Станіслав Щенсний Потоцький

Станіслав Потоцький
Народився	20 лютого (8 травня) 1751 Кристинопіль, Белзьке воєводство
Помер	14 березня 1805 Тульчин
Проживання	Тульчин
Ім'я при народженні	Станіслав Потоцький
Титул	граф
Звання	Воєвода Руський Маршалок торговицької конфедерації Генерал коронної артилерії
Батько	Франц Салезій Потоцький
Матір	Анна з Потоцьких Потоцька, гербу Срібна Пилява
Рід	Потоцькі
Дружина	Христина Потоцька, уроджена Коморовська Жозефіна Амалія Потоцька, уроджена Мнішек Софія Глявоне-Вітт
Діти	Юрій (Щесний), Пелагія, Людвіка, Вікторія, Роза (Ружа), Констанція, Станіслав-Септим, Октавія, Ярослав, Володимир, Ідалія, Костянтин, Микола, Гелена (Хелена), Олександр, Мечислав (Михайло), Софія, Ольга, Болеслав
Нагороди	Орден Білого Орла 1775

Станіслав-Щесний Потоцький (пол. Stanisław Szczęsny Potocki; 20 лютого 1751 — 14 березня або по новому стилю 26 березня 1805) — магнат, претендент на польську корону, руський воєвода (1785—1791), генерал-лейтинант війська польського коронного, маршал торговицької конфедерації (1792), белзький звенигородський, сокальський, гайсинський староста , — російський генерал (1797—1798) . Розмовляв і писав французькою, польською і російською мовами.

Власник Тульчина, Станіслав-Щесний (в історіографії його ім’я також передається як Станіслав-Фелікс Потоцький, Станіслав-Фелікс-Щенсний Потоцький, Фелікс Потоцький, Щенсний Потоцький тощо) був одним з найбагатших людей краю і мав 165 000 підлеглих (дослідження різних часів дають зміни у кількості залежного населення. В історіографії зустрічається і цифра, що Потоцькому належало 130 249 «ревізьких душ»).

Дитинство і юність в Кристинополі

Станіслав Щесний, друге ім'я Щесний означає «щасливий», народився в 1751 році (за іншими відомостями у 1752 або 1753 р.) і був сином києвського воєводи Франца Салезія Потоцького, єдиним спадкоємцем маєтностей. Юність провів в батьківському маєтку — у Кристинополі в Белзькому воєводстві. З приводу вірної дати народження, то сучасні дослідники все більше схиляються до дати 20 лютого 1751 року у Тартакові.

Станіслав Потоцький народився в роскішному замку Салезія Потоцького у Кристинополі. Батько Станіслава Францішек Салезій в Кристинополі звів дорогий та пишний палац в французькому стилі. Батька за величезні володіння та вплив називали "Королем земель руських". Францішек Салезій Потоцький жив у той час, коли місцева шляхта мала необмежені права і обирала за допомогою своєї влади в краю самого короля. Францішек Салезій Потоцький завдяки своєму положенню та багатству користувався вийнятковою повагою та впливом в Белзькому, Волинському, Київському та Брацлавському воєводствах.Він утримував власну козацьку роту кількістю 500 чоловік. Потрапити до палацу Потоцьких можна було тільки пройшовши двоє воріт і Франц Потоцький вимагаючи шани до себе, розпорядився всім, хто під'їзджав до палацу зупинятися біля других воріт і звідти йти пішки. Також козацька варта біля других воріт віддавала йому шану, як королеві. Батько Станіслава Потоцького був претендентом на польську корону і Станіслава з дитинства виховували, як майбутнього кандидата на польську корону. Його вихователем був ксьондз Вольф.

Для навчання Станіслава , батько вибирав йому найкращих учителів. Після закінчення навчання Потоцький перебував у Кристинополі , де був обмежений батьками в коштах та свободі пересування. Потоцький мав вроджену шляхетність душі, прагнув допомогати людям , але був обмежений в своїх витратах, так як батьки видавали йому тільки 180 червоних злотих , але і за ті гроші мусив відчитуватись перед матір'ю . Яка його хоч і любила , але виховувала старим звичаєм в строгості та повазі. Вольф намагався виховати у юного графа високу мораль, почуття відповідальності, милосердя і турботи. Батько і мати Щесного були дуже суворі. Біля 22 років батько Салезій Потоцький сформував для сина окремий двір і завидецького старосту, секретаря свого двору, пана Сіраковського назначив маршалком двору сина. Станіслав Потоцький тоді отримав дозвіл у супроводі двору пересуватись в межах Белзького воєводства , знайомитись з іншими людьми та заводити знайомства. Через кілька тижнів Сіраковський сподобав собі графиню Коморовську і разом з Станіславом Потоцьким бував в маєтку Коморовських в Сушно . Потоцький сподобав собі Христину Коморовську (народилась 1753 або 1755 у маєтку Нестаничах) також, яка відзначалась надзвичайною вродою та розумом. І після третіх відвідин освідчився їй. Коморовські походили з графського роду гербу Корчак, який в походив з Ораня, Ліптова та Живця, але через переворот в країні втратили там свої маєтки і вже батьки Гертруди володіли незначними маєтками в порівняні з Потоцькими. Після освідчення Потоцького батькам Христини , батьки дали згоду на таємний шлюб.

Заручини відбулися в 18 листопада 1770 в Сушно , де проживали Коморовські. З Гертрудою Станіслав Щесний таємно від своїх батьків обвінчався 16 грудня 1770 , в греко-католицькій церкві в Нестаничах.

Через деякий час після шлюбу Коморовські були в Потоцьких і сподіваючись на розуміння, вирішили через посередника таємно повідомити Анну-Єльжбету Потоцьку про шлюб. Новина так розгнівила Ганну Потоцьку, що вона відразу розповіла її чоловікови. Салезій Потоцький вирішив покарати Сіраковського , а Станіслава зранку відправити разом з швагром Алоізом Фрідріхом Брюлем в подорож по Європі. Христину Коморовську він наказав своїм козакам під керуванням полковника Дамбровського і Вільчка забрати від батьків і відвезти в Сандомирський монастир до отримання розводу. Коморовські попереджені про рішення Потоцького спішно виїхали до Львова , але по дорозі змушені були заночувати в Новому селі за дві милі до міста, де козаки знайшли їх. По дорозі задля безпеки Гертруду накрили подушками, і на місце привезли вже не живу. Козаки вирішили в Сільці пустити мертве тіло під лід в Буг. Дамбровський утік , а інших свідків нещасливого випадку Потоцький порозсилав в віддалені місцевості.

Батько Христини розпочав судову справу. Амалія Мнішек (мама др. дружини Жозефіни Амалії Мнішек) , незабаром після цих подій пішла з життя 13 квітня 1772 (була отруєна ?). Мати Потоцького звинувачуючи себе у тому що сталося також невдовзі після того в Сокалі пішла з життя. В 1772 відбувся перший поділ Польщі , за яким володіння Потоцького відійшли до Австро - Угорщини. Потоцькому, як і іншим магнатам було забрано озброєння і заборонено мати власне військо. Австрійка Марія пішла на зустріч адвокату родичу Коморовських і Потоцькому було винесено несправедливий найвищий вирок . Повідомлений приятелями він 11 жовтня прийняв отруту. Станіслав Потоцький нічого не знав про ці події перебуваючи за кордоном , він повернувся в край вже після смерті обидвох батьків і тоді довідався про загибель Гертруди. 22 - річний Станіслав Щесний став єдиним власником усіх маєтків.

Станіслав Потоцький дав Коморовським 400 тисяч злотих, містечко Вітов з землями, Плове і Обротов.

В посмертному тестаменті, під благословлінням, Салезій Потоцький зобов'язував Станіслава одружитись з донькою єдиного свого приятеля короного маршалка Мнішека - Жозефіною Амалію Мнішек.

Франциск Потоцький

Графиня Ґертруда з Коморовських Потоцька

Анна Потоцька (мати)

Жозефіна Амалія Мнішек

Амалія Мнішек

Життя в Тульчині

Після першого поділу Речі Посполитої добра Потоцьких в Белзькому воєводстві знаходились тепер в Австрії, а саме міста Кристинополь, Тартаків, Варяж, Лящов і також белзьке, сокальське, грубешівське, стоянівське староства і т. і. Його побут після всіх подій був у Кристинополі неможливий і тому він покинувши рідні місця, перебрався до Тульчина. Поселився спочатку в деревяному дворі і взявся до будування нового палацу.

До переселення Станіслава в Тульчин спонукав випадок з жидом, який був взятий за провину під арешт. Місцеві жиди подали скаргу цісареві Йозефу, який послав Станіславу Потоцькому наказ випустити жида з такими словами: рівний над рівними не має влади. Потоцький не хотів більше залишатися в рідному маєтку і почав продавати свої маєтки в теперішній уже Галичині.

1 грудня 1774 Потоцький одружився другим шлюбом на Жозефіні Амалії Мнішек і через рік переніс свою резиденцію в Тульчин. Подружнє життя з новою дружиною було невдалим, так як дружина почала зраджувати йому з перших років подружнього життя і за свідченням челяді половину її дітей були не від Станіслава, а народжені в Європі, де вона постійно перебувала без чоловіка. Всі свої маєтки у Галичині він віддав Адаму Понінському, який зобов'язався виплатити борги його батька і передав йому на 50 років право користування державним Звенигородським староством.

У 1774 році відвідавши свої маєтки на Поділлі, Потоцький був вражений красою і щедрістю цього краю. У 1782 році в Тульчині було споруджено прекрасний палац, тут же заклали великий парк. Мандруючи з молодою дружиною по Європі, Щесний привіз з Італії в Тульчин багато саджанців пірамідальної тополі та інших рослин.

У маєтках висівали нові на той час для тих місць сорти пшениці, жита, вівса. Селян поступово переводили на так званий генеральний чинш, тобто замість усіх повинностей вони сплачували гроші. Коли ж селян, переведених на такий чинш, залучали до роботи на поміщика, їм платили грошима. Така форма розрахунку була вигідна кріпакам і сприяла розвитку їхньої господарської ініціативи. У розробленій для маєтків Потоцького інструкції ключовому економа вказувалося, що "економ повинен до підлеглого ставитись як до людини, але якщо він не може, що важко уявити, то, у всякому разі, він повинен підлеглого вважати за найважливіше добро господаря, якому він служить".

В іншому пункті говориться, що кожен підлеглий повинен жити не у землянці, а в надземній хаті, яку має збудувати певний десяток селян. Ключовий економ повинен слідкувати, щоб усі селяни через кожні 6 років саджали у своєму дворі певну кількість яблунь, груш, вишень і шовковиці. Зобов'язувалися також селяни на своєму подвір'ї, а також в ярах та інших непридатних для оранки землях висаджувати для своїх потреб швидкорослі дерева — верби і тополі.

На Україні Потоцькому належало близько півтора мільйона гектарів, на нього працювало 130 тисяч підлеглих, а річний прибуток маєтків становив 3 ​​мільйони злотих.

Тульчинський палац

Тульчинський палац, як і замок його батька Салезія Потоцького в Кристинополі, був збудований на зразок версальського та відносився до найбільших в Польщі. В палаці Потоцький утримував 400 чоловік прислуги. Він тримав тут стадо коней, найкраще і найбільше в Польщі. В Тульчині він мав свій оркестр та друкарню. Його підлеглі відробляли панщину тільки один день в місяць. Потоцький їздив каретою, запряженою 6 кіньми та при супроводі 4 козаків. Тульчинський палац мав полотна знаменитих майстрів та велику бібліотеку, яка налічувала 10 000 томів. Під час перебування Потоцького в Гамбурзі в Тульчинському палаці проживав з військом Суворов, який серед усієї розкоші спав в чоботах на канапі.

Кар'єра

2 серпня 1775 Потоцькому надано орден Білого Орла.

З 1773 Потоцький поринув у політичне життя Польщі.

Польський король Станіслав Август свою неприязнь до Салезія Потоцького переніс на сина Станіслава і після смерті київського воєводи Любомирського обіцяне йому київське воєводство віддав Степковському , маючи на нього вплив через своїх людей хотів його спонукати до купівлі воєводства . Станіслав Потоцький ображений такою поведінкою короля вислав йому лист і також відмовився від наданого йому попердньо королем хоружого. Король через своїх людей спонукав Потоцького до подорожі по Європі, щоб це привело його до значних витрат. І дійсно Станіслав виїхав в подорож до Німеччини, Італії, Франції. Повернувшись з подорожі Потоцький під враженнями від поїздки побудував палац, на якому був напис : Щоб вільним та цнотливим був завжди мешканням.

Оцінюючи особистість Потоцького король відвідав його в Тульчині та надав йому руське воєводство. Потоцький віддячив королю взаємністю тим ,що надав з своїх людей полк, який утримував на свої кошти до 1788.

На польському сеймі у 1784 Потоцький оголосив, що дарує Речі Посполитій артилерійський полк і буде забезпечувати його подальше утримання. Цей полк повинен був стояти у Тульчині, і для створення артилерійської частини сюди в 1786 році направили поручника Людвига Метцеля, майбутнього зодчого «Софіївки».

1788 на сеймі Потоцький склав добровільно Руське воєводство і був обраний послом на сейм від Брацлавського воєводства.

У травні 1791 польський сейм прийняв нову конституцію і закони, які обмежували права шляхти. Це викликало незадоволення серед шляхти. Потоцький примкнув до «російської партії», метою якої було відновлення магнатства і старого господарства, так званою «польською свободою».

Коли під час турецько-російської війни Катерина перебувала в Києві та Каневі , Потоцький був там їй представлений.

У жовтні 1791 Потоцький разом з гетьманами Северином Ржевуським і Ксаверієм Браницьким прибули в Ясси на головну квартиру російських військ, які брали участь у війні з Туреччиною, для обговорення планів боротьби за свої права. Вірогідно, саме тут, в Яссах, Потоцький зблизився з прекрасною гречанкою Софією — дружиною, коменданта Камянець-Подільського — Юзефа Вітта, яка «працювала» на російський уряд і за допомогою своїх чар намагалася схилити Потоцького до альянсу з Росією.

Після складення графом Брюлем генеральства короної артилерії, цей титул отримав Потоцький.

На сеймі Потоцького несправедливо було звинувачено в проросійській політиці і дійшло до того, що Потоцький був попереджений , що на його життя може бути здійснений замах. Потоцький після такої невдячності за свої заслуги вирішив залишити сейм та Варшаву і виїхав до Відня. У Відні австрійський цісар Леопольд застеріг його та Северина Ревуського, через графа Голоредо, щоб вони пильнували цілосності свого краю, на який замірились Росія з Прусами. Северин Ревуський прихилив на свою сторону Браницького і вони втрьох поїхали на аудієнцію до Катерини. Катерина знаючи на той час про укладений договір з Прусами про поділ Польщі , навмисне подала їм надії , замисляючи зраду. Катерина дала Потоцькому запевнення, що не має наміру на землі та нікому іншому не дозволить на них претендувати.

Потоцький під впливом тих надії на Катерину , мав на меті відновлення давніх вольностей і в травні 1792 разом з Браницьким та Ревуським утворив в Торговиці конфедерацію. Обіцяючи народові цілісність, вольності та непідлеглість, Потоцький назвав конституцію 3 Мая гробленням вольностей. Конфедерація була затверджена всіма прихильниками та Потоцький був обраний генеральним маршалком.

Росія під приводом допомоги конфедератам ввела з Волощини після укладення договору з турками 18 000 свого війська. Росія оголосила Польщі війну. Народ обурений проти Потоцького, поставив йому в вину те, що обираючи його маршалком, мав надію на детронацію короля і з допомогою Росії Потоцький отримання титула короля. Вся влада на той час була в руках Станіслава Потоцького і сам король був йому підпорядкований.

Салезій Потоцький у своєму посмертному тестаменті застерігав сина: ні в якому разі не вступати в будь-які переговори з російським урядом і не вірити його обіцянкам. Потоцький разом з іншими магнатами послали імператриці Катерині II проект «конфедерації» з метою скинути тодішній польський уряд і створити новий, в якому вони грали б чільну роль. Захищаючи, з одного боку, переваги і владу дворянства, а з іншого — союз із Росією, Потоцький скоро втратив любов свого народу, якою користувався раніше. Сейм зібралася 6 жовтня 1788 року і Потоцький не був обраний головою. Коли Потоцький запропонував союз з Росією, проти нього піднялися голоси, що він зрадник.

У 1790 у в Ясси до Потьомкіна приїхала шляхта, незадоволена реформаторськими прагненнями прогресивної партії і шукали підтримки Росії. Софія Вітт, колишня тут, також потрапила, за словами Роллє, в число знарядь, якими намагалися схилити Потоцького на свій бік. Потоцький приєднався до конфедерації. Катерина II через графа Безбородько передавала Потоцькому і Ржевуському, що вони і всі прихильники старого способу правління знайдуть у ній справжнього друга. Нарешті, 29 грудня був підписаний мирний договір.

Катерина обіцяла Потоцькому потурбуватися про недоторканність їх володінь і що сильною підтримкою конфедерації повалить зроблені в Польщі нововведення. У квітні частина російських військ з Туреччини, під командою Каховського, велено було рушити до Польщі і перейти Дніпро. Імператриця наказала Каховському визнати Торговицьку конфедерацію і взаємодіяти з нею заодно. Під захистом російського війська конфедерація графа Потоцького в Тарговіцах оприлюднила конфедераційний акт, під яким першим підписався граф Станіслав Щенсний, а за ним і інші. У цьому акті конфедерати обіцяли «знищити конституцію 3-го травня, могилу свободи» та не розривати свого союзу до тих пір, поки не відновиться колишня свобода і республіканський спосіб правління.

Незабаром республіканські війська приєдналися до конфедерації, а вдалі дії російських спонукали і короля примкнути до акта Тарговицької конфедерації, і 19 серпня були відновлені в Польщі порядки, що існували до 3 травня 1791, і вироблена присяга військ і жителів королю і Тарговицької конфедерації.

31 серпня було урочисте з'єднання польської та литовської конфедерацій в Брест-Литовську. 14 вересня Потоцький отримав від Катерини рескрипт з вдячністю; крім того, графиня Потоцька була завітала в статс-дами (1792), а сам він отримав орден Святого Андрія Первозванного. 6 жовтня граф Станіслав представив імператриці план майбутньої форми правління республіки, який повинен був надійти на розгляд сейму при конфедерації.

Російський міністр Сіверц , який був при конфедерації наказав королеві та конфедерації скликання сейму до Гродна на затвердження поділу Польщі. Тільки тоді Потоцький зрозумів зраду Катерини. Потоцький звинувачений народом, склав повноваження маршалка на користь Пулявського. Потоцькому поставили в вину , що його власні амбіції привели країну до краху. Лист Катерини Коссаковської потрапив до відкритості і зпричинив ще більшу неприязнь народу до Потоцького. В листі Коссаковської були такі рядки : Не потрібно було панові надіятись на Росію, яка зрадила його батька і не дотримала обіцянок отримати польську корону.

Северин Ревуський закликав народ до супротиву , але сам не хотів стати на його організацію і виїхав до Відня, Браницький повернувся до Білої Церкви, готовий до усього. Один тільки Потоцький переживаючи за долю народу поїхав до Петербургу , на аудієнції Катерина заборонила йому навіть згадувати про долю краю. Катерина не дослухавши Потоцького перервала аудієнцію. Катерина сказала Потоцькому , що лише він для себе може просити якихось привілеїв. З Петербургу Потоцький виїхав в Травемюнди, а звідти до Гамбургу, де прожив 15 місяців.

Звідти від за вказівкою Катерини повернувся до рідного краю. Після другого поділу Польщі всі добра Потоцького були під владою Російської імперії.Всі величезні маєтки Потоцького, при переході під російське панування, залишилися за ним. У цей час Потоцький зовсім підкорився Софії, так як тільки вона ще й прив'язувала його до життя в тому відчайдушному положенні, в якому він опинився після Другого поділу Речі Посполитої. Катерина мимо його волі назначила його генерал-лейтинанттом. У 1795 у Потоцький прибув до Санкт-Петербурга, де при дворі знаходилася його дружина Юзефіна, статс-дама Катерини II. З 1797 Потоцький — генерал російської служби.30 жовтня 1798 а він був звільнений від служби. Всі спроби його до розлучення виявилися марними: Юзефіна не погоджувалася.

Життя в Умані

На початку 1798 померла Юзефіна. 17 квітня того ж року поблизу Тульчин а здійснився шлюб Софії Вітт, уродженої Глявоне. Потоцькі оселилися в Умані; тут Щенсний заклав величезний сад, який, на честь своєї третьої дружини, назвав « Софіївка» (нині — винятковий за своєю красою і великій кількості рідкісної рослинності дендрологічний парк, відвідуваний тисячами туристів з усього світу). Життя їх потекла спокійно, в колі старих друзів Потоцького, які розділяли з ним участь в злощасній конфедерації. Мало-помалу і деякі інші магнати згадали дорогу до Уманського палац.

Станіслав утримував в Умані полк надворної козацької міліції.

Потоцький заклав 1780 в Умані церкву оо. Василіан.

9 червня 1792 після укладення Торговицької конфедерації Потоцький, як король, здійснив тріумфальний в'їзд в Умань.

1795- 1805 після повернення з Гамбургу заклав Софіївку. Роботи в Софіївці тривали 10 років. Людська праця в Софіївці коштувала Потоцькому мільйонів.

Станіслав Шесний Потоцький любив укр. фолькльор, в Тульчині він мав оркестр українських музик під керуванням Федора Ковальчука.

Був членом масонської майстерні «Трьох білих Орлів» у Львові. 1785-89 займав посаду Великого Майстра ложі «Великого Сходу». Наприкінці життя приймав ідеї ілюміната Тадеуша Грабянки титулованого «Королем нового Ізраелю».

Софія Потоцька зрадила Станіславу Потоцькому з його найстаршим і улюбленим сином Щесним Юрієм Потоцьким. І останій син Софії народився уже від сина Станіслава. Потоцький дізнався про зраду пізніше усіх. Упадок рідного краю та зрада Софії з улюбленим сином призвели до хвороби. Помер Потоцький з медальоном першої жінки Коморовської. Софія та син не сміли до нього прийти, а ховалися в сусідніх кімнатах. Жодної людини не було біля Потоцького крім вірного Бістецького, який колись врятував йому життя та ілюміната графа Тадеуша Грабянки.

14 березня 1805, Потоцький помер.

Після смерті чоловіка вдова його зайнялася пристроєм свого маєтку і благодійністю і звернулася в зразкову сімянинку, залишивши по собі добру пам'ять. Від шлюбу з Потоцьким вона мала трьох синів і двох дочок, з яких графиня Софія була одружена з графом П. Д. Кисельовим, а графиня Ольга — за Л. А. Наришкіним. Графиня Софія Потоцька (нар. 1765 р.), відома під прізвиськом «la belle Phanariote», померла в 1822 році у віці 56 років.

• 

  Салезій з Станіславом

• 
• 

  Палац Потоцьких в Кристинополі

• 
• 

  Софія Вітт

• 

  Юрій (Єжи) Щенсний Потоцький

• 

  Юрій Щенсний Потоцький

Посилання

• Потоцький граф Станіслав-Фелікс (рос.)

Попередник Август Олександр Чорторийський

Воєвода Руський 1782-1788

Наступник Ян Кицький