Перемишляни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перемишляни
Перемишляни герб.png
Герб Перемишлян
Перемишляни
Перемишляни на мапі України
Перемишляни на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область, Галичина
Район/міськрада Перемишлянський район
Код КОАТУУ 4623310100
Засноване 1437
Магдебурзьке право 1623
Населення 6918 (01.01.2011)[1]
Площа 4,65 км²
Поштові індекси 81200
Телефонний код +380-3263
Координати 49°40′14″ пн. ш. 24°33′36″ сх. д. / 49.67056° пн. ш. 24.56000° сх. д. / 49.67056; 24.56000Координати: 49°40′14″ пн. ш. 24°33′36″ сх. д. / 49.67056° пн. ш. 24.56000° сх. д. / 49.67056; 24.56000
Водойма річка Гнила Липа
Відстань
До обл./респ. центру
 - автошляхами 45 км
Міська влада
Адреса м. Перемишляни, вул. Галицька 50 (міська рада)
Веб-сторінка http://peremushlyanu.at.ua, http://city-p.at.ua/
Міський голова Олександр ЗОЗУЛЯ
вул. Галицька
церква св. Миколая, 1805 р.

Перемишля́ни — місто, районний центр у південно-східній частині Львівської області. Перемишляни — розташовані на річці Гнила Липа, за 45 км на південний схід від Львова на автошляху Львів-Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про Перемишляни датується 1437 роком. Герб міста: солом'яний вулик — сапетка, а навколо нього кілька бджіл.

Населення[ред.ред. код]

7 565 мешканців. Загальна чисельність населення Перемишлянського району станом на 30.01.2002 р. становила 47,7 тис. чоловік. З них сільського населення — 36,2 тис. чоловік, міського — 11,5 тис. чоловік.

Назва[ред.ред. код]

Слово «перемишляни» означає мешканців міста Перемишля — першої столиці та значного релігійно-культурного центру Галичини ХI — XV ст. Додатковим аргументом на користь цього походження назви може бути той факт, що перша згадка селища «Перемишляни» в «Актах городських та земельних» припадає на 1437 рік — через 21 рік після розгрому польською владою православної єпархії у Перемишлі[2]. В польських джерелах дається свій варіант походження назви Перемишляни — Przemyślany. Походить від поєднання «słava» і «promysl/przemysł», у перекладі близьке до «слава промислу».

Історія міста[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

Радянське видання «Історія міст та сіл Львівської області» зазначає про Перемишляни наступне:

"…встановлено, що на цій території уже в добу неоліту (ІІІ тисячоліття до н. е.) існували досить великі за розміром землеробські поселення трипільської культури. Виявлені на території самого міста та в його околицях глиняний посуд і знаряддя праці періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) і ранньозалізного часу (І тисячоліття до н. е.), а також могильник перших століть н. е. свідчать не тільки про постійне заселення цього району, але й про стабільність основних видів занять населення, якими були землеробство і скотарство. Можна лише припустити, що тут існувало поселення уже в першій чверті ІІ тисячоліття н. е.

Перша письмова згадка про Перемишляни знайдена в польських джерелах та відноситься до 1437 року (до складу Польщі ці землі входять з 1375 року). В джерелах кінця XVI — початку XVII століття Перемишляни згадуються як велике село, що часто зазнавало нападів татар. У 1515 році татари істотно поруйнували Перемишляни з усіма його укріпленнями. В 1620 та 1626 роках, відбувались також дуже спустошливі напади татар. В ті часи воно належало шляхтичам Уляницьким, Поляновським, Куропатницьким та іншим польським землевласникам. Останнє прізвище нагадує прізвище володарів Надвірної на Прикарпатті — Куропатів, яку ймовірно, радянські історики, ототожнили із Куропатницькими. Польські історики, зокрема, Адам Пшибось в ПСБ, виводять прізвище від розташованих неподалік Куропатників.[3]

Власником поселення, зокрема, був ужендовський старста Анджей Жечицький гербу Яніна (†1649), син Анджея та Анни з Опоровських.[4] В 1623 році Перемишляни отримали магдебурзьке право, що дало поштовх для розвитку ремісництва та дрібної торговлі.

В кінці XVII столітті Перемишляни вже були укріпленим містом з земляними валами й ровами, про що свідчить Ульріх фон Вердум в 1671 році: «місто з двома церквами, обведене земляними валами, на яких стоять деревяні стіни, складені з колод…».

На той час місто належало коронному хорунжому Миколаю Єроніму Сенявському з Гранова. Тут почав діяти домініканський монастир і костел свв. апостолів Петра та Павла, який звели в 1645 р. Костел зберігся до нашого часу.

В 1675 р. місто було в черговий раз зруйноване татарською ордою. Зрунування було настільки сильне, що польський уряд звільнив мешканців від сплати податків на 4 роки. В 1690-их роках в місті налічується вже близько сотні дворів. Основне заняття жителів — хліборобство, і зовсім мало — ковальство, кушнірство, ткацтво. В 1728 році був виданий новий магдебурзький привілей, який підтверджувався в 1733 році. Він надавав право жителям Перемишлян виготовляти горілку та пиво для власних потреб, а місцевим купцям торгувати будь-яким товаром. В 1758 році в місті сталась велика пожежа і для його відбудови уряд звільняє мешканців від сплати податків на 3 роки.

м. Перемишляни. (2002)
м. Перемишляни. (2002)

Нові часи[ред.ред. код]

В 1772 році, після входження Галичини до складу Австрійської імперії, Перемишляни продовжують залишатись невеликим провінційним містечком. В середині XIX століття в місті було 372 двори і близько 3000 мешканців. Основним власником землі в Перемишлянах був Альфред Потоцький, якому належала площа в 647 гектарів. Перемишляни входили до Золочівської округи, а після 1860 р. року стають повітовим центром. Населення Перемишлян, як і більшості подібних галицьких містечок того часу складалось із трьох конфесійних груп: греко-католиків, римо-католиків та юдеїв. В місті в кінці XIX ст. діяла одна польська школа та приватна школа бджільництва.

В 1909 році через місто була прокладена залізниця Львів — Потутори (Підгайці) що позитивно позначилось на економіці міста. Перемишляни стають одним з центрів лісозаготівлі.

Після Першої світової війни Перемишляни ввійшли до складу Західноукраїнської Народної Республіки, а після її анексії Польщею до Другої Речі Посполитої. Протягом серпня-вересня 1920 р. місто займала Червона армія, після розгрому якої, Польща на 19 років закріплює ці землі за собою. У 1939 році Перемишляни входять до складу УРСР, а з 1941 Третього Рейху. 22 травня 1943 року нацисти ліквідували гетто в Перемишлянах, розстріляно до 2000 євреїв[5]. Після вступу до Перемишлян червоної армії починається другий, 47-річний період радянської історії міста, котре отримало стаус районного центру. Боротьба УПА на перемишлянщині тривала до середини 1950-х років. Наприкінці 1980-х жителі міста брали активну участь у процесі українського національного відродження. З 1991 року, після повалення тоталітаризму у Східній Європі Перемишляни увійшли в склад незалежної України.

Костел святих апостолів Петра і Павла[ред.ред. код]

Згідно з даними Шематизів римо-католицьку парафію в місті було закладено в 1642 році, хоча метричні парафіяльні книги велись з 1633 року. Записи львівського архієпископа Яна Прухницького за 1623 р. свідчать, що первісний костел разом з містом спалили татари, а в протоколі візитації архієпископа Вацлава Сераковського від 1774 р. зазначено, що місцевий храм на початку XVIII ст. був знищений під час військових дій (документи та коштовності забрали до Львівської катедри, а частину майна перенесли до домініканського костелу у Перемишлянах). Монастир домініканців-обсервантів був заснований приблизно у середині XVII ст. за фінансової підтримки родини Потоцьких. Ймовірно, що саме тоді ж ченці збудували потужний оборонний костел, який 1730 р. освятив архієпископ Ян Скарбек під титулом свв. апостолів Петра і Павла (разом з 3 вівтарями та 3 дзвонами). 1774 року храм мав 5 вівтарів: свв. апп. Петра і Павла, св. Тадея, Матері Божої Святого Розарію, св. Домініка (на початку XIX ст. замінили вівтарем св. Миколая), св. Вінцента з Ферари. 1792 року після закриття монастиря домініканський костел перейшов у розпорядження дієцезіального духовенства.

Римо-католицька Перемишлянська парафія спочатку належала до деканату Дунаїв, а з 1787 року — до Свіржа. У 1819–1869 рр. парохом був о. Войцех Хілярський, а у 18701879 рр. — о. Августин Пайонк. У 1885–1929 рр. від 2 до понад 4 тисяч парафіян (з півтора десятка сіл) перебували під опікою настоятеля о. Зигмунта Більського. Після відділення у 1932 р. з Перемишлян парафії Вовків чотири тисячі вірних у 19361939 рр. обслуговував парох о. Петро Струшкевич. Парафія мала 5 філіальних святинь.

Костел у с. Коросно [6], збудований та освячений у 1912 р., нині перебуває у стані руїни, як і святиня у Пнятині (1928 р.). Храм у Сиворогах спорудили у II половині 30-х років. В Ушковичах святиня існувала з 1870 р., у 1935–1936 рр. тут збудували костел, який у 1944 р. віддали християнам-євангелістам. З 1949 р. будівлю стали використовувати у якості колгоспного складу, а 1992 р. колишній костел [7] знову отримала громада християн-євангелістів.

У 1945 р. о. Струшкевич та частина парафіян виїхали до Польщі, костел закрили (став зерносховищем), у 1950–1972 рр. будівля храму належала будівельній організації «Міжколгоспбуд», потім — заводу «Модуль». 13 грудня 1991 року була зареєстрована громада вірних, яка спочатку послуговувалась цвинтарною каплицею. Костел повернули лише 6 вересня 1996 р., а 30.01.1997 р. його зареєстрували як власність спільноти. 1 квітня 1997 р. архієпископ Мар'ян Яворський освятив храм. 16.05.1997 р. римо-католикам передали чотири будівлі, що прилягають до костелу [1, 2, 3, 4, 5]. У 1998 року Перемишляни увійшли до складу відновленого Золочівського деканату. Сьогодні до парафії, яку обслуговують отці-салезіани, належать також села Глібовичі, Плетеничі та Погорільці. Єпископ Мар'ян Бучек, Ігор Седельник. (Львівська Архідієцезія латинського обряду. Ілюстрована розповідь. T. 1 'Парафії, костели та каплиці'. Частина 1. Львів, 2004 [20.09.2004] Костели і каплиці Римсько-Католицької Церкви в Україні: Перемишляни.)

Видатні люди[ред.ред. код]

священик Омелян Ковч, меморіальна дошка, м. Перемишляни. (2002)
  • Омелян Ковч, священик, меморіальну дошку якому встановлено в місті. Це стаття Наталі Кравчук с газеті «Наше слово». Короткий уривок з тої статті:

«Перш ніж о. О. Ковч став греко-католицьким парохом Перемишлян у 1922 р., де душпастирював 20 років аж до його арешту німецькими окупантами в 1942 р., 4 роки ніс духовну послугу босняцьким українцям, а відтак у час І Світової війни повернувся до своєї Галичини (народився у Космачі на Гуцульщині), щоб на румовищах імперії, коли росли надії на державне визволення і формувалася УГА, стати її військовим священиком — капеланом, бо ж жовніри потребували духовної підтримки.

Перемишляни — містечко трьох національностей. З появою окупанта в 1941 р. виринула проблема євреїв — почалося масове винищування цієї нації. Отець відважно й відкрито боронив своїх сусідів, навіть в екстремальних ситуаціях робив усе для їхнього порятунку. Так було у той час, коли німці в божницю, де вірні зібралися на молитву, кинули бомби, закрили двері й окружили дім Божий. Отець, навіть на мить не задумуючись, вбіг у юрбу і сильним голосом німецькою мовою крикнув до вояків, які, на диво, здезорієнтовані, відступили. Отець, про що розповідали очевидці, при допомозі інших відкрив підперті двері, вбіг усередину і почав витягати напівпритомних, наказуючи їм утікати. Це тільки один з епізодів порятунку, який різними способами подавав о. О. Ковч місцевим жидам. Довершенням його героїзму було те, коли він, відмовившись підписати заяву про те, що не буде допомагати ближнім, був арештований, а відтак перевезений у концтабір Майданек біля Любліна. В екстремально нелюдських обставинах священик служив усім людям духовною потіхою, незалежно від нації і віросповідання.

Про його милосердя і присвячення себе тим, які опинились на смертній дорозі у таборі, свідчать хоча б такі слова з листа до рідних, що дістався за дроти концтабору: „…Тут ми всі рівні — поляки, євреї, українці, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут єдиний священик… Тут я бачу Бога, єдиного та однакового для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними молитвами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову?“

В Майданеку отець отримав номер 2399 і для катів став безіменною особою, бо тут на вартість людського життя була одна відповідь: дим з комина крематорію, де і його тіло потрапило після смерті 25 березня 1944 р. В таборі загинуло понад 230 тис. безіменних людей різних національностей і різних віросповідань. І саме їм найчастіше простягав руку, потішав, хрестив, причащав… бо знав, що християнськими послугами збереже в них людську гідність.

Про отця Омеляна світ дізнався щойно тоді, коли папа римський у 2001 р. у Львові проголосив його блаженним за віру, за рятування людського життя без страху у ці жахливі часи за власне життя і життя родини. Услід за цим визнанням Перемишляни одну з вулиць назвали іменем блаженного мученика отця О. Ковча…»
  • Михайло Шкільний — український правник родом з Галичини. З 1921 р. був суддею і громадський діячем у Перемишлянах.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Добрянський А. Історія єпископів трьох поєднаних єпархій, Перемишльськой, Самборськой й Саноцкой, от найдавніших Времен до 1794 г. — Львов, 1893.
  3. Adam Przyboś. Kuropatnicki Andrzej Michał h. Nieczuja (zm. po 1696) / [[]].— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: W-wo Polskoej Akademii Nauk, 1971. — T. ХVI/2, zeszyt 69. — S. 250. (пол.)
  4. Witold Kłaczewski. Rzeczycki Jerzy h. Janina (†1649) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992.- Tom XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 16-17 (пол.).
  5. Інститут історії України, 22 травня

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]