Війна за баварську спадщину

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Війна за баварську спадщину
Зображення
Місце розташування Богемія
Дата й час 1778
Час/дата початку 3 липня 1778
Час/дата закінчення 13 травня 1779

Війна за баварську спадщину (або, війна за спадщину баварського престолу, або «картопляна війна») — військовий конфлікт, що був викликаний претензіями Австрії на Нижню Баварію та Верхній Пфальц, заявленими 1777 року, після того, як в результаті припинення баварської лінії Виттельсбахів, Баварія відійшла до пфальцських Віттельсбахів. Самі по собі територіальні конфлікти не були винятковим явищем у Священній Римській імперії німецької нації, що страждала від роздробленості. Особливістю його конфлікту, що вирізняє його з низки подібних сутичок, було втягування його до боротьби між Австрією та Пруссією за гегемонію в імперії.

Претензії Австрії, що прагнула відновити територіальні втрати (в першу чергу, втрату Сілезії у Війні за австрійську спадщину, яку остаточно закріпили підсумки Семирічної війни) й посилити таким чином свій вплив у імперії, наштовхнулись на супротив більшості німецьких володарів, в першу чергу, прусського короля Фрідріха II. Попри те, що австрійському імператору Йосипу II вдалось схилити пфальцського курфюрста Карла Теодора до добровільного поступлення баварськими територіями в обмін на Австрійські Нідерланди, що було зафіксовано у так званій Віденській конвенції 3 січня 1778 року, Пруссія починає війну проти Австрії нападом на Богемію у липні 1778 року.

Ця війна входить в історію як «картопляна війна» (в Австрії — як Zwetschgenrummel, «цвечгенрумель», букв. переклад: сливовий базар): з самого її початку супротивники бились не стільки один з одним, скільки з негараздами постачання своїх військ, солдатам доводиться харчуватись самою лише картоплею. За іншою версією — вояки за поїданням картоплі проводили більше часу, аніж у боях[1]. Ніяких визначних битв і справді не відбувалося.

13 травня 1779 року був укладений Тешинський мир. Посередниками під час укладання цього трактату стали Росія та Франція, що виступили також гарантами дотримання його умов.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мустафін О. Смачні пригоди. Екскурсії власною кухнею. К., 2020, с.53