Ярослав ІІІ Всеволодович (Великий князь київський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ярослав Всеволодович
Ярослав Всеволодович
Ярослав Всеволодович
Князь Переяславський
1200 — 1206
Попередник: Ярослав Мстиславич Красний
Наступник: Михайло Всеволодович
Князь Переяслав-Залєський
1212 — 1246
Попередник: утворення уділу
Наступник: Олександр Невський
Князь Новгородський
1215 — 1216
Попередник: Мстислав Удатний
Наступник: Мстислав Удатний
1222 — 1223
Попередник: Всеволод Юрійович
Наступник: Всеволод Юрійович
1226 — 1229
Попередник: Михайло Всеволодович
Наступник: Михайло Всеволодович
1231 — 1236
Попередник: Ростислав Михайлович
Наступник: Олександр Невський
Великий князь Київський
1236 — 1238
Попередник: Володимир Рюрикович
Наступник: Михайло Всеволодович
Великий князь Владимирський
1238 — 1246
Попередник: Юрій Всеволодович
Наступник: Святослав Всеволодович
 
Народження: 8 лютого 1191
Переславль-Залєський, Велике князівство Володимирське
Смерть: 30 вересня 1246
Каракорум
Причина смерті: отрути
Поховання: Успенський собор (Владимир)[1]
Країна: Велике князівство Володимирське
Хрещене ім'я: Федір
Рід: Рюриковичі (Юрійовичі)
Батько: Всеволод Юрійович Велике Гніздо
Мати: Марія Шварнівна
Шлюб: Feodossiya Mstislavnad
Діти: Федір, Олександр, Андрій, Михайло, Данило, Ярослав, Костянтин, Афанасій[джерело?], Марія, Василь, Ульяна

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Яросла́в Все́володович (8 лютого 1191 — 30 вересня 1246) — син князя Всеволода Велике Гніздо, князь Переяславський, князь Новгородський, князь Владимиро-Суздальський, великий князь Київський (12361238, 1246).

Брав участь у боротьбі з литовцями та в міжусобних війнах руських князів. У 12201230-х роках кількаразово княжив у Новгороді та в 12381246 роках у Владимирі над Клязьмою. Воював за Київ з Володимиром Рюриковичом, Данилом Романовичем (Галицьким), Михайлом Всеволодовичем та іншими князями.

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

1201 року у віці 11 років посланий батьком княжити у Переяславі-Руському. У 1206 році здійснив невдалу спробу заволодіти Галичем після смерті князя Романа Мстиславича. У відповідь київський князь Всеволод Святославич Чермний вигнав Ярослава з Переяслава і посадив туди свого сина Михайла.

У 1208 році брав участь у поході суздальських князів на Рязань та тимчасово став намісником свого батька у Рязані. 1215 року призваний новгородцями на княжіння після походу Мстислава Удатного на Галич. В цей ж час одружився з однією з дочок Мстислава. Після смерті Всеволода Велике Гніздо отримав в уділ Переяслав-Залєський. Підтримував свого брата Юрія у боротьбі за владу на Владимиро-Суздальщині, та разом з ним був розбитий у Липицькій битві.

Князювання у Новгороді та Києві[ред. | ред. код]

У 1222 році знову став новгородським князем. В цей час чудь (ести) розорили землі біля Нарви та в Інгрії, литовці спустошували новгородсько-смоленське прикордоння біля Торопця. 1223 році старійшини естів прибули з дарунками та грошима до Ярослава Всеволодовича, просячи допомоги проти Лівонського ордена таданських намісників. За цим Ярослав сплюндрував Естляндію, захопивши Дерпт і Одемпе, але зазнав невдачі біля Ревелю. Невдача зі взяттям Ревеля спонукала Ярослава Всеволодовича залишити Новгород, попри вмовляння новгородців. Вони звернулися до володимирського князя.

У 1225 році під Усвятом розбив литовців, які повертались після набігу на Торжок та Торопець. В 1226 році повернувся до Новгороду. Ярослав Всеволодович і новгородці взимку 1226/1227 року розорили землі ємі, захопивши великий полон. У 1227 році Ярослав за погодженням з володимирським великим князем Юрієм Всеволодовичем хрестив карел. Ймовірно, з актом хрещення карел пов'язана також вогненна кара чотирьох волхвів в 1227 році на «Ярославовому дворі» у Новгороді. Влітку 1228 року ємь напала на ладозьке узбережжя у відповідь на похід Ярослава 1227 року. Ладожани на чолі з посадником Володиславом, не чекаючи новгородців, перемогли ємь біля Олонца. У 1228 році Ярослав готував великий похід на Ригу, для чого зібрав величезне військо, призначивши тисяцьким В'ячеслава Прокшинича. Псковичі, дізнавшись про це, уклали мир з Лівонським орденом і відмовилися брати участь у поході. Ярослав вимушений був скасувати похід. 1228 року через ці невдачі поступився князівством в Новогороді Михайлові Всеволодовичу Чернігівському.

У січні 1229 року брав участь у поході на чолі із братом Юрієм Всеволодовичем на «Пургасову волость» мордви. У 1231 році в союзі з братами воював проти чернігівців після чого Новгород знову повернувся під контроль Юрійовичів. 1232 року знову був учасником великого походу на мордву.

У 1236 році в розпал міжусобної боротьби в Русі раптово зайняв Київ, що на деякий час припинило князівські міжусобиці. Дізнавшись про загибель брата, Юрія Всеволодовича, у битві з монголами на річці Сіть, на початку 1238 року вернувся на Суздальщину та став княжити у Владимирі.

Монгольська навала[ред. | ред. код]

У роки навали Батия на суздальську землю (12371238) Ярослав Всеволодович, його син Олександр і молодші брати Ярослава не чинили значного опору татарам. В цей ж час, 1239 року ходив на Смоленськ який був захоплений литвою та відбив його у загарбників.

1243 року їздив до хана Золотої Орди Батия, визнав себе монгольським васалом та отримав ярлик на Велике княжіння Владимирське.

Взимку 1245/1246 року Ярослава Всеволодовича викликано до Великого хана Ґуюка в Каракорум (Монголія), де згодом його було отруєно[2].

Саме у ставці хана князя зустрів папський легат Джованні Да Плано Карпіні який у процесі переговорів схилив його прийняти католицтво, про що він пише у своїй «Історії Монголів, яких ми називаємо татарами»[3]. Про цей факт також відомо з листа папи Інокентія IV до сина Ярослава, Олександра Невського від 23 січня 1248 р. Як повідомляє О.І. Тургенєв, папа посилається у листі на повідомлення Карпіні щодо Ярослава, який вирішив «смиренно служити римської церкви, матері своїй» і приніс обітницю папському легату[4].

Сім'я та діти[ред. | ред. код]

Діти:

  • Федір (1220—1233), князь Новгородський, помер у віці 13 років
  • Олександр Невський (1221—1263), князь переяславль-залєський, новгородський, великий князь владимирський
  • N син (1222—1238), князь тверський
  • Андрій (1225—1264), князь суздальський, великий князь владимирський
  • Михайло Хоробрит (1226—1248), князь московський, великий князь владимирський
  • Данило (1227—1256)
  • Ярослав (1229—1271), князь тверський, великий князь владимирський
  • Костянтин (1231—1255), князь галич-мерський
  • Афанасій (1239)
  • Марія (1240)
  • Василій Квашня (1241—1276), князь костромський, великий князь владимирський
  • Ульяна (1243)

Брат: Іван Всеволодович Каша (1197 або 1198 р.н.), князь Стародубський (1237—1247).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://elib.shpl.ru/ru/nodes/57588#mode/flipbook/page/175/zoom/5
  2. Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. — S. 114. — ISBN 3-7995-0603-9. (нім.)
  3. Иоанн де Плано Карпини, архиепископ Антиварийский (1957). История Монгалов, именуемых нами Татарами («Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Гильома Рубрука»). Н.П. Шастина (ред.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 25 січня 2022. 
  4. Aleksandr Turgenev; Joannes Grigorowicz, B. Komovskj (1841-1842). Historica Russiae monumenta ex antiquis exterarum gentium archivis et bibliothecis deprompta (Акты исторические, относящиеся к России, извлеченные из иностранных архивов и библиотек) (Latin). Petropoli: Археографическая комиссия. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Ярослав Красний
Князь Переяславський
1200-1206
Наступник
Михайло Всеволодович
Попередник
Володимир Рюрикович
титул оскаржувався іншими претендентами
Великий князь Київський
1236-1238
Наступник
Михайло Всеволодович
титул оскаржувався іншими претендентами
Попередник
Юрій Всеволодович
Князь Володимиро-Суздальський
1238-1246
Наступник
Святослав Всеволодович
Попередник
Михайло Всеволодович
титул оскаржувався іншими претендентами
Великий князь Київський
1246
вдруге
Наступник
Олександр Невський
титул оскаржувався іншими претендентами