Себастіян Кленович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
графічна робота на Себастіяна Кленовича

Себастіян Фабіан Кленович (пол. Sebastian Fabian Klonowic) (1545, с. Сулмержиця, поблизу містечка Каліш, Польща, — 12 серпня 1602 м. Люблін) — польський поет, композитор, викладач Академії Замоської, симпатик Реформації та Русі-Роксолянії. Писав латиною, а згодом польською, відповідно спочатку довший час мешкав у Львові, в Україні, згодом оселився у Любліні ще мешкав в Замосць.

Життєвий шлях[ред.ред. код]

Все своє життя він провів у колі та під впливом трьох міст: Люблін, Львів та Замосць. Себастіян був сином Яна Клена, орендаря фільварку і млина над річкою Орла та Анни з Петржалков. Підписувався за латинським перекладом свого прізвища: Acernus (Acer — клен). Він приїхав до Любліна в 1568 році, де практикував в канцелярії міській. До того провів свої молоді роки в угорському Пезінку (сьогодні: Пезінок — Словаччина) та Чеськім Кромолові (сьогодні: Чеський Крумлов), а також у місті Львові. Він навчався в єзуїтському колегіумі в Калішу, по науці осів в Любліні, де близько 1573 року розпочав свою кар'єру упорядника канцелярського в міській управі.

У період 15741582 років міський писар в Любліні. В період 15761582 років провадив судову канцелярію війта Любліна, і в 1583 році ще й став «лавником» — (присяжним — на наш манер). В 1580 році одружився на Агнешці Вісліцкій, дочці керівника лавниками та відомого торговця міста Люблін. В 1585 році війтом в Псарях і в війї Воля Йзефовська, яку йму передав Йосип Верещинський — єпископ Київський і абат бенедиктів в Сіцехові. По настійливому проханню Яна Замойського (попечителя Академії), в році 1589-му Себастіян став Директором Академії в Замосці. А в 1592 році він прийняв на себе повноваження війта міста Люблін, а по закінченні двох років з 1594 року бургомістр Любліна, а ще роком пізніше, в 1595-му був призначений пожиттєвим «райцею» (представник в сенаті) від люблінщини.

Творчий доробок[ред.ред. код]

  • «Віршовані вітання польським королям та принцам за Клементом Яніцки», Vitae regum Polonorum Klement Janicki, Pt. Переклад Себастіяна Кленовського.
  • «Філтрон» (1582) — поема латинською мовою, Philtron
  • «Звитяга богів», Victoria deorum. — поема про міфічну перемогу над богами здобуту титанами.
  • «Роксоланія» (1584) — поема про життя на Русі. Roxolania.
  • «Жалі народні на уродженого шляхтичем пана Яна Кохановського» (1595), Żale nagrobne na ślachetnie urodzonego Pana Jana Kochanowskiego (1595) — цикл віршів за матеріалами із суду присяжних (лавочкін).
  • «Фліс, то є справи суддів Вісли і інших роками до них припадаючі». Flis, to jest Spuszczanie statków Wisłą i inszymi rzekami do niej przypadającymi (1595) — opis handlu wiślanego. — віршований опис торгового кодексу віслаків.
  • «Вирок для Юдасзов — то є неправомірно набуті маєтності» (1600), Worek Judaszów to jest złe nabycie majętności — римований трактат договірного права.
  • «Гебдонас, то є сім щоденних пісеньок писаних за Книгою Мойсеєвою починаючи від тої днини коли Бог творив, і як в сьомий день відпочивав, чемно зібраних Себастіяном Кленовіцем з Сулмержиці», записані в Любліні, видано в Кракові, друк Мацея Ґарволчика, (1581):
1. «Неділя: „Вітаю, день найсвітліший знаменує неділя …“», Niedziela: «Witaj, dniu przenaświętrzy dzisiejszej niedziele…»
2. «Понеділок: „На початку днів, другий день є понеділковий …“» Poniedziałek: «W porządku dni wtóry jest dzień poniedziałkowy…»
3. «Вівторок: „На кожен день хвалімо вашого Господа …“», Wtorek: «Na każdy dzień chwalemy imię twoje Panie…»
4. «Середа: „Сонце золоте, сонце величне, земле єдина …“», Środa: «Słońce złote, słońce wdzięczne, płaneto jedyny…»
5. «Четвер: „Отче наш, який всіх в обіймах своїх …“», Czwartek: «Ojcze nasz, który wszystko w garści swej zawierasz…»
6. "П'ятниця: "Господи, відкрий уста мої, нехай визнаю … "", Piątek: «Otwórz, Panie, usta moje, niechaj wyznawają…»
7. «Субота: „У сьомий і останній день у тижня, суботу …“», Sobota: «Siódmy a ostatni dzień w tegodniu sobota…»
8. «Псалом 147: „Славімо, Єрусалимці Господа, Бога нашого …“», Ps 147: «Sławcie, Jerozolimcy, Pana Boga swego…»
9. «Псалом 90: „Хто шукає помочі Всевишнього, в серці своєму…“», Ps 90: «Kto pomocy Nawyższego żąda z serca uprzejmego…»
10. Piosnka uczyniona czasu powietrza, kiedy było Interregnum w Roku Pańskim 1572: «Mocny Zemścicielu naszych sprosnych złości…»

Суспільне значення[ред.ред. код]

«Агонія смерті» (1867), загибель Себастьяна Фабіана Кленовича, малюнок Вільгельма Леопольського

Написав чотири поеми, найвідоміша з яких «Роксоланія», тобто «Україна». У ній оспівує красу і багатство української землі, її міст і сіл, зображує життя народу, його звичаї і легенди. Філософські погляди Кленовича мали гуманістичний характер. Основою людського життя для Кленовича є праця. Герой його творів не аскет, що втікає од світу, а людина дії — моряк, який відкриває нові землі, купець, учений. Власне, вся його поема «Роксоланія» — то гімн праці, проголошення необхідності активного земного самоутвердження і самореалізації людини, як сенсу її життя. Кленович був прихильником етичного раціоналізму. Моральне вдосконалення він поєднував з обов'язковим підвищенням освітнього рівня, а однією з головних чеснот уважав уміння людини підкорити свої бажання розумові. Кленовичу була притаманна гуманістична переконаність у здатності людини силою свого розуму і волі створити себе як особистість. Моральним ідеалом для мислителя була стоїчна концепція досконалої людини, основними чеснотами якої вважалися стійкість, шляхетність, розважливість, поміркованість, справедливість, патріотизм. Ці якості, на думку Кленовича, слід прищеплювати з дитинства. Кінцеву мету виховання Кленович вбачав у формуванні гідного і доброчинного члена суспільства.

«Роксоланія» є також цікавою з огляду на наявну в ній спробу автора в ренесансно-гуманістичному ключі осмислити вітчизняну історію. Кленович шукає місце своєму та іншим слов'янським народам у світовому історичному процесі. Тому певне місце відводиться питанню походження українського народу, спільних з іншими коренів. Сповнений оптимізму щодо майбутнього, він закликає братися знову добувати «славу предків»; кличе музу історії Кліо до України і навіть зазначає, що вона сюди вже йде. Зацікавлення національною історією спричинило його інтерес до народного життя. Кленович оспівує красу і багатство української землі, її міст і сіл, докладно змальовує життя простого люду, його звичаї і вірування, використовуючи при цьому багатий арсенал поетичних засобів античної літератури і міфології, яка переплітається з давньоукраїнською, персонажі якої виявляють інколи навіть більшу силу, ніж християнський Бог.

Кленович був видатним латиномовним поетом. Він прагнув навіть заснувати на українських землях латиномовний Парнас. Брав активну участь і в організації навчального процесу в Замойській академії.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]