Шпіцберген

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шпіцберґен)
Перейти до: навігація, пошук

Шпіцберген

Прапор
Розташування {{{назва_род}}}
Столиця
(та найбільше місто)
Лонг'їр
Офіційні мови норвезька, російська
Етнос
Державний устрій Невключена територія Норвегії
 - Губернатор Одд Ольсен Інгеро (2009–)
Площа
 - Загалом 61 022 км²
Населення
 - оцінка 2012 р. 2642 (233)
 - Густота 0,043/км²
Валюта Норвезька крона (NOK)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен .no a
Телефонний код +47

Шпіцберген[1], Шпіцберґен[2][3], Свальбард[4][5] (норв. Svalbard [ˈsvɑːlbɑː, ˈsvɑl-]) — норвезький архіпелаг, розташований у Північному Льодовитому океані на відстані 1300 км від Північного полюса (поблизу 80° пн. ш.).

Назва[ред.ред. код]

Назва архіпелагу Шпіцберген перекладається з нідерландської як «холодні береги». Норвезькою архіпелаг зветься Свальбард (норв. Svalbard). У давнину російською архіпелаг називався Грумант[1].

Географія[ред.ред. код]

Геологія[ред.ред. код]

Шпіцберген є північнозахідним кутом євразійської континентальної плити. Остання тисяча мільйонів років історії Землі представлена у місцевих породах. Більшу частину геологічної історії Землі Шпіцберген був повністю занурений під воду. На морському дні матеріали й залишки життєвих форм формували осадові породи. Періодично земля піднімалася над рівнем моря, наприклад, через незначні нахили при русі континентальної плит, що призводить до періодів ерозії та до наземних родовищ, а не морських; це ясно видно в шарах. Найбільш помітними серед наземних відкладів є вугільні пласти, що походять від девону / карбону й третинного періоду. Девонський період багатий скам'янілостями — морськими істотами та рослинами. Упродовж девонського періоду, Шпіцберген лежав на південь від екватора і з того часу рухався на північ з континентальною плитою. Понад 400 мільйонів років тому земна кора в районі Шпіцбергену рухалася. Були утворені гірські ланцюги (каледонська складчастість) вторгненням граніту. Граніти складають деякі з найвищих, сучасних гірських вершин на Шпіцбергені. Пізніше ерозія розбила найбільшу частину цього гірського ланцюга. На початку мезозою, 250 млн р. тому, Шпіцберген досяг широти сучасної Іспанії й лежав точно під рівнем моря; скам'янілості вказують на інтенсивну припливну зону, зокрема відбиток ступні ігуанодона можна побачити в музеї Шпіцбергену. Кістки плезіозаврів та іхтіозаврів також знайдені на Шпіцбергені. У третинний період, 60 млн р. тому архіпелаг досяг широти сучасної південної Норвегії й був, головно, низькою рівниною з болотами; за понад тисячоліття сформувавши шар торфу, який пізніше був покритий осадовими породами. Також у третинний період сформувались зубчасті альпійські гори. Сучасний геологічний період, четвертинний, почався приблизно 2 млн р. тому й характеризується сучасним льодовим віком[6][7].

Рельєф[ред.ред. код]

Гострі вершини, що круто здіймаються на заході, і плоскогір'я на сході не стали перешкодою для людей та дикої флори і фауни. Вони є царством полярних (білих) ведмедів і навіть сьогодні тут не можна виходити з житла без зброї. Пересуватися можна впродовж короткого літа за умови наявності відповідного спорядження, відмінної фізичної підготовки і знання метеорологічної ситуації.

Острови архіпелагу[ред.ред. код]

Найбільші острови:

Клімат[ред.ред. код]

З жовтня по лютий панує цілковита темрява (полярна ніч). У червні — серпні температура підіймається вище за нульову позначку, зате рідко опускається нижче −20 °C. Велика частина території Шпіцбергену вкрита товстим шаром льоду.

Учені британського судна «Джеймс Кларк Росс» виявили поблизу Шпіцбергену, де за останні 30 років температура підвищилася на 1 градус, інтенсивне виділення метану.

Ґрунти і рослинність[ред.ред. код]

На архіпелазі зареєстровано близько 180 видів судинних рослин, 380—390 видів мохів, 708 видів лишайників і понад 750 видів грибів[8].

Тваринний світ[ред.ред. код]

Серед тварин характерними для архіпелагу є шпіцбергенські: північний олень (Rangifer tarandus platyrhynchus), Ведмідь білий (Ursus maritimus), полярна куріпка (Lagopus muta hyperboreus) і песець (Vulpes lagopus), яких можна побачити і в зимовий період. Навколо архіпелагу проживає від 15 до 20 видів китів, дельфінів, тюленів, моржів і згаданий білий ведмідь, з них білі ведмеді, моржі, нарвали, білі й гренландські кити залишаються в цьому районі цілий рік.

Архіпелаг наповнюється птахами, коли перелітні птахи повертаються розмножуватися, і це різко контрастує з зимовим часом, коли замість птахів можна почути тільки звуки вітру і моря[9]. Близько 160 видів птахів задокументовано на архіпелазі, з них 20–30 регулярно гніздяться тут. Найбільш поширеними є люрик (Alle alle), кочівний буревісник (Fulmarus glacialis), кайра товстодзьоба (Uria lomvia) і мартин трипалий (Rissa tridactyla)[10].

Історія[ред.ред. код]

Щодо відкриття архіпелагу, то до цього часу тут немає повної ясності. Офіційно вважається, що архіпелаг був відкритий голандським мореплавцем Віллемом Баренцем 1596 року під час пошуків північно-східного проходу до Індії та Китаю. Баренц і дав назву (норв. Spitsbergen) архіпелагу по характерній зубчастій (норв. spits) формі гір (норв. bergen). Є також дві інші гіпотези щодо відкриття архіпелагу:

  1. першовідкривачами архіпелагу були стародавні вікінги (ХІІ століття);
  2. його відкрили російські помори (не пізніше XV століття)[5].

Норвезький суверенітет над більшою частиною архіпелагу встановлений за міжнародним договором («Шпіцбергенський трактат») 1920 року.

Економіка[ред.ред. код]

Розробка кам'яного вугілля на Шпіцбергені почалася 1899 року, видобутком займалися норвезька компанія Store Norske Spitsbergen Kulkompani та російська Арктикуголь.

На Шпіцбергені розташовані Всесвітнє сховище насіння та Університетський центр, в якому викладають науки, пов'язані з дослідженням та освоєнням Арктики. На архіпелазі діють кілька дослідницьких полярних станцій, зокрема польська та китайська.

Архіпелаг і його головний острів Західний Шпіцберген цікаві для туристів. Але масовий туризм може завдати непоправної шкоди арктичному ландшафту та його фауні.

Населення[ред.ред. код]

Населені пункти[ред.ред. код]

Єдиний населений острів архіпелагу — Шпіцберген, який налічує 3400 мешканців (із них 1500 норвежців), які мешкають переважно у адміністративному центрі норвезької провінції Свальбард — Лонг'їрі. Більшість працює в зимовий час на вугільних шахтах компанії «Det Store Norske» за річним контрактом. Частина населення мешкає тут уже багато років. Також, працює група вчених, що займається дослідженням озонової діри і місцевої флори і фауни.

Решту населення становлять дві російські громади, що влаштувалися в селищах Пірамідені та Баренцбурзі. Баренцбург і Піраміден — російські шахтарські селища. Роботи з видобутку вугілля в Пірамідені припинено в 1995 році. Відносини росіян і норвежців цілком добросусідські.

Лонґ'їр[ред.ред. код]

Лонг'їр розташований у розлогій долині, вкритій піском, щебенем і глиною, посеред якої мчить бурхливий потік. Біля порту розташовані декілька складів і крамниць. Праворуч від порту — церква і резиденція сисельмана — губернатора острова. Поряд центральна будівля з кав'ярнею Busen, школа, лікарня і житлові будинки, зв'язані між собою мережею іржавих труб (кабель і водопровідні труби). Їх не можна закопати через вічну мерзлоту. Вони накриті невеликими мостами, аби взимку ними могли проїздити снігоходи. Дерев'яні будинки помальовані в яскраві кольори. Навкруги Лонг'їра лише декілька кілометрів доріг.

Основні види транспорту: вертоліт, катер і снігохід. Вісім разів на тиждень до Лонг'їра із Тромсе прилітає літак, і навіть сам переліт справляє велике враження за відсутності туману.

Українці на Шпіцбергені[ред.ред. код]

Значну частину вахтовиків у російських вугільних копальнях на Шпіцбергені, особливо в Баренцбурзі, складають шахтарі з Донбасу[11][12][13][14][15][16]. 2007 року Шпіцберген відвідала експедиція Леоніда Кантера «З табуретом до північного сяйва»[17].

Відомі люди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Шпіцберген // Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  3. Атлас світу, 2005
  4. Федорончук, М.М.; Протопопова, В.В.; Шиян, Н.М.; Шевера М.В. «Флора Східної Європи» (1972–2004) — цінне флористичне зведення XX–XXI століть // Український ботанічний журнал. — 2005. — Вип. 62. — № 5. — С. 746–751.
  5. а б Тимченко, Л. Д. Шпіцберген і Україна: історичний та правовий аспекти // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1996. — Вип. 1. — С. 110-119.
  6. Andreas Umbreit. Svalbard with Frank Josef Land & Jan Mayen. — Bradt Travel Guides, 2013. — С. 3–6.
  7. Svalbard Museum
  8. Svalbard's vegetation — The Cruise Handbook for Svalbard (англ.)
  9. Svalbard's wildlife — The Cruise Handbook for Svalbard (англ.)
  10. Birds — Pictures in Spitsbergen and Svalbard (англ.)
  11. The New York Times — В норвежской Арктике украинцы находят рабочие места и кусочек России
  12. Сегодня — Как живется на краю земли (фото)
  13. Вечерний Донецк — У карты города. «Донбасс»
  14. Макееский рабочий — Шпицберген. Севернее некуда
  15. Furfur — «А давайте все тут заморозим»: Как я провел две недели на Шпицбергене
  16. Furfur — 3 месяца на Шпицбергене: Как я пил с шахтёрами и преподавал английский в Арктике
  17. Донести до океану… табурет

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Норвегія Це незавершена стаття з географії Норвегії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.