Епос про Гільгамеша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нео-ассирійська глиняна табличка. Епос про Гільгамеша, одинадцята табличка, відома як «Табличка про потоп»[1]; Британський музей.

«Е́пос про Гільгаме́ша», або поема «Про того, хто все бачив» (ša nagba imuru) — скарбниця поезії, один із найдавніших літературних творів людства, створений у XXII столітті до н. е. в Стародавньому Шумері.

В епосі розповідається про дружбу правителя Гільгамеша з дикою людиною Енкіду, про їхні подвиги, про смерть Енкіду й пошуки Гільгамешем таємниці безсмертя. Одна з частин епосу містить розповідь про Всесвітній потоп.

Гільгамеш, ймовірно, реальний правитель, царював у місті Урук приблизно в 3000-2500 роках до РХ, десь за 400 років до написання поеми. Докази реального існування Гільгамеша знаходять при дослідженні фактів про царів міста Кіш — Агга і Енмебарагеші.

Поема про Гільгамеша складається з 11 глиняних таблиць. Іноді до неї зараховують ще одну, дванадцяту.

Багато в чому епос про Гільгамеша подібний до пізнішої аккадської поеми про Атрахасіса.

Історія[ред.ред. код]

Існує багато різних клинописних записів поеми, дати створення яких лежать у широких межах впродовж двох тисячоліть. Найбільшу цінність мають найдревніші з них — стара шумерська і пізніша аккадська версії, яку тепер називають стандартним виданням. Саме стандартне видання служить джерелом для сучасних перекладів, а до старшого шумерського варіанту звертаються тільки, щоб заповнити прогалини. У своїй найповнішій формі епос невідомий — він поповнюється інформацією з нових знахідок.

Найдревніша шумерська версія епосу датується Третьою династією Ура (2150—2000 ДРХ). Найдавніша аккадська версія датується початком другого тисячоліття до Христа.

Стандартна аккадська версія епосу[ред.ред. код]

Зображення Гільгамеша з палацу Саргона II; Лувр.
Гільгамеш і Енкіду на циліндрі з Урука.

«Стандартна» аккадська версія з 12 таблиць, знайдена в бібліотеці Ашшурбаніпала в Ніневії, відредагована ченцем Сін-ліке-уннінні приблизно в 1300—1000 роках до Христа.

Стандартна версія була знайдена в 1849 в бібліотеці Ашшурбаніпала Остіном Генрі Леярдом. Вона написана вавилонським діалектом аккадської мови, який використовувався лише для літературних творів. Ця версія є компіляцією старовинних легенд, здійсненою ченцем Сін-ліке-уннінні десь в проміжку між тринадцятим і десятим століттям до Христа.

Стандартна версія відрізняється від древнішої вавилонської вступними словами. Стара версія розпочинається «Той, що понад усіма царями», а стандартна «Той, що бачив усе» (ša nagbu amāru). Аккадське слово nagbu означає глибина, і, мабуть, його потрібно інтерпретувати як невідомі таємниці. Англійський дослідник Андрю Джордж вважає, що ця фраза стосується тих знань, які Гільгамеш отримав, зустрівшись із Утнапіштімом — знань про космічне царство Еа, яке бачиться як фонтан мудрості. Загальна інтерпертація в тому, що Гільгамеш отримав знання про те, як вшановувати богів, про те, чому людині судилося померти, про те, як бути добрим правителем і як прожити хороше життя. Утнапіштім розповів Гільгамешу про Всесвітній потоп.

12-та табличка не пов'язана з іншими 11 за змістом. Ймовірно, це пізніший додаток. Традиційно цю табличку не включають в епос. У ній Енкіду знову живий. 11 таблиць утворюють віночок — останні слова 11-ої таблиці повторюють слова початку, що надає епосу колової структури, завершуючи його. 12-та таблиця майже копіює більш ранній шумерський текст.

Зміст табличок стандартної версії[ред.ред. код]

Перша табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш є царем Урука, найвеличнішим царем світу, на дві-третини богом і на третину людиною, найдужчою істотою, що будь-коли існувала. Мешканці Урука поскаржилися богам на його суворість — на те, що він користається правом першої ночі щодо дівчат і виснажує юнаків роботами, випробовуваннями сили й іграми. Почувши благання людей, небесний бог Ану створює дику людину Енкіду — істоту, що була б рівнею Гільгамешу. Енкіду увесь зарослий шерстю й живе у пущі зі звірями. Храмова жриця Шамхат зуміла спокусити його, що стало першим кроком до залучення Енкіду до цивілізації. Гільгамеш довідується про прибуття майбутнього друга зі сну.

Друга табличка[ред.ред. код]

Шамхат привела Енкіду до табору пастухів, де дикун навчився їсти як люди й став нічним сторожем. Довідавшись від мандрівника про те, як Гільгамеш поводиться із нареченими, Енкіду обурюється і вирушає в Урук, щоб провчити зухвальця. На весіллі він блокує шлях Гільгамешу до покою молодих. Зав'язується бійка. Енкіду доводиться визнати перевагу Гільгамеша в силі, а Гільгамеш облишає бійку, й вороги стають друзями. Гільгамеш пропонує Енкіду піти до Кедрового лісу і вбити біса Хумбаба, щоб здобути славу й визнання. Незважаючи на перестороги старійшин, друзі не відмовляються від задуму.

Третя табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш і Енкіду готуються до пригоди у Кедровому лісі. Мати Гільгамеша, богиня Нінсун, звертається за підтримкою до бого-сонця Шамаша. Гільгамеш залишає інструкції щодо правління Уруком, і мандрівка розпочинається.

Четверта табличка[ред.ред. код]

Гільгамеша та Енкіду подорожують до Кедрового лісу. Кожного вечора вони зупиняються десь на високому місці й здійнюють ритуал сну. Гільгамеш побачив п'ять жахливих сновидінь, у яких валяться гори, гримить грім, нападають дикі бики, з'являється жарптиця, що дихає вогнем. Попри те, що ці сновидіння нагадують руйнації, спричинені Хумбабою, Енкіду інтерпретує їх, як добрі знаки. При наближенні до Кедрового лісу, друзі чують рев Хумбаби й повинні підтримати мужність один одного.

П'ята табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш і Енкіду, за допомогою Шамаша вбивають Хумбабу, — біса-охоронця дерев; потім зрубують дерево, яким вони, як човном допливають назад в Урук.

Шоста табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш відмовляється сексуально скористатися донькою Ану, богинею Іштар. Іштар вмовляє свого батька послати «Буйвола неба» покарати за відмову від сексуальної винагороди. Гільгамеш і Енкіду вбивають бика.

Сьома табличка[ред.ред. код]

Боги вирішують що хтось має бути покараний за вбивство «буйвола неба», і вони засуджують Енкіду. Енкіду стає хворим і, помираючи, описує пекло.

Восьма табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш оплакує Енкіду.

Дев'ята табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш вирішує уникнути долі, що спіткала Енкіду і здійснює ризиковану мандрівку, щоб відвідати Утнапіштіма і його дружину, єдиних людей, які пережили Великий потоп, людей, яким боги дарували безсмертя. Гільгамеш сподівається, що він також зможе досягти безсмертя. Дорогою Гільгамеш зіштовхується з шинкаркою Сидурі, яка намагається відмовити його від цього завдання.

Десята табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш пливе через Води Смерті разом з поромником Уршанабі, довершуючи мандрівку.

Одинадцята табличка[ред.ред. код]

Гільгамеш зустрічає Утнапіштіма, який розповідає йому про Великий потоп і неохоче ділиться з ним знаннями про безсмертя. Утнапіштім розповідає Гільгамешу, що якщо він зможе не спати 6 днів і 7 ночей, то стане безсмертним. Однак, Гільгамеш засинає, і Утнапіштім каже своїй дружині спекти буханку хліба за кожен день, коли він спить, щоб Гільгамеш не зміг би заперечувати свою невдачу. Коли Гільгамеш прокидається, Утнапіштім вирішує розповісти йому про рослину, що буде омолоджувати його. За словами Утнапіштіма, якщо Гільгамеш зможе дістати рослину з дна моря і з'їсти її, це поверне йому юначу наснагу, і він буде знову молодим. Гільгамеш дістає рослину, але не з'їдає її відразу, бо хоче розділити її з іншими старійшинами Урука. Він залишає рослину на березі озера і, поки купається, рослина зникає, вкрадена змією. Втративши обидві можливості, Гільгамеш повертається до Урука, де вигляд масивних стін провокує його на хваління цієї праці смертних людей. Гільгамеш робить висновок, що смертні можуть досягти безсмертя завдяки своїй праці, збереженій у витворах цивілізації і культури.

Дванадцята табличка[ред.ред. код]

В ній розповідається про те, як Гільгамеш послав Енкіду в підземний світ, але Енкіду помер і повернувся привидом, щоб розповісти Гільгамешу про потойбіччя. Враховуючи те, що в сьомій таблиці вже розповідається про те, як Енкіду наснився підземний світ, цей додаток випадає із цілісної розповіді.

Шумерські поеми[ред.ред. код]

Відомі п'ять шумерських клинописних табличок із записами про подвиги Гільгамеша.

  1. про боротьбу Гільгамеша з Агою, лугалем міста Кіш і федерації північних шумерських міст-держав.
  2. про похід Гільгамеша на чолі загону "молодих неодружених" у гори за кедром; боротьба у горах з демоном Хуавою
  3. про перемогу Гільгамеша над небесним биком
  4. про подорож Гільгамеша у потойбіччя
  5. про подарунок Гільгамешем дарів володарці потойбіччя[2]

Художня цінність твору[ред.ред. код]

На думку О. П. Крижанівського, основна ідея епосу про Гільгамеша розкривається в таких рядках філософського характеру[3]:

« Люта смерть не щадить людини:
Чи навіки муруємо ми оселі?
Чи навіки ставимо ми печаті?
Чи навіки брати спадщину ділять?
Чи навіки ненависть займається в людях?
Чи навіки ріка несе свою повінь?
Чи навіки з личинки виходить бабка?
Зору, що стерпів би зори Сонця,
Зроду-віку ще не бувало:
Бранець і мертвий між собою подібні —
Чи не смерті образ вони являють?
Чи людина — володар? Коли Елліль благословить їх,
Ануннаки збираються, боги великі,
Мамет, що долю створила, разом з ними ухвалює долю:
Вони смерть і життя судили,
Не повідали смертного часу,
А повідали: «жити живому!»[4]
 »

Епос про Гільгамеша в культурі[ред.ред. код]

Навідміну від греко-римської міфології Епос про Гільгамеша як джерело сюжетів і мотивів був відкритий значно пізніше. Проте він надихнув багатьох митців на свою інтерпретацію міфа. Для прикладу тут можна згадати ораторію Богуслава Мартіну «Гільгамеш», або сонет «Гільгамеш» українського неокласика Миколи Зерова. Томас Манн у своїй тетралогії про Йосипа і його братів використав для інтерпретації легенди про Йосипа деякі сюжетні лінії з Гільгамеша. Інший німецький письменник Ганс Генні Яннс створив за мотивами епосу романний цикл «Ріка без берегів» (1949). У 1998 році був опублікований роман «Гільгамеш» Штефана Грюндіса, а в 2001 році — одноіменна драма Рауля Шрота. Сюжет Гільгамеша часто використовують у літературі фентезі, зокрема Роберт Сільверберг у романі «Цар Ґільґамеш» (1984). Телесеріал Стар-Трек також у одній з серій використав деякі мотиви цього епосу. На «Епос про Гільгамеша» опирається основна сюжетна лінія серіалу Gilgamesh. У образотворчому мистецтві до теми Епосу зверталися німецькі митці Віллі Баумайстер та Карло Шеллеманн. 2010 року з'явився графічний роман «Гільгамеш», ілюстрований Буркгардом Пфістером[5].

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Про того, хто бачив усе… Епос про Гільгамеша. З аккадської переклали Ігор Дьяконов та Михайло Москаленко // На ріках Вавілонських: З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. — К., 1991. — С. 98 — 151. Переклад, схоже, зроблений М. Москаленком з російського перекладу І. Дьяконова. Найдоступніший завдяки досить великому накладу книги.
  • Гільгамеш. Пер. С. Кіндзерявий-Пастухів // Вісник АН України. — 1992. — № 1. Переклад з аккадської.
  • Дибко Ірина. Гільгамеш: поема. — Кліфтон, 1984. — 93 с. Це, власне, не переклад, а вільний переспів. Годиться лише для загального ознайомлення з сюжетом.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «The Flood Tablet / The Gilgamesh Tablet / Library of Ashurbanipal». British Museum. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-03-24.  (англ.)
  2. Олег Гуцуляк. Гуцуляк О. Б. Гільгамеш як «архітектор буття»: Спроба прояснення сутності епічного образу // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2001. — № 6. — С.42-45. — ISSN 74220. - [1]
  3. Крижанівський О. П. Історія Стародавнього Сходу. Навчальний посібник / К.: Либідь, 2002. — 590 c.
  4. Фрагмент тексту Таблиці X. (переклад українською: На ріках вавилонських: З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини / Упоряд. М. Н. Москаленко. – К.: Дніпро, 1991.)
  5. Burkhard Pfister, Gilgamesch Graphic Novel. Projekte Verlag Cornelius, 2010, Hardcover, 358 Seiten, s/w inkl. 6 Farbseiten; ISBN 978-3-86237-230-0

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Гуцуляк О. Б. Гільгамеш як «архітектор буття»: Спроба прояснення сутності епічного образу // Зарубіжна література в навчальних закладах. — 2001. — № 6. — С.42-45. — ISSN 74220.
  • Gary Beckman: The Hittite Gilgamesh. In: B. R. Foster (ed.): The Epic of Gilgamesh. A New Translation, Analogues, Criticism. New York London 2001, S.157-165.
  • Jürgen Joachimsthaler: Die Rezeption des Gilgamesch-Epos in der deutschsprachigen Literatur. In Sascha Feuchert u.a. (Hrsg.): Literatur und Geschichte. Festschrift für Erwin Leibfried. Lang, Frankfurt/M. 2007 ISBN 3-631-55566-0
  • Walther Sallaberger: Das Gilgamesch-Epos. Mythos, Werk und Tradition. Beck, München 2008, ISBN 978-3-406-56243-3

Посилання[ред.ред. код]