Холодна Віра Василівна
Ві́ра Васи́лівна Холо́дна (дівоче прізвище — Левченко; * 9 серпня 1893, Полтава — † 16 лютого 1919, Одеса) — українська кіноакторка. Знімалася у фільмах під режисурою Є. Бауера, П. Чардиніна й ін. на світанку епохи німого кінематографа.
Уславилася в фільмах: «Пісня тріумфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917) та багатьох ін.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народилася в Полтаві в родині вчителя-словесника міської гімназії Левченка Василя Андрійовича, де були ще дві молодші дочки. Точної дати народження Віри не збережено. Родина була освіченою. Батько закінчив Московський університет, а мати — Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат в Москві, де і жила до шлюбу.
В 1895 році родина перебралася в Москву, де помер батько. Серед найбільших вражень юності — театр і вистава про кохання «Франческа да Ріміні» за драмою Габріеле д'Аннунцио. Головну роль виконувала зірка театру — Віра Коміссаржевська. В гімназії Віра і сама грала в аматорських театральних виставах, отже начатки театрального ремесла знала. Читала багато книг, декламувала вірші на вечорах, грала на фортепіано.
1910 року вийшла заміж за юриста Володимира Холодного. Віра народила дочку і взяла в родину ще одну дівчинку.
Чоловіка забрали на Першу світову війну. А Віра розпочала кінокар'єру, що стала надзвичайно успішною. Родина зазнала матеріальної скрути у відсутність чоловіка. І Віра пішла на кіностудію з декількох міркувань — бути в мистецтві і заробляти на життя. Серед прихильників акторки — Олександр Вертинський, що присвячував їй пісні. Є відомості, що її запрошували в театр, але вона відмовилась заради кінематографа. Почалося «зіркове» життя з натовпом перед кінотеатрами і численними статтями в газетах. Пізніше була знята навіть кінострічка «Поховання Віри Холодної», що нагадує нескромні втручання в особисте життя кінозірок і несамовито нахабні кіносенсації 20 століття.
Тіло Віри Холодної після смерті було забальзамоване і покладене в каплицю 1-го Християнського цвинтаря Одеси. Труну готували до перевезення в Москву. Але хворий після пораннення чоловік Віри Холодної сам помер. Труну не перевезли, і та простояла до 1931 року в Одесі. Потім зникла.
Громадянська війна, мільйонна еміграція людей з країни, двосторонній терор «білих» і «червоних» надзвичайно змінив обличчя країни і оцінки. Був час, коли до померлої кіноакторки нікому не було діла. Кінодіячи і актори емігрували і вивезли разом з собою багато архівів і кінострічок. Тому точно підрахувати кількість фільмів, де знята Віра Холодна, не вдалося (сорок? можливо, більше).
[ред.] Акторська діяльність
Артистичну кар'єру почала в аматорській театральній студії, покинувши балетну школу Большого Театру. Балет покинула не сама, а за наказом бабусі, що вважала балет і акторство несумісними з уявою про добропорядність і шляхетність їх родини.
З 1914 року знімалася в кіно, перша (епізодична) роль — в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» режисера Володимира Гардіна. В 1915 році знялася в Євгенія Бауера в картинах «Песнь торжествующей любви» і «Пламя неба». Ці картини зробили її відомою, її називали «королевою екрану». За 4 роки знялася в більш ніж 50 фільмах Е. Бауера, В. Гардіна, П. Чардиніна, В. Висковського, Ч. Сабінського («Миражи», «Жизнь за жизнь», «Тернистый путь славы», «Позабудь про камин, в нём погасли огни», «Молчи, грусть, молчи», «Последнее танго» та ін.)
В кінематографі цієї доби переважали сентиментальні драми, кінорозповіді про нещасне кохання. Існував навіть відповідний термін, жанр цих мелодрам - «драма жіночої душі». Виникає і новий тип жіночої красуні - молода, тендітна особа з сумними очима, здатна на сильні почуття, але нещасна в коханні і житті. Зовнішнім параметрам цього стеріотипу і відповідала зовнішність Віри Холодної, яке пестив і підтримував німий кінематограф. Героїні Віри Холодної викликали хвилю співчуття, що обумовило її надзвичайну популярність як кіноактриси. Про свої враження розповідали числені глядачі в листах, щоденниках і спогадах тієї доби. Кінематограф в цю добу швидко переганяв в популярності театр і ставав масовим явищем нової, синтетичної і гомірної культури 20 століття.
В квітні 1918 року в складі кіноекспедиції відбула з Москви в Одесу. Знімалася на фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами — інколи з Л.Утьосовим. Їх глядачами бували Г.Котовський і М.Вінницький (Мішка Япончик). Раптово померла 16 лютого 1919 року у віці 26 років. Відспівували її в Спасо-Преображенському кафедральному соборі при великому скупченні народу. Була похована в Одесі на Першому християнському кладовищі (зараз не існує).
[ред.] Увічнення пам'яті
- Режисер Вадим Цаліков створив документальну кінострічку « Прощальна краса », присвячену кіноактрисі.
- За мотивами життя і кінокар'єри Віри Холодної у 1976 році створено художній фільм « Раба кохання »( режисер Микита Міхалков ). Головну роль виконала актриса Олена Соловій( емігрувала у США ).
- У 2003 році біля будинку в Одесі, де жила і померла кіноакторка, встановлено пам'ятник.
- В 2010 році в Одесі було проведено фестиваль німого кіно та сучасної музики "Німі ночі", один із сетів якого був присвячений Вірі Холодній.
[ред.] Родина Холодних і Україна
Рідний брат Володимира Холодного - Микола, став вченим ботаніком зі світовим ім'ям. Він пов'язав своє життя з Україною, став тут академіком. Саме на його честь і названо Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України в місті Київ.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 617.
