Пулюй Іван Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Іван Пулюй)
Jump to navigation Jump to search

Іван Павлович Пулюй

Іван Пулюй.jpg

Портрет Івана Пулюя 1870 р.
Народився 2 лютого 1845(1845-02-02)
Гримайлів, нині Україна
Помер 31 січня 1918(1918-01-31) (72 роки)
Прага, нині Чехія
Поховання Прага
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg Австро-Угорщина
Підданство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність фізик, мовознавець, перекладач, винахідник, викладач університету, перекладач Біблії
Alma mater Віденська духовна семінарія, Віденський університет
Галузь фізика, електротехніка
Заклад Вища технічна школа у Празі
Науковий керівник Август Кундт
Відомий завдяки: Рентгенівське випромінювання
Нагороди
Орден Залізної Корони 3 ступеня

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Пулюй Іван Павлович у Вікісховищі?

Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Puluj, Johann Puluj; 2 лютого 1845(18450202), містечко Гримайлів, нині смт, Гусятинський район — 31 січня 1918, Прага) — український фізик та електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член Віденського електротехнічного товариства.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів, нині селище міського типу, Гусятинський район, Тернопільська область, Україна (тоді Галицький округ[джерело?], Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пулюя і його дружини Катерини (з дому Бурштинська). У 1861—1865 рр. Павло Пулюй був бургомістром Гримайлова.

Освіта та праця[ред.ред. код]

Початкову школу закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназії,[1] де разом з братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником[2][3] та активним діячем таємного товариства української молоді «Громада». Такі Товариства на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України. Тернопільський клас — «Громада» збирався тричі на тиждень після обіду на тематичні засідання: в середу (історія), суботу (література) й неділю (декламація і читання слова Божого). Великий вплив на гімназійну молодь мала поезія Тараса Шевченка.

Після закінчення гімназії 1865 року Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення. Промовистий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було. Цього ж 1865 року Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії[a] у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою, і з цього приводу 1869 року вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем у Відні. У 1868 року разом з іншими українськими студентами-громадівцями заснував у Відні легальне студентське товариство «Січ», діяльність якого згодом високо оцінив Іван Франко.

В останній рік навчання в духовній семінарії Пулюй відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті. Ці науки настільки його захопили, що він вирішив не висвячуватися на священика, а стати студентом філософського факультету цього університету. Навчання тривало упродовж 1869—1872 років, а у 1872—1874 рр. Пулюй уже працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянґа. У 1874 році видрукував перші дві статті, присвячені експериментальному дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури, в журналі «Доповіді Віденської академії наук».

У 1874—1875 роках викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії в місті Фіюме (нині Рієка, Хорватія). Там сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі й у 1878 році був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі. У 1875—1876 роках  Пулюй як стипендіат австрійського Міністерства освіти навчався і працював у Страсбурзькому університеті, в фізичному інституті професора Августа Кундта.

У  1876 році Іван Пулюй захистив  дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» і здобув ступінь доктора філософії Страсбурзького університету.

Повертається до Відня і в 1876—1883 роках працює асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті. У 1880—1882 роках у «Доповідях Віденської академії наук» вийшли у світ чотири важливі статті Пулюя, присвячені катодним променям, які мали значний резонанс у середовищі фізиків. На цей же період припадає початок активної роботи Пулюя в новій галузі — електротехніці. У 1881 році на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі сконструйовані Пулюєм електричні апарати було відзначено дипломами.

Після електротехнічної виставки у Відні 1883 року винаходи Пулюя також викликали велике зацікавлення, наслідком чого стало його запрошення відомим підприємцем Верндлем, власником знаної у Європі фірми, переїхати до міста Штайра (Австрія). Тож у 1883—1884 роках Пулюй працював у Штайрі як консультант та директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції, при цьому забезпечив великий успіх електротехнічної виставки, яка відбулася в цьому місті влітку 1884 року. Не забарилося визнання його заслуг і на урядовому рівні — на запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини Пулюй з осені цього ж року зайняв посаду професора експериментальної і технічної фізики Німецької вищої технічної школи в Празі. Тут він почав читати крім фізики лекції з окремого курсу електротехніки, розробив системний план з організації відповідних досліджень у Празькій політехніці. На 1888—1889 навчальний рік Пулюя було обрано ректором політехніки, а 1890 р. — деканом машинобудівного факультету.

Особливим для Пулюя був початок 1896 року, коли він провів фундаментальні дослідження природи та властивостей щойно відкритих Х-променів, результати яких опублікував у двох статтях у «Доповідях Віденської академії наук». Досі залишається спірним питання про відкриття рентгенівських променів. Якщо Рентгена знає нині весь світ, то ім'я Івана Пулюя тільки набуває поширення. На думку науковців, внесок Рентгена у дослідження Х-променів є явно завищеним. Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Як не дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів. Іван Пулюй досліджував мікроскопічні процеси (на атомно-молекулярному рівні).

П. С. Кудрявцев в «Истории физики» пише: «Невдала гіпотеза Рентгена була разом з тим свідченням хибності його теоретичного мислення, схильного до однобічного емпіризму. Тонкий і вмілий експериментатор, Рентген не виявив нахилу до пошуків нового, як не парадоксально це звучить стосовно автора одного з найбільших у житті фізики нових відкриттів».

У своїй книжці Ігор Шаров зазначає, що дослідники наукових здобутків Івана Пулюя стверджують, що вже через півтора місяця від першого повідомлення Рентгена і до появи його другої статті Пулюй подає другу ґрунтовну працю, присвячену вивченню Х-променів, яка містить значно глибші порівняно з Рентгеном результати про природу та механізми виникнення цих променів. Пулюєві рентгенограми мали вищу якість, ніж Рентгенові, тривалий час лишалися неперевершеними за технікою виконання. Пулюй зробив перший знімок повного людського скелета. На думку Ю. Гривняка, Рентген познайомився з Пулюєм під час роботи лабораторії Кундта і провадив досліди з катодними трубками під впливом Пулюя. Чи не тут бере початок «випадкове» відкриття? Гельмут Ліндер у книзі «Картини сучасної фізики» відмічає, що шлях, яким Рентген прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльності Рентгена не залишили поза увагою і такий факт, пов'язаний з відкриттям Х-променів: працюючи в лабораторії, він перебував у повній ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємниці і заповідав спалити зразу після смерті. Це і було зроблено. Посилаючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів, Рентген ніколи не згадував Пулюя чи його трубки, хоч вони у той час були добре відомі серед науковців. На дослідників діяльності Івана Пулюя ще чекають нові знахідки. Та вже й нині їх достатньо, щоб вважати Івана Пулюя основоположником науки про рентгенівські промені аж ніяк не меншою мірою, ніж Рентгена.

У 90–х роках ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проектування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проектів та їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому, зокрема, мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція).

У 1902 р. він заснував та очолив кафедру електротехніки. З нагоди 100-літнього ювілею Німецької політехніки в Празі Пулюя відзначили орденом Залізної корони ІІІ ступеня[4]. за його наукову та викладацьку працю (1906). Він отримав також хрест ордена Франца-Йосифа і високий титул Радника двору (1910). У 1913 р. І. Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства. У 1916 році Пулюй отримав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров'я. Цього ж року вийшов на пенсію.

Помер у Празі, нині Чехія (тоді Королівство Богемія, Австро-Угорщина), де й похований на Мальвазінках.

Сім'я[ред.ред. код]

1884 року Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стозіцькою (18631945) — студенткою Віденського університету. Шлюб узяли в греко-католицькій церкві св. Варвари у Відні. В сім'ї виросло шестеро дітей, три доньки і три сини: Наталка (1886 року народження) стала піаністкою і дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга (1891 р.н.) і Марія (1894 р.н.) стали вчительками; Олександр (1901 р.н.) і Юрій (Ґеорґ, 1906 р.н.) здобули інженерний фах, а Павло (1904 р.н.) став лікарем.

Оскільки в Празі не було українських шкіл, то Пулюй на літні місяці наймав для своїх дітей учителів української мови, давав відповідні оголошення до львівської газети «Діло». Павло і Юрій після смерті батька вчились у Львові в українській гімназії. Найстарший син Олександр пішов сімнадцятирічним добровольцем у лави Січового стрілецтва і до 1920 року брав участь у бойових діях Української Галицької армії.

Дослідження в галузях фізики[ред.ред. код]

Пулюй успішно працював у нових і актуальних на той час напрямках фізики: експериментальна перевірка передбачень молекулярно-кінетичної теорії Максвелла, дослідження природи і властивостей катодних та рентґенівських променів. Він став відомим як віртуозний експериментатор та проникливий теоретик.

Кредо[ред.ред. код]

«Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».
(Іван Пулюй)

Праці[ред.ред. код]

Рентген.JPG

Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами.

Публікації про катодні та Х-промені[ред.ред. код]

  • Strahlende Elektrodenmaterie //Wiener Berichte I. — 1880. — 81. — S.864 −923; II. — 1881. — 83. — S.402-420; III. 1881. — 83. — S.693-708; IV. — 1882. — 85. — S.871-881.
  • Strahlende Elektrodenmaterie und der sogenannte vierte Aggregatzustand' — Wien; Verlag Carl Gerold Sohn, 1883.
  • Radiant Elektrode Matter and the so Called Fourth State.— London: Physical Memoirs, 1889. — Vol. l, Pt.2. — P.233-331.
  • Über die Entstehung der Röntgen‘schen Strahlen und ihre photographische Wirkung //Wiener Berichte. — 1896. — Bd. 105. — S. 228—238.
  • Die Röntgenische Entdeckung neuer Eigenschajten der sog.

Kathodenstrahlen //Bohemia. — 1896. — 11.01
Останні дві публікації — одні з перших, чи навіть перші, де Х-випромінювання названо «рентгенівським».

Пам'ятна дошка на стіні будинку № 9 по вулиці Шкодагассе, Відень, Австрія
Поштова марка України, присвячена до 150 річчя від дня народження Івана Пулюя, 1995 (Michel 135)
Аверс монети, номіналом 5 гривень, випущеної Національним банком України до 165-ї річниці від дня народження Івана Пулюя

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Зауваги[ред.ред. код]

  1. Пиндус Б., Щербак Л. в статті Пулюй Іван Павлович (Т. 3, С. 156.) стверджували, що у 1869 закінчив богословський факультет Віденського у-ту

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тернопільська гімназія, що дала світу геніїв
  2. Пиндус Б., Щербак Л. Пулюй Іван Павлович… — С. 156.
  3. щоправда, В. Окаринський вказує, що як учень 6 класу, у січні 1863 заснував не гімназійну «Громаду», а товариство у Тернополі → Окаринський В. Землі нинішньої Тернопільщини в Новий час (кінець XVIII ст.—1914 р.) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 78. — ISBN 978-966-457-228-3.
  4. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1911. — Wien 1911. — S. 86.
  5. Постанова Президії НАН України «Про затвердження оновленого Положення про премії НАН України імені видатних учених України» № 206 від 11.07.2007.
  6. У Тернополі відкрили меморіальну дошку учасникам таємного молодіжного товариства
  7. Всеукраїнська стипендійна програма імені Івана Пулюя
  8. [1]. Розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації № 196 від 20.05.2016

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]