Долгоруков Василь Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Долгоруков Василь Володимирович
Dolgorukov Vasily Vladimirovich.jpg
Народження 1667[1] або січень 1667
Московське царство
Смерть 11 лютого 1746(1746-02-11)[2]
Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання Благовіщенська церква Олександро-Невської лавриd
Звання російський генерал-фельдмаршалd
Командування Preobrazhensky Regimentd, Q4319530? і Військова колегія
Війни / битви Велика Північна війна, Булавінське повстання і Прутський похід
Титул Князь
Рід Долгоруковиd
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Олександра Невського
CMNS: Долгоруков Василь Володимирович у Вікісховищі

Василь Володимирович Долгоруков (1667, Москва, Московське царство — 11 лютого 1746, Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал (1728), князь. Двічі впадав в опалу і позбавлявся всіх звань і нагород. У 1708 році жорстоко придушив Булавінське повстання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї боярина Володимира Васильовича Долгорукова. Із 1685 року — стольник. Із 1696 року супроводжував московського царя Івана V в усіх його поїздках.

Із 1700 року служив у Преображенському полку[3]. Учасник Великої Північної війни, у 1705 році відзначився під час взяття Мітави. У лютому 1706 року був відправлений до гетьмана Івана Мазепи. У 1707—1708 роках командував московськими військами в Україні. У 1708 році керував придушенням Булавінського повстання, під час якого загинув його брат Юрій. У 1709 році був московським резидентом при гетьмані Івані Скоропадському. Учасник Полтавської битви та Прутського походу[4]. 15 жовтня 1711 року був нагороджений орденом Андрія Первозванного. В тому ж році отримав звання генерал-лейтенанта. У 1713 році брав участь у взятті Штеттіна.

Долгоруков був одним з прихильників царевича Олексія Петровича і часто не підтримував дії Петра I. Тому після арешту Олексія Петровича Долгоруков був заарештований і позбавлений всіх звань і нагород. Із 1718 року — на засланні біля Казані.

Після смерті Петра I і приходу до влади Катерини I був помилуваний і знову відновлений на військовій службі. З 1725 року — генерал-аншеф, з 1726 року — командувач російськими військами на Кавказі. Із 24 лютого 1728 року — генерал-фельдмаршал і член Верховної таємної ради.

Після смерті Петра II підтримав запрошення на престол Анни Іванівни, однак рішуче виступив проти ідеї Д. М. Голіцина і В. Л. Долгорукова щодо обмеження самодержавства. Через те що не підтримав «кондиції» про обмеження самодержавства, на початку правління Анни Іванівни Долгоруков зберіг своє становище в той час як більшість представників роду Долгорукових була страчена або заслана. Однак, в грудні 1731 року за доносом генерал-поручника принца Людвіга Гессен-Гомбурського був заарештований. Позбавлений всіх звань і нагород, а також маєтків був засланий спершу в Шліссельбург, потім у Івангород, а з 1739 року — у Соловецький монастир.

Після приходу до влади Єлизавети Петрівни повернутий із заслання та повністю реабілітований, відновлений у званні генерал-фельдмаршала та в усіх нагородах. Із 15 грудня 1741 року і до самої своєї смерті — президент Військової колегії[5].

Нагороди[ред. | ред. код]

Був нагороджений орденами Андрія Первозванного, Святого Олександра Невського (Російська імперія), Білого орла (Річ Посполита), орденом Слона (Данія).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Pas L. v. Genealogics.org — 2003. — ed. size: 683713
  2. Lundy D. R. The Peerage
  3. Азанчевский, М. П. (1859). История Лейб-гвардии Преображенского полка. 
  4. Бантыш-Каменский, Д. Н. (1991). 9-й генерал-фельдмаршал князь Василий Владимирович Долгорукий // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. Часть 1–2. Пушкино: Культура. с. 620. ISBN 5-7158-0002-1. 
  5. Долгоруковы, князья // Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. В. Ф. Новицкого … [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1911—1915. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Долгоруковы, князья // Военная энциклопедия: [в 18 т.] / под ред. В. Ф. Новицкого … [и др.]. — СПб. ; [М.]: Тип. т-ва И. Д. Сытина, 1911—1915.
  • Бантыш-Каменский, Д. Н. (1991). 9-й генерал-фельдмаршал князь Василий Владимирович Долгорукий // Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов. В 4 частях. Репринтное воспроизведение издания 1840 года. Часть 1–2. Пушкино: Культура. с. 620. ISBN 5-7158-0002-1