Руїна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Руї́на — період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території України. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687).

Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московська держава, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою.

Визначення[ред.ред. код]

Микола Костомаров у вступі до своєї монографії «Руїна»1879-1880 писав[1]:

Назва «Руїна» — не видумана; вона залишилась в народних спогадах, особливо по відношенню до правобережної України, яка буквально була обернена в «руїну»…
Оригінальний текст (рос.)

Название «Руина» — не выдуманное; оно осталось в народном воспоминании, особенно по отношению к правобережной Украины, которая буквально была обращена в «руину»…

Як історичний термін «Руїна» започаткував Самійло Величко.[2][3]

Дехто з публіцистів (наприклад, Микола Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 16631687 та територіально — Лівобережною Україною.

Історики також трактують час по різному :

Історія[ред.ред. код]

Під час «Руїни» країна, через внутрішню боротьбу козацьких кланів різних претендентів на єдиноправ'я в її межах, 1667-го року, внаслідок Андрусівського перемир'я, була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну поміж Річчю Посполитою та Московським царством.

Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському патріархатові.

Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (Іван Брюховецький, Микола Ханенко, Юрій Хмельницький, Дем'ян Многогрішний, Степан Опара, Іван Сірко, Яким Сомко, Петро Суховій, Павло Тетеря).

Причини Руїни[ред.ред. код]

  • Виникнення гострих соціальних конфліктів та охоплення значної частини народу бунтівними настроями
  • Загострення суперечок в середовищі української державної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики
  • Відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами
  • Слабкі державницькі традиції, низький рівень політичної свідомості українців.
  • Соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті).
  • Несприятливе міжнародне становище. Іноземна інтервенція в Гетьманщину з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Гетьмани епохи Руїни[ред.ред. код]

Зв'язки Гетьманів Руїни з ім'ям Хмельницького

Правобережні[ред.ред. код]

Лівобережні[ред.ред. код]

Руїна в культурі[ред.ред. код]

Дума Мазепи (уривок)

Всі покою щиро прагнуть,
Та не в єден гуж всі тягнуть,
Той направо, той наліво,
А всі браття, то-то диво!
Нема ж любви, нема ж згоди
Од Жовтої взявши Води,
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали.[4]

Література[ред.ред. код]

  1. Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів, 1992.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Костомаров Н. И. «Руина», «Мазепа», «Мазепинцы» Исторические монографии и исследования. (Серия «Актуальная история России»). М.: «Чарли», 1995. С. 7.
  2. «…докінчувався тридцятий рік нещасливих тогобічних українських подій з безперервним воєнним вогнем, а до того — з чварами, незгодами, війнами, кровопролиттями і з крайньою руїною» (Самійло Величко. Літопис. Т. 2. Розділ 18.)
  3. « У свій час його вживав на сторінках своєї праці історик-літописець Самійло Величко» (Тарас Чухліб. «Руїна» гетьманщини чи боротьба за утвердження української козацької держави?)
  4. Дума пана гетьмана Мазепи (За списком В. Кочубея)