Холодна Віра Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віра Холодна
Холодна Віра.jpg
Народження 5 серпня 1893(1893-08-05)
Полтава
Дата смерті 16 лютого 1919(1919-02-16) (25 років)
Одеса
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українка
Чоловік Володимир Холодний

Ві́ра Васи́лівна Холо́дна (дівоче прізвище — Левченко; * 5 серпня 1893, Полтава — † 16 лютого 1919, Одеса) — українська кіноактриса. Знімалася у фільмах під режисурою Є. Бауера, П. Чардиніна та ін. на світанку епохи німого кінематографа.

Уславилася в фільмах: «Пісня тріумфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917) та багатьох ін.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 1893 року в Полтаві в родині вчителя-словесника міської гімназії Левченка Василя Андрійовича, де були ще дві молодші дочки. Точної дати народження Віри не збережено — 5 або ж 9 серпня. Родина була освіченою. Батько закінчив Московський університет, а мати — Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат в Москві, де і жила до шлюбу.

У 1895 році родина перебралася в Москву, де помер батько. Серед найбільших вражень юності — театр і вистава про кохання «Франческа да Ріміні» за драмою Габріеле д'Аннунцио. Головну роль виконувала зірка театру — Віра Коміссаржевська. В гімназії Віра і сама грала в аматорських театральних виставах, отже начатки театрального ремесла знала. Читала багато книг, декламувала вірші на вечорах, грала на фортепіано.

1910 року вийшла заміж за юриста Володимира Холодного. Віра народила дочку і взяла в родину ще одну дівчинку.

Чоловіка забрали на Першу світову війну. А Віра розпочала кінокар'єру, що стала надзвичайно успішною. Родина зазнала матеріальної скрути у відсутність чоловіка. І Віра пішла на кіностудію з декількох міркувань — бути в мистецтві і заробляти на життя. Серед прихильників акторки — Олександр Вертинський, що присвячував їй пісні. Є відомості, що її запрошували в театр, але вона відмовилась заради кінематографа. Почалося «зіркове» життя з натовпом перед кінотеатрами і численними статтями в газетах.

У квітні 1918 року в складі кіноекспедиції відбула з Москви в Одесу. Знімалася на фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами — інколи з Л. Утьосовим.

Раптово померла 16 лютого 1919 року у віці 26 років, офіційна причина — іспанка. Відспівували її в Спасо-Преображенському кафедральному соборі при великому скупченні народу. Тіло Віри Холодної після смерті було забальзамоване і покладене в каплицю 1-го Християнського цвинтаря Одеси. Труну готували до перевезення в Москву. Але хворий після пораннення чоловік Віри Холодної сам помер. Труну не перевезли, і та простояла в Одесі до 1931 року, коли цвинтар було перетворено в парк.

Пізніше була знята кінострічка «Поховання Віри Холодної», що нагадує нескромні втручання в особисте життя кінозірок і несамовито нахабні кіносенсації 20 століття.

Громадянська війна, мільйонна еміграція людей з країни, двосторонній терор «білих» і «червоних» надзвичайно змінив обличчя країни і оцінки, певний час до померлої кіноакторки нікому не було діла. Кінодіячі й актори емігрували і вивезли разом з собою багато архівів і кінострічок. Тому точно підрахувати кількість фільмів, де знята Віра Холодна, не вдалося (40-50, називають цифру 80[1]).

Акторська діяльність[ред.ред. код]

VeraKholodna.jpg

Артистичну кар'єру почала в аматорській театральній студії, покинувши балетну школу Большого Театру. Балет покинула не сама, а за наказом бабусі, що вважала балет і акторство несумісними з уявою про добропорядність і шляхетність їх родини.

З 1914 року знімалася в кіно, перша (епізодична) роль — в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» режисера Володимира Гардіна. В 1915 році знялася в Євгенія Бауера в картинах «Песнь торжествующей любви» і «Пламя неба». Ці картини зробили її відомою, її називали «королевою екрану». За 4 роки знялася в більш ніж 50 фільмах Є. Бауера, В. Гардіна, П. Чардиніна, В. Висковського, Ч. Сабінського («Миражи», «Жизнь за жизнь», «Тернистый путь славы», «Позабудь про камин, в нём погасли огни», «Молчи, грусть, молчи», «Последнее танго» та ін.)

У кінематографі цієї доби переважали сентиментальні драми, кінорозповіді про нещасне кохання. Існував навіть відповідний термін, жанр цих мелодрам — «драма жіночої душі». Виникає і новий тип красуні — молода, тендітна особа з сумними очима, здатна на сильні почуття, але нещасна в коханні і житті. Зовнішнім параметрам цього стереотипу, який пестив і підтримував німий кінематограф, і відповідала зовнішність Віри Холодної. Її героїні викликали хвилю співчуття, що обумовило її надзвичайну популярність як кіноактриси. Про свої враження розповідали численні глядачі в листах, щоденниках і спогадах тієї доби. Кінематограф в цю добу швидко переганяв в популярності театр і ставав масовим явищем нової, синтетичної і гамірної культури 20 століття.

У квітні 1918 року в складі кіноекспедиції відбула з Москви в Одесу, де знімалася на фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами — інколи з Л. Утьосовим. Їх глядачами бували Г. Котовський і М. Вінницький (Мішка Япончик).

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник Вірі Холодній в Одесі
Stamps of Ukraine, 2013-53.jpg
  • Режисер Вадим Цаліков створив документальну кінострічку «Прощальна краса», присвячену кіноактрисі.
  • За мотивами життя і кінокар'єри Віри Холодної у 1976 році створено художній фільм «Раба кохання» (режисер Микита Міхалков). Головну роль виконала актриса Олена Соловій (емігрувала у США).
  • У 2003 році біля будинку в Одесі, де жила і померла кіноакторка, встановлено пам'ятник.
  • У 2010 році в Одесі було проведено фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», один із сетів якого був присвячений Вірі Холодній.

Родина Холодних і Україна[ред.ред. код]

Рідний брат Володимира Холодного — Микола, став вченим ботаніком зі світовим ім'ям. Він пов'язав своє життя з Україною, став тут академіком. Саме на його честь і названо Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України в місті Київ.

Примітки[ред.ред. код]


Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]