Андаманське море

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андаманське море
Bay of Bengal map.png
Бенгальська затока і Андаманське море
10° пн. ш. 96° сх. д. / 10° пн. ш. 96° сх. д. / 10; 96
Розташування Індійський океан
Довжина 1200 км
Ширина 645 км
Площа 605 тис. км²
Найбільша глибина 4198 м
Середня глибина 1096 м
Об'єм 660 тис. км³
Впадаючі річки Іраваді, Салуїн
Commons-logo.svg Андаманське море у Вікісховищі

Андам́анське м́оре (бенг. আন্দামান সাগর; гінді अंडमान सागर; бірм. မုတ္တမ, тай. ทะเลอันดามัน, малай. Laut Andaman) — напівзамкнене окраїнне море на північному сході Індійського океану, між півостровами Індокитай і Малакка на сході, грядою Андаманських і Нікобарських островів на заході й островом Суматра на південному заході[1][2]. Площа 605 тис. км²[3][4]. Середня глибина 1096 м, найбільша — 4198 м[4]. Об'єм води 631 тис. км³[5]. Солоність морської води 30,0-33,0 ‰[2]. Клімат субтропічний з мусонною циркуляцією[6]. Температура поверхневих вод протягом року коливається слабко, у межах +26…+29 °C[2].Море з давніх часів слугувало транспортним коридором між Індією та Індокитаєм і Китаєм[7]. У наш час воно годує рибою і морепродуктами населення прибережних країн, приваблює іноземних туристів власним теплим кліматом і чудовим підводним світом коралових рифів. Під час останнього значного цунамі 2004 року риболовецька і туристська індустрії зазнали значних втрат[8].

Назва[ред.ред. код]

Назва моря походить від назви архіпелагу Андаманських островів, які, в свою чергу, отримали назву від малайського божества Андумана (малай. Hunduman)[3][9][10].

Фізико-географічне положення[ред.ред. код]

За географічним положенням і гідрологічними умовами, відмінними від океану, з яким море обмінюється водами, воно відноситься до типу материкових окраїнних морів (південно-східна Азія)[7]. Море є східною частиною Бенгальської затоки, відділене грядою Андаманських і Нікобарських островів, що простягається на 1200 км з півночі на південь і на 645 км із заходу на схід, між паралелями 18° і 6° північної широти і меридіанами 92° і 99° східної довготи[3]. Площа акваторії моря 605 тис. км²[3][7].

Межі й протоки[ред.ред. код]

Акваторія Андаманського моря
Острови й протоки Андаманського моря

Море обмежене як природними рубежами, так і має кордони, що визначаються умовними лініями. Згідно з визначенням меж акваторій Світового океану Міжнародною гідрографічною організацією (англ. International Hydrographic Organization) кордони моря наступні[11]:

На південному сході Андаманське море звужується, утворюючи на континентальному шельфі неглибоку Малаккську протоку, що відокремлює Малайський півострів від острова Суматра і поєднує з водами Південно-Китайського моря Тихого океану[10]. Це звуження на морських картах відносять до широкої акваторії Малаккської протоки, що розглядається як окрема одиниця Світового океану, хоча з фізико-географічного погляду саму протоку можна розглядати як частину Андаманського моря.

Острови[ред.ред. код]

В Андаманському морі розташований ряд архіпелагів з численними групами невеличких островів[12]:

  • Острови Москос. Чотири невеликі групи островів поблизу східного узбережжя загальною площею 49 км². Належать М'янмі.
  • Архіпелаг Мергуї (бірм. မြိတ်ကျွန်းစု), або М'єй поблизу східного узбережжя. Більше 800 островів різного розміру, найбільші з яких: Кадан (450 км²), Канмав (410 км²), Ленсур (250 км²), Ланбі (188 км²), Задеткій (176 км²). Належать М'янмі.
  • Острів Пхукет (тай. ภูเก็ต; 543 км²) поблизу південно-східного узбережжя. Належить Таїланду.
  • Острови північної околиці Суматри: Ве (інд. Pulau Weh; 60 км²), Бреу, Насі. Належать Індонезії.

Береги[ред.ред. код]

  • Північні береги Андаманського моря мають генеральне широтне простягання. Від мису Пуріян і до міста Молом'ян береги потамогенні дельтові, сформовані дельтами Іраваді (31 тис. км²) і Салуїна. Тут численні низовинні (до 16 м) акумулятивні острови піщано-мулистих наносів, прорізані численними протоками й гирлами річок, заболочені ділянки яких вкриті мангровими хащами[13]. Дельта Іраваді росте в море зі швидкістю 50 м на рік[14]. У цій частині моря знаходиться єдина велика затока — Моутама, або Мартабан (бірм. မုတ္တမပင်လယ်ကွေ့).
  • Від Молам'яйна далі на південь східні береги Андаманського моря мають субмеридіональне простягання, це корінні тектонічні береги ерозійного розчленування, з розвитком у деяких місцях далматинського типу берегів (район міст Є, Тавой). Лише в бухтах присутні пляжі, а в гирлах невеличких річок акумулятивні процеси[13].
  • Починаючи від архіпелагу Мергуї береги формуються хвильовими процесами, це переважно вториннорозчленовані абразійно-акумулятивні бухтові береги. Береги вкриті тропічною рослинністю, заболочені ділянки манграми, зрідка присутні пляжі[13]. Береги з моря оточують численні острови, мілини й коралові рифи віком 33-36 тис. років, що утворюють острови (дуже рідко атоли), бар'єри, обрамляють невеличкі лаколіти[15].
  • Береги південної частини Малаккського півострова потамогенні заболочені алювіальні. У процесі їхнього формування значну роль відіграють тверді наноси морських течій з Малаккської протоки. Тут вздовж берега поширені підводні й берегові вали, зрідка коси[13]. Морське хвилювання, особливо під час мусонів призводить до переміщення акумулятивного матеріалу в бік суходолу, внаслідок чого лагуни звужуються[16]. Молода голоценова морська тераса розвинена повсюдно, на ній відмічаються серії берегових валів висотою 2,5-6 м у зоні 0,15-3 км[16]. На півострові Малакка досить чітко відстежуються древні берегові лінії на висотах 6, 10—12, 16—18, 30—33, 50 і 75—80 м[16].
  • Північні береги острова Суматра низовинні заболочені, густо вкриті мангровими заростями.
  • Андаманські, Нікобарські острови на заході оточені кораловими рифами, мають як вулканічні скелясті узбережжя, так і пляжі, вкриті кораловим піском.

Річковий стік[ред.ред. код]

Материковий річковий стік приурочений до північної й північно-східної частини моря. Річний стік річок становить більше 1 м прісної води на всю площу моря[5]. Живлення річок виключно дощове з максимумом влітку[6]. Для незначної кількості південних річок максимум зміщується ближче до осені. Твердий стік значний в північній акваторії, лише Іраваді щорічно виносить 250 млн тон[5].

  • Іраваді (бірм. ဧရာဝတီမြစ်) — найбільша річка басейну утворює значну дельту, вкриту мангровими заростями, на північному узбережжі. Довжина — 2170 км, площа басейну — 412 тис. км², витрати води — 410 км³ на рік. Дельта Іраваді росте в бік моря зі швидкістю 50 м на рік.
  • Салуїн (бірм. သံလွင်မြစ်) — друга річка басейну, віддає свої води трохи далі на схід від дельти Іраваді, в затоку Моутама. Довжина — 2815 км, площа басейну — 324 тис. км², витрати води — 157 км³ на рік. Річка ймовірно ще 1 млн років тому була притокою річки Пінг, що впадає до Сіамської затоки, але через тектонічні рухи змінила свій напрямок.
  • Сітаун (бірм. စစ်တောင်းမြစ် ) — третя річка басейну, утворює естуарій між дельтами Іраваді і Салуїна. Довжина — 420 км, витрати води — 50 км³ на рік.
  • Тенассерім — найбільша річка перешийку Кра, гирло поблизу міста Мергуї. Довжина — 300 км.

На півночі острова Суматра великі річки відсутні. Найбільші: Джамбоая; Пеусанген; Ачех, довжиною 145 км і річними витратами води 0,95 тис. км³, гирло в місті Банда-Ачех.

Геологія і рельєф дна[ред.ред. код]

Sunda Plate map-fr.png
AndamanSeaDepth.jpg Neic slav fig72narrow.jpg
Угорі: Межі літосферних плит. Ліворуч: рельєф дна моря. Праворуч: Тектоніка Андаманського моря.

Тектоніка[ред.ред. код]

У тектонічному відношенні Андаманське море утворене розходженням Бірманської (західна частина акваторії) й Сундської (східна частина) літосферних плит. Ці плити раніше були частиною більшої Євразійської плити й утворилися під час колізії останньої з Індостанською. У результаті чого 3-4 млн років тому утворився задуговий басейн, який почав формувати окремий окраїнний басейн Андаманського моря[17]. Зона спредингу й трансформних розломів проходить посередині западини моря (західна третина акваторії). На західному кордоні моря, в зоні субдукції Індостанської плити під Бірманську, острівні дуги Андаманських і Нікобарських островів. На півночі в акваторії протоки Північний Препаріс і на південь від дельти Іраваді зона субдукції переходить у трансформний розлом. На сході розлогий материковий схил і континентальний шельф Сундської плити.

Рельєф дна[ред.ред. код]

Середня глибина Андаманського моря становить 1096 м, а найбільша — 4198 м, за 150 км на схід від острова Кар-Нікобар поблизу південного схилу глибоководної улоговини[4].

  • Північна та східна третина акваторії моря (до 400 км від берега) — континентальний шельф з глибинами менше 180 м[3]. Північну частину моря (80-250 км) займають річкові акумулятивні наноси дельти Іраваді (до 1000 м) з глибинами до 50 м[5].
  • Материковий схил виражений уступом з перепадом глибини 500—1500 м на півночі, 2000 м на південному сході; рельєф вирівняний[5].
  • Батіаль. Глибини центральної і західної частини моря лежать у діапазоні 900-3000 м; це досить складно розчленована високими (до 1200 м) субмеридіональними підводними хребтами депресія, багато підводних гір[5][7].
  • Абісаль. Лише 5 % дна моря лежить на глибинах більших за 3000 м, це Андаманський жолоб, що простягся на заході вздовж гряди Андаманських і Нікобарських островів[7].

З півночі на південь через центральну частину моря проходить активна зона спредингу, відгалуження загальнопланетарної системи серединно-океанічних підводних хребтів, з вулканічними островами Баррен і Наркондам. Висота схилу Андаманського підводного хребта, зверненого до Андаманського моря, збільшується від 500—1000 м поблизу острова Препаріс і до 4000 м на північ від Нікобарських островів[5]. Уперше хребет піднявся над рівнем моря 20 млн років тому.

Платформа Мергуї (півострів Малакка) є продовженням Зондського шельфу, що підіймалась над морем в девонському (400 млн років тому) і юрському періодах (останній раз 150 млн років тому). Платформа зазнала пенепленізації наприкінці третинного періоду й затоплення під час плейстоцену. Острови архіпелагу Мергуї являють собою останці мезозойських гранітів, перекриті рваним рухомим піщаним шаром.

Донні відклади[ред.ред. код]

Донні відклади представлені піском, галькою, гравієм, дрібнодисперсними глинами[1][4][12]. На півночі переважно бурі мули й глини з прошарками піску. Дно затоки Моутама прорізане системою каналів, що утворились під час останньої регресії моря. Вони слугують каналами для турбідних течій Салуїну. Осадовий континентальний матеріал накопичується також через каньйони платформи Мергуї. У глибоководній зоні моря накопичуються дрібнозернисті зелені глини, піски й мули.

Андамансько-Нікобарський хребет складений серпентинітами і пов'язаними з ними кремністими породами з радіоляріями крейдового періоду. Ранньотретичні породи перекриті кораловими вапняками і пісками. На східних схилах накопичується вулканічний попіл.

Вулканізм[ред.ред. код]

З півночі на південь західну частину моря в меридіональному напрямку перетинає активна вулканічна дуга з підводними вулканами і островами вулканічного походження (Баррен і Наркондам)[10][12]. У морі, на схід від групи островів Великий Андаман, лежить острів Баррен, єдиний на даний момент діючий вулкан пов'язаний з Індійським субконтинентом. Острів-вулкан має 3 км в діаметрі і піднімається 354 метрів над рівнем моря. У 1991 році він відновив свою активність після періоду затишшя у майже 140 років (виверження 1852 року)[18]. Активність вулкана обумовлена субдукцією Індостанської плити під Андаманську острівну дугу Бірманської плити, що змушує магму підніматися в цьому місці. Останнє виверження почалося 13 травня 2008 року[19]. Вулканічний острів Наркондам що лежить далі на північ від Баррена також був утворений в результаті вулканічних процесів, проте історичних відомостей про його виверження не існує[20].

На островах Середній Андаман і Баратанг існують прояви вулканізму у вигляді грязьових вулканів, що приваблюють туристів. Загалом на островах їх налічується 11[21].

Сейсмічність[ред.ред. код]

Карта афтершоків землетрусу 2004 року

Границя між двома великими тектонічними плитами призводить до високої сейсмічної активності в регіоні. Були зареєстровані численні землетруси. З них шість, у 1797, 1833, 1861, 2004, 2005 і 2007 роках, мали магнітуду понад 8,4 бали. 26 грудня 2004 року в районі північно-західного узбережжя Суматри велика частина Індо-Австралійської літосферної плити різко занурилась під Бірманську, в результаті чого стався руйнівний землетрус із магнітудою 9,3 балів. Здвиження морського дна сягали 20 м, а підняття — 5 м[22]. Такі різкі колосальні рухи морського дна спричинили катастрофічне цунамі висотою до 28 м в акваторії Індійського й прилеглих частин Тихого океану, в результаті якого загинуло приблизно 280 тис. людей[23][24]. Масова загибель людей була викликана повною відсутністю інфраструктури попередження від великих хвиль у прилеглих до епіцентру держав. Після головного поштовху слідувала масована серія афтершоків дугою Андаманських і Нікобарських островів, що повністю зруйнувала риболовецьку інфраструктуру на них[8].

Корисні копалини[ред.ред. код]

Поблизу узбережжя М'янми, Таїланду і Малайзії багаті олов'яно-вольфрамові родовища[6][7][25]:

Поклади бурого вугілля поблизу Крабі[25].

Південна акваторія моря поблизу північних берегів Суматри багата на поклади вуглеводнів — газове родовище Арун, нафтові — Рантау, Туаланг, Джуло-Раджеу. Район дуги Андаманських і Нікобарських островів перспективний на родовища вуглеводнів, велике газове родовище Бхета. Прогин в північній акваторії моря поблизу дельти Іраваді, протоки Північний Препаріс також перспективний на нафту[25].

Клімат[ред.ред. код]

Клімат моря субекваторіальний (в південній частині екваторіальний), вологий, мусонний[6]. Річна амплітуда температури повітря над поверхнею моря не перевищує 2 °C на півдні й 4 °C на півночі[6]. Атмосферних опадів випадає більше 3000 мм на рік. Опади перевищують випаровування майже вдвічі.

Зима[ред.ред. код]

Температура повітря в лютому +26 °C[4]. Переважають південні й південно-західні вітри зі швидкістю до 3 м/с, досить часті штилі.

Літо[ред.ред. код]

Температура повітря в серпні +27 °C[4]. Переважають південні й північно-східні вітри зі швидкістю 3-5 м/с (7 м/с на півночі).

Гідрологія[ред.ред. код]

Загальні риси гідрології Андаманського моря обумовлюються його окраїнним положенням на широкому континентальному шельфі, вільним обміном водами з Бенгальскою затокою через глибокі протоки, субтропічним кліматом з сезонною мусонною циркуляцією, значним сезонним розпрісненням північної акваторії.

Температура води[ред.ред. код]

Температура води на поверхні в лютому +26…+28 °C, в травні до +29 °C, влітку до 30°C[1][2]. На глибинах понад 1800 м температура залишається незмінною до самого дна і дорівнює +4,8 °C[1]. Поблизу Андаманських і Нікобарських островів відмічається незначне підвищення температури води до 5,25 °C на значних глибинах, що пов'язане з геотермальними процесами в цьому регіоні[5].

Водні маси[ред.ред. код]

Води Андаманського моря добре сполучаються на заході з водами Бенгальської затоки через численні глибокі протоки: Північний і Південний Препаріс (до 200 м), Десятого Градуса (800 м), Грейт-Чанелл (1800 м)[5]. Літній мусон гонить поверхневі води з Бенгальської затоки, а зимовий до неї з поверхні моря. З тихоокеанськими водами сполучення вкрай ускладнене через вузьку й неглибоку Малайську протоку. Значний водообмін з Бенгальською затокою і розпріснення на півночі — головні фактори утворення картини стратифікації водних мас Андаманського моря.

  • Поверхневий шар (75-100 м) опріснений з високою температурою (+27…+29 °C).
  • Глибше, в шарі 150—600 м, знаходяться водні маси, що надходять з Аравійського моря і заповнюють улоговину Андаманського моря. Температура цього проміжного шару падає від 14 °C до 6 °C; солоність — 35 ‰[5].
  • Водні маси глибоководної западини південно-західної частини моря глибше 1800 м ізольовані, з температурою 4,95 °C, подібні до аналогічних вод сусідньої Бенгальської затоки[5].

Конвекція[ред.ред. код]

Конвекція, через опріснення поверхневої маси і слабке вітрове хвилювання, незначна. Літнє хвилювання перемішує поверхневий шар не глибше 25 м, утворюються термо- і галоклин з градієнтами 0,15-0,2 градуси на метр і 0,03-0,04 ‰ на метр, відповідно[5]. Вздовж східного узбережжя спостерігається апвелінг глибинних вод, насичених киснем і біогенними частками, що спричинює значний розвиток фітопланктону.

Морські течії[ред.ред. код]

Загальна картина морських течій відповідає мусонному характеру циркуляції атмосфери[1]. Течії в зимовий період, з вересня по травень, спрямовані на південний захід і захід (циклонічний колообіг) зі швидкістю 0,2 м/с (північ) — 0,5 м/с (південь); влітку — на схід і південний схід[4]. Взимку в південній акваторії поблизу острова Пхукет формується інтенсивний антициклональний вихор (до 1 м/с), підживлюваний течією з Малаккської протоки (0,5-1 м/с), що йде вздовж суматранського берега. Влітку вздовж східного узбережжя води плинуть з півночі на південь, течія Малаккської протоки слабне й простежується лише вздовж берега Суматри[5].

Припливи й хвилювання[ред.ред. код]

Вітрове хвилювання протягом року незначне, висота хвиль не перевищує 1 м[3]. Під час зимового мусону часті штилі, хвилі до 1 м заввишки; під час літнього мусону — хвилі можуть здійматись до 1,2-2 м[5].

Припливи півдобові (відбуваються двічі на день), величиною до 2-4 м, місцями до 5 м (східне узбережжя) і 7,2 м (Янгон)[3][4].

Гідрохімія[ред.ред. код]

Гідрохімічний режим Андаманського моря обумовлюється мусонним режимом Південно-Східної Азії, а поблизу східного узбережжя процесами апвелінгу. Вміст кисню в поверхневому шарі становить 5 мл/л, в зоні термо- і галоклину він різко зменшується від 3,5 до 0,9 мл/л (мінімум на глибинах 600 м). Дефіцит кисню спостерігається до самого дна в ізольованій глибоководній улоговині південно-західної частини моря[5].

Солоність[ред.ред. код]

Солоність морської води влітку 31,5-32,5 ‰, взимку 30,0-33,0 ‰, у північній розпрісненій частині (дельта Іраваді) — 20-25 ‰[1][2][4]. Найбільша солоність на поверхні спостерігається в протоці Грейт-Ченнел (33,5 ‰); в товщі води — на горизонті 1500 м над абісальною улоговиною (35 ‰). У зимовий час вологість повітря низька, море отримує мало атмосферних опадів, річковий стік знижується, а поверхнева солоність підвищується. Влітку під час мусону величезні обсяги прісних вод поверхневого стоку з М'янми впадають до моря, утворюючи складний турбулентний візерунок поверхневих вод з низькою солоністю в північній третині акваторії моря[7].

Густина морської води визначається її температурою і солоністю. Густина морських вод збільшується з півночі на південь. Головним регулятором виступає мусонна циркуляція і пов'язний з нею режим річок, що впадають в море в його північній частині. Взимку густина морської води вища (1,0200-1,0210), ніж влітку (1,0180-1,0210), коли вона особливо опріснюється річковим стоком на півночі[6].

Біологія[ред.ред. код]

В акваторії моря виділяють наступні екорегіони морських зоогеографічних провінцій:

  • індо-західнотихоокеанської:
    • північнобенгальський — (затока Моутама і район дельти Іраваді),
    • район коралових рифів східного узбережжя,
    • район Андаманських і Нікобарських островів,
    • західносуматранський (південно-західна акваторія);
  • індо-центральнотихоокеанської:
    • малаккський (південно-східна акваторія)[26].

Фауна моря недостатньо досліджена і висвітлена в наукових публікаціях. Загалом як поверхневі води, так і бентос моря не досить багатий на морську флору й фауну. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до індо-західнопацифічної області тропічної зони[27].

Вздовж західних берегів простягся 320-км кораловий риф на який припадає найбільше біологічне розмаїття. Загальна площа коралових рифів у тайських водах моря становить 110 км², лише 6,7 % з яких знаходяться в задовільному стані[28]. Морські води уздовж узбережжя Малайського півострова сприяють розвитку різноманітних молюсків 30 видів 17 родів 10 родин: кальмари, каракатиці, гребінці (Anadara granosa)[8]. З ракоподібних важливе господарське значення мають креветки: бананова (Fenneropenaeus indicus), тигрова (Penaeus monodon), королівська (Melicertus), шкільна (Metapenaeus macleayi); лобстери (Thenus orientalis); ротоногі (Stomatopoda); мулистий (Scylla paramamosain) та інші плаваючі краби (Portunidae)[8].

У прибережних водах росте 9 видів морських водоростей, які разом з мулом лагун і річковим стоком слугують джерелом поживним речовин для морських організмів прибережних вод. Підводні луки створюють середовище проживання або тимчасове укриття для багатьох нектонних і бентосних організмів. Багато видів здійснюють добові міграції до таких укриттів від хижаків[8].

Для Нікобарських і Андаманських островів характерна багата орнітофауна, 112 видів птахів є ендеміками цих островів, такі як: нікобарський великоніг (Megapodius nicobariensis) зі сміттєвих кур, нікобарський зелений імператорський (Ducula aenea nicobarica) і смарагдовий голуби (Chancophaps indica augusta)[29].

Іхтіофауна[ред.ред. код]

Як і для інших тропічних морів Світового океану видовий склад риб, що населяють води Андаманського моря досить різноманітний, хоча чисельність окремих видів невисока[5]. Іхтіофауна моря представлена 280 видами риб з 75 родин, це і летючі риби (Exocoetidae), південний оселедець (Sprattus fuegensis), вітрильник (Istiophorus), різноманітні риби коралових рифів[2][7][8]. Найбільш поширені родини: губаневі (Labridae), помацентрові (Pomacentridae), риби-папуги (Scaridae) і собачкові (Blenniidae)[29]. 232 видів риб (з 69 родин) водяться в мангрових хащах, 149 видів (з 51 родини) — у заростях водоростей і на підводних луках; 101 видів риб можна зустріти в обох природних середовищах[8].

Склад іхтіофауни на глибинах більших за 200 м в умовах дефіциту кисню дуже обмежений[5].

Рептилії, ссавці[ред.ред. код]

Світ рептилій представлений гребенястим крокодилом (Crocodylus porusus), морськими черепахами біссою (Eretmochelys imbricata), шкірястою (Dermochelys coriacea) і оливковою (Lepidochelys olivacea)[29]. Рідкісна зелена морська черепаха (Chelonia mydas) під загрозою щезнення.

З морських ссавців водяться дюгонь (Dugong dugon), дельфін Іраваді (Orcaella brevirostris), морська свиня (Neophocaena hocaenoides), ремнезуб Бленвіля (Mesoplodon densirostris)[2][29]. Дюгоні досить вразливі до стану підводних пасовищ водоростей, лише 150 особин розсіяно населяють усе північне і східне материкове узбережжя Андаманського моря, від Янгона до таїландської провінції Сатун[8].

Рослинність узбереж[ред.ред. код]

Рослинність узбереж Андаманського моря представлене численним рядом тропічних угруповань. На Нікобарських і Андаманських островах тропічні вологі широколистяні ліси, нікобарські й андаманські дощові ліси. На північном узбережжі, в дельті Іраваді — бірманські мангрові хащі. Північно-східне узбережжя вкрите бірманськими прибережними дощовими лісами, а південно-східне мозаїкою бірманських мангрів і напівлистопадних дощових лісів Тенассерім — Південного Таїланду. Мангрові хащі вздовж тайського узбережжя займають 600 км²[8]. Південні береги Андаманського моря на острові Суматра вкриті суматранськими низовинними дощовими лісами[30].

Мангрові зарості сприяють високій продуктивності прибережних вод, їх коріння утримує ґрунт від розмиву морськими хвилями, забезпечує водним організмам прихисток від хижаків, особливо для молодняку риб, слугуючи таким чином своєрідним розплідником. Одночасно детрит мангрів підживлює органікою прибережні води, виступаючи в ролі важливої ланки харчового ланцюга[8].

Історія[ред.ред. код]

Перші люди з'явились на узбережжі Андаманського моря 70 тис. років тому, під час першої хвилі розселення сучасних людей з Африки. Якщо на материковому узбережжі вони були витиснені й асимільовані індо-малайськими народами, то на західних островах Андаманського моря (де вони з'явились не пізніше 26 тис. років тому, час відокремлення островів від континенту) вони дожили до нашого часу[31]. Мови андаманських племен становлять окрему мовну групу, найбільш прадавню й несхожу на інші мови Південної Азії[32]. За останні декілька сотень років чисельність андаманських племен (північні андаманці, онге, джарава, сентінельці) зменшилась до декількох сотень, деякі племена знаходяться під загрозою зникнення. Індійська влада на Нікобарських островах створила «заповідник» для неконтактних племен шомпенів і усіляко сприяє збереженню культури зникаючих племен Андаманських островів.

Торгові судна курсували узбережжям Андаманського моря з прадавніх часів, пізніше вони поєднали торговим шляхом прадавній Китай з Індією[7]. У VIII столітті через протоку Північний Препаріс сформувався потужний морський торговельний шлях між Цейлоном й Індією на заході та портами Татон і Тавой в Півдненно-Східній Азії[7]. До того як перші португальці дісталися вод цього моря наприкінці XV сторіччя в Європі про ці землі панувало досить казкове уявлення, через оповіді від італійців, що отримували їх від арабів, середньовічні європейці вважали Андаманські острови населеними вовколюдьми, що ведуть звичайне людське життя, тільки подобою нагадують вовків[33].

У часи середніх віків з кінця IX століття східне узбережжя моря знаходилось під владою могутньої імперії Камбуджадеша, яка сягнула свого розквіту в XII столітті. З другої половини XIII сторіччя її витісняють тайські племена й утворюють буддійську державу Сукхотай, яка розпалася 1317 року. Інша держава тайців, що була утворена 1351 року, Аютію до 1438 року прибирає під свою корону усі землі колишнього Сукхотаю[34]. Починаючи з X століття північне узбережжя Адаманського моря підпадає під вплив буддійського Паганського королівства. Коли воно впало 1287 року під ударами татаро-монголів, в дельті Іраваді мони утворили власну державу Пегу (Хантаваді), визнали сюзереном юаньського імператора й вберегли країну від спустошення. У середині XVI століття усе північно-східне узбережжя моря об'єднує під своєю владою бірманська імперія Таунгу[34]. Впродовж наступних століть з перемінним успіхом точаться бірмано-сіамські війни[35].

Між VII та XII сторіччами Суматрою та Малаккою, а головне Малаккською протокою володіло морське торгове буддійське королівство Шрівіджая. Після того, як наприкінці XIV століття воно підпадає під вплив яванського індуїстського королівства Маджапахіт, владу в регіоні перебирає ісламський Малаккський султанат. 1509 року португальці під проводом Діогу Лопіша ді Секейри захопили у Махмуда Шаха Малакку й влаштували в ній свій важливий опорний пункт на шляху до «Островів Прянощів» та Китаю. В облозі приймав участь молодий Фернан Магеллан. 1511 року португальці розбили Малаккський султанат, на його місці утворилися дрібніші султанати. Наступне сторіччя пройде під прапором перманентної війни й суперництва з місцевими султанами, особливо султаном Джохору[34]. 1596 року голландська Ост-Індійська компанія починає освоюватись в Індокитаї, починається суперництво з португальцями, яке швидко переростає в голландсько-португальську колоніальну війну 1602-1661 років. Вже 1606 року відбувається перша облога Малакки, остаточно місто взяте й винищене 1641 року. У подальшому голландці використовували його лише як військовий форт[35]. 1800 року відбулася націоналізація голландськи урядом Ост-Індської компанії, проголошено Голландську Ост-Індію. На півночі острова Суматра вже близько 500 року існувала буддистська держава Ачех, що спочатку підпала під вплив Шрівіджаї, а пізніше була колонізована ісламськими торговцями, бо займала важливе місце на торговельному шляху прянощів. У XII столітті сформувався могутній султанат Ачех, що довгий час вів війни з європейськими колонізаторами і султанатом Джохор не без допомоги Османської імперії (Османська експедиція до Ачеху).

З 1755 по 1868 рік данська Ост-Індійська компанія марно намагалась затвердитись на Андаманських островах. З 1778 по 1784 роки такі ж спроби робила й Австрійська імперія на Нікобарських островах (острів Тересса), це була єдина заморська колонія цієї імперії.

1786 року англійський капітан Френсіс Лайт, який перебував на службі в британській Ост-Індській компанії, отримав від султана Кедаху острів Пінанг в обмін на військову допомогу, так була утворена перша британська колонія в цьому регіоні. Перша англійська колонія на Андаманських островах була створена 1789 року, вона проіснувала до 1796, а на постійній основі відновлена 1858 року. За часів британського панування в Індії у період 1858-1947 років мальовничі Андаманські і Нікобарські острови були місцем заслання. На острові Росс, за декілька кілометрів від Порта-Блер була зведена в'зниця[36]. 1824 року англійцями утворено провінцію Британської Індії Британську Бірму, розпочинаються англо-бірманські війни. 1826 року всі британські володіння в Малайї (Пенанг, Малакка, Дінгдінг і Сінгапур) були об'єднані в Східне президентство Британської Індії, що отримало назву Стрейтс Сетлментс. У 1873-1904 роках на півночі Суматри відбувалася Ачехська війна.

Під час Другої світової війни японські війська у 1942-1945 роках тимчасово окупували британську Малакку, Бірму, нідерландську Суматру й висадились на Андаманських островах, номінально підпорядкувавши їх Вільній Індії (Азад Хінд).

17 серпня 1945 року, після звільнення від японської окупації, було проголошено незалежність Індонезії, розпочалася війна за незалежність, що тривала до 27 грудня 1949 року. 1947 року Велика Британія розділила Британську Індію й надала 1948 року незалежність Бірмі. З 12 червня 1948 року по 16 липня 1960 року на Малайському півострові точилася колоніальна війна між британською владою і комуністичними силами, що завершилась придушенням партизанського руху й проголошенням незалежності Малаї 31 серпня 1957 року.

Господарське використання[ред.ред. код]

Судноплавство[ред.ред. код]

Через море проходять найважливіші траси морського сполучення між Європою, Близьким Сходом та Індійським субконтинентом, з одного боку, і Далеким Сходом і Тихоокеанським регіоном, з іншого.

Порти[ред.ред. код]

Головні морські порти:

Риболовля[ред.ред. код]

Промислові скупчення риб можливі тільки в прибережній зоні, в районах коралових рифів, де умови для проживання найбільш сприятливі. Улов на глибинах понад 50 м невеликий, так як умови для розвитку іхтіофауни (рифовий окунь, летрина, барракуда, кам'яний окунь) несприятливі через нестачу кисню. Склад іхтіофауни на глибинах більших за 200 м в умовах дефіциту кисню дуже обмежений, тому інтересу для промислу не представляє[5].

Прибережні країни ведуть інтенсивний вилов морської риби у власних територіальних водах (скумбрія, анчоуси). Один тільки Таїланд у прибережних водах 2000 року виловив 710 тис. тон риби, з яких 490 тис. тон методом тралення (1017 суден), 184 тис. тон сейнерами (415 суден), близько 30 тис. тон сітками на невеликих човнах[37]. Вже 2005 року вилов сягнув 943 тис. тон[38]. У водах М'янми обсяг вилову значно більший, але через політичну ситуацію в цій країні точні дані відсутні (загальний вилов морської риби в країні в межах 1,0-1,6 млн тон)[37]. Малайзія виловлює значно менше риби ніж Таїланд, але виокремити вилов у водах Андаманського моря із загальної статистики важко[37]. Конкурування тайських і бірманських рибалок за рибні ресурси моря часто призводить до збройних конфліктів із людськими жертвами, як це сталося, наприклад, у 1998—1999 роках, коли тайський флот і військова авіація стали на захист інтересів своїх риболовецьких суден в спірних водах[39][39]. Попри заборону тайським урядом ловити рибу своїм громадянам без ліцензії в іноземних водах, сутички з малазійськими прикордонниками також не поодинокі[39].

Структура вилову (за статистичними даними Таїланду, 2004 рік)[8]:

Наприкінці XX століття рибні ресурси моря зазнали значного перевантаження, перевилов пелагічних видів 1991 року становив 333 %, а донних — 245 %. Місцевим рибалками прийшлося переорієнтовуватись на інші морепродукти[8]. Вилов молюсків в Андаманському морі через перевилов катастрофічно скоротився з 27 тис. тон 1999 року до 318 тон 2004[8].

Інтенсивно розвивається морекультура, традиційний вилов і розведення молюсків заради їжі та перлів[36].

Видобувна промисловість[ред.ред. код]

Історично видобувна промисловість зосереджена вздовж східного узбережжя (М'янма, Таїланд, Малайзія) — розсипні родовища олова й вольфраму як на неглибоких ділянках моря (Такуала, Пхангнга, Пхукет, Кораві) так і на прилеглому суходолі відкритим способом (у меншій мірі шахтним)[25]. У Пхукеті зведено металургійний завод для виплавки олова, який працює на вугіллі з кар'єру в Карабі. Морські термінали для відвантаження руди зведені в Молам'яйні, Пхукеті й Келанзі.

У Банда-Ачесі й Танхльїні (поблизу Янгона) побудовані нафтоналивні термінали. Історично велика кількість нафтоналивних і нафтоперегонних заводів сконцентрована на берегах Малаккської протоки.

Рекреація і туризм[ред.ред. код]

У другій половині XX століття, особливо на тайському узбережжі, починає розвиватись рекреаційна галузь, центром якої стає острів Пхукет. Острів населений місцевим аборигенним населенням, «циганами моря», культура, побут й життя яких були цікаві для тайців-туристів. Туристів також приваблювала загадкова природа лабіринтів прибережних островів мальовничої морфоскульптури, утворених спільною дією атмосферних опадів і морських хвиль — острів Пхукет, острови Пхіпхі, Ко Тапу та інші. Згодом курорт набув міжнародного значення. Тепер сюди заради дивовижної природи, дайвінгу й підводного сафарі на коралових рифах, серфінгу, секс-туризму приїздять мільйони іноземних туристів[12][36].

Малайський порт Джорджтаун, населений переважно китайською діаспорою, 2008 року було включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО[36]. Чотири ділянки морського узбережжя в Таїланді також запропоновано включити до списку[8].

Геополітична складова[ред.ред. код]

Дослідження[ред.ред. код]

Незважаючи на довгу історію людського господарювання в Андаманському морі, наукове дослідження його ресурсів є й досі недостатнім. У XX столітті південну частину моря досліджувала данська експедиція 1928—1930 років на судні «Дана», що пройшла тропічними водами усіх океанів. У 1950—1952 роках данці продовжили свої дослідження біології тропічних морів на судні «Галатея»[40]. Під час Індоокеанської міжнародної експедиції Андаманське море докладно досліджували ряд океанографічних суден: в 1959—1960 роках французьке «Жанна д'Арк»; в 1962—1963 роках — американські «Антон Браун» і «Серрано»[40].

Стихійні лиха[ред.ред. код]

Акваторія Андаманського моря лежить на шляху проходження потужних тропічних циклонів, що можуть припиняти транспортне сполучення, активну господарську діяльність, викликати значні руйнування інфраструктури, численні людські жертви. Одним з таких катастрофічних циклонів був Наргіс, що в травні 2008 року обрушився на М'янму. Внаслідок його дії загинуло більше 138 тис. осіб, постраждало й залишилось без даху над головою 1,5 млн осіб, нанесено збитків у розмірі 10 млрд американських доларів[41][42][43]. МНС України 4 червня 2008 року власним літаком доправило 40 тон гуманітарної допомоги постраждалим[44].

У 2004 році сильний землетрус магнітудою 9,1 балів біля західного узбережжя Суматри викликав велике цунамі, яке захлеснуло прибережні райони всього Андаманського моря. Після чого відбулася серія афтершоків дугою Андаманських і Нікобарських островів[7]. Внаслідок катастрофи зазнали руйнування прибережні біотопи, була пошкоджена риболовецька й туристська інфраструктури[45].

2014 року в південній акваторії моря проводились міжнародні пошукові роботи зниклого літака Боїнг 777 рейсу MH370 з Куала-Лампура до Пекіна малазійської авіакомпанії Malaysia Airlines[46].

Екологія і охорона природи[ред.ред. код]

Ко Тапу, національний парк Ао Фанг Нга

Головні екологічні проблеми Андаманського моря:

  • забруднення поверхні моря вуглеводнями й сміттям у зв'язку із збільшенням навантаження транспортних шляхів;
  • збільшення вилову риби й морепродуктів, зведення мангрових лісів під сільгоспугіддя у зв'язку із збільшенням народонаселення в акваторії моря[29].

Однією з проблем останнього часу повстав масовий приплив мігрантів з перенаселених Бангладеш і Шрі-Ланки на індійські острови. Ліси зводяться заради сільського господарства і житлового будівництва, заради деревини як повсякденного пального для приготування їжі. Розвиток туризму та рекреації додатково навантажують природні ресурси цього регіону[29].

Великі морські ссавці дюгоні, полювання на яких заради жиру й шкіри було поширене у водах Андаманського моря, занесені до Червоної книги й узяті під державну охорону. Полювання на них тепер дозволене тільки місцевому аборигенному населенню прибережних островів[36].

Зареєстровані факти знебарвлення і загибелі коралових рифів в акваторії моря через підвищення температури води[36].

Значна частина тайських мангрових лісів в Андаманському морі була знищена заради розведення креветок (Palaemonetes). Мангрові зарості вздовж усього узбережжя були значно пошкоджені в результаті катастрофічного цунамі 2004 року. Після чого вони лише частково відновились, людська господарська діяльність заважає їхньому повному відновленню[8].

Підводні луки водоростей зазнають негативного впливу від людської діяльності (стічні води, тралення, драговий вилов бентосних організмів, розведення креветок). Від цунамі 2004 року постраждало 3,5 % заростей водоростей в тайських водах, переважно через засипання піском, мулом з узбережжя[8].

Заради збереження первозданної природи й приваблення більшої кількості туристів на берегах Андаманського моря створено численні національні парки, тільки в Таїланді їх 16[8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Андаманское море // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  2. а б в г д е ж и Андаманське море // Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. а б в г д е ж и (рос.) Андаманское море // Морской энциклопедический словарь. Том 1: А — И. / под ред. В. В. Дмитриева. — Л. : Судостроение, 1991. — 504 с.: ил. — ISBN 5-7355-0280-8
  4. а б в г д е ж и к (рос.) Андаманское море // Краткая географическая энциклопедия. Том 1: Ааре — Дятьково / Главный редактор Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1960. — 563 с.
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф (рос.) Залогин Б. С., Косарев А. Н. Моря (Природа мира). — М. : Мысль, 1999. — 400 с. ISBN 5-244-00624-Х
  6. а б в г д е (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  7. а б в г д е ж и к л м (англ.) Andaman Sea // Encyclopædia Britannica.
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т у (англ.) Panjarat, Sampan (2008). Sustainable Fisheries in the Andaman Sea Coast of Thailand. United Nations. Division for Ocean Affairs and the Law of the Sea.
  9. (рос.) Поспелов Е. М. Географические названия мира: Топонимический словарь.— М. : АСТ, 2001. — 372 с. ISBN 5-89216-029-7
  10. а б в (рос.) Словарь современных географических названий / Под общ. ред. акад. В. М. Котлякова. Институт географии РАН. — Е. : У-Фактория, 2003. ISBN 5-94799-148-9
  11. (англ.) Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. — International Hydrographic Organization, 1953.
  12. а б в г д (рос.) География. Энциклопедия (Современная иллюстрированная энциклопедия). / Под ред. Горкина А. П. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. ISBN 5-353-02443-5 .
  13. а б в г д е (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега (Природа мира). — М. : Мысль, 1991. — 479 с. ISBN 5-244-00449-2
  14. (англ.) Ohya M. Comparative study on the geomorphology and flooding in the plains of the Cho-Shui-Chi, Chao-Phya, Irrawaddy and Ganges // Scientific Problematics Humid Tropical Zone Deltas Implic. Paris, 1966.
  15. (англ.) Morris P. G. Notes on the distribution, geology and invertebrate faunas of some coral reefs in Darvel Bay, Sabah, Malaysia // Sarawak Mus. J. 1978. Vol. 26. N 47.
  16. а б в (англ.) Zakaria A. S. The geomorphology of Kelantan Delta (Malaysia) // Catena. 1975. Vol. 2. № 3-4.
  17. (англ.) Curray, J. R. (2002) Tectonics and History of the Andaman Sea Region (abstract). — Chapman Conference on Continent — Ocean Interactions within the East Asian Marginal Seas.
  18. (англ.) D. Chandrasekharam, Jochen Bundschuh (2002) Geothermal energy resources for developing countries, Taylor & Francis ISBN 90-5809-522-3 p. 408.
  19. (англ.) Barren Island — Global Volcanism Program. Department of Mineral Sciences. National Museum of Natural History Smithsonian Institution.
  20. (англ.) Narcondum — Global Volcanism Program. Department of Mineral Sciences. National Museum of Natural History Smithsonian Institution.
  21. (англ.) P. Chakrabarti, A. Nag, S. B. Dutta, S Dasgupta, N. Gupta (2006) S & T Input: Earthquake and Tsunami Effects…, p. 43. Chapter 5 in S. M. Ramasamy et al. (eds.), Geomatics in Tsunami, New India Publishing. ISBN 81-89422-31-6.
  22. (англ.) Implications of the 26 December 2004 Sumatra–Andaman Earthquake on Tsunami Forecast and Assessment Models for Great Subduction-Zone Earthquakes. Bulletin of the Seismological Society of America, Vol. 97, No. 1A, pp. S249–S270, January 2007. doi:10.1785/0120050619
  23. (англ.) Tom Paulson (7 February 2005) New findings super-size our tsunami threat. 80-foot waves blasted Indonesia, scientists now say. Seattle Post-Intelligencer, 7 лютого 2005 року.
  24. (англ.) Indonesia quake toll jumps again. — повідомлення BBC, 25 січня 2005 року.
  25. а б в г (рос.) Горная энциклопедия: у 5 т. / за ред. Е. А. Козловского. — М. : Советская энциклопедия, 1984—1991. ISBN 5-85270-007-X.
  26. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  27. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
  28. (англ.) Wipatayotin, Apinya. Rising sea temps bring coral bleaching to Gulf. — Bangkok Post, 4 квітня 2016 року.
  29. а б в г д е (англ.) Andaman Sea — опис екорегіону на сайті Всесвітнього фонду дикої природи.
  30. (англ.) Wildfinder — мапа екорегіонів на сайті Всесвітнього фонду дикої природи.
  31. (англ.) Chaubey and Endicott (2013), The Andaman Islanders in a Regional Genetic Context: Reexamining the Evidence for an Early Peopling of the Archipelago from South Asia. — Human Biology 85 (1-3).
  32. (англ.) Manoharan S. A descriptive and comparative study of Andamanese language. Calcutta: Anthropological Survey of India, 1989.
  33. (англ.) The Leek-Green Sea. — Saudi Aramco World, July/August 2005. Volume 56, Number 4. — pp. 12-19.
  34. а б в (рос.) Берзин Э. О. Юго-Восточная Азия в XIII—XVI вв. — М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1982.
  35. а б (рос.) Берзин Э. О. Юго-Восточная Азия и экспансия Запада в XVII — начале XVIII века — М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1987.
  36. а б в г д е (рос.) Андаманское море // Атлас. Целый мир в твоих руках, 2010. Выпуск 38. ISSN 2075-0536
  37. а б в (англ.) Cassandra De Young Indian Ocean, Food & Agriculture Organisation, 2006. — pp. 39, 178. ISBN 92-5-105499-1.
  38. (англ.) Review of Fisheries in OECD Countries 2009: Policies and Summary Statistics, OECD Publishing, 2010. — p. 403. ISBN 92-64-07974-2.
  39. а б в (англ.) Alan Dupont East Asia imperilled: transnational challenges to security, Cambridge University Press, 2001. — pp. 103—105. ISBN 0-521-01015-2.
  40. а б (рос.) Географические экспедиции и исследования мирового океана в 20 веке // Краткая географическая энциклопедия. Том 5: Юдома — Яя. Дополнения / Главный редактор Григорьев А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1966. — 544 с. з ілюстраціями та картами.
  41. (англ.) Cyclone Nargis embodied the ‘perfect storm’. — повідомлення NBC News від 8 травня 2008 року.
  42. (англ.) Natural catastrophes and man-made disasters in 2008: North America and Asia suffer heavy losses. Swiss Reinsurance Company Ltd. 21 January 2009. — p. 24.
  43. (англ.) Burma death toll jumps to 78,000. — повідомлення BBC News від 16 травня 2008 року.
  44. МЧС Украины доставило в Мьянму 40 тонн гуманитарной помощи. — повідомлення Корреспондент.net, 4 червня 2008 року.
  45. (англ.) World and Its Peoples: Eastern and Southern Asia, Marshall Cavendish, 2007. — p. 585. ISBN 0-7614-7631-8.
  46. (англ.) Joanna Sugden What to Know About the Andaman Sea. — The Wall Street Journal, 14 березня 2014 року.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]