Копирів кінець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Копирів кінець
Київ
Копирів кінець

На карті цифрами позначені: 60. Жидівська брама; 76. Церква 11-го ст.; 77. Церква у Несторівському провулку; 78. Церква на території УАМ; 79. Василівська церква; 80. Західна брама; 81. Подільска брама
Загальна інформація
50°27′26″ пн. ш. 30°30′20″ сх. д. / 50.45722° пн. ш. 30.50556° сх. д. / 50.45722; 30.50556
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Район Шевченківський район
Адмінодиниця Київ
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap 421866 ·R (Київ)
Карта
Копирів кінець. Карта розташування: Київ
Копирів кінець
Копирів кінець
Копирів кінець (Київ)

Копирів кінець — історична місцевість у Києві на Кудрявці[1], в Шевченківському районі. Розташована в районі перетину вулиць Кудрявської, Петрівської, Вознесенського узвозу, провулків Киянівського і Несторівського, займаючи північно-західний виступ нагірного плато[2] (Старокиївської гори). Згадується у давньоруських літописах в повідомленнях від року 1121-го.

Назва місцевості походить від «капир» (укр. — невіра; kāfir(-un) — ар., невіра, безбожник) та «капиріти» (укр. — терпіти від негоди, холоду, пережидаючи щось чи чекаючи на чогось)[3]. Згідно з К. М. Тищенко поява назви пов'язана з поселенням на території Копиріва кінця ґабрів (gabr — перс., зороастрієць), чия батьківщина Персія була підкорена арабами, і по відношенню до арабів ґабри насправді були невірами[4].

Копирів кінець був обнесений власними укріпленнями, що примикали до стін так званого «міста Ярослава», який з'єднувався з Копирівим кінцем Жидівською брамою. Таким чином він формував одну з п'яти основних частин середньовічного Києва, разом з «містами» Ярослава, Володимира, Ізяслава-Святополка та Поділом. Подільскою брамою Копирів кінець поєднувався з Поділом (по трасі сучасного Вознесенського узвозу), а з Західної брами, що розташовувалась приблизно у місці перетину вулиць Січових стрільців та Обсерваторної, починався шлях на Білгород. Вулиця по трасі сучасної вулиці Січових стрільців поєднувала Жидівську та Західну брами, трасою сучасного Несторівського провулку ймовірно проходила вулиця, що з'єднувала Західну браму з ремісничими урочищами Гончарі-Кожум'яки[2].

У Копирівому кінці археологами знайдено залишки чотирьох церков часів Київської Русі: церква 11 сторіччя на розі Вознесенського узвозу та Киянівського провулку (знайдена у 1887); церква другої половини 11 сторіччя на території Української академії мистецтва, у складі Симеонівського монастиря (знайдена у 1947); Василівська церква на Новому дворі, на території клініки НАН України, що на Вознесенському узвозі (знайдена у 1878) та церква 12-13 сторіч у Несторівському провулку (знайдена у 1967)[5].

Наприкінці 12 століття Копирів кінець був резиденцією київського князя Святослава Всеволодовича (так званий Новий двір). Під час міжусобних князівських чвар неодноразово руйнувався, остаточно зруйнований під час навали Батия. Наново цей район почав освоюватися вже на початку 18 сторіччя. Тоді була збудована церква Вознесіння, почала формуватися сучасна мережа вулиць і провулків[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Пономаренко, 2003, с. 35
  2. а б Звід пам'яток історії та культури України, 1999, с. 152
  3. Етимологічний словник української мови, Т. 2. — К., 1985. — С. 371.
  4. Тищенко К. М. Халіфат і Сівера: топонімічний слід в Україні. — К.: Аквілон-Плюс, 2011. — С. 165.
  5. Звід пам'яток історії та культури України, 1999, с. 145—146

Література[ред. | ред. код]