Свальбард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шпіцберґен)
Перейти до: навігація, пошук

Свальбард

Прапор
Розташування {{{назва_род}}}
Столиця
(та найбільше місто)
Лонг'їр
Офіційні мови норвезька, російська
Етнос
Державний устрій Невключена територія Норвегії
 - Губернатор Одд Ольсен Інгеро (2009–)
Площа
 - Загалом 61 022 км²
Населення
 - оцінка 2012 р. 2642 (233)
 - Густота 0,043/км²
Валюта Норвезька крона (NOK)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен .no a
Телефонний код +47

Свальбард (норв. Svalbard  [ˈsvɑːlbɑː, ˈsvɑl-], попередня назва Шпіцберген (до 1925 року, що означає «холодні береги» у перекладі із нідерландської) — норвезький архіпелаг, розташований у Північному Льодовитому океані на відстані 1300 км від Північного полюса (поблизу 80-го градуса пн. ш.).

Острови архіпелагу[ред.ред. код]

Містить такі найбільші острови:

та десятки менших островів.

Історія[ред.ред. код]

Норвезький суверенітет над більшою частиною архіпелагу встановлений за міжнародним договором («Шпіцбергенський трактат») у 1920 р.

Населені пункти[ред.ред. код]

Єдиний населений острів архіпелагу — Шпіцберген, який налічує 3400 мешканців (із них 1500 норвежців), які мешкають переважно у адміністративному центрі норвезької провінції Свальбард — Лонг'їрі. Більшість працює в зимовий час на вугільних шахтах компанії «Det Store Norske» за річним контрактом. Частина населення мешкає тут уже багато років. Також, працює група вчених, що займається дослідженням озонової діри і місцевої флори і фауни.

Решту населення становлять дві російські громади, що влаштувалися в селищах Пірамідені та Баренцбурзі. Баренцбург і Піраміден — російські шахтарські селища. Роботи з видобутку вугілля в Пірамідені припинено в 1995 році. Відносини росіян і норвежців цілком добросусідські.

Лонґ'їр[ред.ред. код]

Лонг'їр розташований у розлогій долині, вкритій піском, щебенем і глиною, посеред якої мчить бурхливий потік. Біля порту розташовані декілька складів і крамниць. Праворуч від порту — церква і резиденція сисельмана — губернатора острова. Поряд центральна будівля з кав'ярнею Busen, школа, лікарня і житлові будинки, зв'язані між собою мережею іржавих труб (кабель і водопровідні труби). Їх не можна закопати через вічну мерзлоту. Вони накриті невеликими мостами, аби взимку ними могли проїздити снігоходи. Дерев'яні будинки помальовані в яскраві кольори. Навкруги Лонг'їра лише декілька кілометрів доріг.

Основні види транспорту: вертоліт, катер і снігохід. Вісім разів на тиждень до Лонг'їра із Тромсе прилітає літак, і навіть сам переліт справляє велике враження за відсутності туману.

Гори[ред.ред. код]

Гострі вершини, що круто здіймаються на заході, і плоскогір'я на сході не стали перешкодою для людей та дикої флори і фауни. Вони є царством полярних (білих) ведмедів і навіть сьогодні тут не можна виходити з житла без зброї. Пересуватися можна впродовж короткого літа за умови наявності відповідного спорядження, відмінної фізичної підготовки і знання метеорологічної ситуації.

Погода на Свальбарді[ред.ред. код]

З жовтня по лютий панує цілковита темрява (полярна ніч). У червні — серпні температура підіймається вище за нульову позначку, зате рідко опускається нижче −20 °C. Велика частина території Свальбард вкрита товстим шаром льоду.

Учені британського судна «Джеймс Кларк Росс» виявили поблизу Свальбарда, де за останні 30 років температура підвищилася на 1 градус, інтенсивне виділення метану.

Геологія[ред.ред. код]

Свальбард є північнозахідним кутом євразійської континентальної плити. Остання тисяча мільйонів років історії Землі представлена у Свальбардських породах. Більшу частину геологічної історії Землі Свальбард був повністю занурений під воду. На морському дні матеріали й залишки життєвих форм формували осадові породи. Періодично земля піднімалася над рівнем моря, наприклад, через незначні нахили при русі континентальної плит, що призводить до періодів ерозії та до наземних родовищ, а не морських; це ясно видно в шарах. Найбільш помітними серед наземних відкладів є вугільні пласти, що походять від девону / карбону й третинного періоду. Девонський період багатий скам'янілостями — морськими істотами та рослинами. Упродовж девонського періоду, Свальбард лежав на південь від екватора і з того часу рухався на північ з континентальною плитою. Понад 400 мільйонів років тому земна кора в районі Свальбарда рухалася. Були утворені гірські ланцюги (каледонська складчастість) вторгненням граніту. Граніти складають деякі з найвищих, сучасних гірських вершин на Свальбарді. Пізніше ерозія розбила найбільшу частину цього гірського ланцюга. На початку мезозою, 250 млн р. тому, Свальбард досяг широти сучасної Іспанії й лежав точно під рівнем моря; скам'янілості вказують на інтенсивну припливну зону, зокрема відбиток ступні ігуанодона можна побачити в музеї Свальбарду. Кістки плезіозаврів та іхтіозаврів також знайдені на Свальбарді. У третинний період, 60 млн р. тому Свальбард досяг широти сучасної південної Норвегії й був, головно, низькою рівниною з болотами; за понад тисячоліття сформувавши шар торфу, який пізніше був покритий осадовими породами. Також у третинний період сформувались зубчасті альпійські гори. Сучасний геологічний період, четвертинний, почався приблизно 2 млн р. тому й характеризується сучасним льодовим віком[1][2].

Природа[ред.ред. код]

На архіпелазі зареєстровано близько 180 видів судинних рослин, 380–390 видів мохів, 708 видів лишайників і понад 750 видів грибів[3].

Серед тварин характерними для архіпелагу є свальбардівський північний олень (Rangifer tarandus platyrhynchus), Ведмідь білий (Ursus maritimus), свальбардівська полярна куріпка (Lagopus muta hyperboreus) і песець (Vulpes lagopus), яких можна побачити і в зимовий період. Навколо Свальбарду проживає від 15 до 20 видів китів, дельфінів, тюленів, моржів і згаданий білий ведмідь, з них білі ведмеді, моржі, нарвали, білі й гренландські кити залишаються в цьому районі цілий рік.

Архіпелаг наповнюється птахами, коли перелітні птахи повертаються розмножуватися, і це різко контрастує з зимовим часом, коли замість птахів можна почути тільки звуки вітру і моря[4]. Близько 160 видів птахів задокументовано на Свальбарді, з них 20–30 регулярно гніздяться тут. Найбільш поширеними є люрик (Alle alle), кочівний буревісник (Fulmarus glacialis), кайра товстодзьоба (Uria lomvia) і мартин трипалий (Rissa tridactyla)[5].

Економіка[ред.ред. код]

Розробка кам'яного вугілля на Свальбарді почалася у 1899 році, видобутком займалися норвезька компанія Store Norske Spitsbergen Kulkompani та російська Арктикуголь.

На Свальбарді розташовані Всесвітнє сховище насіння та Університетський центр, в якому викладають науки, пов'язані з дослідженням та освоєнням Арктики. На архіпелазі діють кілька дослідницьких полярних станцій, зокрема польська та китайська.

Архіпелаг і його головний острів Західний Шпіцберген цікаві для туристів. Але масовий туризм може завдати непоправної шкоди арктичному ландшафту та його фауні.

Українці на Свальбарді[ред.ред. код]

Значну частину вахтовиків у російських вугільних копальнях на Свальбарді, особливо в Баренцбурзі, складають шахтарі з Донбасу[6][7][8][9][10][11]. У 2007 році Свальбард відвідала експедиція Леоніда Кантера «З табуретом до північного сяйва»[12].

Відомі люди[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]


Норвегія Це незавершена стаття з географії Норвегії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.