книзі чітко простежується еволюція від акмеістичного, раціонального, до іраціонального, до поетики складніших асоціацій.

Подальша еволюція поетики відбивається у віршах 1920-х з їх численними культурними елюзіями. З травня 1925 по жовтень 1930 настає віршова пауза у творчості. В цей час пишеться проза, до створеної в 1923 автобіографії «Шум часу» додаються, в першу чергу, гоголівські мотиви повість «Єгипетська марка» (1927). В 1928 друкується останній прижиттєвий поетичний збірник «Вірші», а також книга його вибраних статей «Про поезію».

У 1930 повертається до написання віршів, в яких демонстративно рве з радянською дійсністю і з культурною традицією в цілому і бере на себе місію створення нової культури, від нуля, «з кременя», що не спирається на здобутки попередників. «Прощанням» з культурою стало програмне поетологічне есе «Розмова про Данте» (1933). У листопаді 1933, на піку своєї ненависті до радянського офіциозу, пише злу антисталінську епіграму «Ми живемо під собою не відчуваючи країни …»[2], за яку його заарештовують і відправляють у заслання в Чердинь, потім дозволяють вибрати інше місце поселення. Мандельштам вибирає Воронеж (19341937). Більша частина віршів, створених у Воронезькій період, відбила прагнення безповоротно деформованого арештом та хворобами поета виговоритися сповна, сказати своє останнє слово.

Мандельштам після арешту. Фотографія НКВС.

У травні 1937 поет отримав дозвіл виїхати з Воронежа. Через рік його заарештували вдруге і відправили по етапу в табір, на Далекий Схід. Мандельштам помер 27 грудня 1938 р. від тифу в пересильному таборі Владперпункт (Владивосток). Реабілітований посмертно: по справі 1938 року — у 1956, по справі 1934 року — в 1987[3].

За гремучую доблесть грядущих веков,
За высокое племя людей, 
Я лишился и чаши на пире отцов,
И веселья, и чести своей.
Мне на плечи кидается век–волкодав,
Но не волк я по крови своей:
Запихай меня лучше, как шапку, в рукав
Жаркой шубы сибирских степей...
                                                      
Чтоб не видеть ни труса, ни хлипкой грязцы,
Ни кровавых костей в колесе;
Чтоб сияли всю ночь голубые песцы
Мне в своей первобытной красе.
Уведи меня в ночь, где течет Енисей
И сосна до звезды достает,
Потому что не волк я по крови своей
И меня только равный убьёт.

У віршах поета — неприйняття радянської влади, генералісимуса-горця з «жирними пальцями, як черв'яками», а також готовність пожертвувати життям за свої ідеї, за «доблесть майбутніх віків» .

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Спогади брата поета, Е. Е. Мандельштама
  2. Мандельштам О. "Ми живемо під собою не відчуваючи країни … "// строфи століття: Антологія російської поезії. Мінск, М.: Поліфакт, 1995.
  3. Довідка Генеральної прокуратури СРСР за книгою: Юрій Кувалда. Вулиця Мандельштампа. Повісті. Видавництво «Московский рабочий», 1989, 304 с.