Якторів
| село Якторів | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район | Львівський район |
| Громада |  Глинянська міська громада
|
| Код КАТОТТГ | UA46060050190091082 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1515 |
| Населення | 439 |
| Площа | 2,097 км² |
| Густота населення | 209,35 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 80735[1] |
| Телефонний код | +380 3265 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°44′27″ пн. ш. 24°33′55″ сх. д. / 49.74083° пн. ш. 24.56528° сх. д.Координати: 49°44′27″ пн. ш. 24°33′55″ сх. д. / 49.74083° пн. ш. 24.56528° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
279 м |
| Відстань до обласного центру |
42 км |
| Відстань до районного центру |
28 км |
| Найближча залізнична станція | Красне |
| Відстань до залізничної станції |
24 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 80735, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Словіта[2] |
| Сільський голова | Діжак Олександра Іванівна[2] |
| Карта | |
  Якторів | |
 Якторів | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Я́кторів — село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Глинянська міська рада. Населення становить 439 осіб.
Історія[ред. | ред. код]
У податковому реєстрі 1515 року в селі згадується про попа, отже, тоді була церква та 7 ланів (близько 175 га) оброблюваної землі.[3]
Археологія[ред. | ред. код]
У 1932 р. Я. Пастернак дослідив в урочищі «Яворина» чотири кургани, з яких перший мав діаметр 15 м і висоту 1,4 м . Під орним 25-сантиметровим шаром знаходився первісний дуже твердий насип кургану. З глибини 0,7–0,8 м і нижче залягав шар суглинку, який включав перепалені грудки глини. Під насипом посередині кургану знаходилось “…широке огнище, зазначене тонкою верствою вугликів та попелу”.
У південно-східній частині кургану під насипом знаходилась поховальна яма аморфної в плані форми, вкопана на 0,35 м. В західній її частині на долівці знаходився шар попелу з вуглинками, яке першовідкривач потрактував як вогнище, поверх якого залягав 10-сантиметровий прошарок «чорної землі», на яку, власне, і був покладений небіжчик. Останнього поклали у скорченому положенні на правому боці головою до сходу. Обидві долоні померлого знаходились під підборіддям, праве коліно подано до переду, ліве було опущеним. Під коліна покійника була покладена кістка тварини (metacarpusa), взята, як припускав дослідник, з вогнища на долівці поховальної ями. Довжина скелета від тім’яних кісток до клуба 0,8 м, а до гомілково-стопних суглобів – 1,0 м. Делікатна будова нижньої щелепи вказувала на жіночу стать, а утертість зубів – на вік 40–50 років. На середньому пальці правої руки був одягнутий перстень з тонкого бронзового дроту, який належить до типу Noppering, оскільки має продовгастий спіральний щиток довжиною 2,1 см.На відстані 25–30 м на захід від кургану І знаходився другий курган діаметром близько 10 м і висотою 1,35 м. Приблизно посередині насипу на глибині 1,55 м лежав на боці опуклобокий кухлик з маленьким вушком, прикрашений на бочках вертикальними пасочками шнурового декору.[4]
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Будівля колишнього жіночого монастиря сестер-студиток. Сам монастир заснований у 1920 році. У Якторові були землі, що належали родині Шептицьких і які Митрополит Андрей передав монастирю. 14 жовтня 1924 року, на Свято Покрови Пресвятої Богородиці, урочисто освячено першу жіночу студитську обитель у Якторові.[5] При монастирі сестра Йосифа у 1924 році заснувала гурток «Рідної школи», де українські діти мали можливість навчатися рідною мовою.[6] З приходом совітів у вересні 1939 року, у колишньому монастирі дозволили залишитися тільки трьом сестрам й то для випікання хліба солдатам. Розпочалися репресії проти греко-католицького священництва. Під час німецької окупації у Якторівському монастирі життя в студитських монастирях почало поволі відновлюватися через те, що німецька влада нейтрально ставилася до діяльності релігійних організацій. З поверненням радянської влади у 1945 році повертаються й репресії проти сестер-студиток. У серпні 1950 року сестер знову вигнали з монастиря,[5] а 5 вересня того ж року монастир було закрито.[7] Наприкінці 1989 року УГКЦ поступово легалізують. Вже за часів незалежної України мала відбутися передача колишнього Якторівського монастиря сестрам, але будівля виявився у аварійному стані.[5] Нині будівля колишнього монастиря знаходиться у стані руїни.[8],[9]
- Церква святого Миколая, цегляна, споруджена у 1910 році, за проектом архітектора Дмитриха Адама Йосипович, німця за походженням. Нині в церквві відбуваються почергові богослужіння прихожан парафії св. Миколая ПЦУ[10] та вірних УГКЦ (юрисдикція — Львівська митрополія, Львівська архієпархія, Глинянський деканат).[11]
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народились[ред. | ред. код]
- Гарасевич Михайло Григорович (1763—1836) — український історик, редактор, церковний діяч, один із перших представників українського національного відродження в Галичині. Доктор богослов'я.
- Рибак Осип (1907—1941) — громадський та політичний діяч, член товариства «Просвіта». Засновник молодіжної організації в с. Словіта по лінії ОУН — «Юнаки» (1939). В'язень концтабору Береза Картузька. Замордований у в'язниці НКВС у Золочівському замку 1941 р.[12]
- Юрдига Олег Степанович (1976—2016) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Перебували[ред. | ред. код]
- с. Йосифа — мати-ігуменя Якторівського монастиря сестер-студиток (1932—1939), підпільного монастиря в місті Скалат (1956—1988). Перша українка, яку визнали «Праведником народів світу» за порятунок єврейських дітей під час Голокосту (1976).[13]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район. Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 19 січня 2016.
- ↑ а б Словітська сільська рада. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2018.
- ↑ Źródła dziejowe. — Tom XVIII — Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym — Cz. I — Ziemie ruskie. Ruś Czerwona — s. 154 — Warszawa: Skład główny u Gebethnera i Wolffa, 1902. — 252 s. (пол.)
- ↑ БАНДРІВСЬКИЙ, Микола (2011). Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 15. 2011. с. 70—78.
- ↑ а б в Історія сестер-студиток: спочатку Буття, а потім Вихід. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 14 жовтня 2018.
- ↑ Перша українка «Праведник народів світу» Олена Вітер. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2018.
- ↑ Стоцький… — С. 283—284.
- ↑ 5 історичних будівель Золочівщини, які можуть зникнути назавжди. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2018.
- ↑ Руйнується приміщення колишнього монастиря у селі Якторів
- ↑ Львівська єпархія УАПЦ: Золочівський деканат. Архів оригіналу за 4 вересня 2018. Процитовано 14 жовтня 2018.
- ↑ Церква святого Миколая. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2018.
- ↑ До дня Захисника України, згадаймо нашого героя!
- ↑ Перша українка «Праведник народів світу» Олена Вітер. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 14 жовтня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
- Якторів [Архівовано 28 травня 2016 у Wayback Machine.]
- Золочівська ЦБС. Бібліотека-філія с. Якторів [Архівовано 15 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
- Добро в найстрашніший час. Історія Олени Вітер [Архівовано 15 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Пелех М. Нововідкрита пам'ятка львівського малярства першої третини XVII — початку XVIII ст. з церкви Миколая Чудотворця з с. Якторів на Львівщині [Архівовано 15 жовтня 2018 у Wayback Machine.] / М. Пелех // Народознавчі зошити. — 2011. — № 1 (97). — С. 171—178. — ISSN 1028-5091.
- Пелех М. Стилістичні ознаки двох іконостасних ікон XVII ст. «Спас з чотирма ангелами» Львівського та Волинського осередків малярства [Архівовано 15 жовтня 2018 у Wayback Machine.] / М. Пелех // Вісник Львівської Національної академії мистецтв. — 2010. — № 21. — С. 266—274.
- Стоцький Я. Доля чернецтва, духовенства і парохій УГКЦ у Західних областях України у 1950—1953 рр. [Архівовано 11 березня 2022 у Wayback Machine.] / Я. Стоцький // Український історичний збірник. — 2008. — №. 11. — С. 283—293. — ISSN 2307-5848.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
