Михайло Всеволодович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Всеволодович
Michael Chernigov.jpg
Князь переяславський
1206 — 1206
Попередник: Ярослав Всеволодович
Наступник: Володимир Рюрикович
Князь чернігівський COA of Chernihiv Principality.svg
1223 — 1246
Попередник: Мстислав Святославич
Наступник: Андрій Всеволодович
Князь новгородський
1225 — 1226
Попередник: Всеволод Юрійович
Наступник: Ярослав Всеволодович
1229 — 1231
Попередник: Ярослав Всеволодович
Наступник: Ярослав Всеволодович
Князь галицький
1235 — 1238
Попередник: Данило Романович
Наступник: Ростислав Михайлович
Великий князь Київський
1238 — 1239
Попередник: Ярослав Всеволодович
Наступник: Ростислав Мстиславич
1241 — 1243
Попередник: титул вакантний
Наступник: Ярослав Всеволодович (номінально)
 
Народження: 1179(1179)
Київ
Смерть: 20 вересня 1246(1246-09-20)
Сарай-Бату
° обезголовлювання
Віросповідання: православ'я
Династія: Рюриковичі
Батько: Всеволод IV Чермний
Мати: Марія (Анастасія)
Дружина: Олена Романівна
Діти: Ростислав, Роман, Семен, Мстислав, Юрій

Медіафайли у Вікісховищі?

Миха́йло Все́володович Чернігівський (117920 вересня 1246) — князь переяславський (1206), новгородський (1224, 1229), чернігівський (12241239), галицький (12351236), Великий князь Київський (12381239, 12411246).

Син великого князя київського Всеволода Черемного та доньки короля Казимира II Справедливого. Був типовим представником князівського стану доби удільної роздробленості: усе життя воював з іншими князями, охоче розпалював усобиці, користався з половецької допомоги для зведення рахунків із суперниками[1].

Біографія[ред. | ред. код]

З 1206 року — князь переяславський. Після загибелі чернігівського князя Мстислава Святославича у битві з монголо-татарами на річці Калці у 1223 році Михайло Всеволодович силою вокняжився в Чернігові, зневаживши права дядька — курського князя Олега Ігоровича, і в союзі з великим князем київським Володимиром Рюриковичем відстояв чернігівський стіл, на якому перебував до 1225, далі — час від часу між 1225 і 1229. Михайло боровся з владимирським князем Ярославом Всеволодичем за новгородський стіл. Княжив у Новгороді Великому 1225 і 1229 роках, після чого вернувся в Чернігів.

Боротьба за владу на Русі[ред. | ред. код]

У 30-х роках XIII століття вів боротьбу з Данилом Галицьким, Володимиром Рюриковичем і Ярославом Всеволодовичем за Галич і Київ. Коли Михайло розпочав агресивні дії проти київського князя Володимира Рюриковича, останній звернувся по допомогу до волинського князя Данила Романовича. Наприкінці 1234 р. Михайло обложив Володимира Рюриковича у Києві, однак Данило змусив його піти за Дніпро, після чого, разом з Володимиром Рюриковичем обложив Михайла в Чернігові. Михайло був змушений залишити Чернігів, і Данило Галицький посадив там князя Мстислава Глібовича. Однак, на думку російського дослідника О. Майорова Михайло зумів перемогти своїх суперників та залишив Чернігів у своїх руках[2].

Так чи інакше, зібравшись із силами, Михайло того ж року зумів повернути собі Чернігів. Згодом найняті ним половці на чолі з князем Ізяславом Мстиславичем розбили Данила Галицького і Володимира Рюриковича під Торчеськом. По тому Михайло із сином Ростиславом при підтримці угорського короля Бели IV захопили Галич, посадивши в Києві Ізяслава.

Взимку 1235/36 війна відновилася, і 1236 року в Києві знову вокняжився Володимир Рюрикович. У наступні два роки Михайло Всеволодович із поперемінним успіхом воював з Данилом Романовичем за Галицьку землю. Він прагнув зробити свого сина Ростислава Михайловича галицьким князем. У 1238 р. Данило остаточно вернув собі Галич, а Михайло зумів закріпитися у Києві.

Монголо-татарська навала[ред. | ред. код]

Однак вже у 1239 (за іншими даними, в 1238) році під загрозою монгольського вторгнення Михайло втік з Києва в Галич до Данила, звідти до Угорщини, а згодом — до Польщі, де намагався отримати допомогу (зокрема від Римського Папи Інокентія IV) в боротьбі з ординцями. В цей час його володіння були захоплені і спустошені монголами.

В 1241 (за іншими даними, в 1245) році повернувся до зруйнованого Києва та Чернігова. Князь Михайло Чернігівський, як тодішній володар Києва, після зруйнування столиці татарами 1240 року, зайнявся обсадою спустошеної Київської Митрополії та настановив митрополитом Руси архієпископа Петра Акеровича, ігумена монастиря св. Спаса на Берестовій під Києвом.

Обставини загибелі[ред. | ред. код]

Князь Михайло у хана Батия

У 1246 році виїхав за наказом Батия в Орду, де мав отримати ярлик на Чернігівське князівство, де за наказом хана був страчений (затоптаний ногами). Стосовно того, з якої причини був відданий такий наказ існують різні версії:

  1. Михайло Всеволодович 1239 року наказав вбити перших монгольських послів, які прибули до Києва;
  2. Михайло Всеволодович мав здійснити язичницький обряд (пройти через очисний вогонь) і будучи православним, відмовився це робити;
  3. Михайло Всеволодович мав здійснити обряд, обов'язковий для всіх послів, які прибували у ханську ставку (винятків ні для кого не робили) — проповзти між двох вогнів під натягнутою мотузкою, інколи настільки низько, що повзти доводилось на колінах чи на пузі. Це був вияв покори Великому хану. Михайло Всеволодович і його боярин відмовилися це робити, оскільки це принижувало їхню людську гідність, за що і були страчені. Прямого стосунку до православної віри це не мало, оскільки монголи відрізнялися віротерпимістю, навіть серед родичів хана Батия були люди, що прийняли православну віру, наприклад його син Сартак чи (можливо) його дядько Чагатай.

Проблема потомства Михайла Всеволодовича[ред. | ред. код]

Дружиною Михайла була княгиня Олена Романівна, дочка Романа Мстиславича.

Достеменно з літописів відомо лише про двох дітей Михайла[3]:

Однак московські родословці приписують Михайлу ще чотирьох синів:

Ці сини відомі лише з пізнішіх родословців, записаних зі слів ймовірних потомків, і тому справедливо деякими вченими не визнаються за синів Михайла Всеволодовича, або й навіть за реальних осіб. Проте деякі генеалоги, наприклад Л. Войтович, називають їх синами Михайла без жодних застережень[4].

Дані ДНК-тестування[ред. | ред. код]

Ініційовані журналом «Русский Newsweek» генетичні дослідження підтвердили, що нащадки Михайла Всеволодовича з таруської гілки по чоловічій лінії не походять від того ж предка, що і Мономаховичі. У досліджених князів Волконського, Оболенського і Барятинського — на відміну від усіх інших Рюриковичів - виявлена ​​гаплогруппа R1a1 (умовно «слов'янська»). При цьому загальний по чоловічій лінії предок всіх трьох князів жив у першій третині XIII століття, тобто це міг бути як сам Михайло Всеволодович, так і невідомий за літописними джерелами Юрій Таруський (в пізніших родословцях названий його молодшим сином). У всіх інших досліджених Рюриковичів (включаючи князя Мишецького) виявлена ​​гаплогруппа N1c1[5].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Невдовзі після смерті Михайла в Ростові на його честь було зведено деревяний храм, який однак згорів від удару блискавки у 1288 р.

Канонізація[ред. | ред. код]

Михайло Всеволодович відомий також як Михайло Чернігівський. Князя Михайла, разом із боярином Федором, замучили монголи. Їхні тіла було перевезено до Чернігова. Невдовзі після смерті канонізовані церквою. 1572 року московські війська приєднали Чернігів до Московії, вивезли мощі святих та проголосили їх святими[6].

Канонізований православною церквою.

День пам'яті — 20 вересня за старим стилем (3 жовтня — за новим).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Котляр М. Ф.  Михаїл Всеволодич // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 687. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  2. Майоров А. В. Галицко-Волынская Русь. Очерки социально-политических отношений в домонгольский период. Князь, бояре и городская община. Под ред. И.Фроянова. — СПб. : Университетская книга, 2001. — С. 451.
  3. Беспалов Р. А. «Новое потомство» князя Михаила Черниговского по источникам XVI-XVII веков (к постановке проблемы) // Проблемы славяноведения. Сб. научных статей и материалов. Брянск: РИО БГУ, 2011. Вып. 13. - С. 63-97. [1,97 а. л.]
  4. Войтович Л. В. 3.8. Ольговичі. Гілка Михайловичів. Одоєвські. Воротинські. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1.
  5. Rurikid Dynasty DNA Project - News. 
  6. А. Дублянський. Українські Святі. Мюнхен. 1962

Джерела та література[ред. | ред. код]

Попередник
Ярослав Всеволодович
Coat of arms of Pereyaslav-Khmelnytsky 1620.svg Князь переяславський
1206
Coat of arms of Pereyaslav-Khmelnytsky 1620.svg Наступник
Володимир Рюрикович
Попередник
Мстислав Святославич
COA of Chernihiv Principality.svg Князь чернігівський
1224-1226
COA of Chernihiv Principality.svg Наступник
Олег Курський
Попередник
Олег Курський
COA of Chernihiv Principality.svg Князь чернігівський
1226-1234
вдруге
COA of Chernihiv Principality.svg Наступник
Мстислав Глібович
Попередник
Данило Галицький
титул оскаржувався іншими претендентами
Alex K Halych 2.svg Князь галицький
1235-1236
Alex K Halych 2.svg Наступник
Ростислав Михайлович
титул оскаржувався іншими претендентами
Попередник
Ярослав ІІІ Всеволодович
титул оскаржувався іншими претендентами
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1238-1239
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ростислав ІІІ Мстиславович
титул оскаржувався іншими претендентами
Попередник
Мстислав Глібович
COA of Chernihiv Principality.svg Князь чернігівський
1239
втретє
COA of Chernihiv Principality.svg Наступник
Ростислав Михайлович
Попередник
Данило Галицький
титул оскаржувався іншими претендентами
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1241-1246
вдруге
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ярослав ІІІ Всеволодович
титул оскаржувався іншими претендентами
Попередник
Ростислав Михайлович
COA of Chernihiv Principality.svg Князь чернігівський
1241-1245
вчетверте
COA of Chernihiv Principality.svg Наступник
Андрій Мстиславич