Географія Шрі-Ланки
Географія Шрі-Ланки | |
---|---|
Географічне положення | |
Континент | Азія |
Регіон | Південна Азія |
Координати | 7°00′ пн. ш. 81°00′ сх. д. / 7.000° пн. ш. 81.000° сх. д. |
Територія | |
Площа | 65610 км² (122-ге) |
• суходіл | 95 % |
• води | 5 % |
Морське узбережжя | 1340 км |
Державний кордон | 0 км |
Рельєф | |
Тип | переважно рівнинний |
Найвища точка | гора Підуруталагала (2524 м) |
Найнижча точка | Індійський океан (0 м) |
Клімат | |
Тип | субекваторіальний |
Внутрішні води | |
Найдовша річка | Махавелі (335 км) |
Найбільше озеро | Паракрама Самудра (16,6 км² км²) |
Інше | |
Природні ресурси | будівельні матеріали, графіт, коштовне каміння, фосфати, глина, гідроенергія, родючі ґрунти |
Стихійні лиха | нечасті тропічні циклони, торнадо |
Екологічні проблеми | знеліснення, ерозія ґрунтів, браконьєрство |
Шрі-Ланка — південноазійська країна, що знаходиться на південному краї Індійського субконтиненту . Загальна площа країни 65 610 км² (122-ге місце у світі), з яких на суходіл припадає 64 630 км², а на поверхню внутрішніх вод — 980 км²[1]. Площа країни вдвічі більша за площу Харківської області України.
Офіційна назва — Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка, Шрі-Ланка (синг. ශ්රී ලංකා; там. இலங்கை)[2]. Назва країни походить від давньої назви однойменного острова санскр. श्री लंका, що зустрічається в епосах Махабхарата і Рамаяна, де «шрі» означає санскритський титул, поважний, шляхетний, а «ланка» — острів[3]. В античні часи в Європі острів був відомий як Тапробан, що означає острів короля Равана[4]. Арабська назва острова Серендіп, яка походить від слів «сіхалан діп», що означає Острів сигалів або просто гелів, оскільки так називали уродженців острова[5]. Колишня назва острова і британської колонії до 1972 року, Цейлон (англ. Ceylon, порт. Ceilão), походить від слів «сінхала двіпа» (палі शिन्हल)), що означає острів сингалів[6][7].
Шрі-Ланка — південноазійська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Шрі-Ланка має форму гігантської сльози, витягнутої з півночі на південь на 445 км, а із заходу на схід на 225 км, яка падає з південного кінчика півострова Індостан. Відокремлений від Індії Полкською протокою шириною в 50 км. На сході Шрі-Ланка омивається водами Бенгальської затоки, на заході — Манарської затоки Індійського океану[8]. Загальна довжина морського узбережжя 1340 км[1].
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[9]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)[9]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[1]. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або до континентальної брівки (стаття 76)[10][1].
Напрямок | Розташування | Координати |
---|---|---|
Північ | Поліканді[en], Пойнт Педро[en] | 9°50′08″ пн. ш. 80°12′44″ сх. д. / 9.83556° пн. ш. 80.21222° сх. д. |
Південь | Мис Дондра | 5°55′07″ пн. ш. 80°35′29″ сх. д. / 5.91861° пн. ш. 80.59139° сх. д. |
Схід | Санґаман Канда[en], Ампара | 7°01′20″ пн. ш. 81°52′45″ сх. д. / 7.02222° пн. ш. 81.87917° сх. д. |
Захід | Качатіву[en] | 9°23′ пн. ш. 79°31′ сх. д. / 9.383° пн. ш. 79.517° сх. д. |
Захід (основний острів) | near Калпітії[en] | 8°12′40″ пн. ш. 79°41′33″ сх. д. / 8.21111° пн. ш. 79.69250° сх. д. |
Час у Шрі-Ланці: UTC+5,5 (+3,5 години різниці часу з Києвом)[11].
Територію Шрі-Ланки складають переважно стародавні кристалічні породи, стійкі до ерозійних процесів. Тут розрізняють сильно метаморфізовані і інтрузивні гірські породи. У будові півострова Джафна на крайній півночі країни і прибережних низовин на північному заході аж до Путталама беруть участь осадові породи. Поверхня півострова Джафна, який, по суті, являє собою піднятий риф, складена кораловими вапняками. У Шрі-Ланці місцями розвинуті четвертинні алювіальні відкладення, головним чином на прибережних низовинах, і особливо в районі лагун східного узбережжя і в дельті річки Махавелі.
Надра Шрі-Ланки багаті на ряд корисних копалин: вапняк, графіт (в древніх метаморфічних породах Центрального масиву і південно-західній низовині), важкі метали, коштовне каміння (в алювіальних відкладеннях в південній частині), фосфати, каолін[12]. Біля берегів здавна ведеться промисел перлів.
Середні висоти — 228 м; найнижча точка — рівень вод Індійського океану (0 м); найвища точка — гора Підуруталагала (2524 м). У рельєфі острова виражена серія різновисотних ступенів — від прибережних низовин до Центрального гірського масиву, розташованого на півдні центральної частини острова. Територія, що піднята вище 1500 м над рівнем моря, розсічена розломами. Один з них складається з розрізнених ланок, які в цілому мають меридіональну орієнтацію; інший має дугоподібну форму і широтне простягання; в цілому вони схожі на якір, стрижень якого витягнутий з півночі на південь. Найвища точка країни — гора Підуруталагала (2524 м). Друга за висотою вершина — Кірігалпотта (2395 м). Але більш відомим є Пік Адама (2243 м), який знаходиться на південний захід від Підуруталагали. На сході є ще одна примітна гора — Намунакула (2036 м). У серединній області Центрального масиву крутосхилі гряди і глибоко врізані надзвичайно мальовничі долини перемежовуються з платообразними ділянками з пологими схилами. Подібна ситуація спостерігається, наприклад, в улоговинах Ува і Канді (обидві знаходяться на північ від широтного дугоподібного розлому і відповідно на схід і захід від меридіонального розлому). На південь і захід від широтного розлому представлена мозаїка пагорбів і долин. Прибережні низовини зазвичай відрізняються плавним хвилястим рельєфом, розчленованість якого зростає в міру наближення до Центрального гірського масиву. Проте в їх межах виділяються окремі останці, що іноді досягають досить великих розмірів. Особливо багато таких останців в східній і північно-центральній частинах острова. Низовини простягаються вузькими смугами вздовж західного і південно-західного берегів Шрі-Ланки, розширюються на сході і особливо на півночі, де переважають плоскі ділянки.
-
Рельєф Шрі-Ланки
-
Гіпсометрична карта Шрі-Ланки
-
Рельєф Шрі-Ланки
-
Супутниковий знімок поверхні країни
-
Карта країни (англ.)
-
Прибережні низовини
-
Центральне нагір'я
-
Гора Підуруталагала
Майже все узбережжя острова складається з піщаних пляжів.
Крім головного острова Шрі-Ланка до складу держави входять дрібніші острови: Манар (126,46 км²), Веланай (64 км²), Делфт (47,17 км²), Карайтіву (22,95 км²), Пункудутіву (22,56 км²), Мандайтіву (7,56 км²), Буффало (5,02 км²), Аналайтіву (4,82 км²), Найінатіву (4,22 км²), Норт-Іранайтіву (4,22 км²), Палайтіву (1,81 км²), Саут-Іранайтіву (1,71 км²) та інші.
Адамів міст — ланцюжок островів у Полкській протоці — колись повністю з'єднував Шрі-Ланку з материком, але, за даними літописів, був зруйнований землетрусом близько 1481 року.
Територія Шрі-Ланки лежить у субекваторіальному кліматичному поясі, південь — у екваторіальному[13]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні[14]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, на півдні майже непомітні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній[14]. У літньо-осінній період з морів та океанів часто надходять руйнівні тропічні циклони[14].
-
Сонячна радіація (англ.)
-
Кліматична карта Шрі-Ланки (за Кеппеном)
Північно-східний мусон триває з жовтня по березень, південно-західний — з червня по жовтень. Найінтенсивніші дощі на південно-західних схилах гір в період з травня або червня по жовтень. У цей час там кількість опадів на місяць може досягати 2500 мм. З грудня по березень мусонні вітри прибувають з протилежного напрямку (з Бенгальської затоки), приносячи близько 1250 мм опадів на місяць.
Найнижчі середні температури в центральній гірській місцевості (16°С), а найвищі на північно-східному узбережжі (32°С), де температура може досягати 38°С. Середня річна температура по країні — від 28 до 30°С.
Більш висока вологість спостерігається в південно-західних районах і в гірській місцевості. Наприклад, в Коломбо вологість перевищує 70 %, а під час мусонів досягає 90 % у липні. В Анурадхапура вологість вдень нижче 60 %, а в листопаді та грудні досягає 80 %.
Шрі-Ланка є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[15].
Землеробство на більшій частині території Шрі-Ланки, за винятком південного заходу, потребує зрошення, для чого широко використовуються річки. Ще в глибоку давнину жителі острова споруджували водосховища і воду по каналах відводили на поля. Зараз стара іригаційна мережа відновлюється, створюються нові гідроспоруди. Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 52,8 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 5,7 тис. км² зрошуваних земель[1].
-
Гідрографічна мережа Шрі-Ланки
-
Регіони достатнього зволоження і зони іригації
-
Річка Нілвала
-
Річка Калу
Річки країни належать басейну Індійського океану. Річки Шрі-Ланки в основному короткі, вони беруть початок на Центральному масиві й у верхніх ділянках мають швидку течію. Парангі, Аруві, Мі, Калу, Келані і Махаоя течуть до західного берега, Валаве і Нілвала — до південного, Гал і Ян — до східного. Найдовша річка Махавелі починається на південному заході Центрального масиву і досягає узбережжя південніше Тринкомалі на північному сході країни.
У вологій зоні, як на низовинах, так і в горах, поширені червоно-жовті ґрунти. Як і багато інших типів ґрунтів у вологих тропіках, вони малородючі. Однак на них успішно виростають такі культури, як чай, каучуконоси і кокосова пальма, особливо при внесенні добрив. Різновид червоно-жовтих ґрунтів представлений в улоговині Ува. На більш крутих схилах гір ґрунти малопотужні, недостатньо розвинуті, за складом часто подібні до невивітрюваного матеріалу корінних порід. Великі низовини центрально-північної і південно-східної частин сухої зони зайняті найбільш продуктивними в тропіках червоно-бурими ґрунтами, але вони погано утримують вологу і важко піддаються обробці. На осадових породах у північно-західних районах Шрі-Ланки формуються малородючі пухкі латосоли; їхній специфічний різновид представлений на вапняках півострова Джафна. У східній частині сухої зони розвинуті вилужені малородючі коричневі ґрунти.
Рослинність низовин вологої зони і прилеглих гір у значній мірі зведена господарською діяльністю людини. Ці області колись були покриті густими вологими тропічними лісами, які вище по схилах змінювалися гірськими вічнозеленими лісами; проте такі спільноти збереглися тільки на природних територіях, що охороняються. На низовинах сухої зони лісу вони зазнали шкоди в результаті господарської діяльності людини, але місцями вони ще збереглися у вигляді змішаних вічнозелених спільнот ксерофітного типу. Посушливі височини в провінції Ува частково зайняті вторинними злаками. На північному заході і південному сході низовин сухої зони вцілілі ліси переродилися в бідні види заростей колючих чагарників.
Земельні ресурси Шрі-Ланки (оцінка 2011 року):
- придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 43,5 %,
- орні землі — 20,7 %,
- багаторічні насадження — 15,8 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 7 %;
- землі, зайняті лісами і чагарниками — 29,4 %;
- інше — 27,1 %[1].
У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Індійської провінції Індійсько-Індокитайської підобласті Індо-малайської області[14]. Фауна Шрі-Ланки є багатою і включає ряд своєрідних видів. Чисельність великих тварин, особливо слонів, ведмедів і леопардів, неухильно скорочується у зв'язку з розширенням сільськогосподарських площ і вирубкою лісів. У країні представлені багато видів змій, крокодилів і ящірок. Острів так само є місцем сезонної зимівлі для багатьох видів птахів, наприклад, фламінго, які гніздяться в лагунах і в низовинах, а також в спеціально створених заповідниках. Найкращий час для спостереження за птахами — з січня по квітень.
Для охорони неповторних природних ландшафтів на острові створено понад десяток заповідних територій. Національний парк Сінхараджа, в якому на площі 8 тис. га представлені вологі тропічні ліси, частина яких взагалі не зазнала впливу людини і відрізняється високою різноманітністю флори і фауни, включений ЮНЕСКО до Списку всесвітньої культурної і природної спадщини. Інші відомі національні парки: Бундала, Гал-Оя, Вілпатту, Сінхараджа, Уда-Валаве, Яла.
Шрі-Ланка є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:
- Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
- Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
- Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
- Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
- Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
- Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
- Конвенції з міжнародного морського права,
- Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
- Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
- Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[16].
Урядом країни підписана, але не ратифікована міжнародна Конвенція з охорони морських быологічних ресурсів[1].
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: нечасті тропічні циклони і торнадо[1].
Серед екологічних проблем варто відзначити:
- знеліснення;
- ерозію ґрунтів;
- браконьєрство;
- зростаючу деградацію узбережж через розвиток гірничої промисловості;
- забруднення вод промисловими і побутовими стоками;
- відсутній менеджмент утилізації твердих побутових відходів;
- забруднення повітря в столиці транспортними засобами.
У фізико-географічному відношенні територію Шрі-Ланки можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .
- ↑ а б в г д е ж и к л Sri Lanka, Geography. Factbook.
- ↑ Котляков В. М., 2006.
- ↑ (англ.) Colin de Silva. Sri Lanka, The 'Resplendent Isle' // The New York Times. — 1982. — 14 лютого. Архівовано з джерела 26 березня 2008. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ (англ.) Abeydeera, Ananda. In Search of Taprobane: the Western discovery and mapping of Ceylon. Архівовано з джерела 26 травня 2018. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ (англ.) Sri Lanka — The Pearl of the Orient // Metropolis. Архівовано з джерела 27 жовтня 2002. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Поспелов Е. М., 2005.
- ↑ (англ.) Rajasingham, K. T. Sri Lanka: The untold story // Asia Times. Архівовано з джерела 14 серпня 2001. Процитовано 26 березня 2019.
- ↑ Атлас світу, 2005.
- ↑ а б Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 3 October. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
- ↑ Шрі-Ланка // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
- ↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
- ↑ а б в г ФГАМ, 1964.
- ↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
- ↑ Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
- Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
- Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
- Шрі-Ланка // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
- Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
- Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
- Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.
- (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
- (англ.) G. H. Peiris. Development and change in Sri Lanka : geographical perspectives. — New Delhi : Macmillan India Ltd, 1996. — 370 с. — ISBN 0-333-92431-2.
- (англ.) T. Somasekaram. Arjuna's atlas of Sri Lanka. — Dehiwala, Sri Lanka : Arjuna Consulting Co. Ltd, 1997. — 220 с. — ISBN 955-927606-9.
- (англ.) The National atlas of Sri Lanka. — Colombo : Survey Department Sri Lanka, 2007. — 243 с. — ISBN 978-955-905904-2.
- (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
- (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
- (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
- (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
- (рос.) Бонифатьева Л. И., Сучков И. В. Шри-Ланка. — М. : Мысль (видавництво), 1985. — (У карты мира)
- (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
- (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
- (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
- (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
- (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
- (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
- (рос.) Литвин В. М., Лымарев В. И. Острова. — М. : Мысль, 2010. — 288 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01129-6.
- (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
- (рос.) Шрі-Ланка // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
- (рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
- (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
- (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
- (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
- Вікісховище : Атлас Шрі-Ланки.
- Карти Шрі-Ланки : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
- Sri Lanka : [англ.] : [арх. 26 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 3 October. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
- Добірка публікацій про Шрі-Ланку : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
- European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Шрі-Ланки.
- Туристична карта Шрі-Ланки. [Архівовано 19 листопада 2012 у Wayback Machine.]