Російсько-турецька війна (1676—1681)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російсько-турецька війна 1676-1681
Російсько-турецькі війни
Руїна
Дата: 16761681
Місце: Україна
Результат: Бахчисарайський договір
Сторони
Ottoman flag.svg Османська імперія
Flag of the Crimean Tatar people.svg Кримське ханство
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Правобережна Україна
Flag of Russia 1668.png Московське царство
Alex K Ivan Samoilovych.svg Лівобережна Україна
Командувачі
Мухаммед IV,
Селім-Гірей,
Юрій Хмельницький
Григорій Ромодановський,
Іван Самойлович

Російсько-турецька війна 1676—1681 — війна Османської імперії (разом з васалами: Кримським ханством та Правобережним Гетьманатом) з Московським царством за українські землі. Під час царювання в Москві Федора Олексійовича.

Передісторія[ред.ред. код]

Причиною війни послужила спроба Османської імперії втрутитися в російський-польське протистояння і захопити контроль над Правобережною Україною. У 1656 році пост великого візира Османської імперії захопила енергійна людина Мехмед Кепрюлю, яка зуміла підсилити дисципліну армії і завдати декілька поразок ворогам. Австрія вимушена була укласти в 1664 році не особливо для неї вигідний мир у Васваре, в 1669 році османи завоювали Крит.

У 1669 році гетьман Правобережної України Петро Дорошенко став васалом Османської імперії. Восени 1671 року польська армія на чолі з Яном ІІІ Собеським повела наступ на Поділля й захопила Брацлав, Могилів та Вінницю. Навесні 1672 року почалися широкомасштабні воєнні дії.

Хід війни[ред.ред. код]

Військові дії на Поділлі[ред.ред. код]

27 серпня 1672 року об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолював гетьман Петро Дорошенко, турецький сулан Мухаммед IV і кримський хан Селім-Гірей, здобула фортецю Кам'янець (Кам'янець-Подільський) і вирушила на Галичину.

На початку вересня 1672 року союзницькі війська обложили Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 року уклав Бучацький мирний договір. Укладення Бучацького договору, за яким Польща відмовилася від претензій на Правобережну Україну, Московська держава розцінила як нагоду, не порушуючи Андрусівського перемир'я з Річчю Посполитою, захопити Правобережжя.

Заняття Чигирина московськими військами[ред.ред. код]

У 1676 році Дорошенко з 12-тисячним загоном захопив Чигирин, розраховуючи на підхід османського війська, але весною 1676 року московсько-українські війська під командуванням Самойловича і російського воєначальника Григорія Романдовського взяли в облогу Чигирин і змусили Дорошенко капітулювати. Залишивши в Чигирині гарнізон, російсько-українські війська відійшли на лівий берег Дніпра. Султан призначив гетьманом Правобережної України Юрія Хмельницького, котрий знаходився у нього в полоні, і в липні 1677 року вирушив на Чигирин з 120-тисячною кримсько-османською армією Ібрахіма-Паші. Російський гарнізон Чигирина витримав 3-тижневу облогу, а війська Самойловича і Ромодановського (52—57 тисяч чоловік) 28 серпня (7 вересня), що підійшли, розбили турецько-татарські війська під Бушином і примусили їх відступити.

Заняття Чигирина османськими військами[ред.ред. код]

За наполяганням Ромодановського і Самойловича Чигирин був укріплений і невдовзі став оплотом проти майбутніх нападів османів. Воєводою до Чигирина був призначений І. І. Ржевський. Він узяв з собою досить значний загін війська, багато запасів хліба, пороху і зброї. Напад османської імперії не примусив себе довго чекати: у липні 1678 року кримсько-османська армія (близько 200 тисяч чоловік) великого візира Кара-Мустафи оточила Чигирин. Російсько-українські війська (120 тисяч чоловік) під командуванням Ромодановського і Самойловича розбили османський загін, але далі діяли поволі і нерішуче і підійшли до Чигирина 11 (21) серпня, коли загонам Османа вдалося вже захопити його. Османи висадили Чигирин, винищили той, що був там московський і козацький загони, спалили і зруйнували місто вщент. Російсько-українська армія покинула Чигирин напризволяще і відступила за Дніпро, відкинувши османську армію, яка далі їх переслідувала. Ромодановський був відкликаний до Москви, Самойлович же залишився один на правій стороні Дніпра. Сам він скоро повернувся на лівий берег Дніпра, син же його Семен випалив на правій стороні всі села, міста і містечка, щоб ворожим людям надалі притулку не було. Османи ж пішли за Дунай раніше цього часу, зараз же за спаливши Чигирин (див. Чигиринські походи).

Переговори та укладення Бахчисарайського мирного договору[ред.ред. код]

У 16791680 роках російські війська відбили напади кримських татар. У Москві дуже боялися нового походу військ Туреччини, і щоб попередити його і напад кримського хана, в грудні 1678 року до Константинополя був посланий дворянин Даудов з пропозицією відновити дружні відносини. Гетьман Самойлович, з яким радилися із цього приводу, також схвально відносився до думки про укладення миру з Османською імперією і Кримським ханством. Прагнули миру і в самій Османській імперії.

Восени 1679 року Даудов повернувся назад з грамотою від великого візира, який вимагав для переговорів про укладення миру присилання особливого посла і пропонував, зі свого боку, відправити посланника до Криму для ведення мирних переговорів.

Наприкінці 1679 року до Криму до хана Мураду Гірея були відправлені з Москви Сухотін і дяк Міхайлов, але це посольство кінчилося нічим, оскільки дяк Міхайлов свавільно залишив Сухотіна і виїхав до Москви.

У серпні 1680 року були послані стольник Василь Тяпкин, що побував раніше в Польщі і досить вже досвідчений дипломат, дяк Микита Зотов і українсьький писар Семен Ракович.

Після довгих зусиль, при яких хан загрожував тортурами, посланники уклали договір на наступних умовах:

  1. перемир'я повинне тривати 20 років, починаючи з 3 січня 1681 року
  2. Кордон між двома державами встановлювався по річці Дніпро;
  3. протягом 20 років місцевість між Південним Бугом і Дніпром повинна залишатися нейтральною і незаселеною

та інші умови.

Див. також[ред.ред. код]