Вознесенський узвіз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вознесенський узвіз
Київ
Улица Смирнова-Ласточкина Киев 2012 01.JPG
Місцевість Кудрявець
Район Шевченківський
Історичні відомості: колишні назви
Вознесенський узвіз, Іларіонівський узвіз, вулиця ім. Смирнова, узвіз Смирнова-Ласточкіна, вулиця Смирнова-Ласточкіна
Загальні відомості
Протяжність 865 м
Координати початку 50°27′20″ пн. ш. 30°30′17″ сх. д. / 50.455782694° пн. ш. 30.5048111° сх. д. / 50.455782694; 30.5048111Координати: 50°27′20″ пн. ш. 30°30′17″ сх. д. / 50.455782694° пн. ш. 30.5048111° сх. д. / 50.455782694; 30.5048111
Координати кінця 50°27′45″ пн. ш. 30°30′23″ сх. д. / 50.46263000° пн. ш. 30.506608500° сх. д. / 50.46263000; 30.506608500
Поштові індекси 04053
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Third Line logo.svg «Золоті ворота»
Kiev Metro Third Line logo.svg «Лук'янівська»
Kiev Metro Second Line logo.svg «Контрактова площа»
Трамваї Т 14, 18 (по Глибочицькій вулиці)
Тролейбуси Тр 6, 16, 18 (по вулиці Січових Стрільців)
Маршрутні таксі Мт 181, 302, 417, 432, 439, 820
Зупинки громадського транспорту «Вознесенський узвіз» (Т 14, 18; Мт 302, 417, 432, 820); «Львівська площа» (Тр 6, 16, 18; Мт 181, 439)
Рух односторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Храми церква св. Василія (УГКЦ)
Навчальні заклади Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Медичні заклади Лікарня для вчених НАН України
зовнішні посилання
Код у реєстрі 11561
У проекті OpenStreetMap r2177521
commons:Вознесенський узвіз у Вікісховищі

Вознесе́нський узві́з — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Кудрявець. Пролягає від вулиці Січових Стрільців до Глибочицької вулиці, сполучаючи Кудрявець з Подолом.

Прилучаються Несторівський та Киянівський провулки, Петрівська і Кудрявська вулиці.

Історія[ред.ред. код]

Вулиця виникла на давньому шляху від Подолу до Старого Києва. З XVIII століття відома під назвою Вознесенський узвіз — від Вознесенської церкви, розташованої на ньому у 17181879 роках; від неї ж набули назви і прилеглі до Вознесенського узвозу — Вознесенський провулок (тепер Киянівський провулок) і вулиця Вознесенський Яр (тепер Петрівська вулиця).

У 1863 році офіційно перейменована на Іларіонівський узвіз, за ім'ям померлого київського генерал-губернатора Іларіона Іларіоновича Васильчикова (за його розпорядженням вулицю було впорядковано і вимощено бруківкою). Проте частина «парного» боку вулиці і надалі зберігала назву Вознесенський узвіз (між вулицею Січових Стрільців і теперішньою Українською академією мистецтв).

Наприкінці 1920-х років узвіз було названо на честь професійного революціонера Івана Смирнова-Ласточкіна — з 1928 року (спочатку названа як вулиця ім. Смірнова[1]), а 1931 році перейменована на узвіз Смирнова. Під час окупації міста у 19411943 роках вулиця знову мала назву Вознесенський узвіз. З 1944 року — узвіз Смірнова-Ласточкіна[2], але назва «узвіз» у практиці не узвичаїлася. Назва вулиця Смирнова-Ласточкіна офіційно вживалася з 1950-х років[3][4][5].

У 2008 Комісія з перейменування вулиць, встановлення пам'ятних знаків і меморіальних дощок Київської державної адміністрації рекомендувала Київраді перейменувати вулицю Смирнова-Ласточкіна на Вознесенський узвіз[6], однак офіційне перейменування не відбулося[7].

Історичну назву узвозу було відновлено 2015 року[8].

Забудова[ред.ред. код]

Територія вулиці входить до заповідної зони. За часів Київської Русі тут знаходилося торгово-ремісниче передмістя — Копирів кінець. Пам'яткою про ті часи є фундамент церкви XII століття, який розкопано на території Академії мистецтв України.

За міським розкладом належала до 4-го розряду, 1914 року частково переведена до 2-го розряду. Чітко поділяється на дві частини: порівняно рівну вулицю від нинішньої вулиці Січових Стрільців до Академії мистецтв України та стрімкий узвіз із тісними садибами й невисокою забудовою.

На вулиці залишилося кілька будівель XIX століття. Будинок № 13 зведений у 1893 році у стилі історизм, будинок № 18 — у 1895 році. Будинок № 26 зведено наприкінці XIX — початку XX століття у цегляному стилі з елементами ренесансу.

Пам'яткою історії та архітектури є будівля колишньої Духовної семінарії, де зараз розташовується Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. Її збудував у 18991901 роках архітектор Є. Морозов, у цегляному стилі. У 19181919 роках тут розміщувалися казарми корпусу Українських січових стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем і Андрієм Мельником.

Видатні особи, пов'язані з Вознесенським узвозом[ред.ред. код]

У будинку № 13 жили український історик, професор В. О. Романовський та архітектор Іполит Моргілевський (у 1925–1942 роках). У будинку № 18 у 19141930 роках мешкав український художник Олександр Богомазов, у будинку № 27 — графік Лесь Лозовський.

Пам'ятники та меморіальні дошки[ред.ред. код]

Меморіальна дошка на честь художника Олександра Богомазова
  • буд. № 7 (церква св. Василія) — пам'ятник святому Василію. Встановлений 16 січня 2011 року, скульптор З. Г. Федик, архітектор Л. П. Скорик.
  • буд. № 7 (церква св. Василія) — пам'ятний знак на честь 1020-ліття хрещення Київської Русі. Відкрито 24 серпня 2008 року, скульптор Л. Скорик, архітектор Ю. Квасниця.
  • буд. № 7 (церква св. Василія) — меморіальна дошка на честь відвідування церкви св. Василія Папою Римським Іваном-Павлом II 25 червня 2001 року.
  • буд. № 13 — меморіальна дошка не честь професора І. В. Моргілевського. Відкрито у 1993 році, скульптор М. Шутілов, архітектор Д. Антонюк.
  • буд. № 18 — меморіальна дошка на честь художника О. Богомазова. Відкрита 19 листопада 2002 року, скульптор Б. С. Довгань, архітектор Ф. І. Юр'єв.
  • буд. № 20 — меморіал художникам — жертвам репресій.
  • буд. № 20 — пам'ятник художниці Марія Приймаченко. Відкритий 24 червня 2009 року, скульптор Ф. Богинський.
  • буд. № 20 — пам'ятник Я. С. Приходько, студенту Київського художнього інституту, який пішов на фронт Другої світової війни та загинув. Відкрито у 1963 році, скульптор Н. Ю. Карбовська.
  • буд. № 20 — меморіал загиблим студентам та співробітникам Київського художнього інституту, які загинули у німецько-радянській війні .
  • буд. № 20 — меморіальна дошка засновникам Академії мистецтв України. Відкрита у 1994 році, скульптори М. Вронський, І. Овдійчук, архітектор В. А. Чепелик.

Установи та заклади[ред.ред. код]

Зображення[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Протокол засідання Президії Київської Міської Ради ІХ скликання від 8 лютого 1928 року Ч. 35, п. 541 «Про перейменування вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 463, арк. 202, 204. Архівовано з першоджерела 2 листопада 2015.
  2. Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 38, арк. 65–102. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013. Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.
  3. Шулькевич М. М., Дмитренко Т. Д. Київ. Покажчик до плану-схеми. — К. : Держбудвидав УРСР, 1958. — С. 44.
  4. Шулькевич М. М. Київ. Архітектурно-історичний нарис / За ред. Г. В. Головка. — К. : Держбудвидав УРСР, 1958. — С. 95.
  5. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30 грудня 1962 року № 2216 «Про найменування та перейменування вулиць і площ м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 8, спр. 169, арк. 28–34. Архівовано з першоджерела 18 липня 2013.
  6. Вулиці, перейменовані протягом 1992–2006 років. Вулиці, перейменовані у 2007–2008 роках // Назви вулиць Києва в конфлікті ідеологій : навч.-метод. довід. — К., 2009. — С. 4–7.
  7. Різник О. О. Топонімічний ландшафт Києва і проблеми державної топонімічної політики.
  8. Рішення Київської міської ради від 19 березня 2015 року № 269/1134 «Про повернення історичної назви вулиці у місті Києві» // Хрещатик. — 2015. — № 59 (4655). — 24 квітня. — С. 4. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.

Джерела[ред.ред. код]


Київ Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.